хочу сюди!
 

Наталія

44 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 44-52 років

Замітки з міткою «крим»

Как и по чьей вине Украине на самом деле достался Крым

Как и по чьей вине Украине на самом деле достался Крым

26 апреля исполняется 63 года со дня переподчинения Крымской области – ранее находившаяся в РСФСР, она внезапно оказалась на территории Украинской ССР. Ввиду последних военно-политических событий незначительная, в общем, реформа обросла настоящими легендами.

 Реформаторский зуд

После смерти Сталина в стране вообще было много интересного: территориальное деление, и при «лучшем друге физкультурников» не отличавшееся стабильностью, просто пошло наперекосяк. Вы слышали что-нибудь про Арзамасскую область? Балашовскую? Каменскую? Все эти «субъекты Федерации» существовали лишь в 1954-57 годах. Одним из примеров такого «реформаторского зуда» стала и передача русскоязычной Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской ССР.

Юридической основой передачи Крыма является Указ Президиума Верховного Совета СССР от 19 февраля 1954 года, породивший, в свою очередь, Закон СССР от 26 апреля 1954 года. Процитируем этот указ полностью, благо он невелик:

«Учитывая общность экономики, территориальную близость и тесные хозяйственные и культурные связи между Крымской областью и Украинской ССР, Президиум Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик постановляет:

Утвердить совместное представление Президиума Верховного Совета РСФСР и Президиума Верховного Совета УССР о передаче Крымской области из состава Российской Советской Федеративной Социалистической Республики в состав Украинской Советской Социалистической Республики.

Председатель Президиума Верховного Совета СССР  К.Е. ВОРОШИЛОВ

Секретарь Президиума Верховного Совета СССР  Н.М. ПЕГОВ».
 


 

Закон оказался еще более лаконичным:

«Верховный Совет Союза Советских Социалистических Республик постановляет:

1. Утвердить Указ Президиума Верховного Совета СССР от 19 февраля 1954 года о передаче Крымской области из состава Российской Советской Федеративной Социалистической Республики в состав Украинской Советской Социалистической Республики.

2. Внести соответствующие изменения в статьи 22 и 23 Конституции СССР».

Вы все еще считаете, что «Хрущев подарил Крым»? Его подписи даже нет на этих документах! Да, он присутствовал на заседаниях Политбюро и Президиума, он голосовал «за», но в тот момент Хрущев был лишь одним из нескольких лидеров страны, даже не первым среди равных. Роль Никиты Хрущева состоит только в том, что, отменив многие странные ворошиловско-маленковские преобразования, он оставил в силе передачу Крыма. Но отнюдь не из сентиментальных (курянин Хрущев не был украинцем, хотя и возглавлял местную компартию), а из хозяйственных соображений.

О пользе бюрократии

Нам не удалось найти цифры экономической выгоды от подобного перехода, но, скорее всего, какая-то экономия имела место быть как раз за счет сокращения числа согласований при снабжении Крыма, где было очень трудно с продовольствием. Собственно, и при возврате Крыма в 2014 году Россия столкнулась со значительными инфраструктурными сложностями, вызванными отсутствием сухопутной границы и неспособностью Крыма обеспечивать себя всем необходимым самостоятельно.

Даже в советском «обществе братства» существовали вполне жесткие властные вертикали, и власти РСФСР просто не имели полномочий приказать Украине, например, поставить в Крым такие-то объемы зерна и питьевой воды. Эти и другие несложные вопросы приходилось выносить на более высокий, общесоветский уровень, что тормозило принятие решений.

Смена подчинения Крыма упростила хозяйствование на его территории, так как исчезла необходимость согласовывать различные поставки между союзными республиками. О том, что впоследствии русскоязычный Крым может оказаться заложником политических событий на независимой Украине, понятно, никто даже не догадывался.

С юридической точки зрения статус данного закона спорен. С одной стороны, напрямую его никто не отменял. С другой, он сейчас считается прекратившим действие с принятием Конституции СССР 1977 года, где Крымская область уже названа административной единицей в составе Украинской ССР. Сам по себе распад Советского Союза не привел к автоматической отмене его законов: они отменялись или переписывались последовательно, по мере необходимости; в ряде сфер у нас до сих пор действуют нормативные акты 1950-60-х годов. Об этом хорошо сказал персонаж Юлиана Семенова в романе «Репортер»:

«Я приводил цитаты с двадцать седьмого съезда, а мне клали на стол закон, принятый в тридцать девятом году, и спрашивали: "Где, кто и когда его отменил?"»

Исследователи показывают, что при передаче области был нарушен ряд процедур, предписанных действовавшей Конституцией для подобных случаев. В то время вообще не принято было думать о буквальном исполнении всех условностей: еще сохранялись воспоминания о Ленине и Сталине, которые терпеть не могли бюрократию. Факт остается фактом: решение было поддержано президиумами Верховных советов обеих заинтересованных республик, вынесено на голосование в Верховном Совете государства и принято голосами более чем половины депутатов.

Во время присоединения Крыма в 2014 году российские законодатели не озаботились формальной отменой закона 1954 года, видимо, считая его давно уже недействительным. Впрочем, украинская сторона в любом случае не приняла бы данное решение, так что суть конфликта не изменилась бы.

В Крыму продовольственный кризис

Так называемый и.о. главы оккупированного Крыма Сергей Аксенов поручил сегодня своему заму Михаилу Шеремету устроить на границе так называемые «зеленые коридоры» для ускоренного пропуска продуктов питания, ввозимых с территории материковой Украины.

Соответствующее поручение Аксенов дал утром на аппаратном совещании в Совете министров Крыма, сообщают еizvestia.com.

«Необходимо разрядить ситуацию на этой неделе», — сказал Аксенов после доклада так называемого министра экономического развития оккупированного Россией Крыма Светланы Вербы о плачевном состоянии дел на продовольственном рынке республики и резком повышении цен на социально значимые группы товаров. Аксенов также поручил организовать ежедневный мониторинг цен на социально значимые виды продуктов питания по городам и районам.

«Никаких выходных дней ни у кого не будет, пока мы ситуацию не приведем в должное русло…», — пригрозил своим приспешникам лидер крымских сепаратистов Аксенов

Як боротися з фашизмом в Україні (для східної частини населення)



Шановні трудящі товариші!

У зв'язку з загрозою фашистського нападу на Україну, прошу усіх піднятися на боротьбу.
Ось основні ознаки фашистів: (на сході України)

1. Фашистський агент вищого рангу одягнений в костюм фашистської фірми "Бріоні" або інших італо-фашистських дизайнерів, носить швейцарсько-фашистські годинники. Їздить на автомобілях німецько-фашистського або союзного з фашизмом японського виробництва. Часто відвідує фашистську Європу. Дітей принципово віддає вчитися у гомосексуальні фашистські країни: Англія, Франція, Німеччина. Має бізнесові інтереси та родичів в фашистських Австрії, Німеччині, Ліхтенштейні, Швейцарії ітд.

2. Фашистські прислужники нижчого рангу мають свої відмінності, але їх легко розпізнати на вулиці. Основні ознаки: шапки, спортивні костюми, кросівки фашистських фірм Адідас, Рібок, Пума ітд. При собі часто мають бейсбольні біти (національний вид спорту в США), що свідчить про їх причетність до фашистського руху америки та відповідного американського фінансування. Ще одна суттєва ознака - використання Власовської полосатої стрічки на рукаві чи де-інде на одязі (хто такий Власов питатися старших Ветеранів війни).

Прошу Вас, свідомих громадян своєї Батьківщини, провести рейд по містах і знищувати виявлені ворожі елементи.

Особливо звернути увагу на народних депутатів та чиновників з Донецької, Луганської, Харківської, Одеської областей та Автономної республіки Крим. Визначити, чи не відповідають вони ознаці, вказаній у п.1 даної статті.

Якщо виявитсья, що хтось із високопосадовців знущається над дітьми, відправивши вчитися їх у гей-фашистську Англію чи інші країни гей-фашистської Європи, прошу чинити на таких людей тиск, допоки вони не повернуть своїх чад на Батьківщину. Всіх повернених дітей прошу відправляти на реабілітацію в навчальні заклади Челябінська, Єкатеринбурга, Омська, Владивостока, Рязані та інших місць братньої Росії.

Тільки разом ми зможемо перемогти фашизм!
Очистимо міста від фашистський запроданців!
Очистимо Партію Регіонів від фашистських елементів!
Ні фашизму в Україні

© Woland

Водоспад Учан-Су


Найвищий водоспад в Україні Учан-Су знаходиться в Криму, поблизу Ялти. Розташований він на однойменній річці Учан-Су, яка починається високо в горах поблизу обриву Ай-Петринської скелі. Цей водоспад висотою в 98 метрів, вдвічі вищий за Ніагарський. Річка Учан-Су на висоті 390 метрів зривається вниз водоспадом , який заворожує погляд туриста, як влітку так і взимку. Далі по течії є ще два водоспади меншого розміру, а ріка стікає в центрі Ялти і впадає в море.... Детальніше тут

США ніколи не визнають анексії Криму з боку РФ

Волкер передав Порошенку декларацію щодо невизнання Америкою анексії Криму
Волкер передав Порошенку декларацію щодо невизнання Америкою анексії Криму

Петро Порошенко і Курт Волкер

КИЇВ. 25 вересня. УНН. Спеціальний представник США по Україні Курт Волкер вручив Президенту України Петру Порошенку символічну друковану копію декларації Державного секретаря США Майка Помпео від 25 липня 2018 року, в який чітко і недвозначно зафіксована позиція Сполучених Штатів Америки щодо невизнання незаконної анексії Російською Федерацією українського Криму, передає УНН із посиланням на прес-службу Глави держави.

Як повідомили у прес-службі, зустріч відбулась на полях 73-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН.

“В цій декларації Державний секретар Помпео чітко вказав на те, що США не визнають і ніколи не визнають російську анексію Криму”, — сказав Курт Волкер та урочисто вручив копію декларації Президенту України Петру Порошенку в штаб-квартирі Організації Об’єднаних Націй, де в ці дні відбувається засідання Генеральної Асамблеї ООН.

При цьому Курт Волкер додав, що ця декларація за духом і буквою схожа з декларацією, прийнятою в 1940 році в.о. Державного секретаря США Самнером Веллесом щодо невизнання Сполученими Штатами радянської окупації балтійських країн, йдеться у повідомленні.

В АП відзначили, що Президент України подякував Курту Волкеру за такий символічний крок, і за чітку і послідовну політику США щодо невизнання незаконної анексії Російською Федерацією українського Криму.

Пляжі Криму на північно-західному березі


Крим щорічно зустрічає туристів, охочих відпочити на Чорному або Азовському морях. Узбережжя, що розтягнулося на багато кілометрів всіяне пляжами, які задовольнять будь-які запити і смаки. Тут можна знайти піщані і галькові пляжі, та місця де море впирається у високі скелі.



У північно-західному Криму розкидані по всьому узбережжю північніше Тарханкуту пляжі в селищах Чорноморське, Міжводне, Оленівка. Вони піщані, просторі, місцями є скелясті узбережжя. Клімат трохи прохолодніший, вода прогрівається довше ніж на південному березі. Найкомфортніший теплий період для відпочинку тут це липень і серпень. Детальніше тут

Чи варто Україні ампутувати Донбас і Крим?

 Сергій Грабовський  

Усі два десятиліття відновленої незалежності в Україні жваво дебатується питання досягнення не механічної, а, так би мовити, органічної цілісності держави. На перший погляд, ідеться про надуману проблему – адже понад загальної кількості виборців (і понад 90% учасників голосування по всій країні та більшість у всіх регіонах) на референдумі, що відбувся 1 грудня 1991 року, підтримали Акт про незалежність

А численні соціологічні опитування засвідчують, що відсоток патріотів в нашій державі доволі високий. Понад те, розуміння патріотизму на Сході й Заході України має чимало спільного, наприклад, кожен п’ятий житель Донбасу і Західної України (набагато частіше, ніж в інших регіонах) бачить справжній патріотизм у конструктивній критиці недоліків у своїй країні. Водночас ця проблема періодично переходить із теоретичної площини в суто практичну, згадаймо хоча б спроби усамостійнення Криму і переведення його на російську орбіту у першій половині 1990-х чи сумнозвісний з’їзд у Сєвєродонецьку наприкінці 2004 року й намагання його учасників створити ПіСУАР, себто Південно-Східну Автономну Українську Республіку.

Останніми роками питання органічної цілісності Української держави різко загострилося у зв’язку із приходом до влади політичних сил і діячів, система цінностей та ідеалів яких поєднує неосовєтські ідеологеми, світоглядно-політичну міфологію «Русского міра» та прагнення власного збагачення будь-якою ціною. Найбільшу і найстабільнішу підтримку ці сили та діячі мають у кількох регіонах, які протягом усіх цих років вкрай скептично, якщо не сказати більше, ставилися до України та які в культурно-інформаційному плані поєднують власну осібність із орієнтацією на Москву. Отож низка письменників і публіцистів поставила питання руба: якщо кілька регіонів на Сході й Півдні країни (передусім Донбас і Крим) є потужною електоральною та кадровою базою політичних сил, які мають репутацію неукраїнських та антиукраїнських, то чи не доцільно їх узагалі позбутися? Позаяк єдність із ними все одно весь цей час була і є нині радше механічною, ніж органічною (що засвідчує популярний там розмовний зворот: «Я поехал НА Украину»); всі спроби українізації на південному сході провалилися, ба більше – ефект від них нерідко був зворотним. Крим і Донбас у складі України, мовляв, мають надто неукраїнське населення за духом і культурою, отож тягнуть усю країну назад, до «совка» чи новомодної «ліберальної імперії». Відокремлення ж цих регіонів принципово змінить електоральну ситуацію в державі і дасть змогу в мирний спосіб за допомогою виборів усунути кланово-олігархічну верхівку від влади й розпочати нарешті справжнє, а не декларативне входження до Європи.

На такі ідеї відразу гнівно відреагували ті ЗМІ, які зазвичай називаються патріотичними. Мовляв, розпалювання сепаратизму в і без того непростих регіонах небезпечне для єдності Української держави, треба займатися там просвітництвом і викорінювати антидержавні елементи. А ще – створити всеукраїнський інформаційний простір, і років за десять основні проблеми будуть вирішені, п’ята колона перетвориться на безнадійних маргіналів. Загалом справедливі констатації, втім, залишають без відповіді запитання, хто ж насправді здатен займатися таким просвітництвом, якщо провідні державні та олігархічні мас-медіа, передусім телебачення, нині активно пропагують міфологію «Русского міра» і повертають до життя у свідомості й підсвідомості людей совєтські ідеологеми? Як донести правильні ідеї до жителів Донбасу та Криму за умов, коли державна машина всіляко перешкоджає цьому, зокрема, зриваючи навіть зустрічі письменників із читачами? І хто викорінюватиме антидержавні елементи, якщо Служба безпеки України фактично перетворилася на дах для цих елементів?

Я вже не кажу про те, що втримати Крим і Донбас у складі України в разі відсторонення від влади нинішнього режиму просто не вдасться, якщо політики відповідного ґатунку захочуть вивести ці регіони зі складу Української держави до «Русского міра». Інструментів для такого втримання немає: армія розвалена, а МВС та СБУ повністю контролюють «донецькі» (не лише на вищому рівні, а й на рівні середніх та нижніх ланок – не випадково начальниками райвідділів міліції, на полковницькі посади, майже по всій країні розіслані недавні старші лейтенанти з Донбасу...). До того ж у разі спроби центральної влади силовими методами приборкати місцеві антиукраїнські сили неминучим є вторгнення так званих добровольців із РФ, поєднане з економічними санкціями проти України, боюся, не лише з російського, а і з європейського (бодай частково) боків. Адже після потужної інформаційної (чи то пак дезінформаційної) «артпідготовки» ситуація буде представлена як «утиски етнічної меншини з боку озвірілих націоналістів». Отож можливе щось на кшталт абхазького сценарію початку 1990-х, який може бути застосований для «захисту незалежного Криму та Новоросії від бандерівських банд».

Водночас у разі незмінності ситуації на південному сході єдність України ставатиме дедалі більш механічною, наслідком чого буде або тотальна ресовєтизація держави та її інтеграція до «Русского міра», або знову-таки територіальний розкол, лише по інших лініях.

Власне, а що воно таке –Україна?

Маємо колізію, яка нагадує чи то задачку на квадратуру кола, чи то славнозвісну кантівську антиномію, де обидва змістовно протилежні судження правильні. Втім, як говорив Гегель, правильна відповідь на запитання, на яке немає відповіді, полягає в тому, що таке запитання на ту саму тему має бути поставлене інакше.

У нашому випадку одним запитанням не обійтися. Позаяк наявний комплекс проблем і низка запитань, відповідь на які потрібна для об’єктивної оцінки ситуації.

Які ж настрої насправді превалюють у проблемних з погляду їхньої українськості регіонах? Адже невідомо, чого насправді хочуть мешканці тих регіонів. Ба більше, цілком імовірно, що вони й самі не дуже те знають, і це треба дослідити, беручи до уваги те, що на Донбасі люди апріорі не говоритимуть правди соціологам (бо навчені десятиліттями совєтського державного та кримінально-постсовєтського терору мовчати про наболіле), а в Криму потрібно буде прикидатися російськими дослідниками (і це теж зрозуміло: йдеться про колонізаційне розселення, де живе чимало відставних політпрацівників, чекістів і номенклатурників. Отже, задає соціокультурні норми серед слов’янського населення не просто «совок», а «совок» у кубі, себто носії та охоронці совєтсько-імперської ідеології). От, скажімо, Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) торік зафіксував, що 22% опитаних загалом по Україні виступають за об’єднання Росії та України в єдину державу, тоді як у Донбасі та Криму таких більшість. Що це означає? Власні настанови чи навіяні російськими мас-медіа – це особиста позиція опитаних чи просто вияв їхнього конформізму? (Прийнято так говорити, отож і я так висловлюсь, щоби чогось не вийшло.)

Інакше кажучи, тут потрібно ввімкнути всі соціологічні хитрощі – непрямі запитання, запитання-пастки тощо. А відтак з’ясувати, умовно кажучи, рівень українськості донеччан (які вперто називають себе «дончанами», і це теж слід взяти до уваги – цей потяг до Дону) та потенціал органічної інтеграції Донбасу в Українську державу. На яких підставах, на якій базі відбуватиметься ця інтеграція і чи відбуватиметься взагалі? А, може, справді «усьо будет Донбасс», і з цим слід або змиритися, або робити належні висновки? Принаймні наразі наукової відповіді на весь цей комплекс запитань немає.

Донецький характер і щире українство

Обережного оптимізму тут додає той факт, що коли вихідці з Донбасу й Криму чи їхні жителі визначають себе як справжніх українців (сто років тому такі українці звалися щирими), то, попри своє етнічне походження (зустрічаємо серед такого люду і російські, і тюркські, і грецькі прізвища), це вже назавжди і до кінця. Навіть ціною життя. Рекомендую охочим звернутися до біографій знакових діячів дисидентського руху. Зверніть увагу, яке місце серед них посідають як галичани, так і донеччани.

Водночас, за даними соціологічного центру «Імідж-контроль», який щороку тестує громадські настрої по всій Україні, лише Донбас і Крим можна вважати «червоними», неосовєтськими територіями, де більшість населення сприймає реальність крізь призму дещо трансформованих міфологем минулої доби. Причому трансформація ця вельми цікава: з одного боку, ледь не всі людські чесноти і далі вважаються втіленими у якомусь специфічному донбаському характері; з іншого, цей характер і взагалі все донбаське виглядають в очах самих носіїв цього характеру неповноцінними без постійного оглядання на Москву, без орієнтації на неї. Не все так просто із цим характером та місцевим патріотизмом, вважає виходець із цього регіону академік Іван Дзюба: «…Не є вигадкою, а реальністю був і залишається той донецький патріотизм, у чомусь щирий, у чомусь облудний, у чомусь і трагікомічний, а швидше, може, та розпливчаста донецька ідентичність, в основі якої – відчуття (хай і перебільшене) унікальної ролі Донбасу в життєзабезпеченні країни (колись – СРСР, тепер – України), але також і особливий дух неслухняності, незгідливості, нонконформізму, непокори, що не раз завдавав клопоту різним владам… Йдеться не про політично артикульовану свободу, а про той складний комплекс природних людських інстинктів, що сформувався в малоконтрольованому адміністраціями степу, під впливом козацької вольниці, в середовищі переселенських мас, за умов неймовірно тяжкої праці, жорстокої експлуатації та неминучого стихійного спротиву владі. Ця своєрідна донецька осібність з елементом анархічної непокірливості й інстинктивного волелюбства як компенсації відсутнього громадянського суспільства укладалася історично і в різних формах нагадує про себе і почасти в нові часи. Вона може мати і стимулюючий, і деструктивний характер стосовно всього суспільства, особливо за нинішніх політичних ігор місцевих напівкримінальних «еліт»…»

Можна зауважити й те, що на Слобожанщині, у Причорномор’ї, Донбасі й Криму, особливо у двох останніх регіонах, совєтські та неосовєтські соціально-політичні міфи не стали предметом цілеспрямованої деструкції та деконструкції ані за Леоніда Кравчука, ані за Леоніда Кучми, ані навіть за Віктора Ющенка. Ба більше, саме останній, підписавши восени 2005 року меморандум про порозуміння з Януковичем, зірвав ініціативні спроби ведення ідеологічної роботи в цих регіонах, які здійснювали деякі політичні сили та громадські організації після Помаранчевої революції. Як недвозначно зафіксували соціологи «Імідж-контролю», більшість жителів Донбасу поважає передусім силу і сповідує формулу «хто сильний, за тим і правда». Угода «Ющенко – Янукович» продемонструвала мешканцям Донбасу слабкість не лише чинного на той час президента, а й усього «українського проекту». Рейтинг Януковича і Партії регіонів миттєво зріс удвічі – втричі, і відтоді в цих регіонах залишається практично стабільним (принаймні так відповідають опитані соціологам). Воно, власне, і не дивно, тому що навіть місцевій інтелігенції не було запропоновано київською владою реальних модернізаційних проектів, все залишилося на рівні розмов, Батурина і Трипілля (додайте до цього повну катастрофу з розрекламованим на всю країну проектом дитячої «Лікарні майбутнього»). Тому навіть в освічених колах регіонального соціуму закономірною була психологічна реакція самозахисту, мовляв, хай краще буде звичне та зрозуміле, хоч і старе, ніж невизначене, незрозуміле, а подекуди просто дурне нове. Хоча й «щиро українське».

Отже, проблема досягнення органічної цілісності держави передусім вимагає ретельного вивчення всіх її складових, а потім уже певних дій на основі знань та політичної волі. Лише, хто це все робитиме, ось у чім питання.

ціна питання "Кримнаш"

МОСКВА, 31 марта. /ТАСС/. Суммарные потери экономики РФ от воссоединения Крыма с Россией в течение 3-4 лет оцениваются в $150-200 млрд. Такое мнение высказал сегодня глава Комитета гражданских инициатив, бывший министр финансов РФ Алексей Кудрин, выступая на "круглом столе" в ТАСС, посвященном 15-летию избрания Владимира Путина президентом России.

"В течение 3-4 лет это может составлять от $150 до 200 млрд, - отметил Кудрин. - Это суммарно, косвенные и прямые потери". "Это очень примерная оценка, но она пока, на мой взгляд, примерно такой и будет", - добавил эксперт.

К косвенным потерям от воссоединения Крыма с Россией Кудрин отнес, в том числе, санкции и изменение отношения к российской экономике. Прямые потери, по его мнению, связаны с финансовыми ограничениями из-за санкций, а также "прямые расходы, которые несет РФ". По его словам, воссоединение Крыма с Россией "будет стоит нам примерно в год от $6 до 7 млрд".

 http://tass.ru/ekonomika/1868496


Зимовий відпочинок в Криму


Багато хто з нас уявляють собі Крим як на зображенні: яскраво світить сонечко, манить ласкава морська хвиля, кружляють чайки ... І, напевно, мало хто знає, зимовий Крим набагато таємничніший і красивіший.



У цей час півострів відкривається зовсім з іншого боку. Це, як вино для гурмана - воно має інший смак в залежності від пори року. Влітку це - охолоджуючий келих вина, а взимку - зігріваючий глінтвейн.
Другого такого місця, як Південний берег Криму, більше немає на планеті, про унікальність поєднання найчистішого гірського і морського повітря вже нікому не доводиться розповідати. Зимовий відпочинок в Криму ідеально підходить всім, хто втомився від міського шуму, суєти і турбот, хоче поміркувати або воліє працювати віддалено від міського офісу. Детальніше тут

Для України настають темні часи

В інтерв‘ю західним журналістам Зеленський заявив, що для переговорів по Криму треба інший формат. Це означає, що на Нормандській зустрічі тема повернення нашого Криму – табу! Зате на зустрічі в Парижі обговорять питання нового контракту на транзит російського газу через Україну.

Пов‘язувати російський газовий транзит із виведенням з Донбасу російських військ і деокупацією – найгірше, що може бути. А відмова Зеленського говорити в Парижі про звільнення Криму, тому що цього не хочуть інші учасники зустрічі – це взагалі принизлива для українців катастрофа!

Вже очевидно, що повістка дня в Парижі сформована і вона не українська! На цій зустрічі проти України будуть усі четверо учасників, у тому числі й ті, які формально представляють Україну.

Для України настають темні часи! Об‘єднуємося, щоб перемагати!


Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії