Не раз доводилося стикатись з особами, у яких при слові "націоналізм"
починалося понаднормове виділення жовчі. При чому жодних доказів про те,
що націоналізм є злом вони не приводили. Одні одразу починали згадувати
Гітлера, інші - Бандеру, найпродвинутіші оповідали, що націоналізм є
зомбуванням, а вони, мовляв, є не зомбованими, стильними і вільними. Про
те, хто зомбує бідолашних націоналістів, і для чого - знов таки
відповідей нема.
Отже - націоналізм з точки зору формальної логіки.
Людина, хоче вона цього чи ні, є часткою якогось народу. Не належить до жодної нації Землі хіба що інопланетянин з Марса.
Для того, щоб певний народ міг спокійно жити на своїй території,
створюється держава. З кордонами, військом і т.п. Можливо це не є
найкращим способом керування і захисту народу, але іншого ще не
вигадано. Бездержавні народи зникають з мапи світу. Є лише один виняток з
цього правила - коли народ об єднує релігія, котра пропагує його
винятковість.
Зникнення народу є поступовим - спершу він втрачає мову, потім самовизначення, потім
пам ять.
Приклади:
Франція - бретонці та окситани. Були цілком відмінними від т.зв.
французів за походженням і за мовою. Вважали себе такими аж до т.зв.
Великої Французької революції. Революція поламала стародавній поділ
країни на провінції якраз з метою повної асиміляції заходу і півдня. У
відповідь вибухнула справжня партизанська війна (шуанерія) котра
продовжувалась десятки літ. Зрештою, сили у нащадків кельтів
вичерпались, військові дії припинились, і Париж почав додушувати рештки
самосвідомості бретонців та населення Лангедоку в першу чергу за
допомогою лінгвоциду. Окситанську мову, прекрасну мову трубадурів та
менестрелів, було оголошено говіркою і остаточно переведено в "діалект"
вже в 20-му столітті. Те саме сталося з бретонською мовою - родичкою
гельської (Ірландія).
Англія - ірландці, шотландці, валійці. Той самий принцип, ті самі дії.
Ірландцям вдалося зберегти тожсамість лише через те, що вони зосталися
католиками, а Англія стала протестантською. Ірландія втратила мову, але
відвоювала волю, Шотландія та Уельс і досі вважаються англійськими
провінціями. Англійці в цьому випадку вжили хитрощів - дозволили кельтам
те, за що раніше їх вішали - картаті спіднички, волинки, національні
пісні. Приблизно так, як "хахлам" в Союзі дозволяли танцювати гопака у
вишиванках.
СРСР - ну тут нема чого повторювати всім відоме. Метою сов. Імперії було
перемелення всіх "інородців" в єдиний радянський народ. З російською
мовою спілкування і азійським обличчям.
Зброєю проти забуття і асиміляції є націоналізм.
Основним принципом націоналізму (трохи повторюся) є усвідомлення себе частиною свого народу.
До речі - чому зомбі від космополітизму або шовінізму так ненависне слово "свідомий"? Вони навіть лайку вигадали - "свідомит"
А тому, що людину, котра усвідомлює своє місце в соціумі, не зазомбуєш.
Вона має власний розум і вміє думати. Вона розуміє, що націоналістичний
уряд робитиме добро всій нації, а отже і їй - її частині. Прикладом є
Прибалтика - ці маленькі країни мають справді національні уряди, які й
намагаються забезпечити громадянам пристойне життя.
Людина несвідома бажатиме, щоб нею керували чужі дяді. Або з-за кордону,
або і у власній країні. Вона забуває про одне - не націоналістичний
уряд буде розпродувати майно її країни оптом і вроздріб. Що і робиться в
Україні вже майже 20 років.
В нашій країні жодного разу не було при владі справжніх націоналістів. А
люди цього бажали щиро - навіть Ющенко, ця незграбна пародія на
національного президента, викликав вибух народного ентузіазму.
Лише жорстка національна диктатура могла 5 років тому надати Україні
можливість вибратись з економічної ями, і зайняти гідне місце серед
країн Європи.
Прикладом є Польша, яку її трагічно загиблий президент-націоналіст буквально підняв з болота.
На останніх виборах Ю. Тимошенко теж грала ролю національного кандидата в
президенти. Лише грала - і майже перемогла. Завадили "противсіхи" -
їхні голоси якраз і дали б їй перевагу.
А отже - національна ідея в Україні, хто б там що не казав, спрацювала, і працюватиме далі.
А хто ж такі шовіністи, або як їх ще називають, нацисти?
Якщо націоналіст відзначається любов ю до свого народу, то шовініст - зненавистю до інших народів.
Націоналіст захищає свій народ, виступаючи задля цього проти інших
народів, якщо вони чинять його нації зло. Як тільки вони перестають
чинити зло - ставлення до них стає нейтральним.
Шовініст виступає проти інших народів, бо йому потрібні їх території,
багатства, ресурси. Задля цього він висуває програму обраності свого
народу - Богом, фюрером, генераліссімусом - і знищує інші народи з
чистою совістю, адже народи ті не є обранцями.
Націоналіст любить свою культуру і вивчає чужу. Шовініст не знає власної культури, і знищує культуру сусіда.
Націоналіст пишається тим, як він захищав вітчизну, шовініст тим, скільки народів проковтнула його Імперія.
Націоналіст бажає жити і померти у себе вдома і повертається додому
завжди, шовініст покидає свою країну без жалю, варто їй послабнути і
захиріти. Або перекваліфікується на космополіта, т.зв. громадянина
Всесвіту. Бо поважає шовініст лише грубу силу.
Звісно, серед людей, які звуть себе націоналістами, є особи з
шовіністичним баченням світу. Однак їх не так багато - зазвичай
націоналіст не є агресивним. А от шовініст просто піною сходить при
звуках чужої мови, вигляді національного вбрання і т.п.
Доходить до смішного - бачив в Криму бігборди: "Сьел борщ, заговорил на мове - тебе должно быть стыдно".
Тобто шовіністична злоба доходить до того, щоб і борщу не їсти. Сала, напевне теж
Так що, шановне панство, не плутайте грішне з праведним, а націоналізм з
шовінізмом. Або - нацизмом, це ж хтось оце скорочення від сумнозвісної
націонал-соціалістичної партії Німеччини навмисне ліпить сюди по
співзвуччю, по типу - Росія і Русь є одним і тим самим.
Не одним. Як і націоналізм з нацизмом.
