Це такий вік, коли позаду вже було достатньо часу, щоб стати КИМОСЬ.

А ще в 30 років нормальна людина вже точно встигає визначитись із своїми бажаннями та пріоритетами. До консерватизму мабуть ще далеко, але завзятій впевненості та твердим позиціям якраз самий час.

Минулого року більш за все мене лякало, що до 30 я так і не досягну хоча б того мінімуму, за який міг би сам себе поважати. Напевно, саме цей страх бути нікчемою, нездарою, пустим місцем, змусив мене вийти зі сплячки, залишити позаду всі свої нудотні проблеми, розворушитись, зайнятись пошуком нових можливостей реалізуватись та обов'язково отримати успіх в цих справах.

Як у студентів - доки сесія не настане, не думаєш про час, не готуєшся наперед... а потім наче підсмажений - стрибаєш, бігаєш з панікою: "Ай-яй-яй, Ой-йой-йой! Що ж тепер робити?!". Цього разу мені пощастило - отримав чесний "залік". Отримані зауваження мають вже бути перероблені в життєвий досвід, і врешті втілені в життя у вигляді нових корисних звичок, які допоможуть запобігти повторення такої ситуації (-:

Наступна межа - 40. До того часу хочеться виправити всі старі помилки і досягти нового рівня, надбати соціальну та персональну цілісну гармонію, прийти до духовної рівноваги, заснувати "твердий ґрунт під ногами" - забезпечити надійне джерело прибутку, збудувати власну оселю, створити міцну сім'ю, сповнену взаємним коханням та порозумінням. Можна і конкретніше. Мінімально достатнім рівнем заробітку хай буде 10 тисяч доларів на рік, оселею - власний будинок зі шматом землі ~1Га за межами міста, але неподалік цивілізації, для сім'ї - дружину і ще якнайменше одну дитину. В духовному та соціальному напрямку - стати людиною, що своїми вчинками та засобом життя викликає повагу серед знайомих і у самого себе.

Плани - далекі-далекі, планка - висока-висока. Чому я впевнений, що тепер за 10 років я зможу зробити те, що не вдалось зробити попередні 30, і навіть більше? Тому що тепер у мене є багатий життєвий досвід, визначеність з метою, розуміння куди я хочу потрапити і навіщо це мені. Завдяки цьому я не стану витрачати час на зайві блукання в пошуках найкращого шляху, мені потрібно буде витрачати менше зусиль для досягання навіть більших, ніж раніше, результатів. Хмм... я так чудово собі все це уявляю, що можу навіть оформити у вигляді математичної теореми разом з доведенням (-:

Для того, щоб в мене закохалась Богиня, потрібно самому стати таким як Бог. І є у мене впевненість, що спроба досягти цього - варта тієї нагороди. Тому, наступні 10 років із радістю присвячу саме цій справі (-:

--------------------------

Всім вдачі та здоров'я!

Ваш, Миколка-що-постійно-впадає-у-крайнощі (-:

 

Рай в моїй  оселі

                                               Іронічно-реалістичний вірш,  з прихованими між рядками  надією

та вірою в майбутнє

 

Окрайчик сонця відламаю,

Гвіздком до стелі –світло в хаті!

Зірки - у лантух, ось і маю

Підлогу  в зорях. Волохаті

     М’які хмарки – перинки в ліжко,

     Квіткові пахощі – до скрині

     (Лише до свят виймати.) Діжку,

 Ще й не одну, повітрям синім

Наповню щільно – до комори;

Вдихатиму повітря чисте.                 

Відкраю кусень щедрий – море

В оселі хлюпатиме…

                Місто,

     Багатолике й метушливе

     Гуде, вирує, підганяє;

     Наш одяг - клопоти важливі…

     Храм неба двері відчиняє…

 

 

25.11.2010

© Stepans’ka Marina (SMG)

 

     

 

 

В останні кілька років, коли я, на запитання про свою релігію,
відповідаю, що є язичником, це вже не викликає ні здивованих поглядів,
ні якихось нерозумних питань. Відроджене язичництво мирно співіснує з
іншими релігіями (які цього зовсім не бажають, але змушені прийняти це
як факт). Більше того - язичники стають відомими в межах усього світу
(нещодавно друїдам англійська влада повернула  Стоунхендж), і в межах
України - два роки тому великий розголос викликало встановлення в Києві
Образу Перуна приблизно на тому місці, де подібний Образ знаходився до
сумнозвісного Володимирового хрещення.
Отже, сучасний світ визнав, що Давня Віра не є мертвою. Неохоче, але визнав.
В чому ж привабливість язичництва? Для чого людям потрібно, говорячи
сучасною мовою, відмовлятись від вже розпрацьованих брендів і шукати зв
язку з Давніми Богами?
Язичництво в духовному плані не є догмою. Це плитка система, котра може видозмінюватись разом з народом - її носієм.
Релігія давніх аріїв, котрі вимандрували до Індії, видозмінювалась на
новому місці принаймні тричі. Синтоїзм Японії дав дуже цікавий синтез з
буддизмом, поділивши життя і смерть (більшість японців виконують
синтоїстську обрядовість, але ховають їх за буддійським обрядом).
Докомуністичний Китай на грунті прадавнього ханського язичництва породив
"триголового змія" - конфуціанство, даосизм, буддизм, не полишаючи при
тому вклонятися предківським Богам.
Європа в цьому плані дуже  постраждала - християнство зрубало дуба її віри, однак старе дерево пустило пагони, яким судилась велика доля. Звичайно, краще було б, якби Давня віра розвивалась натуральним шляхом, однак, за словами філософа, те, що нас не вбиває - робить сильнішими.
Сучасне слов янське язичництво - пагон на старому пні - дає однак своїм визнавцям певні пільги.
-Відсутня заборона на вивчення духовної літератури. Більше того, бажано
вивчати все - для порівняння і роблення висновків. Я свого часу прочитав
Біблію, Коран, Бгагавадгіту, вивчав буддійську літературу та Упанішади,
цікавився синтоїзмом та конфуціанством. Не для того, щоб прийняти якесь
з цих віровчень, а для того, щоб знати і розуміти інших людей.
В той же час, від знайомих християн мені була лише одна порада - викинь усе, зостав Біблію.
-Відсутня заборона на духовні практики, які, волею лихої долі, не
збереглися в слов янській традиції. Навпаки - частина напрямків слов
янського язичництва пристосовує до слов янського розуміння вправи з
медитації, оздоровлення та безліч інших речей, котрі зникли у нас, але
збереглися в межах арійського світу.В той час, як одного знайомого мені
християнина-протестанта відлучили від громади за те, що він робив
дихальні вправи за методикою Рамачараки.
- Відсутній страх перед смертю і пеклом.
Язичницька традиція в основному сповідує переселення душ. Про це говориться у Велес Книзі - душі мудрих володарів час від часу втілюються серед нас.
Велес приносить з  потойбіччя душі отрочат для втілення... Душі пращурів
поміж втіленнями відпочивають у Вираї, і звідти зрять на нас. А
найкращі воїни зостаються навіки у полку Перуновім, як небесні воїтелі.
Тут немає місця для пекельних мук, тим більше - вічних. Язичник ніколи не
говорить - "Бог покарає", людина знає, що її краще відродження залежить
від неї самої.
- Язичник приходить до своєї віри від надміру сили і в
радісному стані духу. В той час, коли більшість щиро віруючих християн
потрапляють до церкви (молільного дому) під час якогось лиха.
- Найголовнішою цнотою для язичника є почуття чести і справедливості.Ніцше
писав свого часу, що для язичника справедливість має таке саме
значення, як святість для християнина.
- Язичник має бути сильним духом, а сила духу в ідеалі має перебувати в гармонії з сильним і здоровим тілом. Матеріальний світ для язичника не є породженням лихої сили, він є "зеленим і прекрасним світом", який Боги заповідали йому любити.
- Любов для язичника є дійовою. Язичник може полюбити ворога
лише в тому випадку, коли ворог в чеснім двобої опирався йому до останку
і виявив хоробрість і відвагу. Абстрактна "любов" до всього людства, до
"знедолених і принижених" язичнику є чужою - язичник любить свою
родину, рід, народ, а до всіх інших людей і народів ставиться прихильно,
або нейтрально, якщо тільки ці інші не позиціонують себе як вороги його
народу, або раси.
Якось у Міямото Мусасі спитали: "Що є проявом
меча?" "Любов, - відповів великий воїн, - любов до тих, кого ти захищаєш
цим мечем".
- Язичник не ненавидить і не зневажає тих, хто не розділяє його світогляду. Він живе за принципом "кожному своє".
-Якщо язичнику доводиться воювати (духовно чи фізично), він робить це
холоднокровно і без люті. Пробачити, або зректися помсти  своєму ворогу,
або просто недругу язичник має право лише тоді, коли є за нього
сильнішим. Але пробачати ворогів роду свого язичник не має права.
- Язичник може вибрати поміж Сил, які персонифікують Давні Боги, ту, яка
найбільше підходить йому за духом і темпераментом. Покровительство цієї
Сили не ставить його в конфлікт з властивостями власної душі - вони
бринять в унісон.
- Язичник-слов янин не мусить проходити через деякі принизливі обряди, які греко-ортодоксальна церква успадкувала від Візантії. Язичник молиться стоячи, звівши руки до неба. Свого часу я побачив, як Страстної п ятниці віруючі на колінах повзли до плашаниці. Це було жахливо. Язичник не мусить плазувати перед своїм Божеством, бо, за приписами своєї віри є родичем Богів, а не рабом Божим. Термінологія термінологією, але щось у цьому є. Рівно, як у обряді повзання на колінах, особливо в давні часи, коли цей обряд виконували Київські князіпід наглядом ромейського священика.
- Трохи повторюся - язичник є родичем Богів. В слов янській традиції - онуком Дажбожим. Близькосхідна жтрадиція подає людину як творіння, виліплене з глини. В церковнослов янщині це слово звучить як "тварь". У моєї бабусі не було гіршої лайки, аніж сказати на когось: "ах ти ж тварь така..." Народний розум зберіг те, що розуміли його предки: ми є народженими, не сотворенними. Додаймо,що руська (українська) мова від цього слова вивела і слово "тварина".
На закінчення додам дещо зі свого духовного досвіду.
Я відчував Давніх Богів кілька разів. Оповім про два з них.
На Хортиці, в плавнях, є цікаве місце. Говорять, що там колись було
святилище. Довкола зарослої травою галявини ростуть дуби. Один дуб має
сім стовбурів, що відходять від одного кореня.
Мені це місце показали місцеві язичники. Один раз мене туди провели, вдруге я прийшов сам.
День був тихий і безвітряний. Однак, тільки я вибрів нарешті плавнями до
цього кола, в деревах загудів вітер. Звук був такий дивний - наче хтось
грав на величезній арфі зі стовбурів.
Я не встиг ні отямитись, ні злякатись - з боку Дніпра раптово найшла хмара. Подібну швидкісну грозу я спостерігав лише в Карпатах, в наших степах таке буває дуже рідко.
Блискавка торохнула десь поруч - потім я віднайшов акацію, яку розметало
на цурпалля. Вдруге вдарило просто переді мною - я тільки руки до неба
звів, бо тікати кудись було пізно. І почалася злива.
Через кілька хвилин, а може годин все ущухло. Мій електронний годинник наказав довго жити, хоча був під рукавом куртки, і вода в нього не потрапила. Цієї миті, в яку сплавився час, я відчув Перунову присутність.
Цей день я вважаю своїм посвяченням.
Вдруге подібне трапилось на святі Перуна, зовсім в іншому місці острова. Я відвідую їх щороку, однак таке було лише один раз.
Знову- безвітряний літній день. Небо блакитне, Дніпро теплий. Жерці готують
вогнище, жриці з підручними - дубові вінки для воїнів. Я ще й викупатись
встиг, при чому можу присягнути - над Дніпром не було ні хмаринки.
Хмара прийшла, коли почали розпалювати жертовне вогнище. І я знову почув отой голос дерев - ніби гру на арфі. І перший удар - поряд, але оподалік,
котрий розчахнув навпіл стару акацію.
Обряд йшов при гудінні вітру і сяйві блискавиць. Але дощу не було. Зате була хмара, наче пронизана блискавками наскрізь. І удари грому, що ніби відбивали такт звукам арфи з дерев.
Злива рунула тоді, коли закінчився обряд. Хвилина в хвилину. Ніби на це очікувалося там, на Сварзі.
З того, першого разу, я почав відчувати наближення грози. Якимось солодким тремтінням у серці.
Будь зі мною, Перуне, твій воїн славить тебе...

Чому у світі усе так складно –
знайти, почути, йти до мети.
От ніби раптом знайшов розраду,
так ні, – за мить всі горять мости…

Чому у долі нема натхнення
життя картини писати так,
щоб тільки радісним в них знаменням
був кожен крок, кожен штрих і знак.

Чому всі мрії такі крилаті
і їх так легко спалити вщент,
а потім ночами знов шукати
вчорашніх зустрічей ніжний щем.

Чому у світі усе так важко –
любити, мріяти, берегти,
на півдорозі впізнати щастя
і в суєті мимо не пройти…

Не раз доводилося стикатись з особами, у яких при слові "націоналізм"
починалося понаднормове виділення жовчі. При чому жодних доказів про те,
що націоналізм є злом вони не приводили. Одні одразу починали згадувати
Гітлера, інші - Бандеру, найпродвинутіші оповідали, що націоналізм є
зомбуванням, а вони, мовляв, є не зомбованими, стильними і вільними. Про
те, хто зомбує бідолашних націоналістів, і для чого - знов таки
відповідей нема.
Отже - націоналізм з точки зору формальної логіки.
Людина, хоче вона цього чи ні, є часткою якогось народу. Не належить до жодної нації Землі хіба що інопланетянин з Марса.
Для того, щоб певний народ міг спокійно жити на своїй території,
створюється держава. З кордонами, військом і т.п. Можливо це не є
найкращим способом керування і захисту народу, але іншого ще не
вигадано. Бездержавні народи зникають з мапи світу. Є лише один виняток з
цього правила - коли народ об єднує релігія, котра пропагує його
винятковість.
Зникнення народу є поступовим - спершу він втрачає мову, потім самовизначення, потім
пам ять.
Приклади:
Франція - бретонці та окситани. Були цілком відмінними від т.зв.
французів за походженням і за мовою. Вважали себе такими аж до т.зв.
Великої Французької революції. Революція поламала стародавній поділ
країни на провінції якраз з метою повної асиміляції заходу і півдня. У
відповідь вибухнула справжня партизанська війна (шуанерія) котра
продовжувалась десятки літ. Зрештою, сили у нащадків кельтів
вичерпались, військові дії припинились, і Париж почав додушувати рештки
самосвідомості бретонців та населення Лангедоку в першу чергу за
допомогою лінгвоциду. Окситанську мову, прекрасну мову трубадурів та
менестрелів, було оголошено говіркою і остаточно переведено в "діалект"
вже в 20-му столітті. Те саме сталося з бретонською мовою - родичкою
гельської (Ірландія).
Англія - ірландці, шотландці, валійці. Той самий принцип, ті самі дії.
Ірландцям вдалося зберегти тожсамість лише через те, що вони зосталися
католиками, а Англія стала протестантською. Ірландія втратила мову, але
відвоювала волю, Шотландія та Уельс і досі вважаються англійськими
провінціями. Англійці в цьому випадку вжили хитрощів - дозволили кельтам
те, за що раніше їх вішали - картаті спіднички, волинки, національні
пісні. Приблизно так, як "хахлам" в Союзі дозволяли танцювати гопака у
вишиванках.
СРСР - ну тут нема чого повторювати всім відоме. Метою сов. Імперії було
перемелення всіх "інородців" в єдиний радянський народ. З російською
мовою спілкування і азійським обличчям.
Зброєю проти забуття і асиміляції є націоналізм.
Основним принципом націоналізму (трохи повторюся) є усвідомлення себе частиною свого народу.
До речі - чому зомбі від космополітизму або шовінізму так ненависне слово "свідомий"? Вони навіть лайку вигадали - "свідомит"
А тому, що людину, котра усвідомлює своє місце в соціумі, не зазомбуєш.
Вона має власний розум і вміє думати. Вона розуміє, що націоналістичний
уряд робитиме добро всій нації, а отже і їй - її частині. Прикладом є
Прибалтика - ці маленькі країни мають справді національні уряди, які й
намагаються забезпечити громадянам пристойне життя.
Людина несвідома бажатиме, щоб нею керували чужі дяді. Або з-за кордону,
або і у власній країні. Вона забуває про одне - не націоналістичний
уряд буде розпродувати майно її країни оптом і вроздріб. Що і робиться в
Україні вже майже 20 років.
В нашій країні жодного разу не було при владі справжніх націоналістів. А
люди цього бажали щиро - навіть Ющенко, ця незграбна пародія на
національного президента, викликав вибух народного ентузіазму.
Лише жорстка національна диктатура могла 5 років тому надати Україні
можливість вибратись з економічної ями, і зайняти гідне місце серед
країн Європи.
Прикладом є Польша, яку її трагічно загиблий президент-націоналіст буквально підняв з болота.
На останніх виборах Ю. Тимошенко теж грала ролю національного кандидата в
президенти. Лише грала - і майже перемогла. Завадили "противсіхи" -
їхні голоси якраз і дали б їй перевагу.
А отже - національна ідея в Україні, хто б там що не казав, спрацювала, і працюватиме далі.
А хто ж такі шовіністи, або як їх ще називають, нацисти?
Якщо націоналіст відзначається любов ю до свого народу, то шовініст - зненавистю до інших народів.
Націоналіст захищає свій народ, виступаючи задля цього проти інших
народів, якщо вони чинять його нації зло. Як тільки вони перестають
чинити зло - ставлення до них стає нейтральним.
Шовініст виступає проти інших народів, бо йому потрібні їх території,
багатства, ресурси. Задля цього він висуває програму обраності свого
народу - Богом, фюрером, генераліссімусом - і знищує інші народи з
чистою совістю, адже народи ті не є обранцями.
Націоналіст любить свою культуру і вивчає чужу. Шовініст не знає власної культури, і знищує культуру сусіда.
Націоналіст пишається тим, як він захищав вітчизну, шовініст тим, скільки народів проковтнула його Імперія.
Націоналіст бажає жити і померти у себе вдома і повертається додому
завжди, шовініст покидає свою країну без жалю, варто їй послабнути і
захиріти. Або перекваліфікується на космополіта, т.зв. громадянина
Всесвіту. Бо поважає шовініст лише грубу силу.
Звісно, серед людей, які звуть себе націоналістами, є особи з
шовіністичним баченням світу. Однак їх не так багато - зазвичай
націоналіст не є агресивним. А от шовініст просто піною сходить при
звуках чужої мови, вигляді національного вбрання і т.п.
Доходить до смішного - бачив в Криму бігборди: "Сьел борщ, заговорил на мове - тебе должно быть стыдно".
Тобто шовіністична злоба доходить до того, щоб і борщу не їсти. Сала, напевне теж
Так що, шановне панство, не плутайте грішне з праведним, а націоналізм з
шовінізмом. Або - нацизмом, це ж хтось оце скорочення від сумнозвісної
націонал-соціалістичної партії Німеччини навмисне ліпить сюди по
співзвуччю, по типу - Росія і Русь є одним і тим самим.
Не одним. Як і націоналізм з нацизмом.

Був отримав комент про церкви в своєму місті.Зацікавився.

Маєио чотири православні церкви, одна з них - московського патріархату. Окрім цього, більш як два десятка різних молитовних домів і церков баптистів, адвентистів, пятидесятників, і т .д....

І це все менш як на десять тисяч населення!!! Я в шоці...

Казки розповідають нам про минулі часи. Просто ми багато чого не знаємо.

Ось, наприклад, казочка про Машу та ведмедя – хто зараз знає, що існувало плем`я людей, котрі називали себе ведмедями. Це були грамотні люди, відуни, вони багато знали про природу, про сили, що нею керують. З такого погляду – дуже повчальна і пристойна казка. До речі, часто старі люди цього племені жили самі в лісі, були "лєсіми" людьми. Про лєших чули? Так само можна про більшість "нечисті" познаходити. Ось, наприклад, біс – в племені бєсів шаман завжди був рудим, а ритуальний танець шамана був настільки вражаючим, що ми досі його згадуєм: біситься. Далі – чорт тут уже цікавіше. Російське "черта"(риска), думаю, знайоме. Як багато письмових знаків складаються з рисок? Думаю, ЧЕРТА і РИСка підкажуть про вихідця із Піднебесної – китайця.

 

P.S.: Думки лише мої і на наукову цінність не претендують.

Чотири ночі вже минуло, як закінчились вибори, а мене ніяк не відпускає... Ця тема не йде мені з голови, переслідує мене уві снах.

Перший сон був звичайним, я навіть не звернув на нього уваги - ходжу по сусідніх дворах, спілкуюсь з людьми, розповідаю свої думки, плани, всі мені раді, у мене з"являються нові друзі, прихильники, підтримка... А потім пригадую, що вибори вже закінчились, і так дивуюсь, що прокидаюсь...

Другий - трішки дивкуватіший... Сон був присвячений вигадуванню дизайну листівок, підбірці рекламних текстів і боротьбі з конкурентами. Стільки крутих ідей виникло!!! Коли прокинувся, дуже шкодував, що це мені не наснилось ДО того, як почалась агітація. (-:

Третій сон хоч і був дуже реалістичним, але в ньому вже відбувалось таке, чого в принципі відбутись ніяк не могло... Я був з подружкою, яка допомогала мені під час виборів, і ми познайомилися з жінкою, яка балотувалась від Партії Регіонів (Правда, уві сні вона чомусь стала брюнеткою, хоча в житті я її бачив блондинкою). Ми з нею дружньо поспілкувались по душам, і вона запропонувала мені свою допомогу, запросила до себе в гості. Її дім чомусь знаходився в балці між проспектом Кірова та проспектом Гагаріна - ззовні звичайнісенький приватний бутиночок по типу селянської мазанки, навколо нього ніякого паркану, у дворі не бігають собаки, все чистенько, охайненько. Коли зайшли всередину, дизайн змінився на хай-тек, повсюди був зроблений якісний ремонт, стояли коштовні речі майже як в музеях, а сам дім вразив мене своїм об"ємом - тут було більше 40 кімнат, до яких проходив цілий лабіринт коридорів. Сама вона пішла вперед, а ми трішки замешкались і швидко загубили її, потім довго блукали коридорами, але так її і не знайшли там. Здивований та засмучений я прокинувся.

Сьогодні мені нанився четвертий сон. В ньому я став роботом. (Здається, тиждень тому я з сином дивився мультфільм про хлопця-робота, і тепер став таким самим). Наскільки я пам"ятаю, я перетворився на нього спеціально, щоб швидше та ефективніше провести передвиборчу кампанію. Але чомусь я знову опинився у військовому інституті, на тому ж самому факультеті, і там були мої однокурсники. Вони мене відразу впізнали, і навіть не запідозрили, що я тепер став роботом. Це було зручно, тому що мені потрібно було якнайшвидше звідти звалити, щоб продовжити передвиборчу агітацію. Доки я розробляв план дій, дуже цікаво було знову побувати в тому місці, та в тому часі, який став для мене переломним моментом в житті. Чи то ностальгія мене зачепила, чи просто хотілось трішки змінити обстановку, але замість однієї доби я провів у тій військовій частині цілих дві доби замість однієї. Другу добу присвятив роздумам та прогулянкам по найкращим місцям в Києві, які я люблю згадувати, коли і не сплю (-: За розробленим планом я надурив декілька охоронців, систему сигналізації. На той час я вже добре розумів, що можна дуже пошвидшити повернення додому, якщо використовувати всі роботовські можливості, тому я активно літав, лазив по стінах, рив тонелі, масувався під місцевість і таке інше (-: Вже коли додому залишався останній ривок, і коли в голові була ясна думка, як мені зараз буде найкраще та найшвидше провести всю агітаційну програму, як мені вигідно подати всі роботовські переваги людям, щоб ті пішли за мною, як і що я робитиму, коли все закінчиться... раптом прокинувся (-:

----------------

Кажуть, уві снах мозок розбирає ті проблеми, які залишились нерозрішеними вдень.. судячи з того, що всі сни у мене перенасичені темою виборів, у мене стільки невизначеностей накопичилось, що потрібна не одна ніч, а цілий тиждень... Звісно, хочеться вже якось вийти з цієї теми, переключити увагу на інші важливі речі, зконцентруватись на наступних подіях, але доки сни є такими цікавими, колькоровими, реалістичними та повчальними, то хай будуть (-:

Ваш, сномрійливий Миколка.

Сідаєш у потяг…

Назва станції відправлення має досить умовне значення. Станція прибуття добре відома, не варто навіть називати. Врешті-решт, всім виходити там.

Квиток придбано не тобою – твоїми батьками. Навіть не питали!.. Не бажаєш їхати, то й не поїдеш – хоч як тебе намагаються урочисто всадовити в нього… А ти не бажаєш, і край!  Отоді відразу - на кінцеву станцію…

Потяг під назвою Життя. Всі  в одному довжелезному потязі. Колія, по якій  прямує він – незвичайна, то – ЧАС. Невблаганний, властивотсей якого достоту ніхто і знає. Ну хто може похвалитися, що ВІН – ЧАСОЗНАВЕЦЬ?! Е-е-е…

«Видиво якесь!! Сплю я, чи насправді все це?! Стоїмо,. стоїмо вже скільки часу на одному й тому ж місці!!!  Ніякого руху!.. І вчора , і сьогодні.. Це місце мені таке знайоме!..»  Ні-ні!  Це вже не воно! Потяг мчить зі швидкістю… ВІЧНІСТЬ, ПОДІЛЕНА НА ЦЮ МИТЬ. Та це ж ціла вічність!! Кожної миті стаєш старший на ВІЧНІСТЬ, а, можливо, і ВІЧНІСТЬ В КВАДРАТІ… Така швидка вічність…

Дивина – дехто їде швидше, дехто повільніше… Ти можеш переходити з вагона у вагон. Обличчя змінюються. Діти, дорослі, жінки, чоловіки… Спілкуєтеся, граєте в ігри… Діти з дітьми. Дорослі з дітьми. Дорослі з дорослими. Чоловіки з жінками. Жінки з чоловіками… Багато різноманітних, найдивніших, нудних, знесилюючих, відразливих, найнезрозуміліших, найазартніших, найнебезпечніших, найпрекрасніших ігор.

Іноді цікаво. Аж надто захоплює!!! Виникає бажання, щоб це тривало доти, доки... Доки не станція призначення.

Буває, гра набридає, або втомлює, або викликає огиду. Можна перейти в інший вагон. І гратися з іншими. В інші ігри. Але не завжди це допомагає позбутися неприємного партнерства та надокучливих ігор. Ти вже не маєш бажання їхати, гратися… Ти НЕ МАЄШ ВЗАГАЛІ БАЖАНЬ. Єдине-одне…Тоді ти голосно, чи мовчки, лише серцем, кричиш: «ЗУПИНІТЬ!!! Я ВИХОДЖУ! ПРОСТО ЗАРАЗ!!!!» Але ж потяг не зупиняється. Доки, доти… І ти виходиш, долаючи…  «Де той стоп-кран? ДЕ?!» Рвучкий рух!... Потяг мчить безупинно, а ти… на станції призначення. Найжахливіша річ – напіввийти… Опинитися поза простором. Часом. Поза будь-якими вимірами… доооовго… І доти, доки тебе не втягнуть у потяг, або… до станції призначення. А ще є такі темні ІСТОТИ, що пришвидшують твоє прибуття на кінцеву станцію…. Е-ех!... Страшні речі відбуваються інколи в ЖИТТІ!..

Можеш не гратися. Спостерігай, дивуйся, аналізуй ... Мандруй по вагонах. І знову – Спостерігай, аналізуй. Роби висновки. Спостерігай. Абстрагуйся. Відсторонюйся. Аналізуй… Їдь собі спокійно до… Станції призначення…

Обличчя змінюються. Ті, хто їхали з тобою учора, сьогодні, і  ти гадав, ще їхатимуть, і сподівався, що гра з ними продовжуватиметься доти… доки… Виявляється, ВОНИ НЕСПОДІВАНО вже дісталися станції призначення. А ти?!. Ти ще рухатимешся в довжелезному, дивовижному (розумом не осягнути), незрозумілому, мінливому, трансцендентальному потязі під назвою ЖИТТЯ. І  змінюватимуться обличчя навколо. І пейзажі за вікнами химерних вагонів. А ти все їхатимеш, аж доти… доки… І гратимеш в найцікавіші, найзахоплюючі, найкумедніші, найсерйозніші, найнеприємніші, найінтелектуальніші, найбезглуздіші ігри.

 

04.11.2010                                                                         

© Stepans’ka Marina (SMG)   

Відтепер ніколи не погоджусь з твердженням, що наша влада не вміє керувати країною. Навпаки, це нашім можновладцям вдається дуже й дуже добре. На відміну від інших країн, де народ досі має іллюзію права голоса, демократії, свободи, у нас це вже давно в минулому, ми зробили величезний крок вперед в часті керування народом.