Я люблю лето и люблю виноград. Я не знаток винограда , я просто его люблю. То что продаётся в магазинах  -- чаще всего не виноград. Что это я не знаю, но виноградом в большинстве случаев это назвать нельзя. Это привозят откудато, оно хорошо транспортируется, но когда сравниш с тем что сам сорвал  -- понимаеш разницу. Я тут не хвалю что мол у меня , вот это да, а всё остальное -- бе , нет. Просто когда еш то что купил в магазине, а не на базаре, то такое впечатление что еш то что сделали, а не вырастили.

Смотрю на эти фотки -- и грущю. Этой лозе около пятидесяти лет. Один куст пропал. Осталось два. Чебуков нужно наделать...

В общем смотрите :

Есть ещё такой, но он ранний

Если виноград настояший, то на одном винограде летом можно жить несколько дней и работать физически.

А сейчас пью сок, вспоминаю лето. Днём слякоть, а ночью иногда примораживает -- мерзость. Выпьеш сока -- вспомниш лето и становится чюток легче пережить эту слякоть.

 


 



Море… Білопінні хвилі

Берег пристрасно цілують…

Та ж не хвилі!!! – Білокрилі

Янголи морів танцюють.

 

Всі в туніках серпанкових,

В бризках, променях ранкових

Довгокосі, ніжнотілі,

Ясночолі, легкокрилі

 

Янголи священнодіють,

Бога славлячи, радіють.

Це - натхненне, поетичне

Диво-Дійство екстатичне!

 

*****

Аж до forte від piano

Хвиль симфонія велична.

Бас, контральто та сопрано -

Моря спів чарівний, вічний.

 

 

серпень- листопад 2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11111180088

 


 



Море… Білопінні хвилі

Берег пристрасно цілують…

Та ж не хвилі!!! – Білокрилі

Янголи морів танцюють.

 

Всі в туніках серпанкових,

В бризках, променях ранкових

Довгокосі, ніжнотілі,

Ясночолі, легкокрилі

 

Янголи священнодіють,

Бога славлячи, радіють.

Це - натхненне, поетичне

Диво-Дійство екстатичне!

 

*****

Аж до forte від piano

Хвиль симфонія велична.

Бас, контральто та сопрано -

Моря спів чарівний, вічний.

 

 

серпень- листопад 2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11111180088

     Хто на роботі, кому жарко і погано.....підтримайте фото!       http://photo.bigmir.net/contest/summer_look/photos/10542218/                               

День перший. Зрада.

Злива. Забагато коньяку. Йду гуляти в дощ. Шлях до його дому . Дому того, кого не бачила більше ніж півроку. Ромашка на Романа. Гадаю - зайти чи ні. Останній мокрий пелюсток – Так. Заходжу. Несподівано  сталося так,що лишилися вдвох. Сталося…
Цілую розумію, що іду від вас обох,бо не належу нікому..

День другий. Думки окремо-слова окремо.

Якщо подзвонить – відмовлю. Один пропущений. Дзвонить. Я Заїду – Ні. Чому? Бо…Це побачення чи заїзди-переїзди? А як треба? Правильно! З усіма атрибутами. Приїжджає і без них. Нормально. Гуляємо. Пізно. Біжимо на спостерігання зорепаду. Жодної зірки не впало. Проте проти обіймів і поцілунків не відмовляюсь добре пам’ятаючи те саме, але іншого.. Запізнюємось в метро. Ніч. Лишається в мене. Спимо окремо.

День третій. Свято.

Ранок. -Доброго.- І тобі ). Цілую. Граємо... В шахи. Вилазка. Вогнище. Знов дощ. Родина поруч. І він постійно питає. Чому і чим я так засмучена. Дивно. Адже я звичайна,хоча…таке вперше. Але... невже і в чоловіків є інтуїція?! Лишаємо всіх гуляємо ніч. Цілунки . Зізнання. Пустощі. Пестощі. Розходимось. Дивлюсь як він йде і не можу розгледіти чи обертається він. Все. Зникає.

День четвертий. Вертаємось у буденнощі.

День п’ятий. Сюрприз –невдалий.

Наче по справах – насправді до нього. Ось з’їжджу на стрілу,потім пішки до нього на роботу,обожнюю несподівано з’являтись і бачити несподівану радість. Підемо гуляти…Їду розумію, що зуби болять,який саме? Їду. Стріла. Несподівана зустріч - приємна розмова. Але так не довго! Ще так далеко до закінчення його робочого дню. Прямую до нього. Зуб не счухає. Знов дощ. Ховаюсь на сходах величезної,культурної,харківської споруди. Навпроти фонтани,барабанить дощ…Болить зуб. Є пропущені з іншого номеру. Переставляю сімку. Розмовляю. Дощ минає. Болить зуб. Ще так далеко до кінця його робочого дня…Дзвоню до дому. Мам, візьми паспорт,виходь на зустріч,іду до стоматолога.
У стоматолога. Злива. Лікар:- Незрозуміло який зуб,мабуть мудрий.  Полощіть.

День шостий. Хвора.

День сьомий. Сковані щелепи.

Розумію що це розплата. Обіцяю не цілуватись 10 днів. Ванна. Плачу, бо боляче і від розуміння ,що розплата і від болю теж. Не дзвониш – не треба,нащо я тобі така.

День восьмий. А ти, взагалі, живий???

Дивно,жодного дзвінка?Вино. Маякую. Передзвонив,але не почула,не взяла,але перевірила – Живий!

День дев’ятий. У хірурга.

Трошки веселіше,бо не одна я така хвора.
 Рентген.
Хірург: - Рвати вісімку.
- За що?
– Ти навіть жувати на неї не будеш,нащо вона тобі?
– Так він же здоровий! Ну трішки звернув із правильного шляху(як я)
– Нащо він тобі? І верхній такий самий лізе!
– Так правильно мені вони не потрібні ,може будуть потрібні один одному.
– В будь-якому разі треба аби щелепи розійшлися,я в такому стані не можу рвати. Питимеш ось це і це. Полегшає - приходь,ні, краще завтра,думаю,приходь.
 От і добре . Іду . Ні за що не вернуся,тим паче якщо полегшає…Полощу.

День десятий. Навіть мама кинулася.

-А де це Толік пропав?
-А хто зна.

День одинадцятий. Амнезія замість анестезії.

Якщо подзвониш ,скажу: "А хто це?"

День дванадцятий.  Сталося як бажалося.

Я ж сама хотіла розлучитись після тієї ночі. Так і сталося. Подумаєш, на послід ще два дні відгуляли…

День тринадцятий. Сон.

Дзвониш. Привіт. Як ви там? Тільки збираюся сказати про кінець всьому - просинаюсь…

,

Світлана Весна _Україна  моя (Музичний альбом)

Відцвітає жасмин...


Вірніше, відцвів...


і наче білим снігом, його пелюстки вкрили землю,


як і пелюстки троянд...




Кілька днів тому (7 червня), ще були на кущах останні квіточки, а зараз обсипались і вони...


Причому багато квіточок, на тих кущах, що не поливалися,


зів'яли, не доцвівши...
Дощів у травні було обмаль, початок червня спекотний і теж поки що без дощів ((

А з'явились перші квітки жасмину 23-24 травня, як і минулого 2010 р. Але "погодний настрій" тоді був зовсім інший:


Перші квіти в травні 2010 омивалися дощиками...


зволожувалися благодатною небесною росою...


і погода, відповідно була тепла, але без спеки.


Повітря, насичене свіжістю і пахощами жасминового цвіту бадьорило і вірилося в краще...


Нижще ще кілька фоток минулорічного травня:







Але після більш-менш вологого травня  минулого року наступило незвичайно спекотне, сухе літо. Більшість сільгоспкультур втигло дозріти на запасах весняної вологи, хоч врожайність була менша, ніж зазвичай. Люди ж в липні-серпні не знали, де ховатись від тієї спеки...
А цього року спека дістає вже з травня. Дощів обмаль, рослини в'януть, хоч тільки початок літа.
Чи дасть нам Бог дощику найближчи часом?  Чи нас чекає ще більша спека, ніж минулого літа, і ще менший врожай?!
Примітка: всі фото з мого альбому "жасмин" -  http://photo.i.ua/user/74574/259166/

Сонечко присіло на билину,
Лапками тонкими дріботить.
          Бурштиновим сяєвом долину
          Сонце враз наповнило! - на мить…

Сонечко пробігло по билині
Аж до вістря гострого й за мить
Полетіло…
                           Ген за край долини
          Сонце пада. Сходить ніч, сурмить…

09.02.2011


© Stepans’ka Marina (SMG)

Я новий день будую на руїнах, Мого колишньго життя, З завалів вилізла душа, Порепана,глуха,німа, Безлика,змучена,слабка. Її в  погоди шати зодягла: Від Сонця стала золота, Квітуча усмішка-весна, З листочків ніжне покривало, Царівна осінь віддала, Лише зима сумна була, Й серце крижане дала.