Українці попросили Порошенка заборонити російську мову в навчальних закладах

Фотографка, i фотографиня i фотографеса — усi три варiанти правильнi. Вони не суперечать словотвору української мови. Але який з них залишиться в мовi, а який вiдiйде в небуття — це ми побачимо з часом

Навколо української мови склалося чимало міфів, пов’язаних з її формуванням, історією розвитку тощо. Її називають відгалуженням чи діалектом російської, вважають, що вона насичена галіцизмами і що, крім Західної України, нею більше ніде не розмовляють. Стверджують, що її можна і не вивчати, адже всі навколо розмовляють російською (крім хіба що Західної України) і одне одного й так розуміють.

Не хочу розмовляти російською. І не буду.

Дві третини громадян підтримують українізацію (опитування)

Переважна більшість (64%) громадян України підтримують політику державного сприяння українській мові. Частка прибічників поширення української виросла на 11% з 2014 року, а підвищення статусу російської – впала на 9%, – повідомляє доктор політичних наук Володимир Кулик.

Такі результати опитування, проведеного 19-29 травня 2017 року Київським міжнародним інститутом соціології за кошти Університету Альберти в Канаді в межах дослідницького проекту Research Initiative on Democratic Reforms in Ukraine під проводом проф. Олени Білаш,

Як пише Володимир Кулик, на запитання про те, “яку мову держава має підтримувати насамперед”, 64% відповіли, що українську, 19% – що “всі мови однаковою мірою”, 10% – що “в кожній частині країни – ту мову, яку там найбільше вживають” і лише 2% – що російську.

На інше запитання, де йшлося про те, що має в першу чергу робити “державна політика в мовній сфері”: 61% відповіли, що “сприяти поширенню української мови в усіх сферах життя”, 20% – “вирішити питання статусу російської мови”, а 12% – “забезпечити реалізацію прав національних меншин у мовній сфері”.

Прикметно, що частка прибічників поширення української за неповних три роки виросла аж на 11%, а підвищення статусу російської – впала на 9%.

На запитання про те, якою мовою “має вестися документація в державних закладах у Вашому місті” (для сільських респондентів – районі), аж 68% відповіли, що українською, 19% – що обома, 11% – “на вибір (українською або російською)” і лише 1% – російською.

“Тобто навіть у переважно російськомовних реґіонах більшість громадян погоджується, що без української мови не обійдешся, – пояснює політолог. – Важливіше, що це усвідомлення вже поширилося й на усне спілкування, для якого 59% бажає української мови, 30% – на вибір відвідувача, 8% – на вибір працівника установи і лише 2% – російської”.

На запитання про те, “чи повинні відповідати українською мовою громадянам, які звернулися до них цією мовою”, аж 70% (на 9% більше, ніж 2014-го) відповіло “Так, на всій території України” і ще 15% – “Так, але лише в тих місцевостях, де цією мовою говорить більшість”.

Тільки 13% уважають, що чиновники “можуть відповідати тією мовою, якою їм зручніше”.

Також за останні три роки радикально зросла підтримка позиції, що поважати мовний вибір громадян мають також “працівники торгівлі та сфери послуг”. Аж 54% (проти 35% 2014-го) сказали, що ті мають відповідати українською по всій Україні, й лише 26% – що так, як зручніше.

Обов’язок на всій території України відповідати російською підтримали набагато менше респондентів: 31% для чиновників і 23% для сфери послуг (ще приблизно стільки ж обмежили цей обов’язок територіями переважання російської мови).

Нагадаємо, згідно з результами нещодавнього дослідження, респонденти в південно-східних регіонах, де домінує російська мова, вказували на необхідність захисту і розвитку української мови для подолання наслідків політики русифікації, яка активно проводилася в СРСР.

Як показує соціологія, українська мова є рідною для 73% учасників АТО, російська – для 6%.

Проблема мови нацменшини в Україні це відпрацьована політтехнологія кремлівських технологів, яку вже 26 років вдало використовують адепти "рускаваміра" в Україні.
Як тільки Україна встає на конструктивний шлях повернення до своїх основ державности, і в першу чергу мови - основи основ будь-якої держави, так одразу активізуються російські агенти і провокатори.
От і зараз, міністр освіти Л.Гриневич з своїм першим заступником В.Ковтунцем, зробили заяву, яка більше би пасувала табачникам часів януковичів, ніж пост-майданній владі.
Міністр Л.Гриневич заявила, що Українці, які живуть в регіоні, де компактно проживає нацменшина, для свого працевлаштування і праці, повинні обов'язково професійно володіти мовою нацменшини.
За такою логікою мін. освіти виходить, що мову нацменшини у зоні компактного проживання треба знати, а Українську мову в державі компактного проживання Українців не обов'язково знати.
Звісно, тут і до ворожки не треба йти, щоб зрозуміти, що йдеться лиш про одну "мову нацменшини" - російську. 
Без сумніву, в цій псевдо-турботі про нацменшини стирчать вуха "рускаваміра" і проглядається вболівання лише за одною нацменшиною - російською.
І тут мін. освіти під керівництвом пані Л.Гриневич в унісон із рупорами "рускаваміра" відпрацьовує відому технологію про начебто утиски прав нацменшин та переслідування російськомовних в Україні.

Проблема мови нацменшини в Україні це відпрацьована політтехнологія кремлівських технологів, яку вже 26 років вдало використовують адепти "рускаваміра" в Україні.
Як тільки Україна встає на конструктивний шлях повернення до своїх основ державности, і в першу чергу мови - основи основ будь-якої держави, так одразу активізуються російські агенти і провокатори.
От і зараз, міністр освіти Л.Гриневич з своїм першим заступником В.Ковтунцем, зробили заяву, яка більше би пасувала табачникам часів януковичів, ніж пост-майданній владі.
Міністр Л.Гриневич заявила, що Українці, які живуть в регіоні, де компактно проживає нацменшина, для свого працевлаштування і праці, повинні обов'язково професійно володіти мовою нацменшини.
За такою логікою мін. освіти виходить, що мову нацменшини у зоні компактного проживання треба знати, а Українську мову в державі компактного проживання Українців не обов'язково знати.
Звісно, тут і до ворожки не треба йти, щоб зрозуміти, що йдеться лиш про одну "мову нацменшини" - російську. 
Без сумніву, в цій псевдо-турботі про нацменшини стирчать вуха "рускаваміра" і проглядається вболівання лише за одною нацменшиною - російською.
І тут мін. освіти під керівництвом пані Л.Гриневич в унісон із рупорами "рускаваміра" відпрацьовує відому технологію про начебто утиски прав нацменшин та переслідування російськомовних в Україні.