Замітки галина гордасевич

Замітки з міткою «галина гордасевич»

Сортувати:: нові; популярні

Вид:: короткий; повний

Сьогодні рівно 20-ть років тому померла Галина Гордасевич

Сьогодні рівно 20-ть років тому померла моя мама Галина Гордасевич і за цей час були моменти, коли я казав: -Як шкода, мамо, що ти не бачиш цього торжества України! Твого торжества!,- а були моменти, коли я навпаки казав: -Як добре, мамо, що ти цього не бачиш ганебного явища у нас... І це все, що можу сказати сьогодні, бо багато всього було сказано за ці роки мною про маму, а тепер час говорити іншим людям, оскільки казав і кажу: -Галина Гордасевич жила і писала для людей - не для мене особисто. Тому і саме тому вирішувати людям чи вона їм потрібна - чи не потрібна. Амінь

МІЙ СИН ЗАСНУВ...

Мій син заснув,
Уткнувшись носиком в подушку.
Немов метеликові крила, темнії вії
Притихли над рум'янцем щік.
Він спить і посміхається крізь сон.
І що тобі приснилось, сину?
Чи кішка, за якою вчора
Ти бігав цілий день?
Чи той хороший дядько, що тебе
Катав на моторолері? Чи, може,
Отой великий жовто-синій м'яч,
Що бачив у вітрині магазину?
Спи, сину, спи. Я буду біля тебе
Сидіти довго. Може, цілу ніч.
Я буду мріяти, як виростеш ти, сину
(Про це всі матері на світі мріють!)
Пройдеш мої несходжені дороги,
Закінчиш те, чого я не скінчила.
А може, й ні... А може, ти вже сам
Собі і справи, і дороги знайдеш.
Та тільки знаю: справи будуть гідні,
Щоб я могла гордитися тобою.
Та тільки знаю, що твої дороги
Вестимуть прямо, а не манівцями.
Ти будеш сильним і розумним, сину,
Ти не лякатимешся втоми і негоди.
Ну, а якщо ти все-таки відступиш,
Здасися ти на милість переможця,
Коли ти перед правдою покривиш,–
Я не сховаюся за людські плечі,
Я не скажу, що це моє нещастя.
Тоді мене судити будуть люди,
Бо я тебе родила і ростила,
І я скажу: – Судіть. Моя вина.

САМОТНІСТЬ

Я – Івасик-Телесик. Сиджу на вербі,
Учепившись руками за віття зелене.
Відьма зуби уже нагострила собі,
Диха полум'ям піч і чекає на мене.
І похмурі думки, як зловісні сичі,
Обступають довкола тісною юрбою.
Тільки в небі високому птахів ключі!
Попрошу – може, візьмуть мене із собою?
Гуси, гуси, гусенята,
Візьміть мене на крилята,
Понесіть до мами і до тата!..

        А гуси гелгочуть,
        Мене брати не хочуть...

А смерть все ближче, ближче підступає.
Скрипить стара верба – от-от впаде.
І порятунку все немає і немає.
Ой матінко моя, ну де ж ти, де?
З'їсть мене відьма, закопає кості,
І будеш ти за мною голосить.
Та тільки знову крики з високості.
А може, візьмуть? Буду знов просить.
Гуси, гуси, гусенята,
Візьміть мене на крилята,
Понесіть до мами і до тата!..

        А гуси гелгочуть,
        Мене брати не хочуть...

Ну, от і все! Верба схитнулась різко,
І я лечу, вхопившись за гілки.
Та тільки що це? Підо мною крісло,
А під щокою – книжки сторінки.
Настільна лампа світить просто в очі.
Нема ніде нікого. Я одна.
І лиш вітри весняні опівночі,
Як лебеді, летять біля вікна.
Гуси, гуси, гусенята,
Візьміть мене на крилята,
Понесіть до мами і до тата!

        А гуси гелгочуть,
        Мене брати не хочуть...

СИНОВА КАЗКА

Мій п'ятилітній син,
який знає всi марки автомашин
i зачудовано стояв на базарi
перед клiткою з поросятами,
це тверезе дитя двадцятого вiку,
розповiдав менi дуже серйозно:
- Знаєш, мамо, як тебе не було,
то я сiв на коня і поїхав.
Я їхав довго-довго,
аж у царство царя Гороха,
а там був змiй великий-великий
І вiн усiх людей поїдав.
А цар сказав, що як хто уб'є того змiя,
то вiн царiвну замiж вiддасть
i пiвцарства за нею в придачу,
Тiльки змiй усiх поїдав,
i нiхто не мiг його побороти.
Ну, а я як махнув шаблею –
так у змiя голови i покотились!
Тiльки царство не став я брати,
Навiщо воно мені?
Хiба я для царства старався?
Я ж просто, щоб змiй людей не чiпав.
Та й царiвна менi не потрiбна,
бо я женитись зовсiм нiколи не буду,
... Вiн гордо звiв пiдборiддя
i пiшов у своїх справах,
безкорисливий лицар, малий Дон-Кiхот,
у якого навiть нема Дульсiнеї.

* * *

Ану, мiй синку, трохи вiдiйди!
Нехай на тебе збоку подивлюся.
Подумати: була така малюся,
А вирiс з неї хлопець хоч куди.

А ти, онучко, не вiдходь уже –
І так на тебе я дивлюся збоку.
Що ж! Гарна виросла, нiвроку!
Хай Бог тебе побереже.

І ти менi правнука приведеш,
А я назустрiч, може, й не зведуся,
Бо буду вже старесенька бабуся.
Отак сидиш і ниточку прядеш.

Та нитка – пам'ять, що нас всiх єдна.
Її не розiрвати, не зiбгати.
Дивiться: от i стало нас багато
У свiтi, де була лиш я одна!

* * *

Всесвiт вiдбивається в краплинi.
Небо. Дiм. Сусiдчина коза.
Дерева i хмари швидкоплиннi.
Всесвiт вiдбивається в краплинi,
Все одно йому, в якiй краплинi.
Може бути, це твоя сльоза.

* * *
О часе, ти скульптор непересiчний!
О часе! У тебе в запасi вiчнiсть.
Тебе до звiту нiхто не покличе.
Ти мiг вибирати базальти, гранiти,
Об них рiзцем досхочу гримiти,
А ти собi вибрав
        людськi обличчя.

* * *
Коли ненависть душу мою залива
І киплять бiля серця пекучi слова,
Я руку стримую кожного разу,
Задаю питання сама собi:
Чи ж виливаю за людство бiль,
А чи свою особисту образу?

***
Будь вимогливим і нещадним.
Раз живи за сотню життів.
Не вдовольняйся крихтами щастя,
Не вижебруй огризки почуттів.
Бо сам на якомусь світанку
Зрозумієш: прийшла біда!
Океан, зачерпнутий в склянку,–
Просто солона вода.

с Галина Гордасевич

https://fondhg.io.ua/

Коментарі: 3

Богдан Бо

Силуети поетес: Тамара Коломієць

"Силуети поетес"

Галина Гордасевич

збірник критичних статей про укранських поетес

Тамара Коломієць

Коментарі: 0

Богдан Бо

Сьогодні Галині Гордасевич виповнилося б 85-ть

Сьогодні Галині Гордасевич виповнилося б 85-ть років, проте її вже немає з нами 19-ть років. І, на жаль, з кожним роком пам'ять про письменницю стає все меншою і меншою, бо такі часи настали.

І це все, що я можу сказати сьогодні.

Запрошую до сайту з творами Галини Гордасевич http://fondhg.io.ua/

* * *

І все вернеться на круги своя,

І вийде правда, і промовить слово.

Дороги, що ходила ними я,

Постеляться мені під ноги знову.

І я знайду ті молоді сліди,

Почую пісню, що тоді звучала.

З тих чорних днів неволі і біди

Поезії витоки і начала.

Вона пробилась і зійшла до нас,

Як сонце весняне у далі синій.

Сильніше всього в цьому світі – час.

Та перед правдою – і він безсилий!

Сто раз убита, оживе вона,

І гляне в душу, і промовить слово.

Прокляті і забуті імена

Повернуться й засвітяться нам знову.

https://fondhg.io.ua/story

Коментарі: 2

Богдан Бо

На згадку про письменницію Галину Гордасевич

Вона була і буде

(архівне)

Громадськість Львівщини цілою низкою заходів вшанувала другу річницю від часу смерті письменниці Галини Гордасевич. Так 11 березня, в її день смерті, у Львівському Аграрному університеті відбулась презентація книги-мартиролога "Нескорена Берегиня", над якою останні роки свого життя напружено працювала письменниця. Потім 13 березня, в день похорон Галини Гордасевич, у Львівському обласному Будинку вчителя відбулась презентація її книги перекладів світової лірики "Українка в світі". Таким чином хоч і з-запізненням, але ще одна мрія письменниці здійснилась завдяки її сину Богдану і львівському видавництву ЛА "Піраміда", яке видало обидві названі книги.

Заключним став вечір пам'яті письменниці Галини Гордасевич у музеї Івана Франка у Львові, на який син письменниці Богдан Гордасевич приніс дві посмертні нагороди Галини Гордасевич: Почесну відзнаку-хрест "За заслуги в боротьбі за волю України" від Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих і Нагрудну відзнаку-орден "За вірність" імені Василя Стуса від Всеукраїнського товариства "Меморіал". -Це справді одні з найцінніших нагород для Галини Гордасевич,- наголосив в своїй розповіді її син і висловив щиру вдячність пп. Петру Франку і Євгену Гриніву за таке високе пошанування його мами. Далі він прочитав кілька віршів Галини Гордасевич, які віднайшов серед архіву і які ще ніколи не друкувались.

Доля поета

Минули дні поразок й перемог,

Верхів'я щастя й урвища розпачні.

За кожен день, який тобі дарує Бог,

Будь вдячний.

Що влада? Натовпи німих нікчем!

Що слава? Заздрість, схована під усміхом!

Той, що укрився за твоїм плечем,

Твоїм, не порадіє успіхам.

Це все, відомо, суєта суєт.

Не називай цього ні горем, ні бідою.

Якщо не віршомаз ти, а поет,–

Їж черствий хліб і запивай водою.

І хай тебе штовхають у юрбі,

Пускають плітки й дотепи солоні,–

Відкрий вночі вікно – і Бог тобі

Найкращу зірку покладе в долоні.

***

І учні не вчать, і дорослі не знають,

Та ще мене визнають, ще запізнають!

Вийде юнак із отецького дому –

Я стану в пригоді йому, молодому

Дівчина буде з кохання марніти –

Я її втішу: - Рідна мені ти!

Старим засвічуся промінням весіннім,

Отим, що сіяло на їхнім весіллі.

Вспокійся, моє самолюбство, мовчи ти!

Ну, хай і не будуть у школах учити,

Та будуть читати, і в голову класти,

І юні поетки рядки мої красти.

***

Не покладу перо, хоч стомилась рука,

Додам ще свою казку до довгого ряду.

А як буду голодна – спечу собі колобка,

А як буду сумна – заведу собі курочку рябу.

Така моя доля. Ну, що поробиш? Така!

Їдуть, мої літа, постукуючи колесами.

А як буду бідна – змайструю з соломи бичка,

А як буду самотня – витешу дерев’яного Телесика.

***

Покинуте гніздо, мов хата опустіла,

Де вибиті шибки і на порозі сніг.

Скажіть: куди та дташка відлетіла,

Що так його мостила навесні?

Було ж: від сонця шибка золотіла

І в хаті пахло хлібом і теплом.

Скажіть: куди та пташка відлетіла,

Що зносила стебельце за стеблом?

А час прийшов – від холоду тремтіла.

І в небі тих доріг – лиш вибирай!

Скажіть: куди та пташка відлетіла –

У вирій а чи в Рай?

Далі своєрідну естафету вшанування письменниці Галини Гордасевич підхопили її земляки: 27 березня у відновленому Кремянецькому педагогічному інституті, який очолює ректор Афанасій Ломакович, відбулось обговорення творчого доробку письменниці Галини Гордасевич, проведене завідуючим гуманітарною кафедрою Олегом Василишиним; 28 березня у Кремянецькому ліцеї, очолюваного директором Анатолієм Аврамишиним, пройшли літературні читання вже вчетверте від часу смерті письменниці – отже уже традиційними, але кожного року інакшими, бо літературно-музична композиція за поезіями Галини Гордасевич у виконанні ліцеїстів під керівництвом вчительки Віри Трачук була побудована у формі послідовного представлення кожної з 8 збірок поезій, які вийшли за останні роки.

29 березня відбулась ще одна зустріч громади Кремянця з сином письменниці Богданом Гордасевичем та знайомство з новими виданнями очолюваного ним Видавничо-благодійного фонду ім.Галини Гордасевич відбулась у міській бібліотеці ім Юліуша Словацького, якою керує директор Оксана Вальчук. В усіх цих заходах активну участь брав давній приятель Галини Гордасевич, відомий літературний дослідник і краєзнавець Гаврило Чернихівський, автор книги есеїстики “Портрети пером”. Від керівництва району добре слово висловив завідуючий відділом культури Василь Скоропляс, а від місцевих письменників - поетеса Ольга Біркова.

Нарешті 30 березня вшанували Галину Гордасевич у обласному центрі – м.Тернополі, де в неділю - в приміщенні Спілки письменників якраз проходило засідання літоб”єднання письменників і початківців з районів. Голова Тернопільської організації НСПУ Володимир Барна високо оцінив творчу спадщину покійної письменниці і закликав всіх долучитись до святої справи спорудження гідного надмогильного пам'ятника на могилі Галини Гордасевич до часу відзначення її ювілею - 70-річчя від часу народження у 2005 р.

Проте і цей величний акорд не став останнім, тому що крапку було поставлено таки у Львові: 2 квітня в Центрі української книги Товариства "Просвіта" Франківського району, який очолює директор Леся Калічко, за ініціативи Громадського об'єднання "Етра" в особі його голови поетеси Наталки Криничанки відбулась зустріч з двома героїням-політв'язнями, про яких описано в книзі-мартирологу "Нескорена Берегиня": з Ганною Іваницькою та Мирославою Зваричевською. Самим проведінням останнє слово в усьому загальному циклі заходів по вшануванню пам'яті письменниці Галини Гордасеви дісталось її посестрам по мученицькій долі і незборимому духу.

Зиновій Зимний

Коментарі: 0

Богдан Бо

Похована у рідному Кремянці 13 березня 2001 р.

19 років тому Галина Гордасевич похована у рідному любому її серцю Кремянці 13 березня 2001 р.

На фото: Галина Гордасевич разом з сином Богданом і онукою Соломією

Після похорону у багатьох було здивування, чому Галина Гордасевич обрала Кремянець місцем свого вічного спочинку, бо перебувала тут всього нічого часу в кілька місяців, коли на кілька тижнів приїжджала в гостину до друзів, але відповідь досить проста: де народилася - там і захотіла бути похованою. Дуже мудре рішення. А ще в тому велика правда життя, що жодні життєві напасті не в силі переінакшити волю і долю людини, яка сильна духом!

Якби не проклята радянська влада, не прокляті "визволителі", що запроторили Галину Гордасевич в 16-ть років за грати після того, як повезли на каторгу ГУЛагу аж на Колиму її батька - священника Леоніда Гардасевича, - то і вчилася б вона у Кремянці обов'язково, а за тим і жила та писала тут, а не промучилася 30-ть років в здеградованому зрусифікованому Донецьку. Так само діти письменниці виростали б не в середовищі бандюковичів-януковичів, а посеред нормального освіченого люду Кремянеччини, Острога і цілої Волині - серед панів, а не пролетарів-злидарів Донбасу. Чи ж не тому перша дитина Галини Гордасевич - син Сергій помер немовлям через убогу медичну допомогу сповна безоплатну, як і я, друга дитина, дивом вижив за тих умов Донбасу з його дикої соціальної убогості, засилля дегенератів та аморального суспільства. Для нормальної людини СРСР був як тотальний жах! А Донбас - як його найвища еволюція людо-ненависницького комуністичного устрою!

Там була мука, виснаження і безнадія. Навпаки, у рідному Кремянці відпочивала і раділа душа Галини Гордасевич у рідкісні моменти перебування тут, а планувалося і мати тут житло, як і ще багато було планів та задумів. Галина Гордасевич дуже сподівалася, що за вільної України зможе мати такий достаток зі свого творчого доробку, аж стане меценатом. Зокрема, вона мріяла спільними зусиллями відкрити у Кремянці мистецький пансіонат значно кращий за той, що в Ірені для письменників, бо тут мали бути різні митці, що творчо б проводити свої вакації: письменники, музиканти, малярі, науковці тощо. Пленери, фестивалі, конференції і просто зустрічі різноманітні прийшли б до Кремянця на постійно і це б зробило його центром культури місцевого, регіонального і всеукраїнського значення. Отже і дало значний поштовх економічному та соціальному розвитку і процвітанню. Всесвітньо відомі Канни були довгий час убогим занедбаним містечком, а ідея проведення там кінофестивалю стала золотою жилою для цього всього краю. Для могутнього історичним минулим Кремянця його оновлення було цілком реальним, як вважала Галина Гордасевич. Але, як сказав Іван Багряним і ще дехто, а тепер і я: "Маємо те, що маємо..."

Повернення в дитинство

Пострибаю по доріжці

На одній ніжці –

я в дитинство повернулась!

В мене бантики рожеві

і сандалики дешеві,

та ціна не має значення.

Головне, що я весела

і що недалекі села –

це для мене землі невідомі,

а життя переді мною

озивається луною

і, звичайно, обіцяє радість.

Півстоліття пролетіло,

зупинитись не хотіло,

і було там всього і усякого.

Але я лиш усміхнулась

і в дитинство повернулась:

– Добрий день, Дібровице!

Повернення на Батьківщину

Повернутись на батьківщину

– не така вже оригінальна мрія,

особливо, коли тобі за полудень береться.

Щось тонко і ніжно щеміло побіля серця,

коли я в’їжджала в Тернопіль

по вулиці Малишка Андрія.

День був хмарний і зимний.

Чи ж би гнів на мене земля моя мала,

що я так довго чужими стежками ходила?

Ну, що ж, як бачиш, настала ота хвилина,

що я вернулась до тебе

і сльозу на льоту спіймала.

Не все воно в житті виходить, як мріється,

і далекі дороги не стеляться рушниками.

Підгинаються ноги з утоми, а треба іти та іти.

І побачиш: на місці стоїш,

хоч здавалось – сягаєш мети.

І одна хвилина руйнує все,

що будувалось роками.

Та за куряву тих нелегких доріг,

що на скроні і серце впала,

як повернення в юність,

колись нагорода прийде:

щастя ще раз вернутись на землю, де,

рідна мати моя, ти ночей не доспала.

* * *

А коли мене спитають:

– Де на світ родилась ти?

Я скажу:

– Це там, де гори

не якої й висоти,

та коли на кручі станеш,

та коли з гори поглянеш –

то такий довкола простір,

що зривайся і лети!

А коли мене спитають:

– Де на світ ти народилась?

Я скажу:

– Це там, де Іква,

що Словацькому любилась,

в’ється межи берегами,

ще там билась з ворогами

мужня і чарівна Ірва,

що в потік дзвінкий розбилась.

А коли мене спитають:

– Де родилась ти на світ?

Я скажу:

– Там, де катальпи

жовтувато-білий цвіт,

де пісні дзвенять усюди,

де веселі й добрі люди.

Я у Кремянці родилась –

кремянчанкою зовіть!

Місто мого дитинства Дібровиця

Тихо долає простори,

Ледве колише рінь.

Може, то річка Гуринь...

Може, вона – Горинь...

Місто моє чорноброве,

Як дівчину, приголуб.

Може, воно від “діброви”...

Може, від слова “дуб”...

Тут люди, душею близькі,

А тілом міцні, як дубки,

Говорять вони по-поліськи,

Милі мої земляки.

Тут доля мене причастила

Великої тайни життя.

Тут серця лишилась частина,

Хоч була я ще зовсім дитя.

Знову церква біліє,

Звільняючись бруду й іржі.

Князівно Іуляніє,

Місто моє бережи!

Хай бігають по Воробинській,

Де пісня моя розпочата,

Хлопчики, мов горобчики,

І мов синички, дівчата.

Будинки в разок, мов намисто,

І з бджілкою квітка кожна.

Як це потрібно – місто,

В яке повернутись можна.

Коментарі: 1

Богдан Бо

Галина Гордасевич. Степан Бандера: людина і міф

13.03.20, 12:06
Степан Бандера
галина гордасевич, степан бандера, україна

Галина Гордасевич. Степан Бандера: людина і міф

Редакція Критики Листопад 2002

Львів: Піраміда, 2002.

Галина Гордасевич розраховувала на вихованого радянським режимом читача, який не знає про Організацію українських націоналістів та її провідників нічого або ж має про них цілком викривлене уявлення. Це біографія, а не політичний маніфест, і письменницю цікавили насамперед людські риси її героя, тож тут немає пустопорожніх патетичних фраз, як це часто буває в авторів, котрі звертаються до постаті провідника ОУН (байдуже, зображають вони його як народного вождя а чи ворога народу й іноземного найманця). Авторка Бандери ніколи не бачила й до ОУН не належала, й послуговується лише документами й опублікованими вже працями, проте до жодного джерела не підходить із безоглядною довірою і наводить різні, навіть суперечливі дані, щоби читач зміг сам зробити висновки.

У додатках наведено документи з колишніх архівів гітлерівського райху, що їх професор Володимир Косик, українець із Парижа, опублікував у книжці «Націонал-соціялістська Німеччина й Україна».

Коментарі: 0

Богдан Бо

Заповіт Галини Гордасевич

Коли помру, —колись-таки помру, —

Хоч вірю,що це станеться нескоро, —

То дайте спокій сивому Дніпру,

Де кручі і високі осокори.

На Личаківський також не несіть:

Там надто пишно і, до того, тісно.

Ні-ні, не хочу! Навіть не просіть!

Сказала так — хай буде нині й прісно.

На цвинтарі малому схороніть,

Де хрестики і написи наївні.

Нікому йти туди не бороніть

Нехай то будуть кози або півні.

Вони зчиняти бійки мастаки,

І я малою трохи їх боялась.

Ага, ще напис напишіть такий:

«Жила. Любила. Плакала. Сміялась».

Галина Гордасевич похована 13 березня 2001 р. у рідному Кремянці на старому Монастирському цвинтарі, як того і бажала...

Коментарі: 4

Богдан Бо

Сьогодні 19-та річниця смерті Галини Гордасевич

Сьогодні 19-та річниця смерті Галини Гордасевич, а цей фільм є її доля і недоля водночас.
Подивіться його весь і тим вшануйте пам'ять про письменницю.
Ще запаліть свічу пам'яті та прочитайте вірш Галини Гордасевич, тому що люди не вмирають, допоки їх згадують живі, а письменники оживають, коли їх твори читають.
Світла і вічна пам'ять моїй дорогій мамі.

Коментарі: 3

Богдан Бо

На 169-ті роковини смерті Тараса Шевченка

10.03.20, 13:10
Ми любимо тебе, Україно!
галина гордасевич, тарас шевченко, україна

Шевченківський триптих

I
Хрущі над вишнями гудують,
В саду дрімають сонні вишні,
А матері до фірток вийшли
Поглянуть, чи сини ідуть.

Так легко матерям зітхати!
Сягнувши далей і висот,
Сини вертаються. І от
Сім’я вечеря коло хати.

Вже соловей завів своє
Десь у гущавині вишневій,
А на високім чистім небі
Вечірня зіронька встає.

І от поснули вже сини.
А в матерів нові турботи.
Весь вік готові ждать вони
Синів із мандрів чи з роботи,
Лиш щоб ніколи – із війни.

II
На моїй квітучій землі,
Де ліси і галяви суничні,
Зникають журавлі,
Небесні й криничні.

Присипані пилом кущі,
Мов сироти невтішені,
І давно не гудуть хрущі
Над Шевченковими вишнями.

Як далеко вперед ми пішли!
Як ми круто життя замісили!
Не співають дівчата пісні –
“Геви-метл” бешкетує щосили.

Амміаком і сіркою тхне.
Річку кури долають бродом.
Що нам ще залишилось “не”,
Щоб вже зовсім не бути народом?

III
Горить Шевченкова хатина,
Де він, малесенький, зростав,
Де гірко плакав сиротина
І звідки генієм восстав.

Було тут хлопцю на горіхи!
Нелегка доленька була.
Повзе ядучий дим з-під стріхи –
Всю Україну застила.

І що було в тій хаті красти?
Старе рядно чи черепка?
Відкіль на нас такі напасті?
Чия злодійська та рука?

Яка у ворога личина?
Хтось засміявся. Чи не він?
Яка була тому причина,
Що не лунав тривожний дзвін?

А наші славні українці?
Невже в них серце не болить?
Вони все ділять: то червінці,
То славу кинулись ділить.

І що їм ворог за спиною!
В братах шукають ворогів.
Сич озивається луною,
Дніпро тікає з берегів.

І Гонта плаче: – Де ви, діти?
Де гайдамаки? Їх нема.
... Вже є держава. Це б радіти,
А серце острахом пройма.

1994 р

Коментарі: 1

Богдан Бо

Галина Гордасевич цього річ мала б 85-ть, але її немає 19 років

17.02.20, 12:19
Слава Україні!
богдан гордасевич, галина гордасевич, україна

На згадку про Галину Гордасевич

11.03.18, 12:10 Слава Україні! україна,пам'ять,галина гордасевич

Сьогодні 11 березня 2018 року виповняється 17-та річниця з часу смерті відомої української письменниці Галини Гордасевич (Леонідівни). А ще просто моєї мами, яка народилася 31 березня 1935-го року у місті Кремянці за Польщі, а померла 11 березня 2001-го у місті Львові за Вільної і Соборної України.

Відстань у 17-ть років досить вже значна у людському вимірі, але попри те я і далі не знаю, як і що робити, розповідати, поширювати чи ще щось потрібне зробити на вшанування пам'яті Галини Гордасевич.

З одного боку я, як син, доробив усе те, над чим працювала мама. Зокрема я докінчив багаторічну поважну працю мами про українських жінок-політв'язнів комуністичного тоталітарного режиму під назвою "Нескорена Берегиня", що є своєрідним мартирологом героїчних жінок України 20-го століття.

Завдяки моїм старанням у кількох видавництвах почергово масовим тиражем було видано і перевидано декілька раз документальну розвідку Галини Гордасевич "Степан Бандера: людина і міф".

Вийшла завдяки моїм особистим коштам перша посмертна книжка Галини Гордасевич з її автобіографічним романом "Соло для дівочого голосу", а також 4-ри поетичні збірники. Завдяки меценату Володимиру Кашицькому та енергії Ореста Бокайчука побачила світ збірка перекладів Галини Гордасевич з іноземних мов "Українка йде по світу".

До 80-річчя Галини Гордасевич у державному видавництві "Каменяр" на чолі з Дмитром Сапігою побачив світ тритомник "Вибраного" Галини Гордасевич, до чого доклався увагою і сприянням Микола Горинь.

Також до цієї дати в м. Кремянці, де на старовинному Монастирському цвинтарі поряд з могилою Січових Стрільців похована Галина Гордасевич, у Кременецькому педагогічному інституті завдяки старанням Романа Дубровського була проведена конференція, присвячена дослідженню творчості Галини Гордасевич. Матеріали з конференції опрацював, доповнив і видав книгою "Силует Галини Гордасевич на тлі історії" академік Сидір Кіраль з Києва, що зараз опрацьовує епістолярну спадщину письменниці.

Завдяки старанням журналістки Львівського телебачення п. Ауріки Стратан в циклі передач "Народжені вільними" минулого 2017-го року було випущено документальний фільм про Галину Гордасевич, що вже набрало в Ютюбі 22 перегляди і один мій "одобрямс" (https://www.youtube.com/watch?v=YRSxf3ctHhQ)

Дуже плідно поширює доробок Галини Гордасевич її давній побратим "по-долі і недолі" Ярослав Гелетій у своїх численних різноманітних виданнях. Також з великою вдячністю згадую видавця Миколу Пшеничного з міста Дубно, завдяки якому у дуже важкий час економічної скрути в Україні попри все було видано невеличкі книжечки з творами Галини Гордасевич ще за її життя, чим мама дуже тішилась.

На цей 2018-тий рік навіть не знаю, що й загадувати щодо пошанування Галини Гордасевич, бо як слушно зауважила на мої бідкання відносно забуття мами, як і ще багатьох видатних людей минулого, інша Галина Гордасевич (Володимирівна) і моя жінка: - Зараз у нас повно своїх героїв, а вони були героями у свій час, тому все йде природньо.

В тому є своя рація. Як і я не раз у своїх виступах наголошував, що мама писала не для мене, а для людей, тому нехай люди і вирішують, як її вшановувати та пам'ятати. На тому і амінь.

Заповіт Галини Гордасевич

Коли помру, — колись-таки помру, —

Хоч вірю,що це станеться нескоро, —

То дайте спокій сивому Дніпру,

Де кручі і високі осокори.

На Личаківський також не несіть:

Там надто пишно і, до того, тісно.

Ні-ні, не хочу! Навіть не просіть!

Сказала так — хай буде нині й прісно.

На цвинтарі малому схороніть,

Де хрестики і написи наївні.

Нікому йти туди не бороніть

Нехай то будуть кози або півні.

Вони зчиняти бійки мастаки,

І я малою трохи їх боялась.

Ага, ще напис напишіть такий:

«Жила. Любила. Плакала. Сміялась».

Богдан Гордасевич

12:08 11.03.2018

м.Львів-Рясне

Коментарі: 3