Хтось, як пише Олесь Гончар, вміє бачити красу навколишнього світу, вміє відчувати всю повноту буття, чи то пак, заповнювати своє буття, вміє відчувати, вміє жити, а значить, не так мучить себе питанням для чого він живе, а хтось, навпаки, постійно шукає отой сенс життя, смисл існування чи таїну буття.

А що, коли отого всього не існує ? А якщо існує, то в чому заключається той сенс життя, та таїна буття ?

Деякі вважають, що сенс життя в любові, але ж людина – то є вже є любов, бо кожна жива істота народжується з любові, і якби ваші батьки не кохали одне одного, то б вас не було б на світі, хоча, в наш час доволі часто дітей використовують, але діти, народжені не з любові, нещасні, їхні батьки ще з самого початку псують їм життя.

Смисл життя в тому, щоб кохати і бути коханим ? Ні, то скоріше не смисл життя, то є Смислом душі, бо ж кохання саме і є злиттям двох душ, розумінням двох умів і відчуття двох тіл, є пошуком такого потрібного всім розуміння і душевного тепла, є тим. що заповнює Нашу внутрішньо-особисто-індивідуальну порожнечу.

Багатохто може зі мною не погодитись, але Любов і Кохання я відношу до Людського смислу, а не до смислу життя.

А, може, смисл життя в доброті й допомозі ближньому ? То є не є смислом, то єпокликанням, бо дається Небесами чи то пак Долею тільки винятковим людям ( МатиТереза), бо як не крути, у всіх нас є свої симпатії й антипатії і любити і бути добрими до всіх ми не в змозі, на це здатні тільки виняткові особистості. (По-моєму, навіть Бог не здатен всіх любити…)

А, може, як писав Горький : «Смысл жизни вижу в творчестве, а творчество – сомодавлеет и безгранично… Иду, чтобы сгореть, и как можно ярче и глубже осветить тьму жизни…» По-моєму, то не є сенсом життя, то скоріше прагнення кожної людини самореалізуватися, залишити після себе на цій землі якусь пам’ять, а не піти в небуття і розтанути у забутті, бо ж людина живе доти, поки про неї живе згадка…

Я не знаю, що ще можна віднести то так званих «сенсів», але, все одно, якщо«копнути» глибше, то виходить, що дуже багато речей не мають ніякого відношення до того Сенсу життя, але ті речі важливі для кожної людини –  для людини як особистості –тому, по-моєму, всі пошуки отої Таїни буття врешті-решт зводяться до пошуку Особистісного, Власного Сенсу для кожного окремо…

                                        

Я сиджу і думаю над своїм життям, над всім що я побачив за час мого перебування в цьому тілі на цій планеті і задумуюсь як часто мені хотілось вбить людину, взять і відібрать чиєсь життя, просто йти по вулиці і перерізать випадковому перехожому горлянку, невинній людині яку я ніколи не зустрічав до цього, про яку я нічого не знаю, навіть не здогадуюсь що у неї на душі, що вона зробила в своєму житті, що могла зробить. Просто хочеться когось вбить...

Мене цікавить як ви до цього ставитесь? Чи хотіли ви так само як я вбить кого небуть? Чи могли б ви це зробить якби вам за це нічого не було, ніякого покарання за законом, ніякої помсти близьких цієї людині, ніякого осуду суспільства? Чи дозволила б вам ваша совість зробити це, пережити це, жити з цим? Чи готові ви до цього? Чи бажаєте ви цього?

Факт, який я чітко усвідомлюю: зайва вага - результат образу життя та звичок харчування. З нього витікає, що вся відповідальність за стан мого тіла - тільки на мені, і більше ні на кому та ні на чому. Але ж так не хочеться прийняти цей факт... )-:

Все, що необхідно зробити, задля того, щоб схуднути - почати більше рухатись, менше жерти... особливо виробів з борошна.

Однієї пробіжки вранці вистачає тільки на те, щоб "поставити галочку" в тому місці, де я сам себе запитую, чи займаюсь я фізичними вправами. Як показує практика, цими пробіжками я тільки сам себе дурю, дозволяю нічого більше не робити, крім цих довбаних пробіжок, від яких я навіть задоволення ніякого не отримую...

Відмова від фастфуду так само - для відмазки... Та і не можна мабуть назвати це справжньою відмовою, бо час від часу купляю собі то пиріжки з картоплею, то солодкі булочки з ягідними наповнювачами. Звісно, не так часто, як це було раніше, але ж не відмовився, продовжую дозволяти собі "ну в самий-самий-самий останній разочок"... )-:

Тримаю піст... а для чого? Для кого? Для себе... ?... Щоб знову сказати собі по завершенні: "Ой який я молодець, все витримав"? Сподіваюсь, що у мене не виникне бажання заявити собі щось подібне. В цю ж "топку" відправляються мої спроби дієтичного натурального харчування, вегетаріанство, веганство, сироїження і все інше, що стосується звичок харчування. Я просто ховав за кльовими ідеями свої слабкості )-:

"Мені хочеться жити на природі, подалі від бруду та стресів цивілізованих міст", - я про це давно вже заявив... А мені ж казали: "Ти просто намагаєшся втікти. І не втечеш. Бо тікаєш від самого себе, а це неможливо. Краще зупинись та порозмислюй трішки. На бігу думати складніше."... А я не вірив, казав що думки мої чисті та бездоганні... і тільки всередині щось самому мені підказувало, що я і сам собі не вірю в ці моменти. Тобто, я насправді прагну здорового життя, але не готовий міняти свої звички, свій режим.

Читав сьогодні статтю про шкідливість паління. Там мене зачепив один вираз: "жодна людина в здоровому розумі не стане робити таке з собою!". Зачепив він мене не тому, що я ніколи раніше не чув подібного, а тому що це напряму стосується мене самого - я роблю із собою те, чого ніколи не хотів робити.

Мабуть, дійсно варто "зупинитись та порозмислити". Обдумати, чого я хочу, як цього досягти, і що для цього робити, в якій послідовності... яких звичок позбутись, та чому слід це зробити, бо якщо не зрозуміти чому це потрібно саме мені. як це стосується мене в моєму теперішньому та майбутньому, то неможливо буде змінитись.

...

Спробую оголосити собі цей "Фініш". Сподіваюсь, що не зроблю з нього чергову виправдану "паузу" бездіяльності, після якої знов повернусь до минулого життя.

Не хочу я більше себе дурити - це дуже дурно сказується на якості мого життя. Брехати собі - не вигідно, не приємно і просто шкідливо. Дивно, що я так довго не хотів дивитись цій правді про себе в очі...

----------------------

P.S. В декількох серіях "Доктора Хауса" надавались коментари про відкладення в жирових клітинах людини токсічних речовин, які можуть потрапити до організму, коли людина починає худнути... Іноді, коли я починаю діяти активно і позбуватись зайвої ваги, я і правда відчуваю щось не зовсім нормальне... Можливо, це я просто сам дурю собі мозги черговими безглуздями про те, що в моєму тілі зберіглось багато тих отрут і токсинів, якими я "заряджався" багато років підряд, і тепер вони нагадують про себе... Не хочу, щоб так було... Хочу, щоб все пройшло легко, безтурботно, безболісно... Я боюсь знову терпіти біль, я боюсь знову відчувати ту залежність від різних дурманів...

просто хочу спросить людей:"А как вы определяете кто будет другом, а кому верить нельзя?"

На днях закінчив читати історичний роман Гюго "Собор Паризької Богоматері" (українською мовою, виданий у 1980-му році).
Початок йшов дуже важко, бувало тиждень не торкався книжки. Там багато досить монотонних описів та монологів автора, але, можливо саме через них мені захотілося поїхати в Париж, нехай і не середньовічний, а все ж таки... Хоча жити у середньовічному Парижі, та і в інших  населених пунктах 14-17 століття, я б не хотів . У ті часи панувала інквізиція, і була велика можливість бути безпідставно звинуваченим  та повішеним за один косий погляд чи "неправильне вбрання", а ще це були часи бруду, антисанітарії, епідемій, пожеж та заколотів . І це їм ще пощастило, що до них не дійшли татаро-монголи...   Я б краще побував у 11-12 столітті, тоді у архітектурі переважали замки-фортеці з кам"яних брил , які мені подобаються більше, і навіть руїни яких виглядають більш романтично, ніж покинуті палаци знаті, побудовані пізніше.

Якби мені довелося знімати кіно по цьому роману, то я б скоріш за все зняв би його у чорно-білому варіанті, яскраво-оранжевим би виділив тільки вогні смолоскипів та темно-червоним кров (як було знято "Місто Гріха"), хіба що Есмеральду, як символ незрозумілої любові, краси та жаги до життя та щастя, теж виділив би кольорами, але приглушеними... І навряд чи мені самому захотілося б переглянути цей фільм вдруге...

А ще я помітив, що книги, які прийнято вважати класикою і які написані у 17-19 столітті, написані якось більш повільно, чи що... Можливо вони більше підходять як сценарії для безкінечних серіалів, ніж для пригодницьких блокбастерів...

При прочитанні історичних романів, я часто звертаю увагу на соціальне становище та спосіб мислення сучасників героїв роману та провожу паралелі між ними та нами... Так от, хоч соціальне становище людини дещо покращилося з того часу, але прірва між знаттю та простолюдином практично так само неосяжна. І ще, люди, у своїй переважній масі, нічому не навчилися хоч за 300 років, хоч за 700 років. Це все таке ж стадо, яке можна примусити виконувати будь-які забаганки маніпуляторів. Людство, ще з тих часів ніяк не второпає , що найголовніше, це життя кожної окремої людини, яке є єдине і безцінне, та навколишнє середовище в якому живемо ми і хотілося б щоб тут вистачило місця для і нащадків. Окрім життя і сприятливого середовища ми мусимо передати нащадкам ті культурно-мистецькі та архітектурні витвори, які зробили ми і які дійшли до наших часів з сивої давнини... Не треба нічого перекроювати, руйнувати та перероблювати... Просто підтримувати ці шедеври у первозданному варіанті, це ж так просто...

Безперечно у романі висвітлюються і інші грані людських поглядів та взаємовідносин. Це і безмежна любов Матері до дитини, і кохання до чарівної жінки у різних її проявах, і безроссудливість дівочого кохання... Цікавим і показовим є образ скупого короля-самодура Людовіка ХІ, що бажає економити на всьому, окрім знаряддя для тортур... А чи не такі люди зараз?

За календарем зима, а на дворі ще хазяйнує осінь. Відсотків десть так 90-98 з нас хочуть щоб випав сніг та щоб тріщали сильні морози. Скоро всі міста та селища... Хм... І навіть села, будуть прикрашені різнокольоровимии гірляндами, майже в кожному вікні будуть діди морози. Новорічні знижки в супермаркетах та реклама кокаколи "Свято наближається" разом з фільмом "Сам вдома", будуть створювати нам відчутя щястя, ну принаймі з телеекранів. Новорічні свята це періеод коли люди хочуть вірити в диво, в казку, в цей період завжди чекаєш якоїсь неймовірної події, яка змінить все життя. В новорічну ніч всі загадують бажання і вірять що вони збудяться. Смішно, я вже сім років загадую одне і теж бажання... Все цього року не буду, всеодно марно. Хоча, хто його знає, я теж хочу вірити в дива і романтику.

Взагалі я зиму не надто люблю, по двом причинам; перша це псевдо відчутя щястя, яке розвіюється буквально через 10-12 днів після нового року. А друга дуже проста, не люблю ожеледицю. Зате я дуже люблю хурделеці, люблю лапатий густий сніг. В цей час показують різні новорічні фільми, напевно кожен має якийсь свій улюблений, я не виняток, дуже хочу подивитись "Залізничний роман", про чувака в червоній шапці який проїздив в вагоні і в тій самій шапці десять років.

Ну що ж, впринципі на цей момент це все. Хочу закінчити цей термінал тими словами якими закінчує Сергій Ткачук свою одноіменну радіопередачу, з якої я нагло здер назву.

"- Це був ще один термінал моєї свідомоті, моєї душі. До наступних зустрічей у терміналі. До почутів"

Все, минула "моя" доба. Вчора був мій день народження. 

Відразу хочу ВСІХ-ВСІХ-ВСІХ подякувати за те, що привітали мене!

Мені було дуже приємно чути, читати та відчувати поздоровлення, привітання та побажання!

Я отримав десятки смс-повідомлень та дзвінків, кучу меседжів в асьці та скайпі, і ще більше - тут, на i.ua.

Більше півсотні людей надіслали мені відкритки, залишили записи в гостьовій та написали привітання в чаті - це щось неймовірне!!!

ДЯКУЮ ВАМ, МОЇ ЛЮБІ, МИЛІ, ДОБРІ ДРУЗІ ТА ПОДРУЖКИ!

З ваших слів на серці стало тепліше, в душі спокійніше і лагідніше! Я відчув вашу підтримку, добро, ласку, увагу, дружбу і любов (від кожного з вас йшло щось особисте!!!)

---

На цьому теплі слова маю завершити подякі та перейти до частини "багато букафф" з роздумами на теми, які цікаві переважно тільки мені, і переважно тільки зараз  Нервовим особам раджу далі не читати 

---

Теоретично, вчора я міг поводитись як завгодно, отримати будь-що, капризувати, вередувати, байдикувати і таке всяке. Але ще за декілька днів до вчора у мене в голові крутилось декілька "навколоденьнародженських" думок.

Десь тиждень тому, під час роздумів на бізнесові теми ("що б таке замутити, щоб чесними засобами, не обходячи законів держави, моралі і етіки, організувати справу, яка б приносила і задоволення і достаток"... не хочеться мені викідати жодного слова з цієї формули...), почав штурмувати тему "що люди роблять постійно, завжди, автоматично, непримушено і переважно із задоволенням". Кожна асоціація з цим питанням може стати ключем для розрішення питання прикмету бізнесу за встановленою мною формулою.

Врешті, декілька думок прийшло по темі, а декілька стали просто цікавими. Ті, що були по темі, я запам'ятав із позначкою "проштудувати можливі шляхи застосування", і почав смакувати найцікавішу - думку про привітання!

Ось цікаво, люди всіх країн "вітаються", передають привіти, "здоровкаються", поздоровляють, вітають... і повсюди в цих словах одне і те саме "віт" та "здоров". Напевно, будь-який школяр знає, що "Vita" з латині перекладається як життя, здоров'я, тобто, "ВІТАТИСЬ" - це те ж саме, що "ЗДОРОВКАТИСЬ", чи "ЖИТНИТИСЬ" (останнього терміну я ніде не зустрічав, просто зараз вигадав, але він такий самий за інтуітивним та асоціативним сприйняттям, як і попередні).

Виходить, що українці при зустрічі, кажучи друг друг "вітаю", наче накладають якесь закляття, яке лікує здоров'я та додає життя!!! (-: Зараз модна казати, що наші думки матеріальні, але при цьому забувають додати, що сказані вголос слова НАБАГАТО-БАГАТО матеріальніші за будь-яку думку. Хоча б тому, що вони вже є матереалізацією наших думок та намірів в фізичному світі (у вигляді коливань, набору звуків, які в певній послідовності придбають сенс та значність)!

А ще кажуть "привіт", тобто "при-віт". Частка "при" завжди мала етімологічний сенс наближення чогось, пристосування чогось. Тобто, можна вважати, що вірне розкладення скороченого "привіт" буде щось схоже на "придаю тобі віту (життя)", або натякають що самі "при віті (живі та здорові)". Чим добрі такі скорочення, що їх як не розкладай, а все буде водночас і повністю вірно, і не зовсім точно, але дуже близько до суті (-:

(ще одна тема для роздумів - це "про інформація що стає точнішою та зрозумілішою і більш гідною до використання, коли скорочена та узагальнена, ніж коли розкладена на найдрібніші шматочки і розібрана дослідниками до самих основ та базисів"...  Цікаво, що я сам дуже полюбляю зануритись в дрібниці настільки, що починається плутанина, конфлікт інтелекту та душі, нестача інформації та недовіра до базових стверджень і аксиом на яких грунтується та на які спирається дослідницька логіка)

Чесно кажучи, я не знаю, чому "привіт" вважається "українським привітанням". Це вітання більш латинське, або європейське, ніж наше... Адже, "здоров'я вам", "здоровенькі були", чи просто "здроров" та "здра!" - набагато ближчі нам для сприйняття та розуміння, ніж "привіт"... Дивна тенденція хопати інозмені слова і пристосовувати до обіходу в рідній мові... Чи правда вже своїх слів не вистачає? Яка ж скудність інтелекту має бути в людині, щоб полінитись знайти необхідне у себе, і замість цього взяти чуже, переінакшити і видати за своє? (*грррр... плагіатчики - просто ледарі. Могли б хоч трішки напружитись, і у самих би вийшло написати своє краще, ніж "реміксоване" чуже). Ну, якщо ж просто хочеться випендритись, то можна було б замість здоров'я - довгих років життя побажати ("ПриЖит" замість "ПриВіт"). 

Далі я подумав, що обмежувати "дослідження" лише однією країною було б нелогічно, і звернувся до наших сусідів - росіян. Вони кажуть "Привет", "Здравствуй", "Здоров!". Тут можна без коментарів обійтись. Те ж саме, тільки з невеличкою зміною акцентів. Етімологія залишається ідентичною.

З Англією цікавіше - там кажуть "Hello" та "Hi". Перше слово промовляється як "Х(е)лоу" - буква (е) в цьому слові чується як щось середнє між "і", "е" та "а". На мою думку це так тому, що в неї скоротили відразу декілька, а точніше, всі три звуки відразу! Мабуть, раніше люди що жили на території сучасної Британії, казали при зустрічі "Heal on you!"... але коли часто кажеш одне і те слово, то починаєш казати його все швидше і швидше, а потім звуки в слові зкорочуються, змішуються, народжують нові... з декількох слов, які перекладаються як "Здоров'я тобі", скоротили в "привіт!". 

Щодо "Ні" (яке звучить як "хай"), то тут на мій погляд криється таке саме побажання міцного здоров'я та радісного життя, зповненного "відчуттям високості". Коли людина там відчуває ейфорію, підвищений настрій, радість - вона каже "I'm so high ("high" читається і звучить однаковісенько як "hi")". Виходить, вони бажають друг другу цього відчуття щоразу вітаючись. Чудово, правда?!

Французьке "Бон Жу" - побажання "приємного існування"... і так далі по всіх мовах, по всіх континентах. Люди мають звичку при зустрічі побажати друг другу чогось доброго, приємного, важливого! Бажають здоров'я, життя, радісного настрою кожного дня, по всій Землі, навіть не замислюючить над тим, що кажуть, і що це означає!

Тисячи, мільйони, мільярди матеріалізованих в словах мантр щасливого існування по всій планеті, цілодобово, в кожній точці, де тільки існує людство!

Але привітання вже давно стали простою звичкою, на яку не звертають уваги, над якою практично ніколи не замислюються, не придають уваги, значення. Ця справа є автоматичною і бездумною,а тому і не цінується. 

Цінується ж свідоме індивідуальне, або узагальнене публічне побажання того ж самого. І це називається вже не вітанням, а "поздоровленням", "привітанням". . Фактично, це те саме, що робиться постійно, тільки має специфічний настрій, урочистість, значність, значимість і всю іншу атрибутику.

Деякі особи навчились вже і цю справу доводити до автоматизму, промовляти чудові приємні слова без радісті, без щирості, не вкладаючи взагалі ніяких емоцій... але це поки що не переважна більшість серед людей, тому вважатиму, що я всеж правий в розрізненні цих дуже близьких по духу подій за критерієм "звична неосознаність"/"обмиссвідомість" і "автоматична байдужість"/"спеціальна емоційність".

Мені подобається красиве англійське привітання "Congratulate" - "кон"+"грат"+"ю"+"лейт" = бажаю тобі здорової статуті (фізичної конституції), коли ти вже будеш в пізніх роках. (Я спеціально не розкладав кожну частину слова окремо, а відразу пов'язав у зручне та зрозуміле словосполучення!)

...

Думки про вітання та поздоровлення мене правда дуже розважили своєю спроможністю робити надзвичайні каламбури! Наприклад: "Привіт, я тебе поздоровляю, і бажаю тобі здоров'я........" - далі в цьому привітанні може йти що завгодно, це вже не має особливого значення, людина вже в першій частині встигла зовсім по різному (несвідомо, напівсвідомо і повністю свідомо) побажати людині ЄДИНОГО - ЗДОРОВ'Я!

...

Чим ближче справа підходила до мого дня народження, тим гостріше стояло питання того, як же я собі його організую. Бо фінансове питання у мене зараз зовсім і зовсім ніяке... "ліваків" практично нема, живу, як то кажуть "на бобах", на харчі вистачає, але коли мова йде про те, щоб щось купити (навіть просто поповнення рахунку на мобільний), то тут увімкається режим жорсткої економії, тисячекратна перевірка прекмету купівлі на обов'язковість його з'явлення в моїй власності, чи можна обійтись більш дешевим аналогом, або зовсім без цього... На прикладі поповнення рахунку, звісно, дешевше нічого не знайти, і якщо не поповню, то і зовсім позбудусь ставшої вже такою звично мобільності та незалежності...

Думки були зовсім різні, навіть панічні "Від усіх сховаюсь, вимкну телефони, пійду з хати, і тоді не прийдеться влаштовувати свято, купувати харчі, пригощати... і не потрібно буде нікому пояснювати, чому я так зробив... а навіть якщо хтось всеж і допитається, то можна відповісти що вирішив побути оригінальним в свої 29..."

А були і безвольні: "Аааа.. .пійду до мами... і друзів туди запрошу... не відмовляти ж друзям, якщо вони хочуть посвяткувати?!... а мама щось вигадає... вона чимось нас всіх пригостить... ось тільки настрій у мене буде зовсім зіпсований, але це не страшно, я ж завжди зможу пояснити свій неприємний стан якимось дивкуватим багатозначним мовчазним поглядом..."

Врешті, фінансова хандра кудись поділась, і я встиг прийняти найкраще, на мою думку, рішення: "Є можливість прийняти будь-яку кількість друзів у себе вдома в гості, Є можливість зробити такі гостинці кожному, щоб всі залишились задоволенними. Є можливість провести день разом з усіма тими, хто мені такий близький і дорогий. не заморочуючись над тим, що це буде "якось не так, як всі звикли". Є можливість зробити веселе, оригінальне свято, і я обов'язково це свято зроблю найкращим чином"

І правда, у мене з'явився план, який вже практично реалізований, та чекає на день свого "старта" - я запросив своїх друзів до себе на цю суботу, після 17 години. Тепер я можу не просто їх всіх побачити, але ще й приємно здивувати такою "вечіркою", на якій вони напевно або ніколи, або точно давно не бували.

...

День народження у будь кого, напевно асоціюється із подарунками від друзів... Ох,як мені ця тема не подобається... Колись в дитинстві однокласники подарували мені п'ять!!! однаковісеньких книжок!!! про Леніна!!! який мені ніколи не подобався... Я тоді дуже довго плакав... і на все життя наперед вирішив, що хай краще до мене приходять зовсім без подарунків, ніж приносять мені якийсь непотріб... Я звик жити таким чином, що мені завжди всього вистачало. Вистачало речей, одягу, взуття, прикрас, грошей.. Я завжди маю достатньо. Це не означає, що у мене завжди багато, а тільки те, що завжди достатньо, що без решти речей я можу легко обійтись, і навіть не помітив би відсутності цих речей, якби мені на них не загострилась увага...

Коли у мене питають, що мені подарувати - я завжди відповідаю "Нікого не даруйте - у мене все є"... А мене не слухають.. і несуть станки для гоління, гелі для душу, труси зі слоненятами, краватки, дезодоранти, спреї, .... За всі роки зустрічання гостей, до душі мені прийшлось не більше 10 подарунків. І це завжди були такі подарунки, про які я не просив, і який для мене був зроблений або власноруч, або дуже ретельно підібраний особисто і персонально для мене, оброблений, із цілою історією для мене...

Хто знає значність існування історії для подарунка? Хтось, можливо, замислювався... Хоча б з тих, хто пов'язаний в роботі постійно дарувати "елітні" подарунки... (пояснюю: ЕЛІТНИЙ VIP-подарунок - це будь-яка звичайна річ, для якої придумали особисту, персональну, цікаву історію, яка наділяє цю річ "надзвичайними якостями" (або іншими словами, наповнює її часткою душі)...

Ось яка може бути історія для станка для гоління "Жилет"? Особливо, коли їх в один день два однакових подарували? А ще до цього ти їх бачив в сусідньому супермаркеті із позначкою "шалений розпродаж, неймовірно низька вартість"? Та ніякої історії і бути не може, крім однієї: - людина купила цей "подарунок", просто щоб  не йти з порожніми руками.

99% подарунків люди купляють не для людини, якій збираються подарувати, а, як не дивно, - для себе! Для вгамування власних переконань, принципів та звичок. Людям нема часу подумати для кого вони це купляють... Чим ця річ може відрізнитись від тієї, яку б він міг сам собі придбати в тому ж місці? Чим ця річ особлива? Що в ній персонального? Адже при даруванні кажуть "Я дарую ТОБІ", або "це для тебе"... А виходить, що це для туалета... Короче кажучи, Я НЕ ЛЮБЛЮ ПОДАРУНКИ, ЯКІ НЕ ДЛЯ МЕНЕ, І ПРАВДА ПРОШУ, ЩОБ ЛЮДИ НЕ ДАРУВАЛИ МЕНІ ЇХ, ЯКЩО ВОНИ НЕ ДЛЯ МЕНЕ! Я більше поважатиму людину, яка прийде без подарунка і чесно скаже, що просто не так добре мене знає, щоб подарувати таку річ, яка б була справжнім подарунком (-:

Адже варто витратити лише декілька хвилин, щоб по справжньому поцікавитись своїм другом... Достатньо задати тільки пару запитань, щоб дізнатись, чим зараз живе людина, чим цікавиться, що у неї відбувається в душі, які хоббі та захоплення... А якщо не можете зрозуміти, або людина не хоче вам розповідати, то ніяка це не дружба, ніякі це не стосунки, це просто "соціальна рейтингова авантюра" для вгамування особистих амбіцій. Я за те, щоб такі люди просто не приходили в гості. Їм в гостях буває сумно, не цікаво, все не подобається... КРАЩЕ НЕ ПРИХОДИТИ ЗОВСІМ!

(Принаймні, я саме так і роблю завжди. Якщо не знаю, що дарувати - не дарую нічого. Якщо не хочу бачити людину - не йду до неї ані за яких обставин...)

Люди брешуть другим людям, що ті стали їх добрим приятелем, другом, або навіть коханою людиною... заради амбіцій.. через власні комплекси та страхи... через страхи... брешуть, брешуть, брешуть... а їм відповідають тим само, бо з того боку теж зустрічається схожий набір невгамованих потреб, та нерозрішених психологічних проблем... І ховаються від брехні за іншою брехнею, а потім ще за іншою... роками, а іноді і все життя. І думають, що так буде краще... А я впевнений, що краще може бути тільки коли всі стануть казати правду...

Скажіть правду самі собі. Наприклад, прямо зараз...

- чи потрібно людям те, що ви намагаєтесь їм "втюхати" в якості "подарунка"?

- чи правда хочеться зустрітись і поспілкуватись, чи просто "так потрібно"/"не можу відмовити"?

Це прості запитання, які можуть зробити багато людей набагато щасливішими, якщо вони дозволять собі розкіш бути чесними перед самими собою!

...

Романтичний ідеаліст-ідіот я... ваш Миколка... 

Вибачте, якщо когось образив. Я просто хотів розповісти своє правдиве ставлення до певних речей (-:

Мій респект всім, хто уважно читав з самого початку цього запису аж до кінця! 

 Ми живемо на цій землі, щоб вчитися, отримувати уроки від життя. І тому кожна нова людина для нас - це вчитель.  Одні нас вчать страждати... Інші за допомогою образ і принижень вбивають нашу гординю і вчать покірності... Треті навчають любові…  Тому будь-яку людину в нашій долі можна сприймати, як перехожого. Нічого немає вічного. Навіть саме наше життя швидкоплинне і швидко проходить. І потрібно навчитися ні за що в ньому не чіплятися. Прийшло – сприймай як є, відійшло - радій, що це було... Чи хороше, погане – все приносить нам досвід. А досвід буває як позитивний, так і негативний. І з будь-якого ми повинні зробити правильні висновки...

         

До вступления в Университет, я всего несколько раз был в Киеве, хоть и живем мы рядышком. И во время учебы вполне возможно было ездить домой после занятий, но было принято решение поселиться в общежитии, о чем я ни капли не сожалею, так как это давало определенную степень свободы, учило самостоятельности и давало возможность ближе сойтись с однокурсниками и просто соседями по коридору. Это действительно были классные годы жизни. И возможно я слишком много души оставил в том прекрасном прошлом. Как говорит мой бывший сокомнатник: "я просто застрял в том времени. Возможно это не правильно, но так уж есть". У него тогда уже была мечта построить или купить большой многоквартирный дом и жить там в таком же мире,согласии и я бы даже сказал, в коммунизме, вместе со студенческими друзьями... Частично его мечта сбылась... Он до сих пор снимает квартиру с парнем со старшего курса. Живут в спартанских условиях, из мебели в квартире две кровати, пара стульев и стол с компьютером. Но тем не менее он всегда рад гостям, с ним всегда интересно поговорить, попить пива и частенько можно вкусно поесть... Хоть и видимся с ним не часто, но он искренне считает меня, и еще пол этажа нашего 6-го общежития своими друзьями, а не просто знакомыми или теми с кем когда-то пересекались... Приезжаешь к нему иногда просто окунуться в ту ностальгическую атмосферу студенчества. Многие же обзавелись семьями и как-то внутри строят свою ячейку общества... И я завис где-то посредине: и в детство не упал и взрослым семьянином становиться не спешу... Так и болтаюсь... А сейчас и общежитие стало не тем... поставили пластиковые окна, сделали ремонт, поставили двуярусные кровати и поселили по 4 человека в комнату...  Даже ту, угловую комнату, где я жил первые 2 года перестроили в душевую... Стало не то чтобы плохо, но тесно, и не так! Да и Киев уже не тот, пропала в нем душевность, вокруг суета и пробки, о которых в конце 90-х мы только слышали. Слышали что они есть в Нью-Йорке, Лондоне и уже появляются в Москве. А еще вокруг кучи мусора. И если в центре еще как-то с ним борются, то старые спальные районы и подъезды к городу уже просто потопают в нем...