Синій чай: екзотичний напій...
- 10.01.24, 12:22
- ЖИТТЯ ТРИВАЄ
4
хочу сюди!
-
-
36 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років
Пошук
Стрічка заміток за місяць
Просто повезло.
- 09.01.24, 23:19
- одной фразы достаточно
Я не решал вас создавать, я просто хотел сделать Адаму компанию, а вам всем просто повезло.
Господь.
Господь.
14
Думки... різні
- 09.01.24, 18:24
Що ви робите, коли у вас на душі кепсько? Коли думки лізуть в голову і не дають спокою?
Я намагаюся їх відігнати, щось робити, знайти ідею, щоб перебити ті думки... Або просто пишу про те, що турбує. У такі моменти мене краще не чіпати і не задовбувати зайвими запитаннями. У такі моменти з глибини моєї душі здіймаються хвилі почуттів та емоцій з висоти найвищої хвилі цунамі. І це буває не завжди доречно, бо останнім часом я не буваю на самоті. А іноді так хочеться побути на самоті і віддатися тим хвилям почуттів, щоб вони потім ще довго мене не турбували.
Так, в цей момент мені трохи кепсько.
8
Мужчинам на заметку-!
- 09.01.24, 18:22
Для мужчин,информация к размышлению-!-Женщина даёт нам своё тело,лишь на время,а деньги,имущество,нервы и энергию забирает навсегда-!-Это не говорит о том,что я не уважаю женщин,если такое пишу,за что меня сразу начинают критиковать женщины-!-Это просто мои жизненные наблюдения-!-Вот и всё-!-Своего рода психология отношений между мужчиной,и женщиной-!-быть Добру-!
3
Для мужчин-!
- 09.01.24, 18:15
Мужчины не ищите женщин,ищите Деньги..женщины найдут вас Сами..Особенно на сайтах Знакомств-!-Здесь уже всё налажено,и отработано-за редким исключением-это те женщиы,которые действительн ищут серьёзные отношения,и своего мужчину(а не пополни мобильный,купи интимные фото,переведи денег на карту,т.д-спектр запросов очень большой)-!-И запомните раз,и навсегда-в этой Жизни никто никому ничего не должен,и не обязан,как в этом очень часто любят упрекать мужчин-!-Мужчина должен,только своим родителям,за то что он родился-!-Всё просто,как 2+2-!-А если мужчина будет чувствовать всеми фибрами своей души,что его любят,ценят,уважают и всегда ждут-то он и сам всё сделает,чтобы его женщина была самой счастливой-!-Есть конечно женщины,которые сами смогли заработать себе на хорошую жизнь,но очень часто они одиноки,со своими Айфонами и дорогими машинами,так как их гордыня не позволяет перешагнуь им красную линию,где она просто обычная женщина,как и все в этом мире-!-всё Крапка-!-быть Добру-!
1
Смерть кацапам!
- 09.01.24, 14:43
рускій мір це не тільки російська мова, а й сам стиль життя, який сформувався за 73 роки радянського(російського) правління в Україні...поки його не позбавимось - нічого путнього не буде!
язиг, памятнікі Пушкену і т.д. це маркери "рускаго міра", які кацапи приходять захищати туди, де їх тільки бачать...все кацапське треба зносити нахєр!!!
язиг, памятнікі Пушкену і т.д. це маркери "рускаго міра", які кацапи приходять захищати туди, де їх тільки бачать...все кацапське треба зносити нахєр!!!
4
Кіношники нам нахабно брешуть
- 09.01.24, 14:28
- НЕЙМОВІРНЕ ПОРУЧ
Хто з нас, переглядаючи черговий фільм про Середньовіччя, не мріяв жити у шикарному замку. З блакитних екранів нам демонструють розкішне життя в багато обставлених покоях, чудові вбрання та всілякі страви на красиво накритих столах. Але чи так красиво все було на той час?
Ми зібрали факти про середньовічні замки та палаци, які розходяться з образами, нав’язаними нам кіношниками.
- Для початку уточнимо, що замок і палац — це не одне й те саме. І різниця між ними полягає зовсім не в наявності башт. Замки, крім іншого, зводилися для захисту, що передбачає наявність товстих стін, важких воріт, веж для спостереження, оборонних ровів. Палаци ж є спорудою для мирного життя. У них є приміщення для балів, обідні та тронні зали, розкішно прикрашені кімнати.
- Тому припустити, що замок може бути затишним, складно. Замки були величезними, холодними будівлями, де гуляли протяги, а ще весь час було темно. Світло надходило з маленьких вікон, часто зовсім без шибок: у ті часи їх могли дозволити собі не всі.
- Замки не з’являлися немов за помахом чарівної палички. На їх будівництво були потрібні величезні вкладення та час. У середньому, щоб звести замок, потрібно було 10 років.
- Спочатку замки були дерев’яними. Дивно, але вони служили 5-6 століть. На жаль, донині вони не збереглися.
6
Екзотика...
- 09.01.24, 14:19
- ЖИТТЯ ТРИВАЄ
4
Пробуюся у письменництві. Ч.5.
- 09.01.24, 12:28
"Остання зустріч"
Кінець.
Незабутній день, вражаюча прогулянка. (Ах, літо. Куди ти пішло? Повернись назад.) Той же шлях, тільки назад. Біля воріт стояли дві ятки. Дівчина попросила морозива і Павло купив. Вперше вона щось у нього попросила. Вони вийшли на зупинку, дочекалися трамвая і поїхали назад на Привокзальну площу. Там він почекав своїх товаришів і вони учотирьох попрямували до автовокзалу. Двоє хлопців йшли позаду них. Павло тримав її за руку. Дівчині було трохи ніяково і водночас вона була щаслива, що знає його. Їй здавалось, що усі люди зараз дивляться на неї і заздрять їй, такій щасливій, радісній. У неї було відчуття, наче вона ось-ось злетить. Проте думка про розлуку прикувала дівчину до землі. Певно, через цю думку в її очах був смуток, а посмішка здавалася сумною. Але кожен з них розуміє, що рано чи пізно усе хороше закінчується. Ось і її радісне «хороше» закінчувалося.
Останній будинок, останній магазин, поворот і великі сині літери «Дніпропетровськ». Тільки на автовокзалі є такі літери. Ще трохи і все. Звичайним кроком вони підійшли до велетенської будівлі, звичайним кроком увійшли усередину, піднялися на другий поверх і вона пішла купувати квитки. Замовивши у віконечко квиток і отримавши його, дівчина повернулася до Павла, який стояв біля величезної труби-поручня. Вона обійняла його і притиснулася до його грудей. Як же ж їй хотілося залишитися з ним. Проте вона намагалася не сумувати, посміхаючись йому і цілуючи його. Вони стояли там і цілувалися.
- Тут же люди, - сказав він, коли вона перервала поцілунок.
- Ну то й що. Не вони ж цілуються, а ми, - відповіла дівчина.
Час йшов. Він поцілував її ще раз і пішов до товаришів, які чекали його унизу. Потім вони попрямували на зупинку, чекати свій трамвай, щоб повернутися у військову частину. Вона хотіла його ще раз побачити, хоча б здалеку. Під’їхала маршрутка і дівчина зайняла своє місце. (Все! Немає шляху назад. Вона одна, повернеться додому. Повернеться туди, де ніколи не буде його.) Через деякий час маршрутка зрушила і поїхала до виїзду з платформи. І вона побачила вдалині трьох солдатів. Серце стиснулося. (Воно ще не раз стискатиметься від думки, що вони не будуть разом.) Автобус минув один поворот, другий, третій, минув світлофори. Загалом, та сама процедура, що й при в’їзді у місто. За вікном промайнув вказівник зі словом «Дніпропетровськ», перекреслений червоною лінією. Так само перекреслюється все те хороше, що відбулося з нею у цьому холодному місті. Вони залишили місто. А попереду сто двадцять кілометрів шосе і її місто.
Подумки вона поверталася до нього знову і знову. В її пам’яті, немов кадри з фільму, промайнули усі події від дня народження до сьогодні. Набравши швидкість, водій гнав вперед, немов навмисно відносив її подалі від міста, яке стало для неї рідним, де вона зустріла свою любов. Увесь час дівчина думала про Павла, усміхалася. Намагалася поспати трохи, але нічого не вийшло. За вікном сідало сонце. Ось вони вже проїхали пів шляху, повернули на своє шосе, яке вело до Нікополя. Ще годину і вона побачить своє місто, але не побачить його.
Нікополь. Маленьке місто, навесні зелене і гарне, а взимку і восени похмуре. «Я повернулася, Нікополь. Я знову з тобою.» Вже стемніло. Дівчина вийшла з маршрутки і попрямувала на зупинку міського автобуса. Ось вона вже і вдома.
Ранок наступного дня. Дівчина прокинулася, оглянула кімнату, згадала вчорашній день… З очей по щоках потекли сльози. Так, вона усвідомила той факт, що це була їхня остання зустріч. З того дня вона не переставала думати про нього, не переставала любити його.
Вона і зараз любить його.
Увесь час, що вона провела з ним, усі ті хвилини спілкування з ним, вона поділяла його радість, що невдовзі він демобілізується і поїде додому…
8
