Чи проходить кохання? Чи залишаємось ми в серці на багато років і чому так...
З якої причини одружуємося, чому розлучаємось? Чи змінюємося з роками? Чи просто починаємо помічати недоліки лише з часом? Чому закохуємось саме в цю людину, а не іншу? Чому зраджуємо або ж бережемо вірність тому, хто не заслуговує на це? Чи можливо прожити довге життя разом, не сумніваючись у своєму виборі, не жалкуючи про цей вибір? Чи завжди вам є про що поговорити, про що помовчати.... і чи потрібно це?
Іноді, задумуючись над тим, що чекає моїх дітей в майбутньому, стає просто страшно. Чи правильний вибір зроблять і на скільки вони будуть щасливі в шлюбі. Озираюсь на своє життя... хочу, аби не гірше, щоб краще... щоб щасливіше... без цих гірких моментів. Хоча я свій шлюб вважаю щасливим, я кохаю свого чоловіка більше 15 років і жодного разу не пожалкувала, що вийшла за нього заміж. Хоча часто сумнівалась в його почуттях, адже одружились ми " по зальоту"... ні, це не була якась інтрижка, ми досить довго знали один одного до весілля, та й нам було вже не по 16 років. Але все одно... іноді задаю собі запитання: якби не вагітність, чи одружився б він на мені? Як би склалось життя? Але ж зараз все добре, я щаслива. Та й мабуть він би не був зі мною скільки років, якби не любив.
Іноді здається, що ми зовсім різні. Що з ним немає про що поговорити, що він зовсім не хоче мене чути, а іноді... розуміє мене без слів і відчуває навіть на відстані. Пам'ятаю, як побачила передачу про зифір. І такий він мені там апетитний був (хоча я не є фанатом зифіру і це не моє улюблене лакомство)... яке ж моє було здивування, коли чоловік прийшов ввечері з роботи і приніс пакунок із зифіром! Але ж я того дня йому нічого про зифір не говорила. І такий випадок був не один. Пам'ятаю як ще зустрічались... він тоді працюав у іншій країні і наші стосунки були на відстані. Ми переписувались, зідзвонювались. Часто оці переписки закінчувались фразою " я тебе люблю". Але так іноді ці слова втрачали зміст і спиймались мною просто як "до побачення", чи типу для зв'язку слів. І іноді не мали такого значення, як би мало б бути. Якось я подумала, що якби він просто написав мені цю фразу, просто так, рапново... минув день чи два і я отримую смс " Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ". Це було так неочікувано.... давно я вже не чула від нього цих слів.... та й не говорила йому також.... чому з роками ми рідше говоримо коханим ці слова? Чому після багатьох років подружнього життя нам здається, що їх не обов'язково говорити...та зараз не про це. Невже він справді так мене відчуває? Були ще випадки, та я конкретно уже і не пригадаю, ці мабуть найяскпавіші були для мене. Чи це лише співпадіння... чи просто мої думки матеріалізуються? Та це вже інша історія.

Вот мчатся на остановку мама с сыном, на ходу передавая друг другу банан — единственный завтрак, который полагается всем, кто не изменяет сну ради него: — Лёшка, горим!!! — Жмём, мама!!! 

Я вважаю, що майдан-це добре.

(с) тырено


Каждая кастрюля найдет свою крышку.

Моя подруга Рита — судмедэксперт. Ей 42. У нее длинные тонкие пальцы и второй дан по айкидо. Она курит крепкие сигареты, ругается матом и не боится смерти. У Риты есть муж на 9 лет младше. Он ведущий архитектор в одной очень солидной строительной фирме. И очень красивый. Печет самые вкусные торты, которые я ела в своей жизни. И сочиняет детские сказки для годовалых близнецов. Сам укладывает их спать, если Рита на работе. И встает к ним ночью, потому что Рита устает.

Другая моя подруга, Оля, — психолог в МЧС. Была в Беслане. Ее первый муж, военный хирург, погиб 12 лет назад. В прошлом году она вышла замуж за оператора, который снимал репортаж об одной из спасательных операций. Сначала они просто дружили, а потом моя подруга попала в аварию, и он полгода ее выхаживал. Взял отпуск на работе, чтобы не ездить в командировки. Подрабатывал, снимая свадьбы. Подруга, несмотря на прогнозы врачей, встала на ноги. Олин сын называет его отцом. А он гордится, что мальчик поехал на олимпиаду по физике в Стокгольм.

Маша — профессор философии. Вышла замуж за мужчину без высшего образования. Но он строит ей дом, готовит обеды, обожает детей и запрещает шуметь в доме, потому что Мария Анатольевна готовится к лекциям. Маша помешана на научной карьере и планирует на год уехать на стажировку в Китай. Муж помешан на Маше. Он не знает, кто такой Гегель и экзистенциалистов не читал. Но зато он знает, какой у Маши размер ноги, и не забывает поменять летнюю резину на зимнюю на ее машине. А еще у Машиного мужа реальный бизнес по производству деревообрабатывающих станков. Не олигарх, но миллионер.

Когда мне начинают рассказывать, какой должна быть идеальная женщина, чтобы ее любили и звали замуж, я очень громко смеюсь. Потому что любят не идеальных, а тех, кто подходит. Со всеми своими трещинами и вмятинами. Каждая кастрюля найдет свою крышку.

Поэтому не надо бояться жить так, как хочешь, и быть тем, кем хочешь. Это все, что я хотела сказать вам сегодня. Обнимаю.

Елена Пастернак

http://blog.i.ua/user/1959447/2279778/ початок тут