хочу сюди!
 

Дария

36 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Щодо пошуку зниклих військовослужбовців.

  • 15.01.23, 21:38
Щодо пошуку зниклих військовослужбовців.
Категорично не можна:
1. Викладати його фото у військовій формі.
2. Писати останнє відоме місце перебування.
3. Тегати його сторінку в соцмережах, якщо на ній є фото в формі або інші ознаки приналежності до сил спротиву.
Чому не можна:
1. Він може ховатися у місцевих.
2. Він може виходити з оточення під виглядом місцевого або навіть під виглядом ворога.
3. Він міг потрапити в полон або ворожий госпіталь під виглядом мирного мешканця.
Такий пост може стати підказкою для ворога і значно знизити шанси на виживання.
Що можна робити:
Повідомити військову частину або державні органи в приватному порядку про довготривалу відсутність зв'язку. Це допоможе у пошуках, якщо, за якихось причин, його командування пропустило або залишило факт втрати зв'язку поза увагою.

Тим часом у глибинах океану...

Морський диявол...
Свою назву океанська риба отримала через ефектну зовнішність. Морський диявол виглядає воістину страхітливо і може налякати кого завгодно. Самці риби – типові альфонси. Вони кріпляться до великої самки і проводять практично все життя в такому положенні. Тобто, поки жіноча особина добуває їжу і дбає про потомство, чоловіча просто виконує функцію запліднення.


 




[ Читати далі ]

Українська музика 2060







0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

100%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Як це все припинити?

  • 14.01.23, 20:51
Просто є деякі обставини, які своєю наявністю заважають.. Там повинен бути спокій від цих всіх незнайомих його жінці людей. Там поруч з ним покоїться його жінка, тому нетреба до нього туди спускатися і тривожити тим самим їхні душі або сутності які там мешкають і мають певний зв'зок з іншими історіями. Залиште їх там у спокої, майте повагу до його жінки, яка терпіла при житті його самого ну і його...хворих.(.

Притча "Никогда не разговаривай с ослами"

  • 14.01.23, 20:17
Ослик сказал тигру: 
— Трава синяя. 
 
Тигр ответил: 
— Нет, трава зеленая! 
 
Вспыхнул спор, и они пошли ко льву – лесному царю, чтобы разрешить свои разногласия. 
 
Еще до того, как они добрались до места в лесу, где лев сидел на своем троне, ослик начал кричать: 
— Ваше Величество, а правда ли, что трава синяя? 
 
Лев ответил: 
— Да, правда, трава синяя. 
 
Осёл обрадовался и продолжил: 
— Тигр со мной не согласен, спорит и раздражает меня. Пожалуйста, накажите его. 
 
Царь зверей объявил: 
— Тигр будет наказан 5 годами молчания. 
 
Осёл радостно подпрыгнул и пошел дальше, довольно повторяя: 
— Трава синяя, трава синяя... 
 
Тигр, приняв свое наказание, спросил у льва: 
— Ваше Величество, за что вы меня наказали? Ведь трава зеленая? 
 
Лев ответил: 
— Действительно, трава зеленая. 
 
Удивленный тигр спросил: 
— Тогда почему же вы наказываете меня? 
 
Лев ответил: 
— Это не имеет никакого отношения к тому, какая трава - синяя или зеленая. Наказание ты получил из-за того, что такое храброе и умное животное как Тигр не может тратить свое время на спор с ослом. А потом еще и приходить ко мне с этим вопросом. 
 
Худшая трата времени - спорить с дураком и фанатиком, которого не волнует ни истина, ни реальность, а только победа его убеждений и иллюзий. 
 
Никогда не тратьте время на бессмысленные споры. Есть такие люди, которым сколько бы доказательств и фактов не предоставлять, они все равно не способны понять. Единственное, чего они хотят, - это быть правыми, хотя это далеко не так. 
Когда невежество кричит, интеллект молчит.


PS
Вот почему я отвечаю не на все комментарии и вопросы

Казка про самотній годинник.





  У будинку  старої бабусі на стіні вже багато років висить годинник. І хоча він живиться від батарейки, але в кімнаті, де панує тиша, його цокання чується досить виразно.  
  Роками годинник відмічає миті та довгі дні самотньої бабусі, яка звикла до нього, як до живої істоти. Розмірене цокання годинника створює в кімнаті атмосферу присутності життя, де час не зупинився і господарем не стало запустіння. 
  Бабуся завжди заздалегідь міняла в годиннику батарейку, і щоразу після цього він, наче із вдячності, починав цокати голосніше і навіть трохи починав поспішати.   
  Але цієї зими бабуся захворіла, і її забрали родичі до міста. Аж до самої весни. А годинник залишився висіти в порожній кімнаті. Йому здавалося, що ось-ось до хати зайде бабуся і звично подивиться на годинник. Він цього чекав і з надією продовжував невтомно цокати, хоча від смутку це цокання було не таким гучним і ритмічним.   
  Годинник дуже нудьгував в самотності, і якщо за вікном чувся якийсь шум, він з надією на повернення бабусі  починав цокати голосніше. Але старенька не поверталася…
   Довгими зимовими ночами в холодній кімнаті годиннику було особливо важко. Його механізми охолоджувались, і годиннику було важко підтримувати свій хід. Але він стійко тримався і чекав, коли відчиняться двері і на порозі з'явиться  господиня будинку. 
  До весни заряду батарейки майже не залишилося. Годиннику не хотілося вмирати, і він з  надією на повернення бабусі  якимось дивом продовжував підтримувати свій хід.   
  Довгоочікуваний день таки настав. Привітно скрипнули вхідні двері і поріг переступила господиня будинку.   «Дивіться, а годинник то йде» - здивовано сказала бабуся. У відповідь  годинник, використавши останній заряд  батарейки, з останніх сил зацокав часто-часто, хоча вже й зовсім тихо. І тієї ж миті зупинилися. В кімнаті стало тихо і порожньо, наче чиясь душа покинула цей світ. 
  Бабуся дбайливо дістала з валізи нову батарейку і вставила в годинник. І наче сталося диво! Годинник ожив і радісно наповнив гучним бадьорим цоканням всю кімнату. І було враження, що і кімната начебто прокинулася після довгого сну.