Нащо потрібні писаки?
Задля цікавих розваг?
Так підкажіть же лайфгаки,
щоб вєсєліть посіпак.

Як мені вижити, люде?
Як досягнути мети?
Наче в пустелі верблюди
Мрії, що звуться мєчти.

Знов пробиваючи коло
Власних обмежень и меж
Наче малеча до школи
Плентаюсь шляхом надєжд

Суржик, русизми.. Що далі?
Внутрішній цензор оре.
Я розстібнула сандалі
І босоніж по травє.

Рушити правила круто.
Світ - іподром заборон.
Діє обмежень отрута,
шикають з різних сторон.

Чхати хотіла на снобів.
Ханжество в дупу запхніть
Гірше хвороб і мікробів -
вам стати собою на мить.

Слів кострубате створіння -
новонароджений вірш
- викидень в стані сп'яніння.
Вон. Забирайся. Облиш.

Стояла нічка, сиза і похмура,

Літали духи пізньої весни,

Блискучий грім вихоплював фігуру

Стрункої, кучерявої сосни.

Сміливо вітру піднімались крила,

Страху маленький ворушився біс,

А дощ ішов, здається, через силу,

Напевне, літу клятву вже приніс.

Все ніби є, а людство знову бідне,

Бо світ уже не тоне в чудесах,

Дощі бурмочуть казочки нуклідні

В сплюндрованих жадобою лісах.

Кар’єрів скрізь накидано стигматів,

І пластиком залита кожна п’ядь.

Кого тепер, мій Божечко, карати?

Кому тепер ковчега будувать?

Велике поле, вічне поле,

Ані машин, ані дротів,

О, скільки тут згубили солі,

І скільки випито життів.

Сказати б щось – немає слова,

Змовчати б щось – думок нема,

Є тільки небо білоброве,

І маку стишена юрма.

Піти до неба і у небі,

Де добрих снів чатує рать,

Межи часів тендітних стебел

Тебе невпізнану впізнать.

І, на краю людського світу,

Ковтнувши подих висоти,

З тобою небом говорити,

Тобою небо берегти.

Передчуття передкраси.

Таємні натяки на зміни.

Прозорі світяться ліси,

І сонце бігає в хустині.

Іще морозу сяє сіль,

Іще бракує небу слова,

А вже гуде діжкатий джміль,

І навіть настрою медово.

буде день буде ніч

буде небо і низ

для моїх протиріч

місце знайдеться скрізь

буде з розумом спір

птах печінку склює

а дрімоті не вір

не моє не моє

за зорею зоря

за горою гора

неописаний світ

дивні натяки раю

а слова не ідуть

а словам не пора

ніби щось у душі

їх надійно тримає

може то хараман

може розуму гра

може просто душа

не вернулась до тями

за зорею зоря

за горою гора

а над горами ніч

гомонить солов’ями

                                                     Audi, vide, sile.

 

Слухай, дивись, мовчи.

День на шматки розбито.

Небо дає ключі

До розуміння світу.

Те, що було – пусте,

А до світанку – рано.

Чуєш, як сон цвіте

В синіх руках туману?