Довкола гамір, шум... і натовп у екстазі,
Немов молитву, ловить тихі фрази...
Скипає, шаленіє у жалю
Від слів простих "тебе люблю..."
...А я - усе продовжую любити!
У світлі, в темряві, у пустоті, у квітах,
Продовжую картатись і кричати -
Нечутно, німо! Для усіх - мовчати.
Й хапати твої очі у мигтінні
Вогнів, шумів, і мови жеботінні,
І животіти настроєм, і пити
Палке очікування сплющеної миті.
Й судома сполохом майне у скронях,
І задрижить бажання у долонях,
В словах - молитвах, у словах - прокльонах!
Й чекаю - незворотньо й неминуче -
На доторки, на погляди пекучі,
На схвалення моїх найперших звуків -
Й на теплі, спраглі, рідні твої руки,
І на невміле ще твоє вітання.
На сон - у сні... на втрачене кохання.

                                                                                                                      

Слів на описи не трачу, словом не передаси

Їх земної, безсловесної, дивовижної краси.

Завжди ніжністю й любов’ю поливайте, люди, їх.

                                         (ВасильСимоненко)

                                                     

Над морем височить важка руїна храма.
А Смерть задобрила сей дикий горб
героїв бронзою та мармуром богов
де трави степові насам вечері правлять.

Бува, чабан, прогнавши череду`,
на дудці заграва стари`й наспі`в-
і Небо аж до обрію приспить,
у чорне вдягне хмароньку руду.

Земля плющем аканти повива,
по-материнськи пестить щовесни`
колони підупалі, ще рясні.

...Але людина гімни забува,
уно`чі не тремтить, небога, ревно
ґди Море ляментує по сиренах.

переклад з французької Терджимана Киримли

 

Ти - не знаєш.
Я - не знаю.
Загубились
У собі.
Не чекаєш.
Не чекаю...
Ні мені,
А ні тобі -
Не пізнати,
Не відчути
Біль утрати,
Біль спокути.
Бо - не мали.
Бо - не вміли...
Було мало,
Було біло,
Чисто так
І так разюче!
Дивний смак
І смак пекучий -
Не пізнаний,
Не жаданий...
Лише - рани,
Стерті рани
Залишили
У минулім.
Відболіли.
Відстаждали.
І назавтра -
Все забули...

Промчав по обрію очей
Промінчик босий...
Із серця спрагло потече -
мов спів срібноголосий -
Тоненька нитка болю.
Сумую за тобою...
За порухом твоїм...
Щодень я плачу.
Вустам шепчу чужим -
"Карай, палаче..."
Просипався зерном у сміх
Сліпий окраєць...
Й, впустивши шанс на гріх,
Постукаю до раю.

Ти - пристрасть, ти - ясний вогонь.
Кохай, палай, не охолонь!
Вулкан, безодня, вир - то я.
Тепер,  навік - лише твоя.
      Злітаймо вдвох! Щасливими будь -
      Так хочу я. Про сум забудь!
      Палай, радій, не охолонь -
      Кохання пий з моїх долонь!

Сонце світить - та не гріє...
Я сказати не посмію,
Як мені потрібен ти.
Як лякаюсь самоти...
Як я плачу уночі!
Як сьогодні - три мечі,
Три золочених мечі
Болем в серце увійшли -
Слова три в мені зійшли,
Без останку, без жалю
Схлипом: "я тебе люблю..."

     

Я вранці голос горлиці люблю. Скрипучі гальма першого трамваю я забуваю, зовсім забуваю. Я вранці голос горлиці люблю. Чи, може, це ввижається мені той несказанний камертон природи, де зорі ясні і де тихі води? — Я вранці голос горлиці люблю! Я скучила за дивним зойком слова. Мого народу гілочка тернова. Гарячий лоб до шибки притулю. Я вранці голос горлиці люблю...                       (Л.Костенко)

  

Хай я не можу бути ніжним

На зустрічі скупий наш час

Я навіть ніжністю, між іншим,

Боюсь, Боюсь образить Вас

А зорі ллються,небом куті

І хоч  ви мерзнети-таки,

Та щоби ваших пліч торкнутись-

Не звести,ні мені руки

Вагаюсь я. Квітневий вечір

Тремтить від холоду рука

Мені б накрити ваші плечі

Хоча б полою піджака

За все, за все чого не вмію

Мене простіть. Спинився час.

Я навіть ніжністю-що вдію?

Боюсь, Боюсь образить Вас.

 

Героїня оповідання Михайла Коцюбинського.
Так звучить правильна відповідь на питання в заголовку до цього запису.
Але прочитавши мій новий вірш, ви, можливо, засумніваєтеся в конячій невинності.
Вйо!

КОБИЛА ВИННА
Не любо - не слухай мене через силу,
До лампи Некроту твоя похвала,
Та дядько Микола рябу мав кобилу,
І капосна раптом до лісу втекла.

А там з'ясувалось - та шкапа феномен!
Ну як про таку не складати пісні?
Не здохлою впала і навіть не в кому -
Забулася враз в летаргійному сні.

Не віриш, читачу, що сталось це диво?
Та я доведу, що усе насправжкИ.
В хероїв Майдану все мудро і криво,
Ті Пасічник з д'Арком побили горшки.

Тепер одне одного $еруть обоє,
Хоч це для держави ганьба і біда.
Так весь цей "базар" - сон кобили рябої!
І винна в усьому та шкапа. Да, да!

Нема за що жити? Конайте* до бору -
Шукати конячку, будити зі сну.
А д'Арку з месійкою дзуськи докору!
Спростовую я їхню в кризі вину!

_______
*Конати, або канати (жарг.) - іти.