Я хотів написати тобі дещо з моїх роздумів, стосовно повноти, сексуальності, і інших "проблем", про які ти писала. 

Моя мама повненька. Але її любили за добре серце. Вона в 18 років зустріла свого майбутнього чоловіка і мого батька. В шлюбі вони прожили майже 20 років, потім розійшлись, але це не через її повноту, а через батьківські погляди на життя, та незважливість до людей. І потім, вже коли їй було під 40 років, вона постійно була наділена увагою чоловіків. І їм подобалась її повненька фігура. Може через те, що їм просто подобалась моя мама як людина, і це перетворювало якісь вади тіла на прикраси. А може, то у них саме такі смаки, що не подобаються худощаві, і їм "хорошої людини має бути багато". 

У мене були стосунки з декількама дівчатами, яких можна сміливо назвати товстенькими. Зовнішньо мені товсті дівчата не привабливі. Але у всьому іншому із ними майже завжди багато краще, ніж з "моделями". І у тих, і у тих є свої "заморочі", вади і щось позитивне. Повні добріші, дбайливіші і відданіші... Можливо це через невпевненість в собі вони намагаються розвинути в собі моральні якості краще за інших, і у них це добре виходить. Худенькі та стрункі дівчата про духовні якості замислюються набагато менше. Вони більш вимогливі, сварливі, нетерплячі. Але вони набагато жвавіші, живіші, здоровіші (хоча, це стосується тільки тих, хто не виснажує і не знесилює себе голодом, для досягнення певної зовнішності). Якби їх не псувала надмірна увага з боку охочіх до сексу з красунями чоловіків... Але не мені їх осуджувати. Кожний сам собі обирає, чим жити і що робити. 

Звісно, ти можеш схуднути. Зібратись з духом, визначитись, навіщо це тобі, і зробити це! Впевнений, що ти вже випробувала всі дієти про які чула, і судячи по твоїм коментарам вони тобі не допомогли (а може і трішки погіршили, бо голодування, коли це робити необережно, то більше шкодить організму, ніж допомогає). 
Зкинути 20-30 кілограм це не так складно, як здається. Складно мабуть тільки перші 5-6 років... а потім поступово звикаєш до свого нового, здорового, легкого, стрункого тіла. Мало хто справді готовий віддавати декілька років на те, щоб змінитись. Хтось сподівається на пару днів тренувань в залі, хтось тримає дієту тиждень чи два... хтось може протриматись 3-6 місяців, але не цьому і ламаються. Кінцевої мети досягають лічені одиниці - ті, хто правда розуміє, що саме, і навіщо їм це потрібно, і тримають цю думку в своїй голові завжди.. 
Складно лише перші 5-6 років. Не більше. 

А ще, хочу тобі скзати, що тіло людини прямо відображає її характер та звички. Якщо ти повна - то це тому, що ти багато собі береш і мало віддаєш. Це твердження ніяк не стосується речей або грошей (хоча, може ти і це робиш, але то вже не відноситься до суті моїх роздумів). Ти і сама писала - ти тримаєш всі емоції в собі, не дозволяєш їм виплиснути назовні. Ось, вони тебе і "розпирають" зсередини. Ти приймаєш багато енергії від інших людей, будучи доброзичливою, і накопичуєш її в собі. Ти не розряджаєшся... Найкращий засіб тримати баланс енергії внутрі - це серйозне займання спортом у поєднанні з піклуванням про свою душу, та емоційний бік. 

Якщо спробувати спростити, то цей метод полягає в наступному: "Що з'їв - то маєш переробити та позбутись відходів, як фізичних, так і енергетичних. (Фізичні то самі собою виходять. природа про це дбає, а ось енергетично люди забули як робити, навіть елементарні ранкові зарядки не роблять). Що прийняв до душі - маєш віддати рівноцінне. Не обов'язково відповідати образою на образу. Будь-яка емоція, наприклад подяка, може мати той самий потенціал, і висвободжати навіть більше накопиченої енергії, ніж негативні емоції. Головне - робити це. Дозволь собі плакати, скаржитись висловлювати все що наболіло. Вголос. Це важливо. Не обов'язково в присутності людей. Можно викладати думки на папері. Але в обох випадках - ти маєш або почути себе, або прочитати написане і замислитись над цим, наче ти стороння людина. Обов'язково вміти оцінювати себе непередвзято. 

Не знаю, чи буде тобі зрозумілим все що я написав, але сподіваюсь... 
Якщо ти захочеш щось вточнити, чи щоб я пояснив - пиши, запитуй, я спробую зробити все, щоб тобі допомогти. 
Тільки нічого не буду робити за тебе. Людина лише сама за себе відповідає, і тільки сама собі може зробити краще життя. 

(А що до поцілунків та статевих відносин, яких у тебе досі не було, то це, взагалі, великий скарб для цінувальників чистої душі... Ти не витрачала себе не миттєві стосунки, не дарувала і не змішувала себе з байдужими людьми. ТИ ЧИСТА!... Принаймні для мене це дуже-дуже важливо... Я б собі хотів мати таку дружину, що б зберігла до шлюбу зі мною цноту... але практично не вірю в те, що таку зможу знайти..) 

Удачі тобі, Сумна дівчина. 
пиши, буду радий читати твої листи! 

(І ще, якщо ти не проти, я б хотів зберегти цей лист десь в своєму блозі. Просто, мені здається, що ці слова можуть допомогти не тільки тобі... Я цього не стану робити без твого дозволу. Чекаю на твою відповідь!) 

 На вулиці тихо плаче дощ. Сльози природи омивають парки, будинки, доріжки. А люди мчать у своїх справах, зовсім не помічаючи того, що плаче небо...                                                        Я  люблю дощ, не завжди, але люблю ... Я  вдивлялась у вікно: дощові краплинки падали одна за одною,  бавились між собою, жартували, пританцьовували, насолоджувались вітром ... Вони, як людські долі, то зустрічалися і швидко та енергійно бігли уперед, і навіть холодний, чимось незадоволений, інколи навіть жорстокий вітер був не в силі змінити їхній напрям, то раптом несподівано розбігалися, перетворювались на водяний пил ... Я чітко бачила ті відбризки, відчувала їх на собі ... Свіже повітря зненацька увірвалось до кімнати, заполонило мене, бавилось з моїми думками ,вибирало тільки ті, що йому було найбільш довподоби, перекидувало окремі уривки, фрагменти  мого життя ... Гра тривала недовго, все відбувалося швидко, миттєво. Щось причаровувало мене у цьому безперервному процесі ...    Я слухала дощ... Така неповторна музика важких, грозових крапель, що б’ються по шибках і підвіконню, немовби просяться, щоб їх впустили до хати! Люблю цю музику, люблю думки під неї... Стільки всього надумала  - про світ, про відносини, про те, що завтра - знову робота, що знову замкнеться коло "дім-робота-дім". Мабуть так і треба... А дощ все йде і йде - густий, сильний, теплий...                                                                                                               

... цікаво, може саме тому і тварини не мають речі, що вона їм не потрібна? Їм добре - вони пестяться, погано - скиглять. Якщо потрібно пригорнути до себе увагу - надибляться, або подадуть якийсь голосний звук. У кожної тварини свої особисті засоби та методи передачі інформації про себе та свої потреби, і між собою вони чудово розуміються тисячі та мільйони років. Та і я (і всі інші люди), в принципі, можу дізнатись про будь-яку істоту все, що мені буде необхідно. Варто тільки уважно спостерігати. 

... про тварин кажуть, що ті нерозумні і недосконалі через величезну ваду: "все розуміє, а скзати не може"... а я тепер думаю, а чи потрібно їм це? Нащо їм розмовляти? Весь всесвіт у взаємодії між собою чудово обходиться без слів, а людині чомусь потрібно, щоб звірі стали розмовляти... Певно тут вада не в тваринах, а в саміх людях, що не можуть навчитись простим та природнім речам.

... і взагалі, дякувати треба, що друзі наші менші не балакучі! Взяти на приклад попугу, що вміє повторювати слова. Пригадаємо історії та анекдоти. І що ми маємо? Вірно - самісенькі дотепні випадки, при яких люди страждали через невчасно вимовлені попугою слова. А це ж тільки бездумне повторення того, що люди самі кажуть... Якщо звірі стануть казати все, про що зараз мовчать, це ж повний хаос розпочнеться! Хозяїва відразу дізнаються про себе всю правду! Які вони дурні, ледащі, безчутні, жорстокі, байдужі, і далі-далі-далі... 

Хто хоче почути про себе всю правду? Або, щоб тварина розповіла всі ваші таємниці сусіду? Чому б і не розповісти, якщо одна людина питає про іншу? Адже люди самі цього хочуть, щоб тварини розмовляли. Чесні, відверті, віддані всією душею та серцем тварини просто не мають жодної причини, щоб ослухатись - і ось, маємо чудові наслідки. Що, не подобаються?! А що ж їм тоді робити? Казати тільки добре і корисне, а про все погане мовчати як раніше? Чи вчитись їм разом з людьми кривдити, приховувати істину, дурити і лукавити між собою? Це реторичне...

Це не їм треба вчитись розмовляти, а нам - розуміти! Добре, що вони мовчать. Нескінченна мудрість в цьому мовчанні.

Мабуть у мене дійсно забагато вільного часу, яке я замість пошуку нових можливостей заробітка грошей витрачаю на колупання в дрібницях та деталях свого життя... А може і не тільки свого. Правда, до чужої долі ставлюсь тепер більш делікатно. Намагаюсь не втручатись в чужі справи, або принаймні робити це делікатно, щоб не зашкодити.

Ось, звідси і всі мої "заморочи" та "експеременти". Не виходить без них. Раніше покладався на досвід людей, яких вважав авторитетами... але до чого це призвело - мені не дуже подобається. Єдине, чому навчає сучасна система виховання - пристосування до всіх незручностей. Навчає бути універсальним, тихим, безконфліктним, смиренним... Прожити своє життя не висовуючи носа туди, де по ньому можуть щалбанів надавати (і не тільки можуть, а відразу і намагаються надавати кожному незнайомому носові якнайбільше щалбанів). Вчать тому, що тільки якщо сам навчишся давати щалбанів сильніших та більніших за інші, тоді і просунешся десь вище... А щалбани все-одно будуть завжди. Вище всіх вибратись неможливо.

Можна продовжувати думку далі... намалювати собі образ такої пірамідки в якій люди стоять на людях, багато хто намагається залізти нагору, для цього підминаючи під себе інших... Стільки інших, скільки необхідно для тієї вишини, на яку він зібрався. Хтось бореться - залишається на своєму місці, тримається за нього міцно... Хтось зкидає "верхолазів", і сам починає йти в гору.. а хтось здається та падає вниз, підставляє свою спину під усіх, і в такий позі загинається до смерті... Піраміда - динамічна, але дуже міцна та стійка форма. І мабуть щось там таке цікаве на горі знаходиться, раз всі в ній хочуть барахтатись... А може просто за компанію? Ну, не вірю я, що поруч з пірамідою нема вільного місця, на якому не потрібно лізти вгору, або тримати на собі тих, хто туди лізе, а можна просто займатись своїми справами... 

Різні думки... але зараз не про це хотів... З цього можу тільки сказати, що я більше не хочу карабкатись вгору... Подивився туди, замислився, що звідти мені б хотілось мати собі, і нічого не зміг вибрати. Нічого мене не кличе на верхівку цієї піраміди...

Сусідні піраміди такі самі... Російська трішки більша, Білоруська трішки менша... кучками по всій планеті повиростали пірамідки різних мастей, кольорів, розмірів, плотності населення... тільки суть однакова в них - на горі нічого чікавого для мене нема... може, з часом знайдеться якась нова мотивація, щоб знов прагнути гори, а зараз і дивитись в тому напрямку бридко

І ось, коли перестав витрачати весь свій час, всі свої сили, та всю свою думку на рух та боротьбу, так і почали нові думки з'являтись... Правда тепер життя пішло "в зворотньому напрямку"... Причини плутаються з наслідками... Теорія з практикою... Добре з поганим... 

Особливо дивно те, що зпочатку я щось нове починаю розуміти, потім відкриваю це в собі, далі починаю бачити складові, і лише тоді знаходжу людей, або літературу, які б могли мені пояснити, що це взагалі таке, звідки береться, як називається (чи колись давно називалось, доки не забулось), і що з цим можна робити...

А раніше все було навпаки - хтось про щось розкаже, потім це починає обростати подробицями та взаємо зв'язками з іншими темами, потім я починав розуміти як працює ця система, і лише тоді намагався роздивитись себе в ній...

Раніше я багато про що знав, але мало про що з цього думав, і ще менше про що мріяв... А зараз навпаки - багато про що думаю, але мало про що з цього знаю... І не намагаюсь вивчати все як в минулому, а навпаки - більше покладаюсь на випадок та інтуіцію... на власні здогадки... і з часом або впевнююсь в своїй правоті на практиці, або на мене починають сипатись з усіх боків уточнення, опроверження, різноманітні варіанти того, як цим можна "уткнутись в щось глобальне".

Якось не виходить написати так, щоб було більш зрозуміло, але на мою думку, і так вже достатньо.. далі тільки плутанину посилювати можна уточненнями.

Чому я взагалі про це пишу?

Да просто мене хвилює, що я втрачаю розуміння людей, з якими раніше рухався в одному напрямку... Тепер не можу пояснити ані причину зміни напрямку, ані мету... Чи слів мені не вистачає... чи сміливості... чи сам ще досі не все так чітко розумію...

Тільки відчуття... все моє нутро каже, що я все роблю вірно... Можливо, вперше за довгі роки - відчуваю, що роблю все вірно. Не знаю точно, для чого, і не бачу, куди прийду... Але там точно буде саме моє місце. Комфортне, зручне, благодійне. Там я зможу не тільки зручно існувати, а ще і творити майбутнє собі та своїм дітям...

Довго думав, чи потрібні коментари до цього запису? Хто мені може щось порадити, якщо тут нічого не зрозуміло взагалі? А потім вирішив залишити можливість коментувати... А може хтось щось і зрозуміє... А може комусь і близько? Або хтось таке питання задасть, що я у пошуках відповіді, і сам щось зрозумію в собі краще... Хай буде можливість спілкування... Завжди вона була, і хай так далі буде.

Всім добра, мої любі друзі!

Ваш, Миколка.

Сходив сьогодні на постанову, про яку дізнався завдяки друзям, що надіслали мені посилання на подію...

Ще не встиг зайти, а мене вже вітають, запрошують... так приємно - всі посміхаються мені... по-справжньому, а не підкупно... Наші люди, українці всюди... Незвично бачити наших людей з такими посмішками... навіть християн...

А.. ну да... постановка відбувалась від христианської церкви. Спектакль розповідає про місце суду вмерших, по христианській религії. І логічно, що всі, хто приймав участь у виступі, теж християне. І більше 90% присутніх - теж християне останні 5-10% - запрошені: їх друзі, приятелі, знайомі і інші.

Що сподобалось:

Квитки безкоштовні. Просять добровільно, якщо є можливість, внести пожертву (більше 10 гривень не беруть, мені навіть решту дали з 20... правда, якщо б я настояв, то могли б і 20 гривень з мене взяти... за моїм власним бажанням)

Актори грали добре. Трішки перегравали, але самі вони були новачками, і проявляли себе як могли. Якщо припустити, що на репетиції у них було не більше місяця, то розкрили вони себе дуже добре (а певно і ще менше, бо режисер був з Америки, і проводив тур, в якому людей до виступу набирав прямо в місті проведення, тому багато часу на постановку він просто не міг мати).

Чим молодше були актори - тим краще зіграли. Кузяєва Наталя (не думайте, що у мене пам'ять добра, і я її запам'ятав, я просто на буклеті зараз подивився) - та взагалі викликала бурю овацій! Цілком, загальне враження позитивне, тепле. Навіть трішки образливо за першого актора, який грав негативну роль, і йому через це не аплодували... Хоча, справді, не аплодували йому саме тому, що дуже реалістично і добре зіграв... Здається, це Дмитро Лопуга, що зіграв того персонажа,. Просто не можу обійти його увагою.. Можливо, хтось десь йому скаже, що його теж помітили, хоч і не чув він оплисків. Ще раз повторю, мені сподобалась гра ВСІХ АКТОРІВ. Особливо - дітей. (-: Цінував я не якість та не майстерність, а натхнення, щирість і прагнення зробити все якнайкраще.

Декорації теж досить якісні, і не виглядають дешево, або погано. І костюми і оформлення - все добре підходить до загального образу.

... Тепер до суті... Весь виступ лунав зазив: "В рай попаде той, хто прийняв в серце Бога, всі інші потрапляють в пекло". Це головна думка всього спектаклю, і на прикладі місця проведення суду показують розмову з Господом тих, хто загинув. До речі, практично в усьому є своя раціональність в цій думці (якщо сприймати не прямо, а образно).. окрім тих моментів, про які я напишу нижче

Сподобалась ще молитва в кінці. Добра, приємна, емоційна... Я в ній не побачив нічого поганого, або суперечливого чи помилкового (як мені здається). 

Що не сподобалось:

- Слова одного з янголів "... ну, хтось же має трапляти в пекло?...". Я з цим не згодний... Мабуть через це я не згодний вцілому з религією християнства. Якщо Бог кохає, то він не стане примусово робити так, щоб частина його дітей ОБОВ'ЯЗКОВО, НА ВІКІ ВІЧНІ ТРАПЛЯЛИ В ПЕКЛО... Це тупо. Ані люблячий Господь, ані люблячий татко так ніколи не зробить...

- Слова Бога "... ти мені не син... " Х-ня якась. Всі діти божі, всі рівні... а тут БАЦ!... "...а этому не дала..." звідки така злоба? звідки така категоричність? А? Виходить що - тільки народився, то син; з першим гріхом - відразу перестаєш ним бути (при умові, що за всі гріхи, більше 2000 років тому сплатив своїм життям Іісус, але цього, виходить, недостатньо)... і доки не приймеш те, що Іісус вмер за тебе, то сином або дочкою більше не вважаєшся, і любові не маєш... (хто ж так кохає?? БОГ ??? щось не так в цій религії)

- Перенасиченість словами "Бог, Господь, рай, пекло, суд, Іісус"... як на мене - трішки надмірно їх використовували...

- "Раб Божий, слуга Господен" - так само. Не можна кохати своїх дітей, і називати їх своїми рабачи чи прислугою... це тупо.

- Психологічний пресинг досить відчутно при невеличкій "проповіді" після спектаклю. Давління на страх та жалість,... гра на почутті підвищщення після оплисків акторам... (Старі добрі засоби НЛП... давно не бачив їх такого цікавого застосування)

В принципі, раджу подивитись всім. Скептики та критики знайдуть, з чого поглузувати, та ще більше впевняться в своїй правоті, стосовно будь-чого (якщо досидять до фіналу виступу), а ті, хто не є скептиком і не налаштований критикувати - отримають задоволення, познайомлються з людьми, схожими на них... Можливо, хтось зрозуміє про Бога щось нове, відкриє його в собі... 

І це буде добре. Будь-який Бог в душі краще, ніж ніякого. Будь-який Господь в душі та серці дарує радість, віру, надію... Божі люди - добрі, привітні... з ними приємно спілкуватись, особливо, коли у них нема фанатизму стосовно повернення всіх до своєї религії ... (я правда впевнений, що можна спілкуватись не тільки на ці теми.. навіть в церквах)

Мені там сподобалось... можу сходити навіть ще раз за компанію з кимось, хто не хоче йти сам.

P.S. будь ласка... вимикайте свої мобільні телефони, чи ставте їх на беззвучний режим.. Навіть якщо ви на 100500% впевнені, що вам ніхто не зателефонує, БУДЬ ЛАСКА, ВИМКНИТЬ ЇХ!

Ваші супер-пупер-мега-кльово-модні мелодії відволікають і акторів, і аудіторію.

Тим, хто ще не знає, як ставити беззвучку: натискаєте кнопку з зображенням ноти, чи з "#" (на багатьох телефонах саме на кнопці з "#" поруч є невеличкий знак ноти), і потримайте цю кнопку натиснутою 2-3 секунди. На екрані з'явиться повідомлення, що звук вимкнено. Потім, так само можна повернути в режим зі звуком.

ПОТРЕНУЙТЕСЬ ЗАРАЗ, ПЕРЕД ТИМ, ЯК ЙТИ В ТЕАТР, ЧИ В КІНО!

Ті, до кого не доходить, як це робити, раджу запитати у своїх друзів або приятелів... Краще це знати, вміти, і зробити, ніж потім відчувати на собі осуджуючі погляди і негативні флюїди цілого залу...

P.P.S. і з другим і третім і всіми іншими телефонами слід поступити так само!!!

P.P.P.S. Дуже радий, що сходив на цей захід! Настрій чудовий. Відчуваю, що справи в світі не такі вже й погані, доки існують ті люди, серед яких я сьогодні знаходився! Прямо аура в приміщенні була приємна! Тому, вам всім бажаю якимось чином теж знайти засіб хоч трішки покращити кожний день свого життя! (не обов'язково церквою.. там просто знають, як це зробити легко і просто, а якщо у вас є свій засіб - то користуйтесь ним, не забувайте і будьте добрі та щасливі!)

Всіх люблю, цілую, ваш Миколка!