Хіба сьогодні цей вечір, знов для мене буде довгий і безсонний,не люблю підступної тиші, тому і напишу пару слів невідомо куди,можливо хто і посумує зімною за компанію,як не як разом завжди краще чим в самоті.Сьогоднішній день в мене почався з головної болі,яка на диво швидко кудись пропала ,коли їдучи на роботу мені довеелось спостерігати за прокидающимся сонечком.Небо в цей ранок було як завжди особливо красиве,все в відтінках червоного, від чого на мить здавалось що це сон,чи якась неймовірна казка, де все можливе і водночас таке рідне,таке знайоме.Інколи в такі миті забуваєш про всі негаразди,проблеми, чи ще щось, що доволі сильно напружує тіло,від чого зовсім не хочеться спускатися на землю відчуваючи всю вагу нелегкого життя, яке ми самі собі ускладнюєм, марними бажаннями,думками,мріями.Посміхаюсь,так як незважаючи на все люблю своє життя,з всіми його контрастами і неочікуваними поворотами долі,які здається випробовують на витривалість наші душі та серця,даруючи нам щасливі миті і звичайно самі теплі почуття,які і відкривають в нас людину,а може щось і більше.

5. dormiunt in somnis...

...аріаднову змотуєш нитку
по життю що вела на вихід -
кидАєш мотанку в клітку
де палає у попіл лихо -
навмання попрямуєш в сутінь
у пташиний переспів в розсвіт
де сплетені вітром пута
розкидані сітями в льоса -
ординна там дика гординя
в жертовній сп"яніла крові
і в спогад хихикання хтиве
вузлами у темні схрони
де дзвінко співає пісню
у ніч соловей останній
яснИй і веселий місяць
блукає в садах кохання...
по сітям хистким мов по сходам
ступаєш у марево димне
в якому світило сходить
свічею лампади блима -
спіткнешся заплутаний в сітях
в судомі комахою в путах
в годині спекотній літа
у агоністичних рухах -
втупиш до неба очима
погляд у спокій світлий
повіки повільно зачиниш
себе відділяєш од світу -
і вітер огорне пилом
у травах згублене тіло
і вечір розкриє крила
холодною вкриє тінню -
і в темінь як у спасіння
шепочиш молитву власну
й в життя прокинешся тлінне
в сучасність у час злощасний...


______
domniunt in somnis - сон у сні
льос - доля

Вони йшли поруч узбережжям Дніпра наймальовничішої місцини України лишаючи позаду себе зелені пагорби лісу та славетну гору героїчної козацької фортеці. Лілове, та золотисте персикове сяйво заходу сонця майоріло на всьому навколо і з одного боку кожного обличчя, а подекуди наповнювало низовини кров’ю тих солдатиків, з розповідей старожилів, що неможливо викорінити з пам’яті і не думати.

Вони щойно мали дуже хвилюючу розмову там на височині тієї славної гори.

Старий бронзовий кобзар був слухачем тієї молодіжної дурниці.

Галявина на горі без дерев, самі кущі та колоди покладені колом, спеціально для таких усамітнень. Коли на них сидіти, то між вершечками акацій, що старі ростуть на схилах, видно далекі протилежні береги цього дніпрового моря, та острови, таке саме все зелене.

Вона чула про цього хлопця ще задовго до особистої зустрічі. У його -надцять років бідолашного прямо зі студентської парти власні друзі відправили під саму Молдову гнити у тюрмі замість себе. Ось такі друзі-мажори. І хрест на його престижній кар’єрі юриспруденції. Хоча, там більше батьки вирішують за кого можуть дати судді грошей, а за кого ні.

Співчуття змушувало її думати про цю людину більше ніж зазвичай думають про незнайомців, і прикипати до нього ще задовго до особистого знайомства. Така вже природа юного дівча.

Худе й замучене, з досвідом старого діда, хлопча і мале співчутливе дівча лишали ту розмову позаду себе на тій славетній горі, поруч з душами і кров’ю колись полеглих на ній юнаків, і сповнені внутрішнього світла просто йшли додому ніби омиваючись від думок у світлі заходу сонця.

Широченне море Дніпра відкривало їхньому погляду півострів з пишною віллою якогось багатія. Вілла ніби світилася білими колонами серед зеленого листя дерев та кущів. Тієї ж миті постала незабутня картина, якої більше ніколи в житті не побачити. У гавань десь з-за гори запливла величезна яхта стилізована під старовинне судно. Її височенні численні вітрила наповнені супутнім вітром були неймовірного кольору. Це були справжні алі вітрила.

Подиву й захопленню двох юних на березі, що боялися торкнутися одне одного, не було меж. Картина не схожа на реальність – більше на ілюстрацію казки. Та більше за все цю мить наповнювали внутрішні відчуття молоді. Гримуча суміш трагедії, співчуття, болю, любові, закоханості, таємниці, невідомості, суму, смутку, жалю, і краси. На якусь мить здалося, що серця вирвалися з грудей, злетіли у повітря, поєдналися у сяйві того блискучого заходу сонця над алими вітрилами прекрасної яхти, і з силою гепнули назад у груди, притихли.

Бо бути разом їм все одно не судилося.

По заходу – в обох було дивне відчуття. Ніби стихла музика, ніби щойно обидва на мить перенеслися до казки і повернулися втомлені назад. Вони продовжували свій шлях з гори до хати, і таке враження, що з галявини гори і до цієї миті, коли стемніло пройшло ціле життя. Ціла історія, яка почалася не розпочавшись і вже скінчилася, залишаючи по собі прохолодний спокій.

 

Windy town
    Вітряне містечко

Driving home from the highland line
    Прямуючи додому з шотландського напряму,
We done some gigs on the Clyde and the Tyne
    ми дали кілька шоу на Клайді і Тайні...
They flew us in from a Hamburg strip
    Літак переніс нас з Гамбурзького летовища,
The taste of Dusseldorf still on our lips
    і повітря Дюссельдорфа ще не вивітрилося з нашого одягу.
And on the bus there is a friend of mine
    Трапився мені мій друг тут, на борту літака...
We go way back to the scene of the crime
    В думках нестримно линемо в давнє минуле, немов на місце злочину,  
We sit up front and share a cigarette
    сидимо, ділимо одну на двох цигарку,
And try to remember what we tried to forget
    і пробуємо згадати те, що намагались забути.

He say "Do you remember?"
    Він каже "Пам'ятаєш?.."
He say "Do you recall?"
    питає "Ти не забув?.."
I say yeah I remember, oh, I remember it all
    Так, кажу, пам'ятаю, о, я пам'ятаю те все:
Every time that cold wind blows
    вічно дме той холодний вітер,
Every time I hear that sound
    повсякчас чути той звук -
Late night trains shunting down by the river
    десь біля річки маневрують нічні потяги...
I remember windy town
    пам'ятаю вітряне місто.

We come so far and we move so fast
     Ми досягли неабияких успіхів, пересуваємось так швидко.
Making hay see it all go past
     Куємо залізо, поки гаряче, і стежимо, як все це лине в небуття.
Round the world and round again
     Знову і знову навколо світу
Up and down on that gravy train
     носить нас туди-сюди лайнер "Ласий шмат".  
but every time that cold wind blows
     А там все віє той холодний вітер,
Every time I hear that sound
     постійно чутється той звук -
The east coast cross winds on the cold wet stone
     східне узбережжя розпанахує вітри холодними мокрими скелями...
I remember windy town
     Я пам'ятаю те вітряне містечко:

The freezing corners and the empty streets
    ті промерзлі задвірки та безлюдні вулиці,
The burning passion and the cold wet feet
    ту палаючу пристрасть і холодні мокрі ноги,
Three tricky miles home every night
    три важкі милі додому щоночі,
Dodging from the shadows underneath those amber light
    переховуючись від мороку в янтарному світлі ліхтарів.

No car for kissing and nowhere to go
    Не було авто, де можна цілуватися, і нікуди йти,
Except inside each other and I loved you so
    хіба що в душу одне до одного. Ось так я і любив тебе.
I held your face as you shivered in the rain
    Твоє лице ніжилось у моїх долонях,
     в той час як ти тремтіла під дощем.
Girl I'll always love you and I'll love you again
     Мила, я кохатиму тебе повік, кохатиму знов і знов,
Oh everytime, everytime
     щохвилини, щомиті...

Every time that cold wind blows
   ... щомиті дме той холодний вітер,
Every time I hear that sound
       щомиті чується той звук -
Late night trains shunting down by the river
       нічні потяги маневрирують десь біля річки...
I remember oh windy town
       пам'ятаю те вітряне місто.

Every time that cold wind blows
     вічно дме той холодний вітер,
Every time I hear that sound
     постійно вчувається той звук -
The east coast cross winds on the cold wet stone
     вітри шмагають холодне мокре каміння...
I remember, I remember windy town
     пам'ятаю, пам'ятаю вітряне місто!

                                     15.10.14

СЛУХАТИ

Знаючи різні підводні камені життя,  можна вже й ні чому не дивуватись. Але, як на мене, життя тоді стає менш цікавим, навіть якщо те явище, що стало причиною вашого здивування можна було передбачити, або якщо воно засмучує.

Моє останнє літо в студентському гуртожитку було не надто визначним на яскраві або ключові події, однак уривок з нього варто розповісти. Замість того, щоб поїхати до батьків по закінченню передостанньої сесії, як це робила більшість, я лишився в своїй кімнаті. Були заплановані якісь справи в Києві, та й в напів порожньому гуртожитку був свій шарм. До того ж наближалась хвиля абітурієнтів, наплив великої кількості нових гарних дівчат, яких селитимуть по сусідству на час вступних.  Не можу сказати, що я був тоді завзятим гулякою і ловеласом, однак ніколи не відмовлявся від приємної жіночої компанії.

Абітурієнти зазвичай групуються невеличкими компаніями, в одній з яких були дві мої знайомі, що поступали вдруге, але вже після підготовчого відділення, тому мені було не складно влитися в їх компанію. Одного дня я всім їх подружкам запропонував походити по Києву, провести екскурсію центром міста, на що вони охоче погодились. Звісно, мені юному хотілося не лише спілкування, однак на початку просто розбігались очі від такої кількості красунь, і складно було визначитись на одній кандидатурі. По троху спілкувався з усіма, були в тій компанії і хлопці, але дівчат значно більше. Досить розмито пам'ятаю ті події, але на прикінці прогулянки під вечір я спілкувався лише з однією, трохи дивною, але дуже милою дівчинкою. Дивність її була більше зовнішня, принаймні нічого дивного в ній як людині я не помітив. Незвичайними були риси обличчя і контур її фігури, можливо була в цьому якась диспропорція, але це її не псувало, навпаки, робило особливою. Л... була досить цікавим співрозмовником, хоч я і не пам’ятаю, про що ми говорили. Навіть жарти були в компанії: «Мітя з Л... десь відстали...». Не пам'ятаю я, чи були в мене до неї конкретні сформовані наміри, хоча переважну частину часу проводив з нею. 

Одного вечора я організував дівчат готувати суші. Вони тоді ще  не на стільки були розповсюджені, і ніхто з абітурієнток ніколи не бачив як їх роблять, а дехто ніколи й не куштував. Роли були найпростішими, але всім сподобалось. Л... була основною моєю помічницею в їх приготуванні, при чому добровільно. Потім якось в розмовах дівчата розповіли мені, що вона чи то заручена з кимось, і що той хтось погодився заплатити за її навчання (якраз були результати вступних, і Л... на бюджет не проходила). Ця інформація мене не дуже засмутила, хоча тепер я вже не ходив конкретно до неї.  Пізніше, весь наступний рік, ми просто вітались в коридорі. Коли вже всі роз’їхались по домівках, одна з цих дівчат, дороблюючи ремонт в своїй новій кімнаті, попросилась до мене на пару днів пожити, поки висохне фарба на підлозі. Але це вже відступ від теми.

Нещодавно я захотів намалювати напів оголену дівчину з квітами. От просто захотілося, і ввів відповідний запит у гугл. Дивлячись на фотографії оголених дівчат наштовхнувся на досить знайомі, незвичайні риси обличчя. Пам’яті знадобилося кілька секунд, щоб збагнути, що це саме Л..., а коли поцікавився джерелом фото, з’ясувалося що це ціла фото сесія еротичного порталу, з повним оголенням її  тіла, при чому не єдина. Звісно, здивувався. Дівчина була досить скромною в гуртожитку, а тут таке.  Розумію, що людину не можна засуджувати ні в чому, тим більше не побувши на її місці, але я не дуже ставлюсь до людей, хто заробляє гроші своїм голим тілом. Для мене це майже проституція. Не дуже звично в цій ролі бачити дівчину з мого факультету, до якої навіть встиг позалицятись колись.

Дякую тобі, Боже, що я  не москаль! 

 
серед всіх навколо мене людей за час, особливо мого гетьманства, було так мало осіб, які в питанні про те, як мислити Україну, яку ми творили, мислили б її так, як я.

Наш українець - індивідуаліст, ніякої соціалізації йому не потрібно.

В українців жахлива риса - нетерпимість і бажання добитися всього одразу ... Коли я говорив українцям: "Почекайте, не поспішайте, створіть свою інтелігенцію, своїх фахівців з усіх галузей державного управління"

... Галичани більш поміркований, вони навіть не соціалісти, а просто дуже демократично налаштовані люди.

Майже вся промисловість і поміщицька земля на Україні належить великоросам, малоросам і полякам, що заперечують все українське.

(Важливі тези вибрав Б.Г., переклад Гугла, а оригінал російською за посиланням в кінці)

Зі спогадів

... Записуючи мої враження, я не особливо зважав на те, як будуть судити мене мої сучасники, і роблю це не для того, щоб входити з ними в полеміку. Я знаходжу необхідним правдиво записати все, що стосується моєї діяльності за період від кінця 1917 року по січень 1919 року. (...)
Перш, ніж почати переказ всього мною пережитого в цю цікаву епоху, я не можу не зупинитися на одному факті, який мене сильно вражав і якому до цих пір я не можу дати точного визначення. Як це могло статися, що серед всіх околиць мене людей за час, особливо мого гетьманства, було так мало осіб, які в питанні про те, як мислити Україну, яку ми творили, мислили б її так, як я. Було дві течії як у соціальних, так і в національних питаннях, обидва крайні, ні з тим ні з іншим я не міг погодитися і тримався середини. Це трагічно для мене, але це так, і, безсумнівно, це сприяло тому, що я рано чи пізно повинен був або всіх переконати йти за мною, або ж піти. Останнє і сталося: воно логічно не повинно було статися тепер, а сталося через грубу помилку Entente (не знаю, що це - Б.Г.). Виконай вони моє бажання, тобто прийшли вони свого представника до Києва, аби бачили, що мене фактично підтримує Entente, цього не сталося б, і, я думаю задача відновлення порядку не тільки в Україні, а й у колишній Росії тим самим була б значно полегшена. Тепер же я не хочу бути пророком, але не бачу, яким чином можна домогтися в цій країні давно всіма бажаного правового порядку.
Завдяки моєму дідові і батькові, сімейним традиціям, Петру Яковичу Дорошенко, Василю Петровичу Горленко, Новицькому та іншим, незважаючи на свою службу в Петрограді, я постійно займався історією Малоросії, завжди пристрасно любив Україну не тільки як країну з огрядними полями, з прекрасним кліматом, а й зі славним історичним минулим, з людьми, вся ідеологія яких різниться від московської; але тут різниця між мною та українськими колами та, що останні, люблячи Україну, ненавидять Росію; у мене цієї ненависті немає. У всякому гніті, який був так різко проявлений Росією по відношенню до всього українського, не можна звинуватити російський народ; це була система правління; народ у цьому не брав ніякої участі; тому мені й здавалося, та й здається досі, що для Росії єдиної ніякої небезпеки не становить федеративний устрій, де б всяка складова частина могла вільно розвиватися: зокрема, на Україні існували б дві паралельні культури, коли всі особливості українського світогляду могли б вільно розвиватися і досягати відомого високого рівня; якщо ж все українство - мильна бульбашка, то воно само собою просто було б зведено нанівець.
Я люблю російську мову, українці його терпіти не можуть; принаймні роблять вигляд, що не люблять його; я люблю середню Росію, Московщину - вони знаходять, що ця країна огидна; я вірю у велике майбутнє Росії, якщо тільки вона перевлаштувати на нових засадах, де б усі частини її у вирішенні питань мали б однаковий голос і де б не було того, як тепер, наприклад, коли в Москві у відомих колах дивляться на Україну, як господар дивиться на працівника; українці цього майбутнього не вірять і т. д. і т.д. Немає жодного пункту, в якому я б у цих питаннях з ними сходився.[ Читати далі ]

...просто згадалось...