Розкажу  тобі думку таємну, 
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, –
на сьогодні, на завтра, назавжди! –
ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.

То все разом, а ти – окремо. 
І сьогодні, і завтра, й навік.

Ліна Костенко.

Живе в народі мова солов’їна,

А в ній душа Шевченка і Франка,

Ніколи не ставала на коліна,

Дісталася ж їй доля нелегка.

Всі триста років мову руйнували,

Закручуючи серію інтриг,

Книжки московським чоботом топтали,

Придушуючи видавництво книг.

Ще й мовну запровадили цензуру,

А Філарет анафему наклав,

На книжний друк і всю літературу,

А Біблію ж спалити наказав.

І твори богословів сплюндрували,

Спаливши їх на вулицях Москви,

З «Вінця історії» пожежу влаштували,

Показуючи дикі норовИ.

І нищення вже стали непомірні,

Наказом імператора Петра,

Де Києво-Печерські книгозбірні,

Всі москалями спалені до тла.

Забороняли мовою писати,

Та навіть вилучали букварі,

Веліли «малороською» назвати,

Бо так їм захотілося в Кремлі.

Бажали українську мову вбити,

Російські імператори й царі,

Аби могли московською служити,

Всі київські церкви й монастирі.

Коли прийшли до влади комуністи,

Вони і словники репресували,

А мову нашу, ті іще лінгвісти,

Нарєчієм місцевим називали.

Та українська знову розквітала,

Це етносу ознака головна,

вона у наших душах існувала,

казкова наша мова чарівна…

26.09.2012,  Олександр Чалий

Холодний вітер наганяє хмари,

Шумить і стогне прохололий ліс,

Долами осінь розстила тумани,

Цю дивну пору жовтень нам приніс. 

І з кожним днем стає все холодніше,

Зриває вітер листя із гілок,

І сонечко встає щодня пізніше,

І довше хмари дивляться в ставок. 

Вже на деревах листя пожовтіло,

У вирій полетіли журавлі,

А небо зажурилось, посивіло,

Це верховодить осінь на землі.

25.09.2002             Олександр Чалий

Тут, дощ і чорнобривці наспівують про осінь,
Нагадуючи вбивцю, що нерухомий досі
Чекає в підворотні, і дії незворотні
Наважився вчинити.
З полів прибирали жито і два серпневі тижні
Вже виглядають смішно на тлі осінніх буднів,
Де холодно та брудно.
Чоло старого серпня повільно вистигає.
Не клич мене до себе. Ще трохи, я благаю.

Це, мабуть, перший вірш, котрий я взагалі написав. Музою тут виступила палатка ПР на 95 кварталі в Кривому Розі. Критикуйте, до критики прислуховуюсь :)

Всіх, хто вважає себе українцем, вітаю з днем Незалежності.

Зажурились  українці  –  важко  стало  жити,
Зросли  пенсії,  зарплати  –  нема  що  купити.
Не  подумайте,  що  знову  пусті  магазини,
Гаманці  чомусь  пустіють  в  кожної  родини.

Як  заходиш  в  магазин  –  продавці  радіють
Пропонують  те  і  се,  ще  й  дадуть  помірять
І  попробувать  на  смак  дадуть  на  базарі,
Та  заглянеш  в  гаманець  й  чимчикуєш  далі.

Ні,  не  в  кожної,  збрехала  –  є  і  в  нас  багаті
Та  на  лихо  їх  таких  зовсім  не  багато.
Депутати  дбають  в  нас  лиш  про  олігархів
Не  дивуйтеся  чому  –  вони  ж  в  нас  бідаки.

Щоб  податки  заплатить  в  них  немає  грошей,
Поховали  ж  бо  усі  по  якихсь  офшорах,
Ще  й  зарплату  бідняку  –  кожному  копійку,
Це  ж  грошиська  немалі  –  вистачить  на  «гірку».

І  з  суддею  поділитись  мусять,  бачить  небо,
Щоби  рішення  приймав,  такі  як  їм  треба.
Президент  наш  геть  забув,  що  мав  захищати
Про  сусідську  мову  дбає,  а  своя?  Яке  там.

Як  же  так?  Чому  нема  в  країні  порядку?
Хто  для  нас  наведе  лад,  щоб  жили  в  достатку?
А  ніхто.  Вже  час  самим  дбати  про  країну,
А  не  тільки  про  свою  задню  половину.

Не  чекати  поки  хтось  все  за  нас  поробить,
Бо  виходить  як  на  гріх  ,  що  всі  тільки  шкодять.
То  чого  ж  не  проженемо  народних  обранців?
Бо  не  буде  нам  кого  проклинати  вранці?

Хто  ж  крім  наших  депутатів  захистити  зможе
Інтереси  мільйонерів  і  російську  мову?
Запитаєте  навіщо  нам  їх  захищати?
та  ж  у  нас  вони  нещасні,  досить  ображати!

Знову  кажуть  депутати  нам  з  телеекранів,
Що  достойна  Україна  вирости  із  злиднів.
Знову  брешуть,  бо  не  буде  доти  в  нас  достатку
Поки  кожен  не  почне  робити  порядки.

Поки  кожен  не  повірить  у  свою  родину,
В  свою  мову,  свою  правду,  нашу  Батьківщину.
Сонце  буде  нам  світити,  дощик  поливати,
Та  не  буде  в  Україні  щастя  проростати.
24.08.2012

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359590

Спробуй сказати все і саме зараз. 

Шансонетка

В ночі, в кав’ярні, що за СІЗО Зустрів я погляд твій чарівний І серце йойкнуло невже ВОНО Я засоромився, наївний.

Ти неприступно в самоті Пила свою «Криваву Мері» Мої думки були прикуті до твоїх Я задивився – не вписався в двері

Манто з песцю обкутало твої тоненькі плечі Через вуаль дивилась ти у глибину очей моїх Красиво добивав ці чеховські мотиви Голодний песик біля ніг твоїх

Так ввічливо ти попросила сигарету З одної тяги викурила всю Мені ти нагадала героїню з творів Винниченка А я тобі таксиста, що сплюндрував любов твою

Ми цілу ніч з тобою говорили Ти пила бренді, я читав тобі вірші І малював портрет на клаптику паперу Твоєї загадкової душі

І все здається було добре Як пишуть у романах видатні митці Тільки одне мій спокій турбувало Татуювання «СВЕТА» на твоїй руці.

Сергій Кримський

крим. бабушка. язик. аптєка тут всьо нє то і всьо нє так тут мовой губят чєловєка і льют на рани аміак!!!

о пєрєкісі водорода ізвєсно всєм із школьних лєт а тут же "пэрэкыс" и "водэнь" такіх і слов на свєтє нєт

довьол практічєскі до гроба старушку фармацевт-упирь из рук такого русофоба смєртєлєн даже нашатирь!!!

* * *

за стіки літ вже б вивчив мову тунгус чи друг стєпєй калмик но крим нє подчініцца львову аптєка. бабушка. язик.