серпень-павук 
вже по-тихеньку плете собі бабине літо, 
крок мій, як друк
колишніх, чорних тих машино-писаних літер.

колишніх – так!
літер, що б’ють не папір, як тоді, але душу. 
чорний той знак,
римою закарбувати на серці все ж мушу.

час для подяк – 
осінь дари вже духмяні нам щедро готує,
та на полях
втомлених сонцем нещадним, дощ спрагу вгамує.

м`ої плоди - 
це і скорбота, і посмішка літу, що гасне…
я не один – 
мрії  ведуть до нової весни мене власне.

літо піде -
осінь із сивим дощем з’їсть усю павутину,
але про те,
сам я перлиною в тій павутині застину.

спогади рук
все це без жалю зруйнують, в вітрах зачарують.
серпень-павук…
так, ці комахи і справді у світі існують.

06.08.17

© Copyright: Виталий Тугай