І знову це саме..   Де жа вю, як то кажуть.  Як з'ясувалось сьогодні, ще одна моя знайома переспала ще з одним моїм другом... для того, щоб показати, як вона мене кохає, як вона бажала бути зі мною, і ГОЛОВНЕ - який я безчуттєвий, та нездатний взяти її самостійно, без натяків і залицянь.  Короче кажучі, я винний в тім, що не поводжусь як справжній чоловік (не трахаю все що колишиться)...  Ось тільки натяк розумію зовсім по-іншому. Якщо дівчина здатна переспати з моїм другом - хай з тими друзями і живе далі. Мені така дівчина точно не потрібна в ролі пари на решту життя.  Хоча, трішки шкода, що вона - така сама, як і всі інші... я правда сподівався, що у нас все із нею може бути добре.  Але, як чудово, що люди час від часу втрачають над контроль над своїми соціальними образами та стають самими собою...   І як жаль, що іноді на це так довго приходиться чекати. 

Висновки такі: - "Пьяная баба себе не хозяйка" - "Что у трезвого в уме, то у пьяного на деле" - Не варто сумувати за тією жінкою, яка не витримала навіть єдиної скрутної ситуації. 

вже й не знаю, що було причиною. чи то пиво, чи то просто так сентименти. сиджу собі під телевізором (ну люблю я іноді на підлозі подивитися ТВ — так і часу менше витрачаєш,  навіть не знаю чому), потягую пиво, ввімкнув “музичний” М1... дивлюсь на кліп В. Дейнеки... “Клякса” наче називається... щось про те, що вона хотіла бути гордою, але сльози капають  на новий мобільний — ось і все, що зміг запам’ятати...

ось яка думка навідала мене, поки я намагався цей кліп дивитися. їм же все важче й важче бути оригінальними. і пісні треба купувати за чималі гроші. особисто я нічого в пісні не  знайшов цікавого, але це ж людина знає, що її будуть оцінювати всі, кому не лінь. і я, потягуючи пиво, також буду думати щось на зразок: “фігня, нічого цікавого”... блін, а людина  старалася, витрачені гроші якісь на кліп. і (дивився пару випусків “Две звездьі”) знаю, що  голос у дівчини є (там же в живу співали, а я начебто чую — чи є в людини голос), а у кліпі не бачу нічого...

просто я сьогодні подумав, що на щастя не займаюся музикою (тим більше такою  музикою)... так, для себе я можу пограти на гітарі та поспівати. а от поставити собі таку  професію як справу життя... це життя під прицілом ЗМІ, це твоя робота, яку оцінюють всі, навіть ті, хто зовсім не розбирається у питанні, хоча у нас всі думають, що розбираються у   всьому...

ну й вже зовсім не в тему... дякую Keiko Matsui, що грає зараз в моїх колонках, якось ще  більше налаштовує на ліричний лад... молодець вона все ж таки...

все, бачу сьогодні якось  сумбурно виходить ділитися думками... ну й нехай...

В нашому українському політикумі мене найбільше незадовільняє відсутність чітких ідейних програм конкретних партій, як це модно говорити - меседжів. Таких, які є ідея комунізму у КПУ чи націоналізму в ГО "Свобода".

  Починати ідейну ідентифікацію ВГО ФС я почну здалеку

ТАЄМНИЦІ  ЖИТТЯ

Раджу… А якщо щиро: не раджу! Задумуватись над питаннями, які не мають відповіді – тільки нерви псувати. Проте я задумався і повністю загруз у навіть не розв’язанні таємниць життя, а простого тезового переліку цих глобальних таємниць. Якщо не вірите – спробуйте самі. Я далі наводжу той результат моїх роздумів стосовно теми життя людей на планеті Земля, який отримав.[ далі ]

 Не знаю як це назвати, але чомусь  так сумно стало... Смуток так несподівано підкрався, проникаючи через усі можливі куточки, навіть найдрібніші. І стало так тужливо на душі... Смуток та туга охопили серце, сильніше зашкребли коти та здушило в горлі... Весняна хандра, чи що? Здавалося б, парадокс. Весна - уся природа пробуджується, сонце частіше виглядає із-за хмар...  І ось цей стан ніби пожирає, стає гірше і гірше. Потрібно бути сильною, а хочеться побути слабкою... Так, бувають такі дні. Не все ж посміхатися і вірити в краще. Іноді можна і посумувати. Я більше ніж упевнена, що такі стани не любить ніхто, але вони потрібні - емоційна передишка, зарядка, так би мовити. Але найважливіше - не допускати, щоб це тривало довго.

... і звично, майже рефлекторно хочеться відповісти: "Нормально!"

Для когось цей вираз вже як дихання. Автоматично - "норм", "нормуль", "намана"...

Пффф!!!! Якого дідька?!!! Як це? Для кого? За якими критеріями? Що взагалі означає ця відповідь?

Мені печально, що високоморальна звичка цікавитись станом справ знайомих перетворюється на бездумний ритуал обміну фразами, за якими стоїть лише "Ох... треба ж щось сказати... а хочеться, щоб всі просто відчепились від мене".

Мені  жаль, що людина ховає свій внутрішній світ від інших, і краще триматиме все в собі, ніж спробує поділитись тим що хвилює, бо "його це не стосується!", "це лише моя справа!", "якого біса він взагалі про це запитує?".

Мені шкода, що люди забувають про силу і значення слів, втрачають довіру до друзів, і приймають за норму посилатись на "норму", адже вона безліка, вона бездушна, позбавлена особистості. Як можна відповідати за себе, кажучі про речі, що стосуються всіх?

Ще гірше, коли людина свідомо каже це слово. Наприклад: у людини проблеми в стосунках з дружиною, затримки з виплатами зарплатні, є декілька хронічних хвороб, і при всьому цьому він каже "та нормально!", маючи на увазі, що вцілому все так і має бути!? 

І це тільки те, що стосується привітаня та відповіді... А є ще інші "нормальності":

- Підвів друг/співробітник: нормально (?)

- Зірвав злобу керівник/шеф: нормально (?)

- Зрада коханої людини: нормально (?)

- Пияцтво та наркоманія навколо: нормально (?)

- Відсутність освіти та культури у молоді: нормально (?)

- Хабарництво та лоббування власних інтересів у владі: нормально (?)

- Наші дідусі та бабусі (пенсіонери) є відбросами суспільства, на кшталт відпрацьованої сировини, сміття: нормально  (?)

Стійте! Схаменіться! Навіщо погоджуватись на все це?!! Хто сказав, що так має бути? Скільки можна ухилятись від відповіді собі(!) та іншим?

Є таке чудове слово - "відповідальність". Воно означає вміння відповідати за себе. І на мою думку, від цього вміння залежить дуже багато в нашому житті вже зараз, а тим паче - в майбутньому, для наших дітей, внуків і подальших нащадків.

На мою думку, варто лише привчити себе бути правдивим у відповідях... хоча б із самим собою бути правдивим, і тоді світ почне змінюватись на краще.

Перші зміни будуть непомітними, бо проходитимуть внутрі самого себе. Потім, коли внутрішній світ трішки зміцніє, з'явиться бажання відповідати крім себе ще й іншим! Тоді зміни торкнуться вже більшу кількість людей. А потім ще більше, і ще більше.

Далі від слів перейде до справ. Обов'язково перейде, бо коли всі навколо говорять - завжди знаходиться той, хто починає діяти!

І тоді світ насправді почне перетворюватись на такий, про який всі ми мріємо!

На мій погляд - ідея варта того, щоб почати! (-:

А як вона вам? "Нормально"? (-:

  

Ця стаття призначена (і вже опублікована) для медіа-порталу квесту К12

http://blog.i.ua/community/343/453871/ - Дія перша.

http://blog.i.ua/community/343/453884/ - Дія друга.

У суботу вранці ми зі Светою зустрілися в МакДональдсі і пішли шукати готель. Спочатку нас зацікавив готель Зірка, бо був не далеко від вокзалу і поблизу центру, але, як виявилося то був прихисток для "продажной любви" з лабіринтами коридорів та маленькими кімнатками у які ледь вміщувалася двоспальна кровать... Тож ми швидко ретирувалися звідти і поїхали до готелю "Аркадія", що побудований і обслуговується у кращих традиціях радянської епохи. Номер після ремонту видався нам дуже милим та затишним. До того ж досить не дорого - 264 грн за добу. Ванна кімната дещо не добудована, нещодавно поміняні пластикові труби йдуть поверх плитки, але гаряча вода є цілодобово, хоч і висить об"ява, що використовувати її потрібно економно.

 

Поселившись, ми рванули до театру, бо вистава починалася о 12-й, тож на дорогу нам лишалося хвилин 45. Окрема тема це одеські маршрутки. Практично на вікні кожної великими буквами написано, що вони проходять повз вокзал та Привоз, а по обидва боки меншим шрифтом інші назви зупинок, які мені ні про що не кажуть і написані  досить вибірково, так, що повністю маршрут прослідкувати не вдається. Розраховуються тут при виході, якщо ти виходиш через задні двері, то передаєш гроші і називаєш зупинку де хочеш вийти... А Я ЇХ НЕ ЗНАЮ!!! Вартість проїзду тут теж змінюється в залежності від того скільки ти проїхав від 1,50 до 2,50 грн. Короче, до театру ми прибігли за 6 хвилин до 12.
Про театр ціла окрема історія! Як відомо він починається "с вешалки". Бабця-гардеропниця тут була одна на 4 відділи, тому їй швидко набридло приймати речі і вона більшість людей з легкими курточками відправляла так, мотивуючи, що в театрі прохолодно... Насправді було досить тепло, і в нашій ложі на першому ярусі було 10 чоловік, не рахуючи 3-х дітей. Одразу виникла асоціація з маршруткою і захотілося передати за проїзд... Першу дію ми достойно відсиділи, хоча маленька дівчинка, що сиділа з батьками перед нами сказала, що це ужасно і вона більше не прийде на це кіно! Насправіді балет танцював гарно, але досить довго. Якщо "Лускунчик" казка для дітей, то головні її глядачі почали нудитися вже в кінці 1-ї дії. Про другу дію навіть у програмці було написано дивно: "всі радіють від перемоги над мишиним королем і танцюють національні танці: іспанський шоколад, арабська кава, китайський чай, російські  пряники та французькі цукерки пастушок з пастушкою..." Виглядало це досить красиво, але коли вони вийшли плясать по 3-му разу це вже втомило... А якби не прочитали у програмці що саме нам намагаються донести цими напівнародними плясками-балетом, то навряд чи здогадалися б...

Внутрішнє оздоблення театру просто вразило, ліпні фігурки на стінах та стелі, статуєтки та позолочені підсвічнтки та люстри! Просто вражаюче. Але поєтичного дару у мене нема, то ж описати словами це не можливо. Окремі деталі дивіться на фото. За загальним враженням поїдьте в Одесу самі та купіть квитки на виставу!
Обідали в ресторані "Куманець" на розі Ланжеронної та Гаванної . Тут гарний інтер"єр в українському стилі, смачно готують та доволі великі порції. Ще нас приємно вразила кав"ярня "Прага" на Малій Арнаутській, яку ми знайшли цілком випадково. Тут готують смачну каву і великі порції смачних свіжих десертів! Спіймав себе на думці, що Одеса та Львів, здавалось би абсолютно різні міста з різною культурою та історією, дуже схожі між собою. А ще, я якось внутрішньо дивувався, коли бачив українську символіку та українськи сувеніри. Це місто ніби стоїть на межі між Російською імперією та Францією десь у 18-19 столітті. Особливо відчутний цей ефект на Приморському бульварі, коли по бруківці цокотять копита запряжених у карети коней.
Більшість будівель в центрі побудовані французькими архітекторами у 1882-1900 роках, про це свідчать пам"ятні таблички. Навіть дивно як стільки будівель збереглося після Другої Світової... Дуже втішає те, що багато будинків відреставровано, деякі реставрують, хоча є і такі, що завалилися від часу та людського недбальства...
Хоча і Одеса вже не та... Зазирав я у кілька знаменитих одеськіх двориків, де тьотя Сара мала смажити рибу, хлопчик Яша мав грати на скрипочці, а Абрам Моісеєвич читати газети і ругати радянську владу... На сонечку сохнуть дитячі речі, мабуть це вже внуки Яші, який закинув скрипку, пішов у бізнес і купив мерседес, що стоїть у дворі...

Неприємно вразило виховання дітей: мені не зрозуміло як можна бити пляшки об пам"ятник чи приводити дітей гратися у доганялки по пам"ятнику Голокосту...
За вихідні ми ще прогулялися по пляжу в Аркадії, пройшлися по Дерибасівській, сфотографувалися біля 12-го стільця у міському саду, побували у ресторані-пивоварні, купили розливних таїрівських вин та сувенірів, зайшли у Пасаж, який я міг би пропустити, якби не Света. В купе ми зайшли о 22:50, пипили чаю і невдовзі заснули! Взагалі, чудово провели час, що повністю відповідає моєму девізу "Відпочивати треба так, щоб ще довго не хотілося"!

Ты не кляни свои года напрасно, 

И в страхе перед зеркалом не стой

Поверь, что ты Воистину прекрасна

Отточеной и зрелой красотой

Вам этот дар природою завещан,

Не прячь его, Тогда наверняка 

Поверят все, что лучшие из женщин

Рождаются лишь после сорока.

Ах, как правы старинные картины, 

Как понимали женщин мастера.

Ах, как несут Венеры и Афины

Свои великолепные тела.

О, как их взгляд убить дыханье может, 

И как чисты движенья и легки.

Наверняка на их горячем ложе

Неслабые сгорали мужики.

И если ей сегодня очень плохо,

Она молчит, И плачет без причин, –

Тут ни причем ни возраст, ни эпоха.

Всему виной – невежество мужчин. 

Эх, знатоки политики и пива,

Поклонники крутых рекламных фей, 

Каких сердец, Какой любви счастливой 

Лишились вы по глупости своей…

 

 

 

Шановний, милий, розумний читач мого блогу, ЗНАЙ що цей запис, створений мною під впливом зіткнення з рекламою, критично оцінюює сучасні засоби масової інформації!

...Зібравши всю свою дивовижну увагу до купи, ПРИГАДАЙ свій найулюбленіший сайт, ЗГАДАЙ найочікуваніші передачі, ВІДТВОРИ в пам'яті ту саму заставку, що приносить радість ще до того, як щось розпочалась. Всім своїм натхненням, НАПОВНИ ці спогади кольорами та звуками. ОТРИМАЙ психологичний оргазм ще раз... просто від того, що тобі це все вдалось...

А тепер ЗАМИСЛИСЬ над тим, що відбулось.

ПРИКОЛИСЬ, - щойно ти виконав вже 8 прямих команд, наданих мною. ПОГОДЬСЯ, саме так все і сталось - я командував, а ти виконував, навіть не ворухнувшись... і тобі це подобалось! ЗІЗНАЙСЯ СОБІ, що ти зробив це підсвідомо, ще до того як встиг осягнути розумом те, що відбулось...

ВИВЧИ НАЗАВЖДИ, що саме на твою підсвідомість йде розрахунок всіх психологічних трюків в рекламі, і навiть, коли ти вже "проковтнув живця", все ще можна контролювати ситуацiю увiмкнувши свiй розум (свiдомiсть)...

А тепер, чудовий, кмітливий, унікальний читач, ЗДИВУЙСЯ, адже за день ти підсвідомо виконуєш від 100 до 10.000 подібних команд, слухаючи радіо, дивлячись телевізор, заходячи на сайти з невід'ємним атрибутом - рекламою, рекламою, рекламою!!!! 

Раз ти настільки наполегливий, що дочитав аж до цього моменту, мій любий читач, то ЗВЕРНИ УВАГУ, що чим більше популярний ресурс (ТБ, Радіо, зовнiшня реклама або веб-портал з банерами), тим більша кількість та вища якість наказів, звернених до тебе! 

Кмітливий мій, ЗАПАМ'ЯТАЙ, що пряма команда - найефективніший засіб спонукати людей до дії, бо люди схильні робити те, що їм кажуть, особливо, коли все навколо команди "змащується" лагідністю, добром, радістю, щастям, коханням.. 

Будь ласка, заради власного добробуту, ЗРОЗУМІЙ, що ти вільний приймати власні рішення, що ти здатний обходитись особистим досвідом та розсудом у плануванні життя, i особисте щастя важливiше за добробут манiпуляторiв.

Якщо тобі хочеться бути справжнім володарем власної волі, якщо ти вважаєш себе готовим до незалежності, ПРОКИНЬСЯ...ВІДКИНЬ надбані життєві стереотипи та штампи поведінки! ЗАХИСТИСЬ від маніпулювання, СТАВАЙ особистістю, лідером, справжнім собою!

І ще... моє до тебе ласкаве прохання - ПЕРЕДАЙ посилання на цей запис в моєму блозі всім твоїм друзям, кому ти щиро бажаєш добра!

З повагою та любов'ю, Ваш Микола.

Книга, яку справжні християни читають не замислюючись, бо кожне речення Біблії розтлумачене богословами. Мабуть це єдина книга, де не припустима інша думка. Така собі тоталітарна книга. Якщо ти думаєш інакше - ти не правий, бо за тебе вже подумали інші, дуже правильні. Або ти не осяг усієї повноти істини. А якщо виникли протиріччя - то сам винен, бо не опанував не те що певною мірою, але й малою часткою

НЕ ДУМАЙ. НЕ АНАЛІЗУЙ. ЗВЕРНИСЬ ДО БОГОСЛОВІВ.

Так навіщо читати Біблію. Одразу звертайтеся до богословів - вони все розтлумачать.

Звісно, видавати одне за інше, це принаймні вигідно... І якщо природність статевої активності при наявності почуттів зараз пропогандується і всеяко схвалюється, то зворотній напрямок твердження чомусь здається неадекватним, але про це всі мовчать.

Поясню: Мабуть хто завгодно може зараз вільно та правдиво сказати коханій людині "Я тебе кохаю, тому я тебе бажаю!". А хто може відверто та чесно сказати "Я тебе бажаю, тому я тебе кохаю!"? В здоровому глузді мабуть ніхто...

На мою думку, це означає що і перше твердження так само є невірним, похибним, помилковим.

Кохання є процесом духовним, бажання - фізіологічним, а коли одне видається за інше, то це ж звичайнісенька маніпуляція вищого гатунку! Навіщо? Це ж вигідно, щоб люди менше кохали, більше бажали... Бо на бажаннях бізнес робиться набагато простіше та ефективніше, ніж на щирих, чесних, бескорисливих почуттях, таких як гідність, дружба, кохання. А ось з маніпуляціями навпаки, краще звертатись до почуттів, ніж до бажань.

Чому я взагалі про це пишу? Мабуть тому що сам сумніваюсь, чи не плутаю я це в собі, чи не видаю одне за інше!

З одного боку, усвідомлюю що пряме асоціювання кохання з бажаннями є помилкою, з іншого боку, розумію, що і те і інше є природними складовими будь-якої людини... з третього ж, взагалі не можу уявити собі таку модель поведінки, яка б розставила все по своїх місцях!

Секс та мастурбація, а також ритуали та навколишня культура, як прояви "задоволення власних фізиологічних потреб", на мій погляд є просто самовиправданням, та потиканням особистим слабкостям, підкоренням нав'язаним "моді, суспільній думці, звичаям та традиціям людства".

Скільки взагалі брехні готові видати люди заради декількох секунд кайфу? Скільки болю згодні спричинити рідним, коханим, друзям заради цього задоволення? Не буду казати про "всіх", навіть про "більшість людства" - скажу про себе. Я сам багато кривив душею перед дівчатами заради іниму.. Зараз, звісно, все відбувається без обману, чесно та відверто, але сам факт, що це продовжує відбуватись.. )-:

Якось самому не по собі стає від думок про те, що і сам я один з таких. Доки не замислювався, жив "як всі" - то було набагато простіше, спокійніше... а коли починаєш замислюватись над чимось, задаєш собі питання, а потім (завжди!) отримуєш на них відповіді... потім вже не буває шляху назад.

В юнацтві, фізична близкість бавила своєю навідомістю, недоступністю та заборонливими доріаннями дорослих. Пізніше стала чимось типу спорту, із змаганнями "хто більше", "хто крутіше". Потім просто чимось схожим на валюту розрахунків між жінками та чоловіком, та на ряду із цим "офіціальним підтвердженням" слів та намірів... 

Цікаво, якщо припустити, що в своєму житті я правда більше не хочу сексу просто так, аби було...

Щось не йде далі думка... може хтось допоможе, підкаже варіанти?

---

P.S. Цей запис, як і багато інших, можна сміливо віднести до категорії, яку мій друже Манья4ег назвав "слезливая хрень для псевдоромантичных соплячек", тобто, створений задля самовиправдання і подання себе в кращому світі перед аудиторією...