Кожен з нас має хоч 2-3 друзів (дійсно друзів, а не народ в різних соц.мережах).Але вони ж не одразу ними стали...десь ми мали з ними познайомитись, чомусь саме вони стали нашими друзями) От сьогодні я хочу дізнатись чи пам'ятаєте ви першу зустріч зі своїми вже друзями? Яке перше враження було і які якості повинні бути в людини, щоб стати вашим другом?))) 
Дорогі друзі! Допоможіть мені виростити дерево Любові
для моєї доньки! Буду вам вдячна!!!
Як це було. На протязі 20 днів команда з сайту http://www.drive2.ru збирала все що могла, а саме кошти та речі, продукти, канцелярію.
В свою чергу обзвонивши друзів та знайомих також зібрав вище згаданий перелік, окрім грошей, я принципово не згадував і не просив, щоб не було підозри. (часи такі що крадуть навіть у онкохврих).
Зібралась нас ось така команда, в кількості 10 авто, та біля 20 пасажирів.
Кожна машина була завантажена повним багажником, автобус до стелі, а декілька автівок були завантажені щей задні сидіння салону.
Декілька водіїв були знайомі, хто був з товаришами, але 90% команди бачились вперше, але дуже швидко була знайдена спільна мова, було обговорено маршрут та швидкість та правила поведінки в дитячому будинку і рушили в дорогу. 
Перша та єдина запланована зупинка була біля Житомира, і на здивування більшості ми побачили як наші нові друзі вийшли з заправки в такому от вигляді.
та була проведена репетиція виступу перед дітками.
В місті Житомир нас зустріли водії з того ж таки сайту http://www.drive2.ru та провели до дитячого будинку. Заїхавжи на територію дитячого будинку в нас не було можливості припаркуватись на самій території, тому ми заїхали до сусідів, і були в край здивовані, коли прибіг капітан (не зрозумілої служби, ніби лісничої) і з піною почав кричати щоб ми терміново прибрали автівки з їх паркувального майданчика, на пояснення що ми до дітей він почав кричати ще голосніше, а на прохання тимчасово залишитись до вивантаження автівок перейшов просто на матюки.... Ми виїхали та припаркувались як і де могли в найближчій території до дитячого будинку. Та почали збиратись до дітей! 
Ось як це було. Найпершими йшли наші казкові герої, які несли кошики з цукерками та невеликими подарунками. Дітки зібрались в коридорі, і побачивши наших казкових героїв підняли страшенний галас, здавалось не чути нічого крім хлопання, сміху та звичайного дитячого галасу.
Заспівали діткам пісеньку про млинці та привітавши їх з святом ми перейшли до спортивної зали, де було ось що.
наші казкові герої пригощали діток млинцями з медом!!! У медведя мед був не тільки на лапах. а навідь на спині.
Потім були проведені конкурси, танці та ігри.
Дітки пішли обідати та на тиху годину, яка до речі через пів години була відмінена, в звязку з неможливістю вкласти дітей спати, та враховуючи їхні прохання! :-) Ми цим часом зайнялись розвантаженням авто, та занесенням всього в виділенні нам приміщення. На зібрані кошти було придбано морозильну камеру.
Було передено 2 компютери, хоч і найновішої конфігурації. але все таки працюючі.
з речей було складено ось такий склад))
Цим часом чоловічою половиною нашої команди було проведено чемпіонат по футболу серед команд дитячого будинку, в результаті фіналу наша команда програла, а переможці отримали приз ДВДі плеєр та дискі в кількості близько 50 шт.
Під час чемпіонату по футболу дівчатка були зайнаті в мастер класі по валянню та малюванню.
Спікуючись з Юлією (ща надала допомогу, та одна з двох, хто допоміг відгукнувшись на мою попередню замітку) дізнався, що були прикрі випадки коли вихователі та співробітники дитячих закладів яким надається саме така допомога, інколи не дуже чесно себе поводять, ті відбирають більк кращі речі. Щоб максимально знизити таку можливість, порадившись ми вирішили відкрити магазин з речами які ми зібрали для дітей. Всі нові, та гарні речі було занесено в надану нам ігрову кімнату та складено максимально по розмірам, та призначенням.
Почали заходити з невеликим острахом, але з цікавістю дітки, довідавшись що це не подарунки, а магазин вони трошки засмутились, сказавши що в ніх зовсім не має грошей, і нажаль не можливо щось придбати в нашому магазині. Але ж наш магазин був не звичайний, і замість грошей ми приймали вірші, пісні, танці. Було зроблено наступним чином, до кожного з нас (продавців було 6) підходили дітки, розраховувались хто на що здатний та отримував речі які ми підбирали по розміру, та враховуючи бажання, а саме декілька пар носочків, спідньої білизни, взуття, а потім все що їм приглянулось. Все це пакувалось в пакети та просили віднести це в особисті свої речі. Через декілька хвилин деякі прибігали в нових речах з посмішкою на обличчі та радістю в очах.
В той час коли діти вибирали речі та бігали радіючи, один хлопчик років 12 стояв осторонь опустивши голову та зкоса подивляючись на все це дійство. На мої питання та спробу його розговорити він всякими шляхами відмовлявся вступати в розмову, але через деякий час виявилось.... він не тільки не знає віршів, що таким чином придбати собі речі, він не вміє читати та писати... Звичайно все було йому підібрано з того що було, він відніс до своїх речей, потім підійшов тихо так, смикнув за рукав і запитав - дядьку, а як Вас звати? Валерій. Дядь Валера, а мені сорочку можете знайти щоб на мене, бо вмене не має, а в школу потрібно йти, а там всі в сорочках. Бігом, в тій коморі було знайдено сорочки, пару регланів та джинсів і все було вручено хлопчику. Він швидко переодівся та прийшов і тихо тихо подякував. Він так змінився в нових речах, але фотографувати його дивлячись йому в очі зовсім не хотілось. Після візиту до дирекції зясував, що хлопчик в дитячому будинку зявився днів 20 тому, після того як матір позбавили батьківських прав....
З слів дітей, все що опинилось в їх особистих речах вже ніяким чином не попаде ні докого іншого. Маю надію що таким чином ми запобігли несправидливому розподілу. Хоч було одягнено всіх діток, в коморі залишилось більше ніж половина привезеного.
Потім ми поділились на групи і просто сиділи з дітьми, розмовляли, фотографувались, разом щось старались вивчити, рзповізти про автомобілі.
Дуже швидко промайнув день і саме час нашого останнього подарунку дітям. Ми всі гуртом вийшли на вулицю, дітки отримали шматочки паперу на яких вони писали свої самі найзаповітніші бажання.
Коли бажання було записано, всі без виключення папірці ми закріпили на китайських ліхтариках та запустили їх в небо... маючи велику надію, що бажання та мрії цих діток обовязково збудуться.
Від всієї душі я хочу подякувати тим хто мені допомагав, а саме no-sense, Тані, Юлі, Аліні, Вані, а також моїм близьким, синові та дружині за підтримку та допомогу!
Дякую ВАМ друзі!
