... до порушників правил дорожнього руху. І не тільки до мажорів (тому що мажори більше на слуху - на всяких там крутих авто), а й до простих громадян, які з якогось приводу вважають, що вправі піддавати ризику своє та чуже життя.

Останнім часом більше ніж раніше набувають розголосу автомобільні аварії з жахливими наслідками для водіїв, їх пасажирів та випадкових людей, що опинилися на шляху "шумахерів". Це можна списати на інформаційну війну проти Луценка, проте факти залишаються фактами. Автомобілісти стають все нахабнішими, тому що реального і відповідного покарання за завдану шкоду життю, здоров'ю і майну постраждалим не несуть... А за роки перебування в кріслі головного міліціонера паном Луценком нічого не зроблено в напрямку розроблення реального механізму боротьби з цим явищем. Натомість, ним демонструються "успіхи" в політичній діяльності... Доки триватиме така ганьба?

Останній гучний приклад автопригоди з сумними наслідками -

"6 июня, около 16.30 в Николаеве внедорожник «Тойота Рав 4», двигаясь с большой скоростью по улице 68 десантников, вылетел на обочину, ударился о дерево, и вернулся на проезжую часть.

В это же время, молоденькая девушка, сидевшая на заднем сидении, вылетела через заднее стекло. Пролетев 20 метров, несчастная разбилась о стену жилого дома, и
мгновенно умерла. (Шокирующие фото).

Вторая пассажирка госпитализирована с тяжёлыми травмами. Водитель, гнавший внедорожник с бешенной скоростью, не пострадал.

Тяжёлые неповоротливые внедорожники превращаются в кошмар улицы и дороги Николаева. ГАИ не в состоянии принять меры к зарвавшимся водителям дорогих иномарок.





Фотохроника жестокого ДТП от "Новости-N"." - це з Майдану.

І на місці цієї дівчини або на шляху такого авто кожного дня може бути кожен із нас.

Може, вже годі панам чиновникам займатися політикою, а час зайнятися реальними справами?

До вступления в Университет, я всего несколько раз был в Киеве, хоть и живем мы рядышком. И во время учебы вполне возможно было ездить домой после занятий, но было принято решение поселиться в общежитии, о чем я ни капли не сожалею, так как это давало определенную степень свободы, учило самостоятельности и давало возможность ближе сойтись с однокурсниками и просто соседями по коридору. Это действительно были классные годы жизни. И возможно я слишком много души оставил в том прекрасном прошлом. Как говорит мой бывший сокомнатник: "я просто застрял в том времени. Возможно это не правильно, но так уж есть". У него тогда уже была мечта построить или купить большой многоквартирный дом и жить там в таком же мире,согласии и я бы даже сказал, в коммунизме, вместе со студенческими друзьями... Частично его мечта сбылась... Он до сих пор снимает квартиру с парнем со старшего курса. Живут в спартанских условиях, из мебели в квартире две кровати, пара стульев и стол с компьютером. Но тем не менее он всегда рад гостям, с ним всегда интересно поговорить, попить пива и частенько можно вкусно поесть... Хоть и видимся с ним не часто, но он искренне считает меня, и еще пол этажа нашего 6-го общежития своими друзьями, а не просто знакомыми или теми с кем когда-то пересекались... Приезжаешь к нему иногда просто окунуться в ту ностальгическую атмосферу студенчества. Многие же обзавелись семьями и как-то внутри строят свою ячейку общества... И я завис где-то посредине: и в детство не упал и взрослым семьянином становиться не спешу... Так и болтаюсь... А сейчас и общежитие стало не тем... поставили пластиковые окна, сделали ремонт, поставили двуярусные кровати и поселили по 4 человека в комнату...  Даже ту, угловую комнату, где я жил первые 2 года перестроили в душевую... Стало не то чтобы плохо, но тесно, и не так! Да и Киев уже не тот, пропала в нем душевность, вокруг суета и пробки, о которых в конце 90-х мы только слышали. Слышали что они есть в Нью-Йорке, Лондоне и уже появляются в Москве. А еще вокруг кучи мусора. И если в центре еще как-то с ним борются, то старые спальные районы и подъезды к городу уже просто потопают в нем...

Прикольно подивитись на зміни в собі за один рік:
Зовсім перестав гратись в комп'ютерні ігри та чати в інтернеті. Частково через те, що на це нема часу, але в основному через освідомлення того, наскільки це безглуздо - витрачати своє життя на здобуття віртуальних перемог, коли так само можна займатись своїм реальним життям. До речі, зв'язок зі своїми віртуальними друзями я зовсім не втратив, і продовжую із ними спілкуватись по асьці, по телефону, і навіть в гості до них заїзджаю іноді. Віртуальні друзі стали мені реальними як тільки я вирішив відмовитись від життя в інтернет-іграх.

Став частіше вдягатись в ділові костюми - піджаки, брюки, рубахи, краватки, туфлі. Чомусь, все моє життя мені такий стиль не дуже подобається. Але рівно до того момента, як вдягнусь "по формі". Тоді відношення до костюма змінюється на протилежне - я почуваюсь зручно та комфортно і ношу його із задоволенням. Цього року обов'язково куплю собі новий костюм. І цього разу це точно буде костюм, пошитий мені на замовлення, і саме по моїх розмірах! Краса має бути зручною! (-:

Перестав гризти нігті... Здається, це втретє в моєму житті, коли я перестаю їх гризти. Вперше - коли закохався, вдруге - коли так забруднив руки, що тягнути пальці до рота декілька днів було боязно, а втретє - зараз... зараз перестав гризти їх просто тому що думка про вигляд погризаних нігтів на моїх пальцях відбиває всяке бажання робити цю справу. Не розуію, чому раніше ніколи ця думка не була для мене такою переконливою та приоритетною? Я ж чув тисячі разів про те, що на нігті завжди звертають увагу при знайомстві, і ухожені нігті викликають повагу, та і дивитись на них приємно. Доки всі навколо це мені казали - гриз собі і нікого не слухав... Соромився своїх пальців, намагався нікому не демонструвати руки, але наполегливо гриз нігті. А як перестали казати та наказувати що мені робити з нігтями - так сам і збагнув що до чого, і тепер гризти не хочеться (-;

Став багато читати. В основному - літературу по власному розвитку. Якщо порівняти із минулими роками, то в 2008 році я прочитав в 7 разів більше друкованих книжок, ніж за період з 2004 по 2007. Про читання в інтернеті я нічого не кажу - цього завжди було достатньо. зпочатку - чати, потім форуми, розсилки... зараз переважно блоги. Технології еволюціонують, намагаюсь встигати за часом. Але все-одно дуже добре, що в світі залишились старі добрі книжки! Обожнюю читання!

Про те, що я перестав палити, пити та близько підходити до наркотичних та підозрілих речовин, я вже писав. Можу лише додати, що вдало продовжую в тому ж напрямку. До гідоти зовсім не тягне. Нажаль, поки-що ніхто окрім мами мене не підтримує - всі навколо палять, бухають і все інше, кому що хочеться. Кажуть, що радіють за мене, але не розуміють, навіщо від цього кайфу відмовлятись... знаходять мільйон причин того, чому вбивати свій організм це круто та корисно... А що я їм скажу? Вони самі собі хозяїва. Лише їм самім вирішувати, як до себе ставитись.

Звільнився з роботи, організував свою справу, і ще маю декілька проектів на найближче майбутнє. Навколо - КРИЗА, ЖАХ, холод, голод, масові звільнення... а я з роботи звільняюсь... з такої роботи, про яку більшість населення України навіть мріяти не можуть, бо не можуть собі уявити, що така шара існує, і за неї ще близька 5000 грн в місяць платять... (ну, не всім, звісно, платять, але я стабільно на цю суму виходив, особливо легко це вдавалось, коли зовсім-зовсім не працював і нічого не робив...) ггг. Коротче кажучи, в цьому моєму вчинку у мене теж нема ані прихильників, ані підтримки - всі кажуть що я довбанутий безглуздий збочинець, якому життя надто солодке... Але я не спорю з ними. І скоріш за все вони праві. Але саме таке життя мені надає найбільшого задоволення! І саме так я і буду жити - щоб подобалось мені, і було на користь для всіх інших!

Став більше добра та любові віддавати в навколишній світ. Хмм... Став розмовляти з водою та повітрям так, начебто вони - живі істоти... Коли прокидаюсь - дякую їм за те, що вони дарують мені ще один день життя, який я зможу прожити щасливо та із користю. І саме так і намагаюсь жити - відкидаю зайве і займаюсь найголовнішим, найважливішим та найпотрібнішим. Іноді - для себе, іноді для інших людей, але завжди намагаюсь робити свої справи із любов`ю та вдячністю за те, що маю таку можливість - зробити себе та весь світ набагато кращим та приємнішим. Таким чином будь-яка робота, будь-яке спілкування - завжди приносять радість та задоволення!

За 2008 рік я став набагато відвертішим із людьми. Став казати більше правди, та практично перестав брехати (зовсім перестати казати неправду чомусь і досі не виходить, але я працюю над цим моментом!) Також, здобув собі нових друзів, нових знайомих, і взагалі, весь рік був для мене саме таким, яким мені бажали, щоб він був, мої друзі та знайомі! Прикольно! Мабуть не даремно я був Дідом Морозом? Можливо, всеж-таки чуда трапляються, а бажання здійснюються? Подивимось та з`ясуємо все це в році, що вже настав!

Життя прекрасне!

Китайські лікарі кланяються 11-річному хлопчику з раком мозку, що врятував декілька життів, жертвуючи свої органи 

            Ймовірно "Е" є першою літерою слова.
            За текстом можна гадати, що йдеться
            або про Землю (Earth), або про життя,
            існування (Existence), але оскільки
            це тільки моє припущення, то в перекладі
            залишив оригінальне скорочення.


Е

E is for the comfort,
      Е призначено для втіхи,
You give to me
      що Ти даруєш мені.
E is for the peace, I feel inside
      Е існує для миру, я це відчуваю в душі,
E is for the good times
      Е призначене для процвітання,
That go against the bad times,
      що долає занепад.
E is for the world you gave us
      Е призначено бути світом, яким Ти обдарував нас,
And left us here behind
       а потім... забув про нас.

They say
       Люди запитують:
Tell me what's so wrong with E
       Скажіть, що трапилося з Е?
That's what I hear them say
       Ось що я чую від них:
Tell me what's so wrong with E
       Скажіть мені, що діється з Е?
That's what I hear them say
       Ось єдине, що я чую від них.
Let's talk about it
       Ми маємо говорити про це!

E is for the reason
         Е - це те, що обґрунтовує
To live through urban grey
         наше життя у кам'яному міському присмерку.
E is for the warm glow,
         Е - для того, щоб випромінювати тепле світло,
That takes the fear away
         що розтопить всі страхи.
Show us what is better
         Скажіть, хіба є щось краще?
Why don't you stand inside these shoes
         І чому все ЦЕ - не для тебе?
Oh live with me each Monday...
         А натомість, поживи зі мною
         від понеділка до понеділка...
Let's see what you would do...
         і я побачу, що ти "заспіваєш"...
Which world do you live in?
        То в якому світі ти поселишся?
Which world did you choose?
        Який світ вибереш?
Hiding the tears, that's all
        Стримую сльози, та й годі...
No win No lose
        Ні перемоги, ні поразки.
They say
       Люди запитують:
Tell me what's so wrong with E
       Чому щось негаразд з Е?
That's what I hear them say
       Таке я чую від них:
Tell me what's so wrong with E
       Скажіть, що скоїлося з Е?
That's what I hear them say
       Ось єдине, що чути від них.
Let's talk about it
       Ми маємо говорити про це!

Мабуть у мене дійсно забагато вільного часу, яке я замість пошуку нових можливостей заробітка грошей витрачаю на колупання в дрібницях та деталях свого життя... А може і не тільки свого. Правда, до чужої долі ставлюсь тепер більш делікатно. Намагаюсь не втручатись в чужі справи, або принаймні робити це делікатно, щоб не зашкодити.

Ось, звідси і всі мої "заморочи" та "експеременти". Не виходить без них. Раніше покладався на досвід людей, яких вважав авторитетами... але до чого це призвело - мені не дуже подобається. Єдине, чому навчає сучасна система виховання - пристосування до всіх незручностей. Навчає бути універсальним, тихим, безконфліктним, смиренним... Прожити своє життя не висовуючи носа туди, де по ньому можуть щалбанів надавати (і не тільки можуть, а відразу і намагаються надавати кожному незнайомому носові якнайбільше щалбанів). Вчать тому, що тільки якщо сам навчишся давати щалбанів сильніших та більніших за інші, тоді і просунешся десь вище... А щалбани все-одно будуть завжди. Вище всіх вибратись неможливо.

Можна продовжувати думку далі... намалювати собі образ такої пірамідки в якій люди стоять на людях, багато хто намагається залізти нагору, для цього підминаючи під себе інших... Стільки інших, скільки необхідно для тієї вишини, на яку він зібрався. Хтось бореться - залишається на своєму місці, тримається за нього міцно... Хтось зкидає "верхолазів", і сам починає йти в гору.. а хтось здається та падає вниз, підставляє свою спину під усіх, і в такий позі загинається до смерті... Піраміда - динамічна, але дуже міцна та стійка форма. І мабуть щось там таке цікаве на горі знаходиться, раз всі в ній хочуть барахтатись... А може просто за компанію? Ну, не вірю я, що поруч з пірамідою нема вільного місця, на якому не потрібно лізти вгору, або тримати на собі тих, хто туди лізе, а можна просто займатись своїми справами... 

Різні думки... але зараз не про це хотів... З цього можу тільки сказати, що я більше не хочу карабкатись вгору... Подивився туди, замислився, що звідти мені б хотілось мати собі, і нічого не зміг вибрати. Нічого мене не кличе на верхівку цієї піраміди...

Сусідні піраміди такі самі... Російська трішки більша, Білоруська трішки менша... кучками по всій планеті повиростали пірамідки різних мастей, кольорів, розмірів, плотності населення... тільки суть однакова в них - на горі нічого чікавого для мене нема... може, з часом знайдеться якась нова мотивація, щоб знов прагнути гори, а зараз і дивитись в тому напрямку бридко

І ось, коли перестав витрачати весь свій час, всі свої сили, та всю свою думку на рух та боротьбу, так і почали нові думки з'являтись... Правда тепер життя пішло "в зворотньому напрямку"... Причини плутаються з наслідками... Теорія з практикою... Добре з поганим... 

Особливо дивно те, що зпочатку я щось нове починаю розуміти, потім відкриваю це в собі, далі починаю бачити складові, і лише тоді знаходжу людей, або літературу, які б могли мені пояснити, що це взагалі таке, звідки береться, як називається (чи колись давно називалось, доки не забулось), і що з цим можна робити...

А раніше все було навпаки - хтось про щось розкаже, потім це починає обростати подробицями та взаємо зв'язками з іншими темами, потім я починав розуміти як працює ця система, і лише тоді намагався роздивитись себе в ній...

Раніше я багато про що знав, але мало про що з цього думав, і ще менше про що мріяв... А зараз навпаки - багато про що думаю, але мало про що з цього знаю... І не намагаюсь вивчати все як в минулому, а навпаки - більше покладаюсь на випадок та інтуіцію... на власні здогадки... і з часом або впевнююсь в своїй правоті на практиці, або на мене починають сипатись з усіх боків уточнення, опроверження, різноманітні варіанти того, як цим можна "уткнутись в щось глобальне".

Якось не виходить написати так, щоб було більш зрозуміло, але на мою думку, і так вже достатньо.. далі тільки плутанину посилювати можна уточненнями.

Чому я взагалі про це пишу?

Да просто мене хвилює, що я втрачаю розуміння людей, з якими раніше рухався в одному напрямку... Тепер не можу пояснити ані причину зміни напрямку, ані мету... Чи слів мені не вистачає... чи сміливості... чи сам ще досі не все так чітко розумію...

Тільки відчуття... все моє нутро каже, що я все роблю вірно... Можливо, вперше за довгі роки - відчуваю, що роблю все вірно. Не знаю точно, для чого, і не бачу, куди прийду... Але там точно буде саме моє місце. Комфортне, зручне, благодійне. Там я зможу не тільки зручно існувати, а ще і творити майбутнє собі та своїм дітям...

---

Довго думав, чи потрібні коментари до цього запису? Хто мені може щось порадити, якщо тут нічого не зрозуміло взагалі? А потім вирішив залишити можливість коментувати... А може хтось щось і зрозуміє... А може комусь і близько? Або хтось таке питання задасть, що я у пошуках відповіді, і сам щось зрозумію в собі краще... Хай буде можливість спілкування... Завжди вона була, і хай так далі буде.

---

Всім добра, мої любі друзі!

Ваш, Миколка.

Трішки передмови:

Нещодавно я трішки змінив (оновив та освіжив) свою анкету для знайомств на цьому порталі, і перші реакції не змусили на себе довго чекати. Час від часу деякі дівчата пишуть мені листи на тему "ти хто такий, давай знайомитись". Мені це цікаво, бо куточок мого серця вже готовий прийняти до себе нову мешканку, і до цієї справи я ставлюсь серйозно та з відповідальністю.

В анкеті я залишив трішки загальної інформації, та прикмітку, що шукаю "копію себе". Ну, ті хто час від часу заглядають до мого блого-щоденника, ті знають мене певною мірою, а що до нових знайомств, то їм про це нема звідки дізнатись... Так ось, вчора отримав листа від дівчини, в якому вона запитала, а що саме я можу про себе розповісти такого, щоб людина зрозуміла, чи є вона схожою на мене, чи не є?

Ось, якого листа я написав, після тривалих міркувань над відповіддю. (а потім вирішив зберегти його собі на згадку)

[ Читати далі... ]

---

Средняя продолжительность жизни в Украине составляет 67 лет (мужчин 61,5 , женщин - 73,4), что ниже, чем в странах Восточной Европы на 4 - 5 лет, а странах Западной Европы - почти на 11 -13 лет. В разных регионах Украины люди стареют по-разному, а диапазон колебаний общего показателя старения в отдельных областях достаточно большой - от 18,2% в Закарпатской области до 28,8% в Черниговской.

Самые высокие показатели старения отмечаются в таких сельскохозяйственных областях, как Винницкая (26,2 %), Черкасская (26,7%) , Полтавская (26,4%) , Сумская (25,8 %), Житомирская (24,8 %), а самые низкие - в Ровенской (19,8 %), Ивано-Франковской (21,4%) и Херсонской (22,5%) областях.

В документе также подчеркивается, что по состоянию здоровья 43,1 % населения Украины старше в работоспособном возрасте (41,8% городских и 45,0% сельских жителей) нуждаются в периодическом медицинском присмотре и профилактических реабилитационных мероприятий.

Житомирские медики приводят статистические данные, согласно которых среди населения старше 70 лет - 18,3% нуждаются в ежедневной социально-бытовой помощи, 82% постоянно принимают лекарства, а среди старших 80-ти лет - 20% нуждаются в специализированной психиатрической помощи.

Ориентировочная стоимость медицинского обслуживания в государстве, в среднем, на одного человека пожилого возраста составляет 675,8 грн в год, что в несколько раз выше от реального обеспечения. Также в государстве отсутствует единая скоординированная система гериатрической помощи населению, отмечается в документе.

Версии

Своє життя треба влаштовувати до тих пір, поки життя не почне влаштовувати тебе!