Глянув  в  очі твої і… пропав…

Хто ж мені таку долю наврочив?

Не згадати, чи колись так кохав…

Ти як місяць серед самої темної ночі.

Як ковток живої води,

що вбиває присмертну ту спрагу.

А чи снишся, чи потрапив я в рай,

та к життю повернула мені ти наснагу.

Як без тебе?!  Я примарою став,

що слідкує, як ти розпускаєш коси.

Я б тебе серед сотні красунь упізнав

по повітряній стрічці в твоєму волоссі.

Не лягай тільки поруч. Не смій,

бо напевно, що я збожеволію.

Чую подих твій близько,  і в нім

я втрачаю свідомість та волю.

Увірвавшись у серце моє,

ти залишишся мабуть назавжди.

Богу слава, що ти в мене є!

І якщо ти навіть несправжня…

                                            30.10.22.

 © Віталій Тугай, 2022

Існування не може бути покаране...
Воно є, або зовсім його нема.
Є життя? То воно дарованне Богом!
Це не просто так і не дарма.
І ні хто, крім Бога, не сміє
Відбирати чиєсь життя.
А хто іншою думкою мріє,
Безворотньо піде в забуття.

                                 24.10.22.

© Віталій Тугай, 2022

Тримайся, Україно!
Тримаємось, українці!
Перемога буде за нами!
-------------------------------------


Ворожі тіні накривали...
Назад нема вже вороття!
По сходах в небо - від буття,
Щоб назавжди лишитись з нами.

Вгорі лунає дзвін криштальний…
Чи чує хтось його іще?
Он Той, хто небо стереже
Від тих, хто робить людські рани.

До батька прийдуть його діти,
Дружина прийде - вже вдова…
Прошепче милому слова:
Скажи, без тебе як нам жити?!

Як дощ зцілить пов’ялі квіти.
Дві пари сірих оченят
У небо глянуть, помовчать,
А він десь там буду летіти…

Хмаринкою по небу синім,
Такою, як поспівший лан.
Бо він всього себе віддав,
Щоб Україну боронити.

Прийде могильний камінь гріти
Проміння через пил віків,
Здме вітер стрічки із вінків,
Та будуть ще його любити.

Нехай страшне зітреться часом -
Та не ім’я, пісні, вірші,
Бо в кожній правидній душі
Він янгелом продовжить жити...


11.03.22


© Copyright: Віталій Тугай

Експром на свій вірш за 2020 рік

 ==============================
мій офіційний творчий сайт "Камін для душі":
http://lesovihok.avtor.me
та авторська сторінка на Фейсбук:
www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Травневі трави під косою...
Тремтить на них роса.
А навкруги пташки гурьбою
Сади осіли, все співа.
Всі юні хлопці та дівчата
П'яніють в пору цю.
І йдуть світанок зустрічати,
Збива травневою росу.
І поцілунки їх гарячі,
Вогнем пала серця.
Кохання править світом наче,
І стелить стежки до вінця.

16.05.21

© Copyright: Віталій Тугай
--------------------------------------------------------------------
мій офіційний творчий сайт "Камін для душі":
http://lesovihok.avtor.me
та авторська сторінка на Фейсбук:
www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Сумнівні тіні дня розтали...
Мені не буде вороття -
По сходах в небо - від буття,
І вже не грішними ногами.

Вгорі лунає дзвін криштальний…
Чи чує хтось його іще?
Лиш Той, що небо стереже
Від тих, хто не збагнув нірвани.

Він смертю гоїть людські  рани.
Душевні та тілесні теж.
Дарує  простір весь без меж
Тому,  хто день прожив останній.

Дарує мить, щоб все згадати.
Від перших кроків  у житті
До дня, коли на самоті
Збагнути, як це - помирати…

До батька прийдуть його діти,
Дружина прийде - вже вдова…
Прошепче милому слова:
Скажи, без тебе як нам жити?!

Як дощ зцілить пов’ялі квіти,
Дві пари сірих оченят
У небо глянуть, помовчать,
А я десь там буду летіти…

Хмаринкою по небу синім.
Якою? - Ще не знаю сам.
Та все тепло своє віддам,
Яке в житті я мав до нині.

Прийде могильний камінь гріти
Проміння через пил віків.
Здме вітер стрічки із вінків,
Та я ще буду вас любити.

А потім все зітреться часом -
Ім’я, світлини, та вірші.
Та все одно  - моїй душі, 
Бо будемо тоді ми разом. ..

01.12.20

                        © Copyright: Віталій Тугай, 2020 р.

------------------------------------------------
мій офіційний творчий сайт "Камін для душі":
http://lesovihok.avtor.me
та авторська сторінка на Фейсбук:
www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

1.
З рудим, останнім, мокрим снігом,
З духмяним, милим серцю, цвітом,
З приємно-теплими вітрами
Любов прийде, пройти між нами.
Бо ми вже зовсім не такі.
Як понад двадцять тому років
Давно, давно поодинокі.
Ми, як поранені пташки,
В собі шукаем тільки спокій.

2.
Ой, довго, довго серце нило,
Аж двадцять весен народилось.
Перемололось, все стерпілось...
Життя із часом все змінило.
Жаліти стало небо нас,
Дощем спокійним - не грозою,
Наповнив келихи журбою,
І цей, бузком духм'янний час,
Так плакало, як мы з тобою.

3.
Та з часом весни гоять рани.
Хіба з тобою це ми знали?!
Був кожен травень, як останній -
Жага і смуток обійнялись.
Тепер мы зовсім не такі.
Вже понад двадцять весен поспіль,
Як трави нам не стрелять постіль,
І ми не вірим у казки,
Але є ті, що вірять досі.

З рудим останнім мокрим снігом,
Прийшла весна... Милуйтесь дивом...


17.03.20

© Copyright: Віталій Тугай, 2020 р.
------------------------------------------------
мій офіційний творчий сайт "Камін для душі":
http://lesovihok.avtor.me
та авторська сторінка на Фейсбук:
www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

*цей вірш - текст до нової пісні, хоча мелодії при написанні, я не відчув.

Життя минає… Наче все без змін,
та невгомонний час  - це наш загальний ворог
звичайно бреше нам живим усім,
що все повернеться в звичайний кругообіг.

09.02.19

із серіїї "Життєві нотатки"

© Copyright: Віталій Тугай, 2019 р.

---------------------------------------------------------------------------------------------

мій офіційний творчий сайт "Камін для душі": http://lesovihok.avtor.me
 та авторська сторінка на Фейсбук: www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Ой, як же мені набридла ця Зима  
Вже хочеться тепла, п"яного повітря, короче, весни хочеться...
Давайте, колєгі, доб"ємо скоріше цю зиму , А зброю пропоную
таку: хто - піснею, а хто віршом своїм про весну... Так, хоч на душі
потеплішає, а тоді може й в нашому світі...

І ось мій вклад у цю добру справу - новий трохи іронічній вірш Порізи 

---------------------------------------------------------------------

Рятуй, зима, рятуй своє рядно!
Вже води весняні його тріпають.
Порізи роблять…  Біль  –  тобі, та все одно,
приходе час, коли сніга вмирають.

Навряд чи хто, як тільки ти сама
скорботу чорну ту все не вгамуєш.
Не клич мороз, бо час минає вже. Дарма
за втрату снігу немічно лютуєш.

Царівна мати сніжних місяців,
похмурих воронів, та білих зайців,
Второпай вже собі, що солов’їний спів,
мені так любий, часто сниться вранці.


Порізи чорні глибше, глибше все
на білих та холодних простирадлах.
Привітне сонце хай нам з кожним днем несе
тепло небесне, щоб весна настала.


09.02.19

© Copyright: Віталій Тугай, 2019 р.

---------------------------------------------------------------------------------------------

мій офіційний творчий сайт "Камін для душі": http://lesovihok.avtor.me
 та авторська сторінка на Фейсбук: www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Нащо мені брами раю,
або те добро у скрині?
Я бачу - колос палає,
землею вирують злидні.


Дивлюсь, як моя країна
на східному фронті гине.
Розбиті долі і стіни,
та вицвіле небо синє…

 
Стоїть Україна-мати
у платті блакитно-жовтім,
а небом пливуть солдати -
сини її, і їх сотні…


Життя, як та свічка - згасне,
залишиться лиш світлина,
та можна віддати власне,
щоб в мирі росла дитина.


Щоб кат не стріляв по хаті,
лани не палив з колоссям,
щоб нам - українцям завзятим 
у праці щасливо жилося.


Вкраїна моя прекрасна,
розправиш свої ти крила,
бо воля твоя незгасна,
бо є з нею Божа сила.


12.11.18

© Copyright: Віталій Тугай, 2018
        

     

           Дорогі співвітчизники, вітаю вас з             

       Великим Святом – з Днем Незалежності!     

Хай рідна наша Україна – миролюбива Держава лише росте та процвітає.

Нехай вона як найшвидше звільниться від війни, від того окупанта, який

приніс на нашу землю страждання та кровопролиття.

а тепер від мене мій авторський вірш написаній в честь нашої
матінки - України:
http://photo.i.ua/user/4922326/369670/15203793/