«Не всегда полезно, но и не совсем бесполезно», – это мантра, объясняющая суть «чиндогу», японского искусства создания туфель на шпильках со встроенными зонтиками, причудливых салфеток для поедания спагетти, клей-карандашей, заполненных сливочных маслом и прочих невероятных вещей.

[ Читати далі ]

Японія спростила візовий режим для українців

  Є в мене деяка дивна багатьом любов до печатних видань. І мої близькі друзі знають, що одним з кращих сувенірів у світі для мене є звичайнісінька газета, привезена з місць, далеких від мене.
  Саме так в моїй колекції з'явилась страшенно цікава газета з Японії, привезена дійсно як сувенір спеціально для мене одним близьким другом. він взагалі летів в Україну з трьома пересадками, тому привіз мені цілу пачку різних газет Правда страшенно сумніваюсь, що при наступній нашій зустрічі він про щось подібне згадає. Але оскільки надія помирає останньою - треба йому СКАЗАТИ, щоб купив щось, коли прилетить
 А ось, власне, і сама газета. Не всі сторінки, правда, а так, навскидку всього по-трохи. Може комусь теж, цікаво
Правда фото завантажилися не з першої сторінки, вибачаюсь))

На першому фото якісь явно політичні новини. Розумію це виключно по фото))


Таки Японія - колорит, сумо


Спорт. В них там дуже популярний бейсбол


Кросворд по-японському


Ще якісь явно інтелектуальні ігри))


Дуже сподобалась ця реклама світильників - в нас подібне екзотика, для них традиції


Реклама місцевого алкоголю


Схема проїзду КУДИСЬ. Кажуть, в них це дуууже актуально, бо з адресами там напряг


Програма телепередач. Фото не дуже вдале, на жаль


Не знаю що там, але бджілка дуже сподобалася)))


Щось традиційне. В Японії це святе


А це перша сторінка. В них пишуть справа наліво, і газета гортається теж як для нас - навпаки, правою рукою, через що я хвилини дві шукала, яка ж сторона в газети початок, а тоді дійшло - там же нумерація сторінок є

 

...Японську) У Львові буде часточка золотої, запрезентована нащадками самураїв. І знову солодке слово "халява"


Деякі деталі:
10.09 Будо фестиваль Зможе кожен Fest
Парк культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького, початок о 13:00

14.09 Японські казки. Презентація першого українського видання казок Кендзі Міядзава "Ресторан, де виконують побажання". 
Книгарня Є (пр. Свободи, 7), початок о 18:00

18.09 виставка бонсай. Виставка приватної колекції бонсай у Ботанічному саду.
Ботанічний сад ЛНУ ім. І.Франка, вул. Черемшини, 44, початок о 14:00

18.09 шьогі та японські іграшки. Милуючись прекрасним бонсаєм, ви зможете також долучитись до світу традиційних японських іграшок, а також навчитись грати в шьоґі.
Ботанічний сад ЛНУ ім. І.Франка, вул. Черемшини, 44, початок о 14:00

25.09 оргінамі. Майстер-клас для дітей та дорослих від Nihonbu. 
Перша Львівська Медіатека, вул. Мулярська 2а, 16:30

01.10 Шякухачі. Концерт Un Ryu, традиційна японська флейта.
Органний зал при Домініканському соборі (вхід через Музей Історії релігії) пл. Музейна, 1, 16:00 

В програмі можливі зміни. Вхід вільний.

Більш детальніш отуточки.

У Японії будують найбільш екологічне місто в світі. Всі будинки в ньому використовують сонячну енергію, витрату води скорочено на 30 %, а замість громадського транспорту використовують електромобілі та велосипеди.
В 2014 р. у місті Фуджісава з’явилися перші мешканці. Всього місто розраховане на 3000 жителів, маючи 1000 будинків. Остаточно всі заплановані роботи в місті будуть виконані до 2018 р. Загальна вартість проекту становить 500 мільйонів доларів. Компанія націлена на масове поширення моделі Фуджисава, яка передбачає автономний та сталий розвиток міста протягом 100 років.
Звертає на себе увагу, що з альтернативних поновлюваних джерел (в першу чергу за рахунок сонячних батарей) Фуджисава буде отримувати лиш трохи більше 30 відсотків необхідної електроенергії. На більше не розраховують. Але ж це далеченько від ста!
У разі землетрусу та припинення електропостачання місто зможе повністю забезпечити своїх жителів електрикою, зв’язком і навіть гарячою водою протягом трьох діб (автономність).

Японський дослідник Хітоші Катаока дослідив, що українська культура та фольклор значно давніші за російські. Думка «стороннього» ставить під сумнів традиційне уявлення про «старшу сестру»
          Хітоші Катаока, що був аспірантом кафедри фольклористики при Київському національному університеті ім. Шевченка, досліджує східнослов'янський фольклор більше 13 років. В Японії вважають, що для цього достатньо вивчити російські традиції та культуру, про українську культуру взагалі не згадують. І це, на думку дослідника, неправильно, адже «ставить воза перед конякою». Після того як Катаока більше 10 років досліджував російський фольклор та близько трьох років український, він дійшов висновку, що українська традиція є значно глибшою, старішою та містить дуже багато рис культури тих часів, коли євразійці ще мали ознаки єдиного народу.

          Спочатку Хітоші Катаока навчався на відділенні російської філології в Японії, а потім приїхав до Росії для того, щоб краще вивчити  мову і фольклор. Попри велике бажання молодого науковця поїздити російською глибинкою та послухати сучасні зразки народної творчості, в експедицію йому так і не вдалося поїхати. Можливо через те, що творчість а-ля Лесь Подерв'янський культурному японцю поки що була б незрозумілою.

          Через деякий час навчання у Москві та Санкт-Петербурзі Катаока помітив, що книги практично всіх серйозних дослідників мають посилання на українських авторів, науковців чи на збірники українського фольклору. Так з'явилася ідея поїхати в Україну, щоб вивчити питання глибше.

      Після приїзду та вступу до аспірантури Хітоші Катаока дізнався, що Костомаров є насправді українським ученим, а не російським, що до першого видання збірки казок сам Афанасьєв писав: «Шкода, що адресат зневажив українським оригінальним текстом», (що вказує на те, що ці казки мають українське походження). Квітка-Основ'яненко, Максимович, Рудченко збирали українські народні казки та висилали їх до фольклорних збірників, які виходили в Росії. Казки перекладали i вважали російськими. У 1858 році вийшли казки, які збирав Афанасьєв, а в 1869-му, які збирав Рудченко.

      Хітоші Катаока жив у Києві. Він добре оволодів українською, незважаючи на те, що лекції для іноземців в Україні читають російською. «Я щасливий чоловік, — говорив пан Катаока, — бо я зустрів Лідію Францівну (Дунаєвську, завідуючу кафедрою фольклористики — Авт.), яка і вчить мене української мови.

      За словами Хітоші Катаока, в російській культурі помітно великий вплив фінських та сибірських народів. А давньоруська культура, цілком можливо, була привнесена вихідцями з України-Руси, які подорожували, торгували чи переселялися з Русі на північ та північний схід. В українському ж фольклорі та культурі дослідник помітив дуже цікаві перегуки з японською традицією. До того ж, за словами Катаока, глибинні архетипічні уявлення та обряди, ті, які несуть на собі відлуння спільної євразійської традиції, збереглися в японському фольклорі, у Ведах (давньоіндійські книги) та... в українських обрядах та звичаях.

      Одним із таких мотивів є казка про витязя, народженого собакою. Цей сюжет сягає корінням ще часів тотемізму, коли люди вірили у те, що обожнювана тварина була засновником роду людей. Одним iз найдавніших тотемів на території Євразії були собаки (в іншій інтерпретації вовки чи лисиці). Відоме особливе ставленя кельтських племен до тотему собаки, а українські воїни-характерники вважали своїм покровителем вовка. У культурі слов'янських народів сакральність образу собаки-вовка-лисиці залишилися лише в Україні. На думку Катаока, це вказує на те, що українська культура є центром та коренем східнослов'янської культури. Інші тварини, яких поважають в Японії, — це жаба, журавель, бик, черепаха. А  синтоїсти мають у домі маленький храмчик для лисиці, яка (як і в східнослов'янській міфології) символізує розум, довголіття, а також є духом рису. В Азії лис часто вважається богом рослин.

      Інша ознака древності української культури — це збережена традиція поклоніння предкам. Це особливо дивно тому, що християнська традиція суворо боролася з цими язичницькими пережитками, наголошуючи на тому, що Бог є єдиним, а померлі не повертаються до нащадків, бо перебувають після смерті в пеклі або раю, залежно від земних діянь. Японська культура базується на синтоїзмі, вірі у те, що божественне розлито у природі та має безліч своїх проявiв. Можна сказати, що це своєрідний аналог язичництва. Японці вірять, що на великі свята (Новий рік, свято Бон) душі предків відвідують своїх нащадків. В Україні також існує традиція поминання, «підгодовування», задобрювання померлих на новорічні свята, Великдень, Зелені свята (так звана русалчина неділя). У фільмі «Тіні забутих предків» показано традицію закликати в старий Новий рік на кутю душі померлих; в японській культурі також існує традиція пропонувати ритуальну їжу з рису душам, які в певні дні приходять до свого дому.

      Одним із дуже древніх є звичай ритуального вбивства старих батьків. Сам звичай, зрозуміло, в традиціях цих народів не зберігся, проте у казках та в художній літературі почасти до цього сюжету звертаються. Так у одній iз новел Коцюбинського син вивозить свою матір на санях у засніжений ліс, а в творчості японських письменників часто  зустрічається сюжет, коли син відвозить своїх старих батьків у гори. Обов'язковим при цьому є мотив снігу.

      Язичники вірили також у божественну силу дерев. Відголосок цієї віри досі зберігся у японській традиції споглядання вишні-сакури. Катаока розповів «УМ», що основним у цьому своєрідному поклонінні є не естетичний аспект, а традиція вшанування предків, адже пелюстки є душами померлих родичів. Цікаво, що в Україні на Поділлі до сьогодні зберігся звичай садити вишні на цвинтарі. А в українській культурі ягоди вишні символізують кров, а тому й рід. Тож не дивно, що вишня так часто фігурує в українському фольклорі та художній літературі. Дерево життя досі вважається одним із найвагоміших символів японської культури. Катаока був просто шокований, коли в експедиції до Карпат побачив, що деякі селяни над дверима, просто на даху прив'язують ялинку. За його словами, це віра в те, що через священне Древо життя божественна енергія сходитиме на хату, на родину.

      Традиція очищеня через вогонь і воду є дуже давньою та характерною не лише для української чи японської культур. Проте свято Івана Купала досі, після більш як тисячолітнього існування християнства в Україні, є актуальним і сьогодні, тобто має дуже міцне коріння. Саме в купальському ритуалі найбільше колись магічних, а нині традиційних обрядів пов'язано з водою і вогнем. В Японії жінки у день літнього сонцестояння також ходять до річки і роблять подібні до давньоукраїнських ритуали. Схожi обряди є хіба що в Китаї, але в інших народів, за словами Хітоші Катаока, немає.

      Також особливою як в Японії, так і в Україні була символіка порогу. Виявляється, що начебто сучасний звичай, коли щойно одружений чоловік заносить свою наречену-дружину в хату, переносить через поріг, містить глибоку символіку. Поріг є межею, символічним місцем. Колись у давній Україні, так само як у Японії та Ірані, у весільній церемонії був звичай запалювати вогонь на порозі, через який наречені мали перестрибнути. Поріг вважався місцем, близьким до домовика. А жінки в давній Україні та Японії ховали під порогом дитину, якщо вона народжувалася мертвою. Також у Японії збереглася традиція обсипати молодих на весіллі та небіжчика під час похоронів зерном (у нас пшеницею, в Японії — рисом).

      На те, що між Руссю та Японією були якісь історичні зв'язки, вказує також повір'я, що колись, у давні часи, в японську провінцію Хоккайдо переселилася група українців. Як доказ цієї, досить малоймовірної версії, Катаока каже, що костюм нареченої в цій провінції є практично копією галицького костюму нареченої. Цікаво, що кілька сторіч між Японією і Китаєм йшла війна за скіфських коней, тому якісь впливи праукраїнської культури здійснювалися і на японську культуру.

      В Україні Японію вважають патрiархальною країною, в якій люди значною мірою зуміли зберегти свої традиції. Проте Хітоші Катаока лише сумно зітхає у відповідь на це питання. Він вважає, що традиції в Україні збереглися краще, що у нас частіше можна побачити людину, вдягнену в традиційний народний одяг, тоді як у Японії кімоно коштує дуже дорого, його одягають лише на традиційні свята і передають своїм дітям у спадок. Катаока турбує те, що Японію у світі часто вважають такою собі «собачкою Америки» і що японці дуже легко переймають європейські звичаї. Виявляється, що в Японії можуть вінчатися в католицькому храмі, періодично відвідувати буддійський, а дитину взагалі не прилучати до певної релігії. Вона визначиться сама, «ким бути», коли підросте. На думку Хітоші Катаока, зараз і Японія, й  Україна намагаються віднайти своє місце у світі. І відповідь на це гіперважливе питання треба шукати не у сучасній геополітиці, політичних «розкладах» чи економіко-енергетичній кон'юнктурі. Японець, який щиро зацікавився Україною, переконаний, що лише минуле може дати відповіді на те, яким буде майбутнє країни.

В ЯПОНІЇ можна найняти «Втішителя», який буде витирати вам сльози на роботі..