Слова я твої, моя мила.
Іздалеку дуже почув.
Мені ти хотіла намисто
Дарунком віддати із снів.
Мене ти жадала кохати,
І сонечком бути ясним.
Пісні колискові співати...
Як хочу... почути той спів!
Як хочу з тобою радіти,
А Смуток й Печаль відганять...
І літо з тобою зустріти,
І разом з тобою літать.
Любов подарує нам крила...
І вітром підніме до зір…
Ok! будем разом щасливі,
Стрибнем … у Любові цей вир?!

Димить «Гламур». Її думки в полоні літа-
Зникають мляво з кожним подихом журби.
Сама. Став бавитись волоссям вітер,
Примруживши їй очі. Погляд в нікуди…

Промінням сонця на бокалі з-під вина
Виблискують останні каплі сподівання:
«Можливо він прийде, не залишуся сама.
Я вірю що мине… я вірю у кохання!».

Він не найде й вона це добре знає.
Його нема — він це вино, що допила.
Він — це журба, що душу розриває!
Вона зробила що змогла… Пішла.


Інші мої вірші також можна знайти тут: http://www.moivirshi.com.ua/my/ivanko

Покладу тобі в кишеню
Що згодитись тобі може,
У скрутну тяжку хвилину
Тобі миттю допоможе

Покладу шматочок неба,
Що вночі зірками грає
І про теплі літні ночі
Коли треба нагадає.

Покладу листочок жовтий,
І букетик трав духмяний,
Аромат п`янкий, осінній
яблук стиглих і рум`яних.

Покладу тобі веселку,
Що фарбує небо сіре,
Що приносить щастя й радість
після зливи всьому миру.

Покладу і шепіт моря,
Що жене на берег хвилі.
І хмарки, що пливуть в небі
У блакиті сніжно-білі.

Покладу й малу сніжинку,
Що танцює в хуртовину,
Й вітру подих прохолодний
У жарку пекучу днину.

Покладу й промінчик сонця,
Що крізь хмари виглядає.
Хай тебе в скрутну хвилину
Він надійно зігріває.

Тож, якщо тобі погано -
Загляни в свою кишеню.
І якщо це допоможе -
Не забудь згадать про мене!

Сонце зайде.
                     Тиша… Тиша!
Ні торохне ...
                     ані де.
Згодом трохи…
                         пискне миша,
Що мовчала
                   цілий день.
Десь їжак
               в садку шелесне…
Заспівають цвіркуни.
Тіні довгі –
                    довжелезні
Завітають... до куми.
А пізніше,
               аж під ранок,
На траву впаде
                        роса…
Вийду я на морок-
                              ґанок…
Крізь туман…
                   А де коса?!
Щоб косить,
                  то треба ж косу…
Де ж покинув я її?!
I як був…
                пішов я босим…
По траві та по ріллі.
До куми
             звернули ноги.
Що я бачу…?!
                  Вже стріча.
-О! Щоб ти була здорова,-
Наливає первача!

Життя - це посмішка уранці,

Це фотографія у рамці, Життя - це посмішка крізь сльози, Життя - це сонце і морози. Життя - це вулиці, це люди, Життя - природа, що усюди. Життя - це віддане кохання, Життя - це мрії, сни. зітхання. Життя - це бачити себе В очах. що люблять лиш тебе! Життя - це інколи образи, Життя - обірвані всі фрази! Життя - це ревнощі, сумління. Життя - це страх, це рух, горіння........ Життя - це все ж таки й страждання... Але і дружба і кохання...... Життя - це погляд несміливий, Це погляд ніжний і звабливий!.... Життя - холодні грози літом, Життя - це бути з цілим світом!. Життя - побути в небезпеці, Життя - це вижити у спеці...... Життя - кричати досхочу, Життя - зізнатись ,"так брешу".. Життя - протанцювати цілу ніч, Здолати будь що пліч-о-пліч!.. Життя - це когось врятувати.

Життя - комусь коханим стати.

Сіла птаха білокрила на тополю, Сіло сонце понад вечір за поля. Покохала, покохала я до болю Молодого, молодого скрипаля.

))________________________________)))

Птаха вранішня дзвінко співає

Спонукає  п’янку сльозу…

Молочай заплітає коси,

І зове босоніж в росу…

Навіжена, запахла  м’ята,

Липа наче в душі цвіте…

Завмираю в траві, як заклята -

Ранок дивно чарує  мене…

І стою я  від хмелю п’яна,

Дивно так – мов солодкий біль.

Різнотрав’я шумить духмяне ….

Пахне літом шалений хміль.

Iris

Ты не кляни свои года напрасно, 

И в страхе перед зеркалом не стой

Поверь, что ты Воистину прекрасна

Отточеной и зрелой красотой

Вам этот дар природою завещан,

Не прячь его, Тогда наверняка 

Поверят все, что лучшие из женщин

Рождаются лишь после сорока.

Ах, как правы старинные картины, 

Как понимали женщин мастера.

Ах, как несут Венеры и Афины

Свои великолепные тела.

О, как их взгляд убить дыханье может, 

И как чисты движенья и легки.

Наверняка на их горячем ложе

Неслабые сгорали мужики.

И если ей сегодня очень плохо,

Она молчит, И плачет без причин, –

Тут ни причем ни возраст, ни эпоха.

Всему виной – невежество мужчин. 

Эх, знатоки политики и пива,

Поклонники крутых рекламных фей, 

Каких сердец, Какой любви счастливой 

Лишились вы по глупости своей…

 

 

 

Закрита простором
У вакуумній клітці.
Квадратним Господом,
Мальованим на стінці.

Округлим м’ячиком
Я б’юся головою.
Поманиш пальчиком
Піду я за тобою.

Трикутним розумом
Збагнути я не можу
Во імя Господа,
Чи Будди, чи другого?

Пустими мріями
Шукаючи пустого.
Твоїми крилами
Руйнуючи святого.

У формі хаоса
Я буду будувати.
Фортецю Теоса,
В якій лишень квадрати.

2007-й. Мій:)

Хоча б на хвилинку, хоча б на секунду
Зустріти тебе
Будь-де.

Сказати про те, що я ще не забула
Мені ще все зле
Пусте

Обняти тебе, шепотіти кохаю
Зламати себе
Тебе

Забути про те, що ми всі забуваєм
Віддати тобі
Усе

Хоча б на хвилинку, хоча б на секунду
Забути тебе.
Шепотіти кохаю
Не знаю.
Одну лиш хвилинку
І все.

2007-й. Мій:)