Блукаючи нетрями Інтернету, випадково натрапив на незалежний культурологічний часопис „Ї” (це назва). У його 63 номері, присвяченому Тернополю, є цікавий матеріал про роки національно визвольних змагань (1917-1920). У цей період, коли влада мінялась як шапка героєм відомої оперети, Тернопіль встиг тричі побувати в ролі столичного міста. Наперед скажу, що подаю уривки матеріалу не так з інформативною метою, хоч можливо для декого і це виявиться цікавим, як з метою поділитись тим, що найбільш вразило мене (це у виділеному мною абзаці).
>Отже, у ніч з 21 на 22 листопада 1918 р., через наступ поляків, українське військо та вище керівництво ЗУНР змушені були залишити Львів. З 23 листопада по 31 грудня 1918 р. уряд Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) перебував та працював у Тернополі. Про все це буде далі трохи докладніше.
>16-31 травня 1919 р. в Тернополі перебували Директорія та уряд Української Народної Республіки (УНР). В існуванні республіки тоді був один з найбільш критичних і важких періодів. У результаті наступу більшовицьких військ зі сходу і польських із заходу контрольована владою УНР державна територія обмежувалася частиною півночі сучасної Тернопільщини і невеликим районом навколо Кам'янця-Подільського. На початку червня уряд спішно покинув Тернопіль через наступ поляків і виїхав до Кам’янця-Подільського, який вже виконував роль столиці до цього.
>У серпні-вересні 1920 р., внаслідок наступу військ червоної армії в нашому краї більшовицький режим Росії за сприяння українських більшовиків створив Галицьку Соціалістичну Радянську Республіку (ГСРР). Маріонеткова держава зникла також із черговим наступом поляків, які залишись тут аж до 1939 р.
Коротенько про повсякденну роботу та державотворчу діяльність уряду ЗУНР і чим це закінчилось.
В Тернополі перебули та працювали, голова уряду й одночасно державний секретар фінансів Кость Левицький і державні секретарі: військових справ - Дмитро Вітовський, судівництва - Сидір (Ісидор) Голубович, закордонних справ - Василь Панейко, пошти і телеграфу - Олександр Пісецький, внутрішніх справ - Лонгин Цегельський, тобто шість із чотирнадцяти членів уряду (дехто не зміг виїхати зі Львова, інші працювали в Станіславові).
Від початку грудня президент УНРади і весь уряд працювали в приміщенні польської гімназії (вона тоді не діяла).
Нині - це приміщення міської гімназії, до цього загальноосвітньої школи № 4 на вул. Грушевського. (моє фото від 22 серпня 2008 р.)
Уряд працював в напрямках:
Створення армії, котра мала відвоювати Львів і надалі забезпечити незалежність республіки. Власне у Тернополі започатковано роботу щодо реорганізації наявних українських частин в регулярну Галицьку армію.
Створення системи державної влади та її правових засад. Державний Секретаріат встановив та укріпив зв'язки з повітами, реалізовуючи практику проведення своєї політики через повітових комісарів.
Створення державної жандармерії для забезпечення правопорядку
Робота з формування законодавства та створення системи правових відносин у державі, що започатковано у Львові, (закони з організації судів, прокуратури)
Зовнішньополітична діяльність здійснювалась виходячи з того, що республіка змушена була вести нерівну війну з Польщею. Останню всіляко підтримувала Антанта, тоді як єдиним союзником ЗУНР могла бути лише Українська держава за Збручем. За дорученням Ради Державних Секретарів наприкінці листопада з Тернополя на Велику Україну виїхала офіційна делегація ЗУНР.
Після цього розпочалася підготовка до об'єднання (злуки) УНР і ЗУНР в одну державу.
17 січня 1919 р. з Тернополя виїхала офіційна делегація ЗУНР у Київ на проголошення Акту Злуки та участь у Трудовому конгресі України.
У середині грудня уряд сколихнула криза: публічно стало відомо, що К. Левицький та Я. Литвинович причетні до незаконного продажу нафти. Спочатку голова уряду відсторонився від його діяльності, а 23 грудня офіційно подав у відставку. Раду Державних Секретарів тимчасово очолив С. Голубович.
За таких обставин було прийнято рішення перенести вищі державні структури ЗУНР у Станіславів, нині Івано-Франківськ. Вирішальну роль тут відіграло розташування цього міста майже в центрі контрольованої урядом території, його близькість до нафтоносного Бориславського регіону, де видобувався основний стратегічний товар республіки - нафта.
Вся ця епопея державотворення кумедна для українофобів. Викликає вона певний скептицизм і для людей поміркованих відносно українського питання. Однак раджу зазирнути сюди , щоб переконатись - енергетичний потенціал тодішньої республіки був більш ніж солідним. Та навіть і тепер виникає питання, для чого нам їхній Сибір з дорогим газом? Але на Олімпі видніше.
А мій висновок стосується все ж таки людського фактора (жирний абзац). Члени уряду ЗУНР були вихідцями із галицької інтелігенції і порядних родин, практично всі з "руками, які не крали". У такий критичний період, коли все висіло на волосині, в повному ворожому оточенні, не уникли того, чим хвора наша еліта протягом всієї історії України. Допоки вони ще не при владі, поки вони стоять перед людьми на Майданах - доти вони чесні