ДВА СЕРЦЯ

У вечір, в обрії, у спів підем, обнявшись, перед себе. Мов черепицю із дахів, зриває вітер зорі з неба.

І, відділившись від юрби, загорнемося в хутро ночі. Хай два серця - два голуби– співзвучно й тужно затріпочуть.                          ( Богдан Ігор-Антонич )                                       

До карасів, до коропів і до дельфінів,  до всіх братів з солодких і солоних вод:  — Ви не давайте нам ікри ані фішбінів,  ми прагнем ваших просторів, і волі, і пригод.  Важка вода, та від води ще важче небо.  Тому принаджує нас ваша глибина,  чарує й кличе нас спокусливо до себе  ваш коралевий бог з морського дна.

( Богдан-Ігор АНТОНИЧ )

Дивись: шумує день погожий,  кипить зелена заметіль.  В товстому дзбані варить рожі,  аж піна бризкає звідтіль.  Дуднить по шибах дощ цинобри,  і скло відблискує, мов сталь.  Парує курявою обрій,  хвилює в димі ранніх сальв.  Підвівши очі з-понад книжки,  побачиш світ барвистим сном,  і думка, вирвавшися нишком,  мов нетля, б’ється у вікно. ( Богдан-Ігор АНТОНИЧ )