"Ідея суверенності без боротьби за неї - навіть безперспективної - стає святковою фразою. Мазепа теж програв, але його чин спородив державницьку ідею... Одного життя замало, щоб дожити до свободи, її здобувають, міняючись, цілі покоління, а те, яке пройде колись готовим мостом, можливо, й уваги не зверне, що міст стоїть на опорах, споруджених попередниками. Ми ж ті опори закладаємо, і наша робота найважча..."... "Хтось мусить це зробити... - якщо нам удасться розбудити в народі незалежницьку ментальність, якщо ми хоч трішки вичавимо з людей рабський дух, то й це буде нашою великою перемогою. Ми мусимо стати героями".

Роман ІВАНИЧУК, "ВОГНЕННІ СТОВПИ"

Завжди дивувало питання чому нічого не чути про боротьбу українців центральних та східних областей України з загарбниками, ті їх морили голодом, вивозили, грабували та убивали, невже українці як ягнята мирно йшли під ніж червоним катам, а козацтво, коліївщина, гайдамаччина не могли ж предки водночас згубити гордість козацького духу та стати вівцями, ну не могла тільки Західна Україна особняком боротись проти катів! Але правду вже не приховати червоним катам, вже не писати їм криваву історію, не нацьковувати онуків на прадідів рідних, не вирощувати людоїдів рідного роду, як паросток правда пробивається крізь асфальт комуністичного одурманення та заколисування "всйо карашо братья, нічєго нєбило, ми вам памагалі і паможем єщйо, бєз нас прападйоте".

Павлоградське повстання — повстання селян, що почалося 4 квітня 1930 року. Центрами повстання стали села Богданівка і Тернівка поблизу міста Павлограда.

Після придушення повстання за участь в ньому до відповідальності було притягнено 210 осіб. Пред'явлене їм обвинувачення було наступним: «Створення контрреволюційної організації, яка ставила за мету повалення радянської влади, розробку і впровадження планів фізичного знищення комуністів і активістів сіл і хуторів, розгром СОЗів, комун та інших колективних господарств, здійснення збройного виступу», а голова ДПУ УРСР Балицький Всеволод Аполлонович доповів Косіору про «розгром банди, яку очолювали колишні білі офіцери й куркулі, які намагалися підняти загальне повстання під гаслом боротьби за незалежність України». 27 повстанців було страчено.

Ми померли ще юними зовсім бо Україну від зайд берегли... Ми не повинні забувати героїчну боротьбу нашого народу проти окупантів  бо не буде майбутнього у нас, зеки нами керуватимуть до скону!

1) За що так не люблять жидів та совєти українці ? 2)  Хто є бандою для українців на українській землі?

Вікіпедія - Павлоградське_повстання_1930

Бути народовольцем вимагає від тебе Батьківщина, коли вона в скруті. А Україна сьогодні, як ніколи, у скруті.

На моє глибоке переконання, не в тільки в тому, що ЗУНР об'єдналась з УНР. Насамперед – у продовженні боротьби, яку започаткували вояки армії УНР, холодноярські герої та інші повстанці на Великій Україні, і яку продовжили повстанці ОУН-УПА на Західній Україні.

Сьогоднішні зайди та вчорашні помаранчеві зрадники про це мовчать. Бо їм вигідно поділити Україну на "совково-малоросійську" Велику Україну та "нацюкову" Галичину, тим самим поділити нас на дві різні України. Тому й вручення Ющенком звання Героя України Бандері та Шухевичу є надто непослідовним. Адже так само потрібно було розказати людям про тих, хто став взірцем для наслідування для ОУН. Розказати про холодноярських героїв.

До прочитання цієї книги я, як і багато моїх друзів та знайомих, і гадки не мали, що на Великій Україні у свій час проходила така потужна збройна боротьба з усіма окупантами. У шкільній програмі я точно не пригадую згадки про ці події. Тільки прославлення героїв Холодноярської республіки та інших повстанців на Великій Україні, разом із популяризацією Бандери та Шухевича, покаже українцям і на Сході, і на Заході, що ми є єдиною нацією, і що в ХХ столітті ми всі боролися за свою волю та незалежність.

Цьогорічну Шевченківську премію в галузі літератури здобув Василь Шкляр, за роман "Чорний Ворон". І в мене постало запитання: хіба представники влади не читали роман? Чи вони прочитали назву, та й подумали: а який ще може бути ворон, як не чорний?...

Олександр Аронець  http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/019595/

НЕЗБОРИМА НАЦІЯ Видання історичного клубу "Холодний Яр". Цікава і дуже важлива газета для підняття історичних знань і духовності українства, особливо центральних, східних областей нашої країни - УКРАЇНИ. http://nezboryma-naciya.org.ua/

Боротьба українського національного підпілля під час другої світової війни тривала не тільки на західній Україні, як було прийнято вважати, а й діяла на Сході та Півдні України. Осередки ОУН діяли у Маріуполі, Слов`янську, Костянтинівці, Горлівці, Сталіно, Бахмуті та інших містах та селах Донеччини.

На чому так люблять акцентувати увагу російські дослідники української історії - так це на тому, що всі без виключення члени ОУН були галичанами, волиняками, буковинцями і т.д. Як правило, ніхто з них не аналізував біографічні дані цих людей, тож в якості допомоги варто подати невеликий список керівного та рядового складу членів ОУН Донеччини 1941-43 років. 1.Журба Олександр Авксентійович, 1906 року народження, м. Артемівськ Донецької області. Активно працював в ОУН у Донецьку. 2. Якубович Валерій (Всеволод) Іванович, 1903 року народження, с. Петриківка Дніпропетровської області. Провідник ОУН Красноармійського району. 3. Зубко Віктор Трохимович, 1912 року народження, м. Макіївка Донецької області. Оунівець Красноармійського району. 4. Костенко Дмитро Борисович, 1897 року народження, с. Гришине Красноармійського району Донецької області. Діяв у Красноармійську.

«Цілком можливо, що при правильній державній політиці згодом ми зможемо на прикладі українських підпільників, на досвіді їх жертовної боротьби виховувати молодь Донбасу. Ми зможемо навчити дітей та молодь патріотизму, любові до Батьківщини та показати, що тут, на Донеччині, є приклади героїчної боротьби українців», - розповів автор дослідження Олександр Добровольський кореспонденту порталу NGO.DONETSK.UA.

http://yark.hiblogger.net/465864.html&nbsp      

Наразі історики, які займаються вивченням східноукраїнської діяльності ОУН, об'єднали зусилля. У найближчих планах дослідників – друк великої збірки розсекречених архівних документів.

http://yark.hiblogger.net/710322.html

НЕЗБОРИМА НАЦІЯ Видання історичного клубу "Холодний Яр". Цікава і дуже важлива газета для підняття історичних знань і духовності українства, особливо центральних, східних областей нашої країни - УКРАЇНИ. http://nezboryma-naciya.org.ua/       http://forum.reactor.org.ua/showthread.php?p=94418

Боротьба Козачої повстанської армії проходила у традиціях УПА з Великої України. І то не дивно, бо українці скрізь є однаковими, і саме в буремні роки війни двох імперій українська нація в єдиному пориві піднялася на боротьбу не за інтереси німецьких чи радянських нацистів. Піднялися українці від гір Карпатських аж по Кавказькі! Стали під червоно-чорними та жовто-блакитними прапорами до лав УПА — від Вісли і аж по Кубань.

Повстанська армія діяла на Кубані, існувала Козацька Повстанська Армія (КОПА) аж до 1950 року, коли, не маючи ресурсів для продовження боротьби, і судячи з усього, отримавши якусь команду від керівництва УПА, саморозпустилася.

Важко уявити, що найсхіднішими теренами, де точилися бої за участю українських повстанців, є Кубань. КОПА — або Козача повстанська армія — аналог УПА на Кубані. Її вояки боролися проти більшовицької влади і проти німецьких окупаційних сил. Бойова структура — як і в УПА, привітання — «Слава Кубані! — Слава героям!». Проте ані жінок, ані осіб російського походження в КОПА не брали. Не брали також осіб низько освічених (межа була — не менше семи класів). Тактика КОПА була суто партизанською, повстанці у сутичках з загонами НКВС або міліції боронили населення станиць та аулів від більшовицького свавілля. Вдячні кубанці давали харчі, одяг, іноді переховували в себе поранених. Слухали роз'яснення причин боротьби за свободу Кубані. І погоджувалися з ідеєю єднання з єдинокровною Україною.

Друга всесвітня імперіалістична війна давала козацтву певні надії. На кінець 30-х років позиція козаків була вже остаточно вироблена: Росія, в тому числі й більшовицька, — смертельний ворог козацтва; козацтво назавжди відмежовується від загальноросійських державницьких позицій, мета козацтва — козацька держава «від Сяну до океану», у неї входять всі козацькі землі колишньої Російської імперії, в тому числі й Україна — споконвічно козацька земля. Козаки — окремий від «рускіх» етнос. Козакійці вели переговори із потенційними союзниками — Грузією, Меджлісом горців Кавказу, і особливо — Україною. Визначний діяч Кубані генерал Андрій Шкуро визнав потребу боротися за Українську самостійну соборну державу разом із Кубанню, бо кубанці — це українці, й вони готові боротися у лавах української армії за свою Батьківщину і лише на Українських етнічних землях. Про бажання стати під українські прапори Шкуро писав у листі до голови ОУН Андрія Мельника напередодні війни.

Козачий визвольний рух, як і український, був зламаний грубою силою. Більшовизм винищив усе свідоме козацтво. Радянська влада депортувала з австрійських таборів Лієнц та Пегец до СРСР понад 50 тисяч козаків, більшість яких не були навіть громадянами СРСР. Козаки, звинувачені в посібництві нацистам, були вивезені в Росію, де майже всі загинули в таборах Мордовії, на Колимі, на будівництві автодоріг, залізниць, в каменеломнях і шахтах. Врятуватись вдалося тільки одиницям. У січні 1947 року більшовики стратили козацьких ватажків Петра і Семена Краснових, Андрія Шкуро, Тимофія Доманова, Султана— Келеч Гірея (адига за національністю) та командира козачого корпусу німецького генерала Гельмута фон Панвіца.

Уже по закінченні війни у складі новоствореного Антибільшовицького блоку народів (АБН) діяла ціла козача секція, яка представляла невизнану козацьку державу Козакію. Козакія виявилася єдиною державою-учасницею АБН, яка так і не здобула незалежність. Московія досі приховує факти нищення українського національного козацтва Кубані.

Професор Володимир Сергійчук дослідив, що з кубанських козаків в УПА було створено кілька відділів. Наприклад, з тих кубанців, котрих воїни УПА визволили з таборів військовополонених, на терені Волині було створено окрему сотню на чолі з «Березою». В УПА були козачі курені, в основному з кубанців і донців. В окрузі «Богун» (Південна Рівненщина) було з десяток вихідців з Кубані й Дону, які називали себе козаками за національністю. Кубанські козаки любили неньку Україну набагато сильніше, аніж «мачуху Росію».

По переписи 17 декабря 1926 года на Кубани проживало 49,2% украинцев, 42,7% населения составляли русские... Для Таганрогского округа соотношение составляло 71% / 22%. Доля украинцев в сельской местности фиксировалась на уровне 90%. Данные переписи 1939 г. зафиксировали уникальную в своем роде с точки зрения этнокультурных и этнодемографических процессов ситуацию: за межпереписной период на 86,5% увеличились численность русских на Кубани, тогда как численность украинского населения уменьшилась на 89,2%. А комзомбі хоч кіл на голові теши.

http://barvinok.ucoz.net/publ/istorija/vid_karpat_po_kuban_chuti_golos_quot_povstan_quot_general_shkuro/4-1-0-71

Матеріали з Вікіпедії   Кубанська Республіка   Українці_на_Кубані,_історичний_огляд    Кубанські Українці

Відео щоб не напірягатись: http://video.i.ua/user/323465/45553/276583/   http://video.i.ua/user/323465/45553/276816/

Розширення сфери діяльності ОУН за межі Західної України почалося в 1939 р. після приєднання цих областей до Української Радянської Соціалістичної Республіки. З початком Великої Вітчизняної війни у 1941 р. цей рух активізувався. Для походу на схід були створені спеціальні «похідні групи», які дійшли до Харкова, Донбасу, Криму і Кубані. Метою цього руху називається поширення національної ідеї і згодом — відновлення української державності [2] Обласні проводи ОУН Криму підпорядковувалися Південному крайової проводу в Дніпропетровську. [3] За інформацією СБУ, німці спочатку не звертали уваги на ці групи, а дізнавшись про мету їх діяльності, почали арешти і розстріли. Зокрема, в Криму гестапо заарештувало провідника ОУН Степана Теслю, який був страчений після допиту. [4] У всіх головних містах Криму діяли угруповання УПА, які називали революційними комітетами [5] Відомі також, що кримські татари воювали у складі УПА проти радянської влади [6] Відомо, що підрозділи Української Повстанської Армії в Криму діяли в Сімферополі, Євпаторії, Джанкої, Ялті, Українську, Петрівці, Севастополі, Старому Криму, Керчі, Феодосії, Алушті, Михайлівці і багатьох інших населених пунктах, які були поруч з дислокацією похідних груп. З донесення агента СД В. Косика від 31 грудня 1941 року, знайденого у секретних справах Рейху, нам стало відомо, що зі Львова до Криму революційна ОУН направила шість похідних груп, близько 40 чоловік. Тільки одного повстанця нацисти арештували по дорозі в Крим. [7] Взимку 1941—1942 р. починаються розстріли членів ОУН, фашисти дають вказівки поліції, військовій розвідці і СД посилити роботу особливо щодо викриття похідних груп, які були спрямовані до Криму. ОУН революційна в той час створила Український Революційний Комітет з підготовки повстання проти німецьких загарбників, адже ніхто не бачив перспективу перемоги над Німеччиною. Комітет очолив Микола Шапар, який потім загинув при виконанні однієї з бойових операцій. Згодом, з середини 1942 року, заступником голови комітету з пропаганди був призначений Володимир Шарафан, що займався мобілізаційною роботою, створенням культурологічних і освітніх установ, поширенням націоналістичних агіток. [7] У січні 1942 р. в Криму з'явилися 6 нових похідних груп ОУН. Проте цього разу всі їхні члени належали до бандерівської гілки цієї організації і були вихідцями або з Галичини, або з Правобережної України. Кожна з груп налічувала, в середньому, по 6 чоловік. Вони намагалися створити в Криму підпільний рух, однак, за словами українського емігрантського історика В. Косика, випадки підтримки кримчанами були поодинокими. [8] У відповідь на підпільну діяльність ОУН з боку німецьких окупаційних властей негайно пішли репресії. Так, член однієї з похідних груп, що проникли до Криму, був заарештований ще по дорозі до Сімферополя. Інша похідна група, чисельністю в 14 осіб (керівники Р. Бордаховскій і Наконечний), була в повному складі заарештована і розстріляна гестапо в Джанкої на початку грудня 1941 р. На початку наступного року в Сімферополі за наказом Служби безпеки (СД) було закрито місцевий український театр, а ряд його акторів було заарештовано за зв'язки з ОУН. Одним з небагатьох уцілілих був член «Південної похідної групи» Б. Суховерський, який ще протягом 1942 р. продовжував організаційну роботу в Криму. [9] З самого початку прибуття до Криму похідних груп ОУН почала зазнавати значних втрат у боротьбі з фашизмом. Так, Іван Осадчук, провідник кримських українських повстанців у грудні 1941 року був арештований в Євпаторії і згодом розстріляний гестапівцями. У лютому 1942 року гестапо заарештувало 14 повстанців Джанкойського українського революційного комітету на чолі з провідником Романом Бардахівськім та його помічником, учителем школи Наконечним. У тому ж 1942 році, трохи пізніше, від рук фашистів загинули відомі серед кримського населення організатори повстання: Степан Ванкевіч, Михайло Лобак, Степан Тесля. Але боротьба кримських українських націоналістів за незалежність української державності не припинилася. [7] Після провалу Джанкойської групи Дніпропетровський Крайовий Провід усуває від керівної роботи Івана Янчишина і призначає провідником Степана Теслю, який розвиває господарсько-торговельні об'єкти Революційного Комітету, залучає свідомих борців з числа інтелігенції, робить спробу підняти націоналістичний рух в Криму. Поширюються газета «Наступ», журнал «Пробоєм», в яких показані портрети чільних націоналістичних лідерів і програмні принципи. До Сімферополя прибуває і мельниківської провідник ОУН Борис Суховерський. Були організовані зустрічі з існуючими похідними групами. На квартирі Базідевіча по вул. Жуковського він поставив завдання групі Ярослава Савки, в складі якої перебувало 8 осіб, з них — 6 сімферопольців. З другою групою зустріч відбулася на квартирі Володимира Шарафана на вул. Профспілкової. Потім зустрічі відбулися і на інших явки в населених пунктах Південного узбережжя. [7] У той час на півострові активно працювало бандерівське підпілля. Воно мало більш розгалужену партійну мережу, яка формувалася за принципом трійок, виконувало чітку програму з підготовки повстання на відміну від тодішніх завдань мельниківців — взяти владу шляхом просочення своїх кадрів до керівних органів влади і проведення мирного перевороту. Розуміючи нездійсненність утопічного проекту, основна частина мельниківців перейшла в революційну організацію. У тому числі перейшли в революційну ОУН Ярослав Савка — колишній петлюрівський офіцер, і Володимир Шарафан. З активістів національного руху, які в підпіллі вели боротьбу, на сьогодні відомі одиниці. Після арешту гестапо Степана Теслі, провідником у квітні 1943 року його призначають 25-річна Катерина Мешко з добре підробленими документами на Ольгу Прудник. [7] Катерина Мешко створює військову референтуру, яку очолює Григорій Волощук. До Криму прибувають три легіонери УПА, відомі лише імена: Ігор, Степан і Петро, а керівництво місцевим УПА бере на себе глибоко законспірований керівник служби безпеки під назвою Головна Булава. Було створено загін самооборони на чолі з працівником станції «Сімферополь» Рустемом і тридцятьма працівниками залізниці. Частково формується загін УПА «Бійці», сотником якого призначається севастополець Василь Чмига, він же Моряк. Створений навчальний загін «Сиваш», який очолює колишній петлюрівський офіцер Ярослав Савка і його син Віктор. Севастопольський провідник Іван здійснює закупівлю зброї, медикаментів. У зв'язку з проведенням бойових операцій створюється госпіталь. Звільнені загоном Рустема військовополонені та завербовані до Німеччини переправляються за їх згодою до загону «Сиваш» або в партизанські з'єднання. [7] Зв'язок з партизанами Сімферопольський революційний комітет здійснював через зв'язкових. Було поставлено завдання якомога більше відправити звільнених у партизанів, щоб потім безкомпромісно можна було схилити партизан на свій бік. Але і Революційний Комітет піддався репресіям. Його господарсько-торгова частина була легалізована під назвою Український допомоговий комітет. У жовтні 1943 року «за невиконання наказу про виділення 400 чоловік для охорони залізниці» німецьким комендантом легалізована частина революційного комітету була заборонена. Почалися арешти українців, запідозрених у приналежності до підпілля. Гестапо звіріли, обставляючи своєю агентурою арештованих українців. Їм вдалося вийти на явочну квартиру в Джанкої. Майже два місяці карателі вистежували явку бандерівського підпілля і в травні 1943 року гітлерівці захопили і вбили Вольчака. Наприкінці 1943 року у ворожій катівні був розстріляний і Степан Тесля. [7] Чинний загін УПА «Бійці» вирушив на з'єднання з УПА-Південь, почавши бої в Одеській області. У Голованівському районі в бою з німцями загинув його сотник Василь Чмига. [7] У серпні 1943 року Катерина Мешко разом з Володимиром Шарафанов були викликані до центральних органів УПА. Катерина залишилася у Львові, а Володимир повернувся до Криму і активізував Український визвольний рух. Він провів переговори з командуванням партизанських загонів, намагаючись залучити їх до кримських похідних підрозділів УПА, неодноразово зустрічався з Озенбаш, що керував кримськотатарською організацією націоналістів та представниками підпільної організації росіян Криму «Нова Росія». [7] До того часу Головна Булава Криму об'єднувала дев'ять повстанської груп, що діяли в найбільших населених пунктах Криму. З підходом радянських військ частина повстанців була відкликана на посилення УПА-Південь, частина — партизанських з'єднань. Зараз відомі 43 кримські повстанці, які боролися за незалежність України в УПА, але розвідка з пошуку фактів української визвольної боротьби в Криму триває, і читачі ще дізнаються про нових героїв. [7] 13 квітня 1944 був звільнений Крим. Багато українських повстанців були мобілізовані. Так, Володимир Шарафан брав участь в боях за визволення Севастополя і був важко поранений на Малаховому кургані. Лікувався в Алуштинському евакуаційному госпіталі, де був заарештований. Трибуналом НКВС 4 липня 1944 він був нібито засуджений за ст. 58-1 «б» і 58-11 КК РСФСР до вищої міри покарання з конфіскацією всього майна і 13 лютого 1945 страчений. Але в справі відсутній протокол судового засідання, а три підписи під актом виконання зроблені одним почерком. [7] Лише в 1993 році Шарафан за Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» був реабілітований.

Матеріали з Вікіпедії 

 70-річчя  події. 

Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидить — ложь есть! Іоанна XXIV, 20. http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev511.htm

Згідно Календаря українського

(http://www.uvkr.com.ua/ua/calendar/kalend_march.html)

1-го квітня 1941 року відбувся ІІ Великий Збір ОУН (С.Бандери) у Кракові. По гуглу знайшов сторінку з Постановами Великого збору ОУН (http://www.history.org.ua/LiberUA/Book/OUN1941/9.pdf).

Бандерівці вирішили боротися з Московією разом з іншими народами поневоленими імперією: "... Шляхом до осягнення наших цілей є українська революція в московській імперії СССР в парі з визвольною боротьбою поневолених Москвою народів під гаслом: "Свобода народам і людині".

Як я вірно зрозумів, то Тризуб з мечем на світлині "УПА Живе", це тризуб не ОУН. Тобто на світлині зображено тризуб УПА.

Історію змінити не можна. Якби Бандера не розколов ОУН, і бандерівці підтримали би німців, насправді, не за брехливими заявами, і разом з фашистами знищили б усіх комуністів разом з жидами та їхньою наймерзотнішою, найбрехливішою і найкривавішою у Світі тварюкою Сталіним, хіба сьогодні прикрашали б наші любі українські міста постаті найвідомішого у світі збоченця, мерзотника і параноїка, ката доброї сотні народів Світу Леніна!

Хіба розумово недалекоглядні представники каральних органів катували би ледь не пів-зими молодих тризубівців! Зло завжди карається жорстоко! Інакше святих зображали би на іконах не з посохами та мечами, а з бубликами та пирогами.

Чому я підтримую присвоєння звання Героя України Степану Бандері!?

Чому проти цього агресивно виступають жидокомуністи!? Хіба не їх шкури могли піти на продаж? Цілий підрозділ з жидів діяв у складі УПА! І живі, плують у души загиблим за них і ставлять памятника, і захист організовують кату всіх народів, включаючи жидівський - Сталіну!? Чому? Вони праві, бо ПЕРЕМОГЛИ!!!

Українці всіх партій і організацій, єднаймося!!! Не дайте себе знищити, тому не допускайте знищення сусіда, бо завтра прийдуть за Вами, а заступитися буде нікому!!! 

Немає гіршого гріха ніж невігластво та байдужість.

Слава Україні!!!   Героям слава!!!