Люди божеволіють від жовтого
кольору на світлофорах власного
життя, живучи в очікуванні. (Марк Лівін)

ТРАНСПЛАНТАЦИЯ ЛЕГКИХ! НУЖНА ПОМОЩЬ!!!

senyshynka.blogspot.com

Приєднатися до події

.. робить дива. Сьогодні мої друзі в офісі після мого поста на ФБ: "Мне бы очень хотелось, чтобы сейчас меня кто-то сильно обнял и страстно поцеловал... осень же все таки, романтика)", вирішили зробити добре діло. Прийшли до мене, та обійняли мене усі разом. 

.. мають велике значення. Те як ми висловлюємо свої бажання мають велике значення не лише для нас, але і для тих кому ми небайдужі. Якщо я кажу, що ти для мене дуже важлива людина, то якезначення будуть мати мої слова для тебе? Чи може краще жувати, та нічого не казати,а показувати свою любов дією? 

Останнім часом для мене кохання - це бажання допомогти людині зрозуміти, що вона щаслива. Це не значить, що лише моє кохання зробить його щасливим. Я можу бути просто поруч. В потрібний момент простягнути йому руку та підтримати поглядом. Я хочу, щоб він зрозумів, що він щасливий. Ось таке в мене кохання, це те, що я вмію краще за все. 

.. ми частіше починаємо згадувати часи юності. Думаємо про те, а щоб було, якщо б я не зробив те, що зробив? Тому в мене виникло запитання: А щоб ти зараз хотів би порадити собі 15-річному?

.. вікно до душі людини. Тому сьогодні я всі вікна прикрила. Проводжу експеримент - ходжу весь день в офісі у темних окулярах. Причину усім розповідаю різну. Директора ржуть. Колеги не розуміють у чому справа. Думають, що у мене фінгал під оком))) 

розлюбити неможливо. Але я зрозуміла, що магія кохання до хлопця з роботи,  вже закінчилась. Після останніх подій, де він був дуже непослідовний (казав одне, робив навпаки), я зняла з себе рожеві окуляри та вирішила, що з мене досить. З цього дня він для мене майже, як брат. Дружні обійми з похлопуванням по спині. Поцілунок у щоку на свята. Такі ж веселощі, що й з іншими колегами. Але ніяких поглядів та бажань. Баста! 

"Це правда не окремої людини – це правда цілого покоління українців, які під час Другої світової опинилися в загонах Совєцької Армії чи працювали в совєцькому тилу. Це правда, яку мають знати люди тут, на Півдні, на Сході, де совєцька машина терору знищила найбільше українців: 1932–33 рр. морили голодом, а під час Другої світової кидали на фронт як "гарматне м'ясо". - ЧОМУ ДУМКУ СПРАВЖНІХ ВОЇНІВ НІДЕ НЕ ЧУТИ, А ОТ ПИКА БУРЖУЯ СИМОНЕНКО АСОЦІЮЄТЬСЯ З НАРОДОМ ?

Не рідко в Мене виникають (дивні як на мене) дискусії з людьми, що не вміють аналізувати події та обставини. Совковій пропаганді таки вдалось нав'язати частині українців видумане твердження, що радянські фронтовики в загарбницькій війні комуністичного та фашистського кривавих режимів воювали за сталіна, леніна чи родіну мать (можливо фінляндку) ... Чомусь людям важко напружити свої мізки щоб спробувати практично проаналізувати тогочасну ситуацію. Я для пробудження мізків тоді задаю декілька питань, багато починають думати, але чому самим без підказок освіченим людям важко логічно міркувати ?

1) Прив'язуючи події до сучасності питаю - А ти б воював за мене якби я 5 чи 10 років тому забрав у тебе машину ? (часто не розуміють питання й говорять що я якусь дурню мелю). Я пояснюю, що колись не було машин але комуняки створюючи колгоспи (в різних частинах України в різний час) перед війною  відняли в людей корів, коней, збіжжя, реманент ... У мене наприклад в діда відняли двох коней, плуг ... і таке кожен підтвердить по своїй родині, але якось голова не вмикається, бо по пропаганді люди добровільно на благо партії все віддавали, а насправді дід землю гриз жалкуючи за кіньми, й не віддавав (для нього вони набагато дорожчі машини були) волів щоб вбили але побили й кинули відійшов якось.

2) Буває що на цьому питанні ще не прокидаються мізки, я питаю з достовірних фактів - А про три голодомори в Україні ти чув, яких років вони були (Голодомор в Україні в 1921—1923 _ 1932—1933 _ 1946—1947 роках) ? В 33р., в кожній українській сім'ї центральної та східної України загинуло декілька людей, як правило співрозмовник сам факти смерті від голоду в своїй родині приводить. Я тоді запитую - якщо менше 10 років тому в тебе в сім'ї померли від голоду рідні ти б підтримував через 10 років цих людей чи партію ? Як правило люди самі далі додумуються і починають розуміти ситуацію.

3) Є й такі (якщо я їм це пояснюю то вважаю неповноцінними), що після всього заперечують, говорячи "- але все це робилось для народу для економічних досягнень совка ..." , я сам не розумію які досягнення для людей були в совка ? Я не вважаю досягнення військово-промислового комплексу досягненнями для людей, я бачу що автомобілі, комп'ютерну техніку та інше обладнання для комфортного життя людини - для людини тобто, все було викрадено в іноземних держав, а головне не вистачило мізків щоб хоча б модернізувати за 20 років вкрадене, то в чому геніальність економічних досягнень совка ???

Я НАВІТЬ НЕ БАЧУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ  УМОВ ДЛЯ СТВОРЕННЯ  МЕХАНІЗМУ ВИНАЙДЕННЯ В СОВКУ ХОЧ ЯКОЇСЬ РЕЧІ ДЛЯ КОМФОРТНОГО ЖИТТЯ ЛЮДИНИ.

"На страничке Госдеп США в Фейсбук нашел фото Жаклин Кеннеди и Нины Хрущевой. Хрущев выполнил данное им обещание, и показал Америке "кузькину мать". Советская первая леди, а точнее товарищ обаял (-а) своей простотой заморский истеблишмент и прессу."

Я таким людцям говорю просто, останній голодомор в Україні був 47 року це буквально 30 років до нібито розвитку совка, то хіба нібито економічні (соціальними ніхто їх не наважується називати) досягнення совка в 80 роки варті пролитої крові людей в 19 - 60 роки ? Чи може вирости психічно здоровою людина, що мусить прославляти своїх катів ? Що важливіше людина чи економіка ? 

Але чомусь ці питання, щодня ніхто не ставить сучасній молоді, інформацію старанно голубі вичищають з підручників, то де ми зараз живемо ?

На жаль багато людей не хочуть самі думати, а може після совка не можуть думати самостійно, тому зеки направили свою агітацію на постсовкодегенеративну частину суспільства щоб втілювати свої покращення, як і повинні покращувати все зеки, бо на те вони й зеки, бо 30% українського суспільства не змогли заздалегідь зрозуміти інтелектуальні можливості та методи роботи зеків ... майже половина суспільства й досі боїться Майдану, вірить в міфічні совкові досягнення, вірить телевізору, вірить сусідам чи міфічним переказам, вірить гречкосіям, вірить прикрашеним ригоанально-комуністичним обіцянкам які одним своїм змістом ображають гідність та достоїнство думаючої людини.

Хіба бігмордні обіцянки "Почую кожного" та "Допоможу кожному" можна виконати ? Хіба взагалі можна таке писати ? Бо написати "Ви всі лохи" дійсно можна і це краще повинно сприйматись чим "Почую кожного" - я вважаю останній слоган є більш образливим і більш брехливим за попередній, а кандидат що дозволяє собі вважати людей бидлом ніколи не повинен мати політичного майбутнього в психічно здоровому суспільстві.

Вирішила написати цю замітку, спровокувати вас на роздуми. Адже інколи так важко зрозуміти здавалось би прості речі, які водночас і дуже складні. Адже коли рушійною силою до пошуків пари стає не потреба у вирішенні якихось проблем , не вигода, не прагнення покращити щось в своєму житті за рахунок партнера, не забаганка мати в своєму житті ніби фетиш картинку з журналу де зображена усміхнена пара з дітьми, або красиві заручини. То якось так зупиняєшся, дивишся на все те без захвату, і думаєш: а навіщо?

Тим більш, в жодній з відвертих розмов з друзями і подругами так і не знайшла впевненої відповіді навіщо саме воно було потрібно. Чоловіки здебільшого починають жалітися, що їх мало не силоміць затовкали у те заміжжя, чи то серйозні стосунки. Жінки здебільшого відверто зізнаються, що думали про забезпечення майбутніх дітей, і про народження тих самих дітей, як запрограмовані. А потім майже не бачаться зі своїми обранцями, які зраджують десь у відрядженнях, або з секретарками. Або ж навіть не наважуються на такі радощі і обов'язково тікають від своїх обраниць в компанії де обов'язково жаліються на жінок, плачуться і нарікають. Або ж і просто втомлено зітхаючи говорять "ні-ні, все дуже добре, я щасливий, але щось таки змінилося". Зазвичай останні просто надто виховані, аби сваритися на ту, яку самі обрали.

То навіщо воно потрібно тоді? Якщо дівчина/жінка завжди хороша тільки тоді, коли тримається десь подалі, і з'являється тільки тоді коли потрібна.

В мене питання до тих пар, що впевнено кажуть "Ми разом бо кохаємо одне одного". Що для вас кохання?
І питання до всіх інших: "Що для вас щастя?".

Виявилося, що в реальному житті неможливо бути ідеальною жінкою. Бо таки завжди знайдеться те, до чого обов'язково, вибачте, доє*уться.
Якщо бути порядною - надто порядна, хочуть більже вогню, більше жару, нудна.
Якщо бути гарячою - надто розпусна, бля*ь, хвойда і т.д.
Якщо хочеш зробити когось радіснішим і щасливішим - ти тряпка.
Не хочеш - стерва.
Правильна - ботан.
Не правильна - розбишака.
Якщо хочеш дітей - ти стрьомна.
Якщо не хочеш дітей - ти стерво і феміністка.
Якщо ти любиш готувати - дістала вже своїми кастрюлями
Якщо припиняєш готувати - ти ледащо і не турботлива.
Коли думаєш і намагаєшся підтримати цікаві розмови - надто розумна і стрьомна.
Коли не думаєш і намагаєшся триматися на другому плані - ти тупоголова блонді.

А ще чомусь старомодно пропонувати бути дівчиною, але дуже не старомодно ображатися, коли окрім тебе є ще й інші. А чого ти чекав? Ми ж нічого не обіцяли одне одному... Чи як? Дуже весело іноді дізнатися, що в тебе є виявляється громадянський чоловік, про якого ти і не підозрювала, але він так вирішив, а ти тепер зрадлива хвойда, бо шукала далі.
Чоловіки! Ви завжди думаєте що все стається саме по собі мовчки? Чи я чогось не розумію?
А женитеся тільки тоді, коли свати швабрами й віниками в спину женуть до раксу? Або коли вона залетіла?
Коротше, я щось торможу, чи як? Все справді так смішно?
Нічого не домовлено, не розібрано на словах, а потім сидите з чарочкою і нарікаєте, що всі такі-сякі. А ви щось пояснюєте? Про щось домовляєтеся, коли в вас стосунки?

Тоді з якого моменту вважати що ти чиясь дівчина? Коли вдруге сходили на побачення? Чи з того моменту як поцілувалися? Чи з якого моменту?

Що для вас кохання-любов?
Коли будь-яка більш-менш симпатична жінка десь там вдома є?
Чи це щось таке, що відбувається якийсь короткий час на перших порах побачень з новою дівчиною?
Чи це платонічна дружба (завжди прийти на допомогу, підставити плече, врятувати, тощо)?

Адже зараз мені здається, що усі стосунки приречені перетворитися на безглузде протистояння, і ненависть з охолодженням одне до одного.
А ще мені починає здаватися, що чоловіки принципово не можуть любити і поважати людину, яка побувала нижче поясу: "Одні жінки ніколи не піднімуться вище поясу, а другі - ніколи не опустяться нижче серця". То що, ідеальний варіант - фригідність? Чи як? Чи де інде, тільки не зі своїм?

І ще. Чому ви, чоловіки, так любите повторювати, що вам ніхто не потрібен? Це справді так? Чому? Чому від сучасного чоловіка все частіше чуєш, що він хоче дітей але тільки не жінку поруч. ? Це якась принципова неприязнь до протилежної статі? Чи незмога знайти спільну мову і порозумітися?

Прошу до роздумів, критики, вираження власної думки!

та зрозуміти картину, треба відійти подалі. Вчора я відійшла. Роздивилась. Я все зрозуміла. Реготала до сліз.