Ліна КОСТЕНКО

ЗДИВОВАНІ КВІТИ

Сю ніч зорі чомусь колючі, Як налякані їжачки. Сю ніч сойка кричала в кручі, Сю ніч ворон казав: “Апчхи!" Сю ніч квітка питала квітку: — Що це робиться, поясни? Тільки вчора було ще влітку, А сьогодні вже — восени!

Життя - це посмішка уранці, Це фотографія у рамці, Життя - це посмішка крізь сльози,

Життя - це сонце і морози! Життя - це квіти навесні, Життя - це жарти і пісні. Життя - це кайф, як не крути, Його нам варто перейти! Життя - це щастя, що навколо, Це біль, що серце всім колола. Життя - це вулиці, це люди, Життя -природа, що усюди. Життя - це віддане кохання, Життя - це мрії, сни, зізнання. Життя - любити до останку, А не любити до світанку! Життя - це бачити себе В очах, що люблять лиш тебе! Життя - це інколи образи, Життя - обірвані всі фрази! Життя - це ревнощі, сумління, Життя - це страх, це рух,горіння... Життя -це все ж таки й страждання.. Але і дружба, це палання! Життя - це погляд несміливий, Це погляд ніжний і звабливий! Життя - прогулянки до ранку, Життя - це поцілунок зранку! Життя - це сонечко зимою, Трава покритая росою. Життя - холодні грози літом, Життя - це бути з цілим світом! Життя - це страх перебороти, Це щось зробити, як всі проти! Життя - побути десь самому, Життя - поспати не удома! Життя - побути в небезпеці, Життя - це вижити у спеці... Життя - це плавати вночі, Життя - згубити десь ключі! Життя - кричати досхочу, Життя - зізнатись "так. брешу!" Життя - протанцювати ніч, Здолати будь-що пліч-о-пліч! Життя - це когось врятувати, Життя - комусь коханим стати! Життя - залізти на гору, Життя - злітати на зорю! Життя - побитися із кимось, Щоб серце швидче все ж забилось! Життя - це сильно полюбити, Життя - це згодом розлюбити! Життя - це просто заблудитись... Це на коліна опуститись! Життя - гуляти під дощем, Бути з заплаканим лицем. Життя - в собі знайти все ж сили, Щоб просто жити...мати крила! Життя - це полюбити те, Що ненавидів більш за все!!! Життя - пробачити образи, Не згадувати більш ті фрази! Життя - це витерпіти біль, Не сипати на рану сіль... Життя - це полюбити все, І захід сонця, і себе!

До карасів, до коропів і до дельфінів,  до всіх братів з солодких і солоних вод:  — Ви не давайте нам ікри ані фішбінів,  ми прагнем ваших просторів, і волі, і пригод.  Важка вода, та від води ще важче небо.  Тому принаджує нас ваша глибина,  чарує й кличе нас спокусливо до себе  ваш коралевий бог з морського дна.

( Богдан-Ігор АНТОНИЧ )

Дивись: шумує день погожий,  кипить зелена заметіль.  В товстому дзбані варить рожі,  аж піна бризкає звідтіль.  Дуднить по шибах дощ цинобри,  і скло відблискує, мов сталь.  Парує курявою обрій,  хвилює в димі ранніх сальв.  Підвівши очі з-понад книжки,  побачиш світ барвистим сном,  і думка, вирвавшися нишком,  мов нетля, б’ється у вікно. ( Богдан-Ігор АНТОНИЧ )

Перегорить, переросте, перебунтує -
І перейде у стан новий зболіло...
Перепочине хвилю грішне тіло -
І знов прокинеться, почує
Зітхання поряд і тривогу,
Відкине снів пересторогу,
Зірветься, займеться у зоряниці -
Й зійде любов у приспані зіниці...

                                                        В і д   а в т о р а.

 Завжди прагнув опанувати велику кількість форм поетичної архітектури. І це не самоціль. Чим більше прагнув пізнати форми, тим дужче відчував, що мою душу неможливо загнати в які б то там не було рамки чи то життєві, чи політичні, чи поетичні.

Сонети для мене - це стан душі, коли її торкають руки мого творця в різних життєвих ситуаціях, байдуже, чи в горі, чи в радощах. Коли вона (душа) зневірена або заласкана, стікає росами сльози, - тоді і з’являються сонети. Вони, як бажання душі оновитися, як ще один шанс зробити цей світ, в якому я живу, кращим, добрішим, ще більше наповнити його любов’ю, спраглістю до життя…

Певно, одному творцю відомо, що робиться зі мною і чому я переживаю ту чи іншу скруту, чи прекрасні, щасливі миті, але ж …. в дарунок я маю натхнення, коли із під пера виходять, дійсно, пережиті почуття, відчуття, що ти живеш не дарма і маєш, що сказати людям!

Та все ж я впевнений, - життя моє після смерті!

А на разі – на разі час сонетам, самій витончено-строгій, чарівно-прекрасній формі поетики в моєму доробку.

                                          Ваш Драбрезір!

P.S. Нехай бог береже всіх “Цариць» і «Богинь», що принесли в моє життя, як прикрощі так і радощі. В моєму серці і пам’яті вони завжди присутні, як невід’ємна частина мене самого, хоч і розвінчані з п’ядестала Голгофи мого буття…

Та без них, певно, не існував би і я!

________________________________________________________________________________

Анатолiй Драбрезiр – представляє шосту збірку поезій «Вінок розвінчаних цариць».

На разі це сонети. В даній збірці представлені ранні твори, а також вірші, так би мовити, вихвачені «з під пера».

Перші сонети (Наталі, Літній триптих, Не відбирай кохана, в мене цих степів…, Коржі та інші), після творчої кризи, відстанню в десять років, відтворили спраглість поета до життя. Життя творчого, небуденного, повного горіння, кохання, присяженості до рідного краю.

Майстерність автора беззаперечна, про, що свідчить Вінок Сонетів, сама по собі складна форма поетичної архітектури. Образи, метафори, алегорії, як завжди, насичені, яскраві та свіжі.

                                             Юлія Єжела,

__________________________________________________________________________________

Стогін. Ламаю крила
Як віднайти себе?
Змилуйся, моя мила!
Де ти, мій світ з небес?

Демон тримає міцно
Іклами душу рве
Біль - це моя темниця.
Як віднайти себе?

Замість життя - могила
Я не змогу сама
Змилуйся, моя мила
Без тебе мій світ - тюрма

Тільки про тебе мрію
Не улітай, постій
Не забирай надію
Я програю двобій.

Кохання - чарівна сила
Воно наче світ з небес
Нові подарує крила
Які не зламає бес.