хочу сюди!
 

Ірина

48 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 48-56 років

Замітки з міткою «оповідання»

Вчера он протестовал

Вчера протестовали против уничтожения дельфинов. В очередной раз. Стояли с флагами, транспарантами, кричали лозунги, стояли в длительном и бесконечном пикете: Из министерства вышел какой-то крупный чел, пошел говорить с зачинщиками всего действа, а он стоял дальше в рядах противников издевательства над животными, ждал, чем это все закончится, и в наушниках все так же несмолкаемо рубило какое-то техно. А потом ребята из радикалов, стоявшие до того вместе с ними в защиту дельфинов, перешли на ту сторону улицы и зверски помесили там собравшихся поглазеть на 'шоу' пэтэушников. Такое он видел только по телеку, когда показывали разгон толпы фанатов на динамовском стадионе. Там тоже менты налетели, как чума, и всех разогнали. Мгновенно. Здесь это было наяву, и это было - рукой подать. Почему-то никто не снимал. То есть какой-то чел, 'зеленый', пытался снимать, но что-то сильно он дуплил с камерой, и ни фига он не снял. На минуту он приглушил музыку, дубасившую в наушниках. Доносились бесстрастные обьяснения девушек челу, что пэтэушники на той стороне тыкали факи радикалам. Оттого и нарвались на раздачу. Может быть. Он видел только, как избитые перед тем стояли и ржали с них, пикетчиков: Щелчок - индикатор 'volume' на плеере опять подскочил на несколько делений: Вечером того же дня он шел по темному парку в центре родного города. Менты косились на одиноко бродящего по парку субьекта, но не брали в оборот. Видать, до выплаты премиальных было еще далеко. В наушниках рубил на этот раз транс, и уже шестая пара батареек пошла в расход. Даже пива больше пить не хотелось. Он вспоминал события нынешнего дня. Зачинщика драки тогда повязали, повалили на землю и избили менты. Журналисты этого не снимали: Ну и фиг с ними. Хорошо, что не сняли. Девушки, стоявшие в пикете, даже никак не прокомментировали случившееся. Ну, побили, ну и бог с ним. Чел с камерой из 'зеленых' пытался спорить с кем-то из своих, мол, что это такое, но его быстро осадили. Дельфины, кстати, остались бы довольны. Чувак из министерства пообещал всех их выпустить: Ха-ха, на волю. :Он сплюнул на мерзлую январьскую землю. Хмель выветривался из головы. В карманах было три гривны на проезд, в голове - почти полная пустота. Музыка играла отдельно от сознания, домой ехать не хотелось: Что там делать, дома? Аська, порнуха, какие-то ютубные видео: Бред это все. Вспоминался стих, прочитанный вчера на каком-то форуме - что-то о выжженных кнопках в лифте, о том, как тоскно жить автору на свете, как он просыпается в палате в белой одежде и: На этом, собственно, стих обрывался. Философия? Да. Почему бы и не такая философия? А она всегда должна быть с заумными словами и немеряными по длине фразами? Все-таки он пришел домой. Включил телек и посмотрел сюжет про дельфинов на главном оппозиционном канале страны - а вдруг покажут?.. Показали прилизанный ролик про то, как какой-то Лизун (фамилия-то, блин:) базарит с зачинщиками пикета. Те согласно кивали и что-то записывали в блокнотики. Хаерастый чувак поодаль (кажись, он его видел на пикете) стоял за спинами говоривших с Лизуном со своей уродской самодельной камерой на штативе и четко все сек. Дельфины были бы довольны таким исходом. А с кнопками в лифте и вправду было что-то не так. Привалившись к стене в каком-то полусонном чаду, он пригляделся - так и есть. Сточены стамеской. Целых две штуки. Вчера какой-то чел часа в два ночи долго что-то колупал во внутренностях лифта. Никто не вышел и ничего ему не сказал. Мало в жизни проблем, что ли?.. В аське опять какая-то неудовлетворенная по жизни телка пыталась к нему пристать. Он над ней вдоволь поизгалялся, пока ему это не поскучнело до тошноты. Он просто вышел из винды, не удосужившись даже сказать 'пока, киса' и вырубить комп из Сети. В подьезде бомжи укладывались спать на ночь. Гудела стройка где-то неподалеку, на месте хаты какого-то дедка, которого то ли подрезали, то ли прижгли в прошлом году. Носились машины по широкой, многополосной трассе - куда-то в ночь, их водители сами не знали, куда. На оставленном на столе перед компом плеере мигала красным надпись 'Battery is low'. А музыка все играла и играла, какой-то транс с длинными переходами, переходящий сам в себя. Он засыпал, вдоволь наигравшись в пикетчика сегодня. Он никогда больше не пойдет протестовать против уничтожения природы. Он станет обычным офисным менеджером, покончив со своим университетом с каким-то гордым и крутым названием через два года. Папаша все устроит так, что все на выпуске будет на мази. Он заведет себе жену, будет ее регулярно трахать и получать от этого массу удовольствия. И порнуха ему уже не нужна будет, ха-ха. Он станет обычным человеком и будет творит свой мир - так, как творят свои миры масса людей вокруг. Нет смысла задумываться о том, что сделает он для истории - потому что для истории он не делает ничего. Он поступает правильно. Ведь за такими, как он, будущее его страны. А хаерастый чувак и нелепый чел, одетый по моде 1998 года, снимавший избиение пэтэушников, так и останутся странными гостями в его сознании. Их мир там, внизу, под ногами. Наш мир - он всегда здесь и сейчас. И дельфинам в нем всегда останется место. Ведь мы их защитили, не правда ли? Earth first! Девушка в цветастой шапке и с наклейками 'Save the nature!' и "Earth first!" на рюкзаке неторопливо шла в тот вечер от столба к столбу, налепливая поочередно то неказистую, сделанную на ксероксе листовку 'Помоги котеньке!' (с нее зрился плохо различимый кот, призывно засматривающийся на зрителя), то отпечатанную на хорошей бумаге листовку с рекламой одного из сайтов по защите животных. Пальцы, одетые в обрезанные перчатки, мерзли на 10-градусном морозе, но она дышала на них и вновь лепила: Долго и без устали. Так она дошла до площади, освещенной оранжевыми фонарями, якобы экономившими электричество. Шел мимо последний троллейбус, и она уже не успевала сесть на него. Пришлось идти до дома пешком. По счастью, по дороге на нее не обратили внимание потенциальные насильники и накурившиеся подростки. Она дошла до родного парадного, открыла кодовым ключом бронедверь, осторожно прикрыла ее за собой (а зачем ею громко хлопать?) и поднялась на свой родной пятый этаж. Зашла внутрь, ответила небрежно на оклик уже спавших (но чутко:) родителей, не спеша переоделась: Включила комп и открыла аську. В контакт-листе все еще был Он. Она даже пригласила его сегодня на акцию. Они вместе держали плакат. Кричали вместе незамысловатые лозунги: А в его наушниках грохотала какая-то ритмично долбящая музыка. Он часто говорил, что она ему помогает расслабиться. И забыться. Он даже на акции хотел забыться: От чего-то. Она с улыбкой смотрела на желтое безликое поле аськи, вглядывалась в его глаза, смотрящие с фото на рабочем столе: Там уже стояла сегодняшняя фотография с акции. На ней был Он. И она - с плакатом 'Не убивай дельфинов!' в руке. И обрезанная надпись "Ministry" на заднем плане. То ли еще будет - это ведь наша первая акция. Она засыпала, лицо ее уткнулось в сложенные руки перед клавиатурой. Она уже в полусне думала о том, что это хорошее начало Его пути. И что совсем не в акциях дело. Главное - Он всегда будет рядом. А дельфинов мы еще защитим. Олег Андрос

Поетеса.

Це оповідання я вже публікував тут, у блогах. Та через обставини, що від мене не залежали, довелося
видалити більшу частину блогу. Під видалення потрапило і це оповідання. Зараз маю змогу відновити
видалену частину блога. Тому ті, хто вже читав це оповідання, нехай пробачать мене за його повторну появу у стрічці друзів і, спокійнісінько, закриють, не читаючи.



                                                                      ***
   Її звали Марина. Подруга старшої сестри. Екстравагантна дівчина. Всю зиму проводила на ковзанах,
не знімаючи свої "дутиші" навіть, коли йшла в гості, чим здорово дратувала мою маму. Важкенької
Марининої руки побоювалися, навіть, найзавзятіші ловеласи, любителі привабливого жіночого ландшафту.
Мені було 14, їй-18. У такому віці, це відстань, як між двома галактиками. Ми просто признавали факт
існування одне одного і жили, кожен у своєму світі.

  Закінчивши школу сестра вступила до університету, поїхала на навчання, і Марина також зникла
з мого обрію. Згодом і я закінчив школу і поїхав в інше місто вивчати нелегку гірничу науку.

 [ Читати далі ]

14 місяців. Старий анекдот. Бувальщина.

  Хто не згадує свої студентські роки. Незабутня пора юності. Лекції,
сесії, екзамени...
  І як, зазвичай, улюблені і нелюбимі предмети  та викладачі. Одним із таких
ненависних предметів була у нас "Економіка та бухгалтерський облік."
Нам, майбутнім шахтарям, здавалося дивним перемноження людей на зміни і години,
в результаті яких з'являлися чударнацькі "людинозміни" та "людиногодини".

   Та діватися було нікуди, адже основи цих знань повинні мати усі інженери.
Наш викладач, Євген Іванович, чудово розумів усю нудоту і нецікавість свого
предмету, а, оскільки, він був людиною з гумором і, досить, контактним, то
скрашував свої лекції жартами та анекдотами. Наша група була чисто
чоловіча, тому і анекдоти були досить відвертими.

  Якось, наперододні сесії, йшла підсумкова лекція. Як завжди -
питання-відповіді. Загальна розмова перейшла до теми шпаргалок і підказок.
От тут Євген Іванович і видав нам цей, на той час, найсвіжіший анекдот про
Вовочку та Марь Ванну. Викладаю  його так, як почув на цій знаменній лекції.

   Усі нервово чекали приїзду високої комісії до школи. Марь Ванна зібрала
відмінників із свого класу і попередила, що буде викликати їх до дошки,
а, також, про те які питання буде запитувати.

   Вовочка відразу зауважив: -Марь Ванна, я, коли хвилююся, то забуваю назву
останнього місяця - грудня.-
   На що Марь Ванна відповіла:- Не хвилюйся, Вовочко, як тільки, у переліку,
дійдеш до місяця грудня, то поглянь на мене, а я покладу руки на груди. То,
відразу, і згадаєш.-

   Наступного дня. Урок. Сувора комісія у класі. Один за одним відмінники
успішно відповідають на запитання біля дошки. На суворих обличчях комісії
з'являються схвальні вирази.

   До дошки виходить Вовочка і починає перелік місяців. Доходить до
останнього і розгублено поглядає на Марь Ванну. Та кладе руки на груди...
   -Цицень,- радісно вигукує Вовочка.
Від здивування Марь Ванна опускає руки нижче...
   -Пупень,- бадьоро продовжує Вовочка.
У розпачі Марь Ванна Зовсім опустила руки.
   -Пи*день, - закінчив перелік Вовочка.
   
   -То ж, щоб зрозуміти підказку, потрібно ще й свого розуму мати, - підвів
підсумок Євген Іванович.
   
5 грудня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ. 

Мабуть так народжувалася релігія.

  Як швидко проминає життя...
Начебто ще й не починав жити по-справжньому, а вже шостий десяток
промайнув. Закінчилася трудова діяльність, виросли і порозлітались
по світу діточки, підросли онуки. Все більш відчувається твоя непотрібність.

Діти вже дорослі і живуть своїм життям, у онуків теж починається своє життя,
таке відмінне від твого дитинства, що навіть не завжди його встигаєш
зрозуміти, що воно таке і до чого.

На колишній твоїй роботі, на колишньому твоєму місці вже інша людина,
яка виконує твою колишню роботу не гірше від тебе. Усі заклопотані
своїм життям. Про тебе не згадують, без тебе обходяться, наче тебе
ніколи й не було на цьому світі.

Кожна людина по-своєму переживає цей неминучий період свого життя.
Одні чіпляються за своє місце на роботі, з піною на губах доводячи
свою незамінність і безжалісно розтопчуючи претендентів.

Інші несуть свій застарілий досвід у сім’ї своїх ближніх.

Дехто починає жити для себе, наздоганяючи те, що було неможливо мати
у молоді роки
.
У політиків прокидається жага до влади.

Та все ж таки найбільша категорія людей просто опускають руки і
тихенько доживають свій вік, просиджуючи на ослінчиках біля хати,
перебираючи у пам’яті потьмянілі спогади свого такого швидкоплинного
життя...

Народився... Вчився... Оженився... Дітчок виростив... Праця... Пенсія...
Як скрізь... Як усі... Як завжди... Було... Є... І буде...

І гіркий присмак своєї непотрібності...

І тоді виникає думка:-А що як це ще не кінець?...
Що як попереду ще одне життя?

Прекрасне і щасливе,без щоденної колотнечі і хвороб,без болю,ненависті і зрад...
Без щоденної турботи про шматок хліба... З одвічною любов’ю...
Мабуть так народжувалась релігія...

 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Анічка.

   *
   Хай там хоч як стверджують ентузіасти інтернету,що віртуальне кохання зародилося саме тут,
та все ж мушу вам сказати що це не так і віртуальне кохання існувало ще тоді,коли про інтернет
ще ніхто не читав навіть у науково-фантастичних романах. Кажу вам як людина, яку оте саме
віртуальне кохання торкнулося своїм чарівним крилом.

   Успішно склавши екзамени до інституту, та отримавши студентський квиток, із задоволенням
занурився у вир безтурботного студентського життя. Як сподівався на п’ять років.

Та життя принесло мені, як і багатьом першокурсникам, несподіванку у вигляди звістки з військкомату
із запрошенням поповнити лави нашої славетної Радянської Армії. І хоча у інституті була військова
кафедра і діяли відстрочки, нас все таки запросили виконати свій почесний обов’язок, і, із
зброєю в руках, пильно охороняти нашу Батьківщину протягом двох років. Чому це так сталося
міністерство оборони мене не повідомило.Можливо забули, а можливо то була велика військова таємниця.
Так,досить несподівано для себе, я став солдатом.

 [ Читати далі ]

Еротичне чергування. Бувальщина.

   Знову кілька слів про специфічність шахтарської праці.
  
   Шахтарська праця не тільки важка, а ще й дуже брудна. У самому підземному
середовищі багато пилу та води, які забруднюють людину майже з першої хвилини,
тільки но вона попадає у шахту.
  
   Тому, перед відвідинами шахти, шахтарі переодягаються у шахтарських лазнях у
спецодяг, який про між собою називають "шахтарками" або спецівкою. Після виходу
з шахти миються у лазні і одягають свій звичний одяг.
 
  Вуглевидобуток проводиться цілодобово, у чотири зміни, по 6 годин. Дві - денні
зміни, дві зміни припадають на ніч. Оскільки шахта є підприємство підвищеної
небезпеки, то у нічні зміни призначаються додаткові чергові із складу
інженерно-технічних робітників. Таке додаткове чергування випадає десь один раз на
місяць.
 
[ Читати далі ]

Еротичний ремонт. Бувальщина.

   Для тих, хто не знає, що таке вугільна шахта. Дуже спрощено.
Це велетенська штучна печера, іноді потягом десятка кілометрів, яку люди виривають
під землею і видобувають там кам’яне вугілля. При видобутку вугілля виділяється
вибухонебезпечний газ - метан. Вибух такого газу забирає життя сотень людей. Про це
ви мали змогу дізнатися із преси та телебачення.

  Тому у віддалених частинах шахти пробивають на поверхню вентиляційні стовбури і
встановлюють там вентилятори. Це, досить таки, величезні споруди, які повинні працювати
цілодобово і забезпечувати приток свіжого повітря у шахту , та видалення метану.
  Зупинка такого вентилятора вважається аварією першою категорії.

  І стоять такі вентилятори серед чистого поля, далеко від людського житла і всіх
зручностей цивілізації. Навіть води набрати ніде.

   Сучасні вентилятори повністю автоматизовані, тому контролюються і керуються диспетчером
з надшахтного комплексу. На старих вентиляторах засобів автоматизації немає, тому там
цілодобово знаходяться чергові - здебільше жінки.

  Перше травня. Святковий, теплий, привітний день. Володимир Сергійович, механік
вентиляторних механізмів, одягнутий у БІЛИЙ святковий костюм, вдома з гостями
смакує охолоджене  "Жигулівське". Порожня тара свідчить про великий прогрес у цій
приємній справі.

 [ Читати далі ]

Поїздка у минуле.

   Дорога неспішно повернула і знову ліниво лягла під колеса авто, незле лаючись на водіїв вибоїнами
та знівечіним узбіччям, цим, майже традиційним, привітанням.

   Попереду, трохи у низині, відкрився краєвид головної вулиці, широченної, прикрашеної з обох боків
старими могутніми вербами. Вулиці з таким же традиційним іменем, як і більшість головних вулиць
нашої колишньої країни - вулиця Леніна.
.
   Поодинокі зустрічні машини пробудили згадку про те, що і тут колись вирувало життя. Але це було давно,
у далекому минулому, у іншому житті. Зараз селище принишкло і, здавалося, тихенько доживало свій вік
і у дрімотному спокої марило спогадами про свою колишню красу і велич. Золоті часи, які вже ніколи не повернуться.

[ Читати далі ]
Сторінки:
1
3
4
попередня
наступна