хочу сюди!
 

Дария

36 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Арифметика.

  • 24.05.20, 18:08

Помните анекдот: сколько в жизни женщины должно быть мужчин? Пять. Муж – ему ничего не показывают и ничего не рассказывают. Друг семьи – ему все рассказывают, но ничего не показывают. Любовник – ему ничего не рассказывают, но все показывают. Врач – ему все рассказывают и все показывают. Пятый мужчина – начальник. На неизбежный вопрос: «А ему как?» – отвечают: «Это как начальник прикажет».

Сьогодні, тут і зараз, в тилу і на фронті твориться нова історія

Кожен з нас вчинками чи бездіяльністю, любов’ю чи байдужістю будує власне майбутнє – Олег Володарський

 

Молитва за з’єднання всіх християн

Ти Господи, з’єднав різні народи у визнаванні святого імені Твого, благаємо Тебе за з’єднання всіх християн, а зосібна за християнські народи Сходу. Просимо Тебе, влий у нас усіх бажання єдности, щоб ми разом творили одне стадо під проводом одного пастиря. Учини, Господи, щоб вони перейнялися наукою своїх святих учителів, які є однаково й нашими отцями у вірі. Бережи їх від злого, що могло б їх від нас відлучити. Дух згоди й любові, що є знаком Твого перебування між вірними, нехай прискорить той день, в якім наші бажання злилися б з їхніми, щоб так кожний нарід усякої мови пізнав і прославляв Господа нашого Ісуса Христа, Твого Сина. Амінь.

 

Отець Ігор Шемяков, настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці (м. Чернівці)

Оголений нерв війни. Він пульсує болем в країні. В суспільстві. Між людьми. Біля могил. В церкві. Поруч з іконами. Неможливо описати словами всі ті почуття, що сповнюють душу тих, кому не байдужа Україна. Тих, кому не однаково.

 

Священик Ігор Шемяков народився в Росії, звідки родом його батько, але більшу частину свого життя прожив на Батьківщині своєї матері – на Донеччині. Його рідне місто сьогодні, на жаль, окуповане. Але він сам зробив свідомий вибір – залишитися українцем в Україні. Йому вкрай болить втрачена домівка. Але з Божою допомогою і в з молитвою будь-які випробування лише загартовують ВОЛЮ.

 

Отець Ігор прийшов до Бога через хворобу сина. Він спокійно розповідав нам історію свого життя, а я не міг не захоплюватися тим, скільки сили та мудрості в цій людині, як смиренно та мужньо він долає випробування, що посилає йому Господь. Я не побачив відголоску страждання в його очах. Лише мудрість набутого досвіду. Навпроти мене сидів життєрадісний, життєлюбний чоловік.

 

Говорив зі священиком, а в душі вистукувало: «НАШ!» Так, саме наш. Сьогодні, тут і зараз, в тилу і на фронті твориться нова, новітня історія України.

 

І я вкотре переконуюся в тому, що ті, кому байдужа Україна, в кому так і не пробудилося українство, залишаться на узбіччі історії. Адже кожен з нас вчинками чи бездіяльністю, любов’ю чи байдужістю будує власне майбутнє.

 

В кожного з нас є вибір. І, більше того, кожен з нас його вже зробив. Якщо ви думаєте, що особисто ви нічого не обирали і вам обирати не доведеться, значить його просто зробили за вас.

 

Якщо ви самі не оберете для себе Україну і не почнете будувати її майбутнє вже сьогодні, то замість вас ваше майбутнє і майбутнє нашої держави обиратимуть ті, хто це майбутнє собі присвоїв. Тому що кожен з нас своєю байдужістю сприяв тому, що наше майбутнє ділили і продовжують ділити між собою ті, хто сидячи на золотих унітазах нарізають золоті батони.


Тому і не дивно, що віднайшлася біомаса, вибачте, але не можу назвати їх людьми, котра хлібом-сіллю зустрічала ворога на нашій землі. Я переконаний, що понад усе сепарня боїться тих мешканців Донеччини та Луганщини, котрі понад усе люблять свою країну. Люблять Україну. І тільки вони зможуть пришити на місце такий рідний, але такий зболілий клаптик нашої любої Батьківщини.

 

Це їх глибинне і болісне питання, до якого я навіть боюся доторкатися. Та я переконаний, що в один із сонячних днів вони вільними УКРАЇНСЬКИМИ птахами полинуть додому, щоб назавжди виправити історичну помилку. Це написано в їх очах. Це читається поміж рядків. Це викарбувано в них на серці: «Донецьк – це Україна!»

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – отець Ігор Шемяков, настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці (м. Чернівці)

https://youtu.be/UmtuUoGuzeU

Время страшных

  • 24.05.20, 17:21

На прошлой неделе на меня трижды напали.

Какие-то бабы в блевательных масках пытались покусать меня, не вынимая лица из-под этих самых масок. Одна – возле платежного терминала Приватбанка, другая – в хлебном магазине, третья просто на тротуаре, когда мы шли встречными курсами и поравнялись. Все три, как сговорившись, предъявили мне: почему я нарушаю закон и не ношу на морде блевательницу? Преодолевая мучительное желание послать их в путешествие к волшебному Шмыгалю, я ответил всем троим нудно и стандартно: «Будешь ругаться – я на тебя чихну сочно, с брызгами вразлёт!». Это помогло – ревностные свидетельницы целебного Шмыгаля убежали быстрее, чем я успел рассмотреть их задницы. Однако, тетки эти меня раздраконили и я решил отомстить им заочно, и таким как они. Этот мой текст – и есть моё мщение. Аз им воздам щас!

Так вот, наши эти дни, когда пустые трамваи зачем-то ездят по рельсам Воскресенки и Троещины, есть эпоха (и даже не эпоха – а эра!) торжества страшных баб. Теперь они могут насладиться историческим своим счастьем, теперь они смогут реваншироваться по полной программе за все века и тысячелетия, когда красивые бабы угнетали их одним своим присутствием на этой дрянной планете, а подлые мужичонки воротили нос в другую сторону, туда, где пиво, рыбалка и накрашенные проститутки в кружевных чулочках.

Говоря об эпохе, и даже об эре, я намекаю о том, что время страшных баб пришло не на сезон, и даже не до следующих выборов ЗЕ. Оно пришло навсегда. Некрасивые бабы – это та страшная сила, которая ценой своей жизни не позволит, чтобы всё вернулось в исходное состояние. Ибо все бабы рождаются разными – или прекрасными, или страшными, или журналистками. Однако, маска-блевательница уравнивает всех.

Ещё вчера любая страшная баба страдала от мысли, что её могут поиметь только в темноте, и только сзади. А теперь любой мужичонка-олигарх, с пьяного глазу посмотрев на марлевую драпировку её лица, вынужден будет думать: там, за тканью, что-то есть! То есть, из вечного источника общественного напряжения страшная баба теперь превращается в игральный автомат. Подходи, прохожий, испытай свою судьбу!

Страшным тёткам, избавленным ныне от унижения собственной внешностью, представляется возможность на многом сэкономить. Теперь им можно не красить губы, ходить без зубов и даже небритыми.

На этих строках меня обожгло внезапное озарение: ставлю бочку дешёвой "Оболони", что среди нас есть такие адепты Шмыгаля, которые даже дома не снимают свой намордник, и даже под одеялом, прилипая к задрапированной своей (или чужой) жене.

 

5 хвилин ниття.

Тааак, старий добрий кофеїн і погнали. Заочка - це зло. Особливо моя заочка, бо моїм викладачам, як то говориться, з високої гори на те все. Перша сесія в магістратурі. Я тих езаменаторів ловила як мій батько карасів на ставку, от тільки в нього з карасями були якісь результати. Коли все ж ти зловив їх, ти здаєш один екзамен без підготовки, а потім через 5 хвилин, бо викладач спішить, здаєш другий усно і без підготовки. Раз було, викладач вийшов на 30 хвилин, бо йому там хтось халявні яйця приніс. І я така, як єбобо, сижу і думаю про високі матерії і ловлю співчутливі погляди прибиральниці. А ще було, що за 15 хвилин я здала і екзамен і залік і курсову в двох викладачів. 
 Ех, стара і добра очка, згадую тебе з любов"ю. Чоловік теж на заочному, програміст з досвідом вирішив отримати "бумажечку ламіновану", так коли сесія була під час карантину, то викладачі мали зробити дзвінок в Віберuhmylka і зробити скріншот, що свідчить про роботу зі студентом, так прости Господи, викладачка, яка приймала екзамен по "ОПЕРАЦІЙНИМ, мать її, СИСТЕМАМ", не могла зробити скріншот з двох спроб, і змушена була звати методистку на допомогу.... suicide.  Ладно, то наболіле.   А так все  як завжди, зварила сьогодні дерев"яного бурого рису і запекла рибу в духовці. Сита і то добре. То все проза. Буду щось корисне робити, та і чай холоне) Здибаємось

Мелодия на вечер...

Молочным ноктюрном печально, ажурно
Звучит в тишине саксофон.
Сыграй нам, Маэстро, то largo, то presto,
Той музы, что ты увлечен.

Сыграй нам те ноты сердечных иллюзий,
Багряных рассветов вуаль.
Что тонут, как звезды, в магическом блюзе,
Среди атлантических пальм.


6 Приголомшливих Уроків , які Повинен Знати Кожен. ))


6 Приголомшливих Уроків По Менеджменту, які Повинен Знати Кожен...
[ Читати далі ]