Руки голі - гілля
Клен кістлявий схиля,
Ляска ним рвучко, злісно в обличчя.
Шелест серцебиття -
Миті й роки життя –
Листям жовтим сухим на узбіччя…
13.11.2012
© Copyright: Марина Степанська
Раздел: лирика философская
Свидетельство о публикации № 16566
Потомлений місяць під ранок скорився –
Завис в верховітті надгризеним сиром.
І гомін у полі увись покотився
Дзвенячим пташиним нескореним виром.
Вдихаю на повну п’янкого повітря,
Милуюся шалом квітневої млості.
Літаю, мов голуб, купаюся в світлі
Старого, як Всесвіт, величного сонця.
І все це безмежжя в собі уміщаю,
Захоплююсь величчю Божого світла.
Я небо усеньке, мов книгу, читаю,
І хочеться жити! Так хочеться жити!
Лариса Журенкова
Розкіш врівноважте зубожінням –
На мільйон убогих – мільйонера з-пів;
Рабським упокоренням й терпінням
Зрівноважте власника рабів,
Боягузством мовчазним – сваволю,
Ницість вчинків і нахабство слів.
Врівноважте власну вбогу долю
Мудрістю глибокою ослів.
05.09.2012
© Copyright: Марина Степанська
Раздел: лирика гражданская
Свидетельство о публикации № 14180
серпень-павук
вже по-тихеньку плете собі бабине літо,
крок мій, як друк
колишніх, чорних тих машино-писаних літер.
колишніх – так!
літер, що б’ють не папір, як тоді, але душу.
чорний той знак,
римою закарбувати на серці все ж мушу.
час для подяк –
осінь дари вже духмяні нам щедро готує,
та на полях
втомлених сонцем нещадним, дощ спрагу вгамує.
м`ої плоди -
це і скорбота, і посмішка літу, що гасне…
я не один –
мрії ведуть до нової весни мене власне.
літо піде -
осінь із сивим дощем з’їсть усю павутину,
але про те,
сам я перлиною в тій павутині застину.
спогади рук
все це без жалю зруйнують, в вітрах зачарують.
серпень-павук…
так, ці комахи і справді у світі існують.
06.08.17
Дзень!.. – граючись, вщент,
Безжальна рука – Ти хто!? -
Пісочний годинник вбив
Об камінь… Несе
Вітром піщинки - мене…
31.05.2012
Клепсидру мою
Перекинув бешкетник,
Й регочучи, втік… Плaчу,
Лежу - калюжa.
Випаровуюсь… зникла…
31.05.2012
Живе мерзота у людині,
Тихенько милість вигризає,
З’їда душевність зсередини,
А від сумління вислизає.
Вона лице своє ховає,
Бо виглядає як чума,
Насіння злості висіває
І марнославством полива.
Заполонила розуміння,
Із серця випила всю кров,
А потім думку підкорила,
І запросила нелюбов.
Як розпізнати цю гидоту,
Як зрозуміти де вона?
Щоб зберегти свою чесноту,
Адже душа у нас одна….
Олександр Чалий
