Русские земли, в том числе те, которые принадлежали другим этносам, подвергались захватам и расширению в разное время, в результате военных походов, дипломатических соглашений и других процессов. Процесс этот длился веками и затронул различные территории и народы.
Вот некоторые примеры:
Завоевание территорий финно-угорских племен:
В процессе расширения Московского княжества, русские земли включали в себя территории, населенные финно-угорскими племенами, такими как меря, мурома, весь и другие. 
Борьба с Золотой Ордой:
После распада Золотой Орды, русские княжества, особенно Московское, активно расширяли свои владения за счет бывших ордынских земель, включая земли современных Татарстана, Башкортостана и других регионов. 
Присоединение Казанского, Астраханского, Сибирского ханств:
В XVI веке Московское царство завоевало Казанское, Астраханское и Сибирское ханства, что привело к включению в состав России территорий, населенных татарскими, башкирскими, чувашскими и другими народами. 
Завоевание Средней Азии:
В XIX веке Российская империя завоевала территории современных Узбекистана, Таджикистана, Киргизии, Туркменистана и Казахстана, что привело к присоединению к России земель, населенных тюркскими и иранскими народами. 
Завоевание Кавказа:
В период с XVIII по XIX век, Российская империя завоевала Кавказ, включая территории современных Чечни, Дагестана, Грузии, Армении и Азербайджана, что привело к включению в состав России земель, населенных кавказскими народами. 
Завоевание Сибири:
В XVI-XVII веках, началось освоение и присоединение Сибири, что привело к включению в состав России земель, населенных различными сибирскими народами, такими как ханты, манси, якуты, тунгусы и другими. 
Завоевание Дальнего Востока:
В XVII-XIX веках, Российская империя расширила свои владения на Дальнем Востоке, включая территории, населенные коренными народами Дальнего Востока. 
Эти примеры показывают, что процесс расширения русских земель был длительным и включал в себя различные методы, в том числе военные походы, дипломатию и колонизацию. Завоеванные земли населяли представители разных этносов, которые в результате оказывались в составе Российской империи. 

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

  Невелике село розкинулося поблизу лісу. Одна з його вулиць, забудована дачниками, тягнулася вздовж узлісся. В деяких будинках тут люди проживали цілий рік. В основному це були пенсіонери, які вирішили покинути гомінке місто і доживати життя поруч з мальовничою природою.

  На подвір’ї одного будинку можна було побачити бабусю в інвалідному візку. До неї часто приїжджала рідня, але більшість днів вона проводила на самоті. Тільки ліс, на який вона дивилася годинами, допомагав їй зберігати душевну рівновагу.

  А в лісі, як і годиться, проживали лісові мавки. Це ті дівчата, які за свого звичайного життя не пізнали, що таке кохання. В яких не паморочилося в голові від погляду на коханого хлопця. Але життя яких обірвалося в юному віці. Такі дівчата потрапляли в місце між світами мертвих і живих, та жили вічним життям лісових мавок.

  Якщо не знаєш, що таке кохання, то й тужити по ньому немає сенсу. І мавки не тужили. Вони весело проводили час в своєму лісі. Сміялися і гойдалися на гілках дерев, а іноді заради забави лякали молодих хлопців, що приходили до лісу за грибами.

  Одначе у деяких мавок з’являвся сум, коли вони випадково бачили молоду закохану пару. В очах закоханих було щось значно більше, чим просто радість. І це наводило на роздуми. І в Олесі теж – однієї з мавок, яка мешкала в тому самому лісі.

– Ой, сестрички, як же мені інколи хочеться побувати на місці закоханої дівчини. Ви бачили, як вона дивиться на свого хлопця? Мабуть неймовірно щаслива.

– А воно тобі потрібно? Життя людей, це не тільки радість. Ти ж бачила ту бабусю, що завжди в інвалідному візку. Теж мабуть була колись щасливою. А зараз? А от у нас життя безтурботне. Чим не подарунок долі?

– Не знаю, сестрички, не знаю. Не спробуєш, не узнаєш.

– Взагалі існує повір’я, якщо мавка почне доглядати за невиліковно хворою людиною, то з часом хвороба відступить, а мавка в нагороду повернеться в світ живих. Та ще й при цьому не втратить зв’язок зі своїми лісовими сестричками. Кажуть, що деякі з нас пробували, але догляд за хворою людиною справа не з легких. Тому ніхто так і не витримав до кінця.

– Я б витримала.

– Ну, то йди то тієї бабусі в інвалідному візку. Але пам’ятай, що спочатку тільки вона буде тебе бачити. Лише згодом поступово все більше людей будуть тебе сприймати як живу.

  Олеся так і зробила. Погожими літніми днями вона відвозила бабусю в тінь лісових дерев, де повітря пахло сосновою живицею і лісовими травами. На лісовій дорозі вона сідала по одну сторону, а візок з бабусею ставила з другої сторони напроти себе. І годинами розповідала їй цікаві казкові історії.

  З часом Олеся так поріднилася з бабусею, що більше часу проводила з нею, а не зі своїми лісовими сестрами. І все більше людей бачили на лісовій дорозі не самотню бабусю, а й Олесю. Та це її не дивувало, бо так і мало бути.

  Дивувало Олесю те, що з перших же днів її міг бачити один хлопець, що в будь яку погоду і в будь яку пору року щовівторка в 14-35 проходив тією лісовою дорогою. Він їм усміхався, вітався, і йшов далі у своїх справах.

  З часом Олеся вловила себе на думці, що вже нетерпляче чекає на вівторок, щоб знову побачити того хлопця. Та й він все щиріше вітався, дивлячись в очі Олесі.

  Але нічого так і не змінювалося. Лише те, що бабусина хвороба на подив лікарів впевнено відступала. І настав той час, коли вона пішла ногами без сторонньої підтримки. Її рідня, не зважаючи на вмовляння, забрала бабусю до міста. Мов там нема кому за внуками доглядати.

  А Олеся залишилася на самоті. Вона іноді прогулювалася селищем, але до неї ні в кого не було діла. Радість змінилася сумом. Мавки їй дорікали, мов попереджали ж.

  Одна радість була в Олесі – вівторки. І одного разу вона не втрималася, підвелася і пішла за тим хлопцем. Він чув її несміливі кроки позаду, і тепла щира усмішка розквітала на його обличчі.

– Не відставай, а то ми спізнимось.

  Ці слова Микола вимовив з ніжністю і вони прозвучали, як запрошення. Олеся підбігла до нього і вони пішли поруч. Він взяв її ніжно за руку, і лісові мавки, які пильно спостерігали за молодятами, зрозуміли, що це і є те щастя і те кохання, про яке мріяла їх сестричка.

    Микола Казкар.

 

Де б його узяти таку пігулку. Якби вони існували. Береш одну, ковтаєш і через 15 хвилин тебе переносить на море. І щоб дія такої пігулки тривала 10 днів.

Лето. Вечер. Жарко.
Высоко в небе слышны перепевы невидимых птиц . На земле им подпевают сверчки
Ноздри волнует коктейль запахов сухой травы, полевых цветов и пыли.

Просёлочная дорога, как старая плёнка — хрустит под ногами временем.