хочу сюда!
 

Lina

36 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 35-45 лет

Заметки с меткой «настоятель храму»

Від отця Олега віяло спокоєм та надійністю — Олег Володарський

Як виходив Ізраїль з Єгипту, від народу чужого дім Яковів,Юда став за святиню Йому, а Ізраїль Його пануванням!Побачило море все це і побігло, Йордан повернувся назад!Гори скакали, немов баранці, а пагірки немов ті ягнята!Що тобі, море, що ти втікаєш? Йордане, що ти повернувся назад?Чого скачете, гори, немов баранці, а пагірки мов ті ягнята?Тремти, земле, перед Господнім лицем, перед лицем Бога Якова,що скелю обертає в озеро водне, а кремінь на водне джерело!Не нам, Господи, не нам, але Йменню Своєму дай славу за милість Твою, за правду Твою!Пощо мають казати народи: Де ж то їхній Бог?А Бог наш на небі, усе, що хотів, учинив.Їхні божки срібло й золото, діло рук людських:вони мають уста й не говорять, очі мають вони і не бачать,мають уші й не чують, мають носа й без нюху,мають руки та не дотикаються, мають ноги й не ходять, своїм горлом вони не говорять!Нехай стануть такі, як вони, ті, хто їх виробляє, усі, хто надію на них покладає!Ізраїлю, надію складай лиш на Господа: Він їм поміч та щит їм!Аароновий доме, надійтесь на Господа: Він їм поміч та щит їм!Ті, що Господа боїтеся, надійтесь на Господа: Він їм поміч та щит їм!Господь пам’ятає про нас, нехай поблагословить! Нехай поблагословить Ізраїлів дім, нехай поблагословить Він дім Ааронів!Нехай поблагословить Він тих, хто має до Господа страх, малих та великих!Нехай вас розмножить Господь, вас і ваших дітей!Благословенні ви в Господа, що вчинив небо й землю!Небо, небо для Господа, а землю віддав синам людським!Не мертві хвалитимуть Господа, ані ті всі, хто сходить у місце мовчання,а ми благословлятимемо Господа відтепер й аж навіки! Алілуя!

Протоієрей Олег Сіренко, настоятель Храму св. мучеників князя чернігівського Михаїла і його боярина Федора

— Non nobis, non nobis, Domine Sed nomini tuo da gloriam

— Дай славу не нам, не нам, а імені Твоєму

Від цього священика віяло спокоєм та надійністю. Отець Олег уважно слухав запитання та відповідав на них щиро та просто. Він усвідомлює те, що сьогодні соціум дедалі більше втрачає віру в Господа, але знає і те, що матеріалістичний світ, навіть з усіма його благами та принадами, не здатен заповнити ту порожнечу, котра виникає в душі, котра не знає любові, Бога та молитви.

Любов, віра, милосердя, каяття перестали бути ключовими постулатами буття. Зараз душу лікують мотиваційними цитатами в інтернеті, а біль та порожнечу заглушають смачною їжею, красивим одягом та гаджетами останніх моделей. Мало хто замислюється, що ми маємо щось набагато більше, ніж визнані соціумом мірила успіху у вигляді соціальних благ, кар’єрних та фінансових здобутків, та одвічної гонитви за примарою успіху.

І мені дуже шкода, що примарність цих псевдоцінностей більшість з нас усвідомлюють лише тоді, коли лихо постукає у двері. В той час як щира щоденна молитва наповнює життя теплом, щастям та благодаттю. Душа наповнюється вдячністю за те, що послано Господом.

І замість постійної невдоволеності собою, близькими, зарплатою, державою ми рухаємося вперед, насолоджуючись тим, що маємо, радіючи кожній миті життя і в такому стані досягаємо набагато більшого. Люди добрі, з Богом в душі, вони зовсім інші.

Вони люблячі. Людяні. Милосердні. Небайдужі. Межа між байдужістю та вірою в кожному нашому рішенні. Милосердя допомагає не тільки іншим, воно зцілює душу того, хто його проявляє. Господь дарував нам здатність любити.

І дивовижна здатність цього Дару в тому, що чим більше любові ти віддаєш, тим більше її в собі примножуєш. І в цьому дивовижна, глибинна мудрість буття. Ти по-дитячому щиро та відкрито посміхаєшся Господу, а Він наповнює щастям твою душу.

І в цю мить ти розумієш, що гастрономічні шедеври, одяг останніх колекцій відомих кутюр’є, дорогі машини чи прикраси приносять лише задоволення, в той час, як ВІРА дарує справжнє щастя. Щастя, котре не в багатствах, а в кожній миті життя. Ти живий. Ти любиш. Ти віруєш. Ти щасливий.

Ось така «Сповідь» відбулася між нами. Сповідь віри. Сповідь про нас. Ми розмовляли, а я подумки дякував священику рідної церкви за те, що він подарував мені це відчуття єдності віруючих душ. Українських душ. Котрі моляться про мир на рідній українській землі.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — Протоієрей Олег Сіренко, настоятель Храму св. мучеників князя чернігівського Михаїла і його боярина Федора

Олег Володарський: Неймовірна мотивація – знімати «Сповідь»

Молитва до Пресвятої Богородиці

Пречиста Діво Маріє! Зі світанком цього дня вдаюся під Твій Покров і як добра дитина, благаю Тебе: Матінко моя Небесна, заопікуйся мною! У Твої руки віддаю душу мою і тіло, все моє життя. А Ти, добра Небесна Мати, будь найкращою Ненькою та Заступницею! Охороняй мене завжди сильним Твоїм Покровом у всіх небезпеках для душі і тіла. Заступайся за мене у Твого Сина та Своїми молитвами зменшуй Його Святий Гнів з приводу моїх гріхів! Бо я добре знаю, що Ти, Царице Неба, завжди успішно допомагаєш усім тим, хто з довірою віддається під Твоє заступництво. І твердо вірю, що під Твоєю Святою Опікою легше зможу уникати всіх небезпек для душі і тіла, та виконувати Божу Волю, а після смерти осягнути вічне щастя на Небі. Амінь.

Протоієрей Андрій Кук, настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці у смт. Оратів, Вінницької області

Духовні лідери Нації. Люди, котрим українці довіряють набагато більше, ніж свою долю. Довіряють свої душі, свої думки. І котрим каються та сповідуються. З якими моляться та звертаються до Бога. Я неймовірно пишаюся тією довірою священнослужителів, завдяки якій я вже третій рік поспіль подорожую Україною та знімаю «Сповідь» на очах у Нації і Бога.

Під акомпанемент осіннього дощу ми прямували до Оратова на зустріч зі священиками рідної Української церкви. В красивому, затишному храмі Успіння Пресвятої Богородиці на нас вже чекали Андрій Кук, Ігор Штим, Ярослав Мацюк та Вадим Новокрещонов. Четверо священиків, котрі, не зважаючи на зайнятість та негоду, знайшли час та можливість знятися у нашій програмі.

Це неймовірна мотивація працювати над «Сповіддю» та знімати нові й нові програми, і водночас неймовірна відповідальність, адже для усієї команди проекту надважливо виправдати цю довіру. В круговерті великих міст ми часто втрачаємо не тільки себе, а й Бога. І в тому дивовижна чарівливість маленьких містечок, сіл та селищ, де люди мають вдосталь часу, змогу та тиші, щоб постійно мати Бога в душі та звертатися до Господа.

Тому священик тут – істинний духовний лідер громади. А це неабияка відповідальність перед Нацією і Богом. Тому потрібно мати багато душі, віри та любові, щоб виправдати цю довіру. А потім ми дивуємося тому, звідки ж тут стільки патріотизму, любові до ближнього та до України. Все дуже просто – покоління за поколінням виховуються в любові до Бога і України і велика заслуга в цьому нашої рідної Церкви та українських священиків.

Із самого дитинства тут розмовляють з Богом. Малеча промовляє слова молитви і дорослішаючи усвідомлює глибину цих слів. Діти говорять з Богом. Вони совісні, добрі та милосердні. Я нікому не нав’язую своєї думки, проте мрію про те, щоб діти мали змогу спілкуватися зі священиком у школі і прошу у Господа такого виховання своїм майбутнім онукам та правнукам.

Та не менш важливою церква є і для дорослих. В храмі, під час спільної молитви, ми усвідомлюємо, свою єдність. Такі громади, поєднані спільною молитвою, надзвичайно потужні. Вони – фундація сильної, квітучої України. В цій молитовній єдності громади, єдності Нації велика заслуга українських священиків.

У отця Андрія Кука очі випромінюють світло. У нього ясний та надзвичайно добрий погляд. І в цьому добрі велика сила! Він дивиться в очі, розуміє навіть не сказане і з любов’ю обіймає душею. Люди, котрі багато часу проводять з дітьми, починають випромінювати особливе світло.

Андрій Кук, окрім священичого служіння, навчає маленьких українців музиці. Ми розмовляли, а мені стало тепло на душі від того, що поруч з нашими маленькими українцями є такі люди. Я як батько, для якого чужих дітей не буває, щиро радів за наших українських дітей, котрим Бог дарував щастя наповнювати душу молитвою та творчістю за мудрої підтримки цієї неймовірної людини.

Ми навчаємо дітей власним прикладом і водночас самі навчаємося у них по-дитячому щиро любити та вірити, довіряти та радіти. І завдяки тому, що такі священики, як Ігор Кук, підтримують як дорослих, так і дітей на шляху до Бога, то обом поколінням стає набагато простіше засвоїти уроки одне від одного і не втратити цей зв’язок поколінь. У своїй любові до Бога та до ближнього ми стаємо мудрішими та щасливішими і в цьому величезна мудрість тієї Любові, котру Господь дарував людству.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми  Протоієрей Андрій Кук, настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці (смт. Оратів, Вінницька область)

https://youtu.be/SR93_OkCd6o

Священики й капелани поміж собою називають його Батьком

З такими, як отець Микола Занкович не страшно дивитися в майбутнє наших дітей Олег Володарський (відео)

 

Молитва до святого рівноапостольного князя Володимира

О великий угоднику Божий, богообраний і богопрославлений, рівноапостольний княже Володимире! Ти відкинув зловір’я і нечестя язичницьке, увірував у єдиного істинного триіпостасного Бога, прийняв святе хрещення і просвітив світлом божественної віри і благочестя усю країну Руську. Тому, славлячи і дякуючи премилосердному Творцеві й Спасителеві нашому, славимо й дякуємо тобі, просвітителю наш і отче, бо через Тебе ми пізнали спасительну віру Христову й хрестилися в ім’я Пресвятої і Пребожественної Тройці; цією вірою ми визволилися від праведного засудження Божого, вічного рабства дияволу і пекельних мук; цією вірою ми прийняли благодать усиновлення Богові й надію на успадкування небесного блаженства. Ти є перший вождь до Начальника та звершувача нашого вічного спасіння Господа Ісуса Христа; ти є теплий молитовник і заступник землі нашої і всіх людей твоїх. Не може язик наш висловити велич та висоту благодіянь, вилитих через тебе на землю нашу, отців і праотців наших і на нас недостойних. О всеблагий отче і просвітителю наш! Зглянься на немочі наші і благай премилосердного Царя Небесного, щоб не прогнівався Він дуже на нас, бо через немочі наші ми щодня чинимо гріхи, щоб не погубив Він нас за беззаконня наші, але нехай помилує і спасе нас, з милості Своєї, нехай вселить у серце наше спасенний страх Свій, нехай просвітить Своєю благодаттю розум наш, щоб ми пізнавали шляхи Господні, залишили стежки нечестя й омани і подвизалися на стежках спасіння та істини, неухильно виконуючи заповіді Божі та настанови Святої Церкви. Благай, благосердний, Чоловіколюбця Бога, щоб Він продовжив на нас велику милість Свою: нехай визволить нас від нападу чужинців, від внутрішнього безладдя, заколотів і чвар, від голоду, смертельних хвороб і від усякого зла; нехай подасть нам добре полиття і врожай плодів земних, нехай визволить нашу землю від усякого лиха, нехай дасть пастирям ревність за спасіння пастви, а всім людям поміч у старанному звершенні служби своєї, і щоб вони мали між собою любов та однодумність і подвизалися з вірою на благо Святої Церкви; і нехай засяє світло спасенної віри в Україні нашій по всіх кінцях її, і нехай навернуться до віри невіруючі, і нехай зникнуть усі єресі і розколи, щоб так поживши у мирі на землі, ми сподобилися з тобою вічного блаженства, хвалячи і величаючи Бога навіки-віків. Амінь.

 

Отець Микола Занкович, настоятель храму святого князя Володимира, благочинний м. Чернівці

Благочиння (протопопія в православних до 19 століття, деканат в католиків та греко-католиків) — церковна адміністративна одиниця, яка обєднує декілька парафій (приходів) і є складовою єпархії. Головою благочиння є благочинний. До обовязків благочинного (декана) належить: турбота про збереження чистоти православної віри і належне духовно-моральне виховання віруючих; нагляд за відправленням богослужінь, за станом церковної проповіді, за достойним станом вівтаря, престолу, жертовника та всього храму в цілому; турбота про виконання постанов і розпоряджень єпархіальної влади; контроль за своєчасним надходженням парафіяльних внесків на утримання єпархії; надання порад священослужителям як стосовно виконання ними своїх обовязків, так і стосовно їх особистого життя; вирішення суперечок між духовенством і парафіяльними радами без формального судочинства і з доповіддю про найбільш значимі та вагомі інциденти єпархіальному архиєрею; розслідування церковних правопорушень за вказівкою єпархіального архиєрея; клопотання перед єпархіальним архиєреєм про церковні нагороди духовенства і мирян; внесення пропозицій єпархіальному архиєрею щодо заміщення вакантних посад у парафіях священиками, дияконами, псаломщиками і регентами; піклування про задоволення релігійних потреб віруючих у парафіях, де тимчасово відсутні священослужителі; спостереження за будівництвом і ремонтом храмів у межах благочиння; турбота про забезпечення храмів усім необхідним для звершення богослужінь і нормального парафіяльного діловодства; піклування про розповсюдження газет, журналів та іншої духовної літератури і виконання інших обовязків, покладених на нього єпархіальним архиєреєм.

Джерело https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BB%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D1%8F

 

Священики й капелани поміж собою називають його Батьком… Благочинний міста Чернівці отець Микола Занкович. Мудрий, спокійний та неймовірно скромний. Під час перебування на Буковині я побачив, що нам не вистачає програм зі священослужителями. Тоді я зателефонував до отця Миколи та попросив організувати нам зустріч зі священиками і запис програми. Він з увагою та доброзичливо поставився до нас і вкрай відповідально до прохання. Я відчував його турботу та підтримку протягом всього знімального дня.

 

30 років свого життя отець Микола присвятив служінню Нації і Богу. Нащадок династії священиків. Він священик у шостому поколінні, а його син, Іван Занкович, котрий врешті-решт також пішов сімейним шляхом, священик в сьомому поколінні.

 

Мені боляче та сумно від того, що шпальти ЗМІ переповнені якими завгодно новинами, заголовки майорять численними фактами біографії акторів, співаків, політиків, бізнесменів, і водночас сором’язливо мовчать про те, що серед нас живуть такі глибокі та усвідомлені у своєму служінні Нації і Богу українці. ЗМІ популяризують нові вбрання, модні покази та гучні вечірки селебрітіз й зовсім розучилися бачити, чути і говорити про справжніх та відданих.

 

Отець Микола із теплою посмішкою згадував, як він, тоді тільки висвячений священик, служив просто неба, а все що в нього було — це збитий дерев’яний хрест і стіл, позичений у жіночки із будинку неподалік. Саме так зароджувалася велич і краса храму святого Володимира…

 

Я сидів перед ним і мені було складно… Він посміхався та жартував і за його теплом та посмішкою неможливо було роздивитися те, яким складним та небезпечним було для його роду майже 200-річне служіння Богу і Україні. Я сидів і порівнював цинічне лицемірство тих, кого продають нам через ЗМІ — крадійкуватих фарисеїв та цю скромну і мудру людину, котра зробила і продовжує робити стільки добра.

 

Я не наважувався переривати запитаннями цю «Сповідь». Слова тут здавалися зайвими. Священик навпроти мене згадував, ділився своєю душею, а нас оточували Бог і тиша… Під куполом храму, котрий ця Людина будувала душею та власними руками. Храм надзвичайної краси — величний, світлий з дивовижними розписами на стінах і стелі він нагадує витвір мистецтва. Але по-справжньому вражаючим його робить саме любов і душа, котрі були вкладені в це місце ще до того, як з’явився фундамент храму. І зараз ними наповнений кожен сантиметр цієї величної споруди. Я молився в ньому. Я чув його. Відчував.

 

Отець Микола будував цей храм душею. Від самого дерев’яного хреста, котрий був встановлений на місці колишнього звалища. Його віра, молитва, терпіння та любов з Божою поміччю створили диво. Отець Микола так глибоко усвідомлює значення Господа в своєму житті, тому нікуди не поспішає, ні з ким не сперечається, адже він знає напевне, що з милості Божої трапляються дива.

 

Людина, в душі якої є Бог, спокійна за своє майбутнє. Син, онук, правнук, праправнук священиків, батько священика, українець, котрий душею розбудував храм, людина, котра усвідомила себе не тільки в служінні Богу, а й Україні. Сьогодні настав їх час. Час людей, котрі вірують в Господа, котрі присвятили своє життя служінню Йому. З такими людьми, як отець Микола Занкович не страшно. Не страшно дивитися в майбутнє наших дітей. Не страшно повертатися до них спиною, знаючи, що вони завжди підтримають, а не всадять ножа. Їх віра і мудрість ламають нав’язані внутрішнім і зовнішнім ворогом стереотипи та переконання. Саме існування таких людей наче сіль на рану для тих, хто так підло і цинічно зраджує та продає Батьківщину.

 

До нього треба просто так прийти, присісти поруч, насолодитися, відчувши себе маленькою дитиною поруч із мудрим батьком, і поговорити душею. Зболілим серцем. Отець Микола Занкович істинно любить Україну та українців. А щасливі діти його рідної землі наповнюють його душу радістю та щастям. Тим і священна наша рідна українська церква — ми відбудовуємо її своїми душами, своїми серцями і своєю вірою. Я прикипів душею до цього храму. Мені не хотілося звідти їхати. З того часу, як я познайомився з цим місцем, відчув його, я часто в молитві бачу себе саме там.

 

Моя душа завжди буде повертатися до вашого храму, отче Миколо. Там багато Господа. Там є безмежна і беззастережна любов Матері Божої. Там є Бог і Україна. Це остання стаття й остання «Сповідь» Буковинського циклу. Моє українське серце прагне з ніжністю обійняти буковинців, вклонитися їм і щиро подякувати. Це був мій особистий урок на зрілість Віри й відчуття правди та істини. Квітка-Буковина щедро відкрила мені свої скарби — діаманти людських душ. Я зачарований їх сяянням. Я і досі відчуваю захоплення, згадуючи гори кольору ночі. Відчуття сили та волі. Відкритість та щедрість душ… Багато зустрічей не відбулося через життєві обставини, але, мабуть, на все воля Божа. Але в мене залишилося знання, розуміння, усвідомлення буковинського громадянського суспільства. Саме ця Буковинська частинка мого життя залишиться в серці назавжди.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми отець Микола Занкович, настоятель храму святого князя Володимира, благочинний м. Чернівці

https://youtu.be/D9nKeeeNjDY

Незважаючи на юний вік, отець Іван має багатий життєвий досвід

Олег Володарський: «Іван гідний нащадок славного роду Занковичів» (відео)

 

Акафіст до свт. Миколая чудотворця

Iкос 9

Знаємо, богомудрий отче Миколаю, що красномовцi пустословнi й нечестиві посоромленi тобою, бо Арiя-богопротивника, що роздiляв Божество, й Савелiя, що змiшував Святу Тройцю, ти перемiг, а нас у вiрi православнiй утвердив, тим-то ми й шануємо тебе так:

радуйся, щите, що охороняєш побожнiсть;

радуйся, мечу, що посiкаєш безбожнiсть;

радуйся, божественних повелінь навчителю;

радуйся, боопротивних навчань нищителю;

радуйся, драбино, поставлена Богом, що нею здiймаємося на небо;

радуйся, покрово, Богом збудована, що багатьох укриваєш;

радуйся, бо ти немудрих умудрив словами твоїми;

радуйся, бо ледачих зворушив звичаями твоїми;

радуйся, незгасима свiтлосте Божих заповiтiв;

радуйся, пресвiтлий променю Господнiх наказiв;

радуйся, бо навчанням твоїм знищуються єретичні глави;

радуйся, бо тобою вiрнi сподобляються слави.

Радуйся, Миколаю, великий чудотворце.

 

Отець Іван Занкович, настоятель храму Св. Миколая (м. Чернівці)

Династія священиків

Гідний нащадок славного роду Занковичів. Зібраний, усвідомлений та відкритий. Будь-хто нервує перед камерою. Сучасний світ виставляє певні шаблони та рамки і в ньому вкрай складно залишитися собою й не потонути у вирі часу.

 

Саме тому, тим людям, котрі живуть душею і в байдужості до мирського, зовнішнього часто складніше за інших впоратися з хвилюванням. Адже коли вмикається камера, в їхньому житті з’являється сторонній глядач, до якого звертаєшся, до якого прагнеш достукатися. І якщо для мирян жити, оглядаючись на думку інших – звична справа, то для священиків таке відчуття досить незвичне. Саме тому священослужителі хвилюються ледве не більше за інших.

 

Отець Іван в юності спробував відійти від сімейних традицій і пішов навчатися на історичний факультет і встиг попрацювати на державній службі. І лише після того, як спробував іншого життя, зумів усвідомити, що його душа прагне храмової тиші, замість мирського шуму і метушні. Усвідомивши це, повернувся в лоно Матері-Церкви, повною мірою відчувши велич тієї духовної спадщини, котру заповіли йому покоління предків.

 

Він своїми очима бачив, як його батько разом зі своїми парафіянами будував храм. Бачив, скільки душі туди вкладено. І лише прийнявши служіння, усвідомив, яким прикладом любові та відданості став для нього батько. Усвідомлена, генетична любов до Бога і України. Любов, котра проявляється в служінні Нації і Богу.

 

Храм Святого Володимира Великого поділяється на верхній і нижній храми. Минаєш сходи вниз і ніби потрапляєш в інший вимір. Вимір тиші, любові та молитви. Кожен елемент, кожна ікона, кожна фреска виконані з неймовірною майстерністю і наповнені такою любов’ю майстрів до Бога і свого творіння. Цей храм – справжнє торжество Духу і майстерності. Настоятелем нижнього храму служить Іван Занкович.

 

Родина Занковичів так глибинно, генетично відчуває вдячність до Господа за те, що Він покликав їх до служіння Богу і Україні. Це відчувається в кожному погляді, кожному вчинку, кожному слові. Отець Іван говорив про те, як він відчуває свою країну, якою він бачить свою націю і що для нього важливо в сучасному громадянському суспільстві.

 

Незважаючи на юний вік, Іван Занкович має багатий життєвий досвід. Тим більш виваженим став його вибір присвятити себе служінню Богу. Слідування поклику крові стало для нього усвідомленим, пережитим вибором. І зараз він отримує максимальне задоволення від життя, слідуючи своєму покликанню – ділитися часточками своєї душі та допомагати іншим стати на шлях любові, молитви й каяття.

 

Як людина, котра на собі відчула, що таке буремне мирське життя, він добре розуміє своїх прихожан. І тим простіше йому на власному прикладі показувати іншим, яку насолоду та спокій дарує віра та молитва. Отець Іван з великою повагою поставився до «Сповіді» на очах у Нації і Бога. Моя душа раділа, насолоджуючись цим щирим діалогом з генетичним священиком рідної української церкви. «На все воля Божа», – бачив я в його очах. Храм, священик, Віра, Нація… в такі миті я так неймовірно пишаюсь тим, що я українець…

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Отець Іван Занкович, настоятель храму Св. Миколая (м. Чернівці)

https://youtu.be/r2PBdZ1c970

Отець Петро з гумором дивиться на квохтання кремлівських попів

Я сидів поруч зі священиком посеред Божого храму, а відчував себе вдома – Олег Володарський (відео)


Господи Ісусе Христе Боже наш, ми згрішили перед Тобою, і праведним Твоїм судом через неправди і беззаконня наші втратили мир і злагоду в Україні нашій. Ти, Господи, бачиш протистояння між владою і народом, Ти бачиш, як злі сили розпалюють ворожнечу і ненависть між людьми, Ти бачиш непримиренність між протидіючими силами. Неправда породила в нас насилля, страждання невинних людей і кров. Ти ж, милостивий Господь, що не до кінця гніваєшся, дивлячись на наші вікові великі страждання, голодомор, гоніння на Церкву, заслання і катування, а ще більше – на велике терпіння нашого народу, бо ми і в стражданнях, і в неволі не втрачали віру в Тебе, єдиного істинного Бога – Ти змилувався над нами і дарував нам свободу і державу. Дякуємо тобі за милосердя Твоє, і припадаючи знову дякуємо за Твою безмежну любов. Ми хоч і грішимо перед Тобою, але ж і Тобі єдиному служимо. Зглянься на нас, Чоловіколюбний Господи, і не карай нас гнівом Твоїм за наші провини вільні і не вільні, за наше протистояння і нерозумність, за нашу непримиренність, гордість і нетерпеливість один до одного, за наше небажання знаходити порозуміння. Але Ти, Боже наш, бачиш і навернення до тебе народу нашого, його віру і жертовність. Господи Ісусе Христе, Ти сказав: «Без мене не можете робити нічого». Допоможи нам знайти примирення між протидіючими силами. Пошли в наші серця любов один до одного, мир і злагоду, – благає Тебе Церква Твоя. Владико Многомилостивий, охорони нашу державу від тих, хто зазіхає на її незалежність і хоче розділити її. Господи, збережи нашу Українську державу, як Ти завжди оберігав християнські держави. Господи Боже, Ти керуєш народами і кожною людиною, ти даєш владу і відбираєш її, надихни нашу владу, щоб вона служила тим, хто обрав її, а не своїм інтересам, або невеликій частині суспільства. Навчи людей, особливо тих, що називають себе християнами, не продавати свою совість ні дешево, ні дорого, бо вона буде потрібна їм у житті. Господи, Спасителю наш, дай мудрість нашим народним депутатам, щоби вони приймали справедливі закони на благо народу і кожної людини, і не чинили неправди. Господи Боже наш, Ти є суддя праведний, пошли суддям нашим благодатну допомогу і пробуди їхню совість, щоби вони не дивились на обличчя, на посади і на гроші, а чинили справедливий суд, щоби люди остаточно не втратили надію на правдивих суддів. Нагадай їм, Господи, що скоро і вони стануть перед Тобою на Твій суд. Господи, напоум наших правоохоронців не застосовувати зброю проти свого народу, проти своїх батьків і матерів, братів і сестер. Навчи також нерозумних людей не спокушувати правоохоронців на насилля. Господи, Боже наш, сьогодні Україна переживає тяжке випробування. Це наслідок наших гріхів і беззаконь. Не карай нас надмірно, але зглянься на наші немочі, прости нам провини наші і допоможи нам знайти примирення і справедливість, захисти нас від видимих і невидимих ворогів наших, які хочуть поневолити нас, і помилуй народ наш, як Ти помилував ніневітян заради їх покаяння. Бо Твоє є милувати і спасати нас, Боже наш, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині і повсякчас і навіки віків. Амінь.

 

Протоієрей Петро Андрійчук, настоятель храму Пресвятої Трійці (м. Сторожинець Чернівецької обл.)

«Зараз ми всі розсипані частинки величної Нації, та спільна молитва здатна зробити кожного з нас спочатку цільними, а потім і єдиними, а значить непереможними»

Олег Володарський

Храм Святого князя Володимира. Величний сповнений затишною тишею. Сонячне проміння пробивалося крізь вітражні вікна і падали на центральний вівтар.

 

Отець Петро Андрійчук. Спокійна та добра людина, котра уважно спостерігає за співрозмовником і бачить набагато більше, ніж той хоче сказати чи показати. Я взагалі не помітив в ньому хвилювання перед програмою. Його привітність і тепла посмішка одразу привертають до нього. З ним затишно. Він говорить не лише словами, а й очима. В нього глибокі та усвідомлені очі, на дні яких виблискує теплий і добрий гумор.

 

Служки кремлівської церкви створили у свідомості пересічного українця образ священослужителя, котрий нав’язує нам лише відчуття провини й страждання. Священики нашої рідної української церкви, навпаки, сповнені любові та віри. Вони сповнені життям і проповідують життя з любов’ю до Бога і до ближнього.

 

Вони моляться за Україну та українців разом з українцями. Вони енергійні, дієві та патріотичні. Вони не нав’язують віру, проте щиро вітають кожного парафіянина, як того, хто постійно відвідує церкву, так і тих, хто переступає церковний поріг ледве не вперше. Український священик здатен почути кожного, поділитися з ним теплом Божої Любові, помолитися за нього.

 

Я сидів поруч зі священиком посеред Божого храму, а відчував себе вдома. Я грівся душею і відчував вдячність до рідної Церкви, слухаючи душею «Сповідь» цього сильного, духовного українця. У отця Петра Андрійчука румунське коріння, але свідомість і переконання усвідомленого українця.

 

Він з гумором дивиться на квохтання кремлівських попів на нашу рідну Церкву. Дивиться і мудро спостерігає за тим, як ненависть застилає очі та нівечить душу. Спостерігає за цими порожніми рясами, порожніми душами та молиться як за Україну, так і за ворогів. У нього настільки доросла душа, що йому стає сили не дати ворогу занапастити її злобою та ненавистю.

 

У нас з ним збіглися погляди на те, що в українській церкві, в українських храмах мають майоріти національні прапори. Сьогодні є багато позитивних прикладів тих країн, в яких держава і церква підтримують одне одного. Я всією душею сподіваюся, що за згодою Матері-Церкви і її парафіян, у порога нашої віри будуть майоріти жовто-сині та червоно-чорні прапори.

 

Інколи шукаєш істину. Наводиш доводи, плутаєшся у міркуваннях… А потім подивишся в очі священику своєї рідної церкви та бачиш в них стільки любові та добра! Стільки спокійної мудрості! Неймовірний феномен нас самих. Коли ми єдині у своїй вірі й боротьбі – ми непереможні. Та коли нас зіштовхують між собою – ми стаємо слабкими та безсилими.

 

Сьогодні ми отримали від Господа не тільки надскладні випробування, а й неоціненний подарунок – нашу рідну українську церкву. Бог любить нас. Він оберігає і направляє нас. Та декілька поколінь українців виявилися нездатні чути його. А сьогодні, коли ми стали патріотичні та богомольні, ми самі шоковані тим, наскільки Нація була близька до того, щоб втратити Бога і Україну і, як наслідок, саме право називатися Нацією.

 

Яку неймовірну силу має наша віра… щодня під тисячами храмових куполів українські священики, капелани, монахи моляться за Україну й до них в цій молитві приєднуються тисячі й тисячі парафіян. Знову подивився в очі отцю Петру і побачив там таке потужне і зігріваюче полум’я віри. В той же момент я відчув, як яскравіше розгорівся вогонь віри в моїй душі, напоєний полум’ям мого співрозмовника. В той день я зрозумів найважливіше для себе – коли у твоїй душі є Бог і Україна, мудрий Господь дарує тобі зустрічі з людьми, в очах яких ти знаходиш відповіді на всі свої запитання.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Протоієрей Петро Андрійчук, настоятель храму Пресвятої Трійці (м. Сторожинець Чернівецької обл.)

https://youtu.be/m8qhXnPWsxs


В отця Володимира в душі є Господь – Олег Володарський (відео)

 

Молитва за зцілення

Благослови, душе моя, Господа, і не забувай за всі добродійства Його! Всі провини твої Він прощає, всі недуги твої оздоровляє. Від могили життя твоє Він визволяє, Він милістю та милосердям тебе коронує. Господи, вислухай молитву мою, і благання моє нехай дійде до Тебе! Помилуй мене, Господи, – я ж бо слабий, оздоров мене, Господи, бо тремтять мої кості, і душа моя сильно стривожена... Гине тіло моє і моє серце, та Бог – скеля серця мого і моя доля навіки.

Я в ім’я Господа кличу: О Господи, визволи ж душу мою! Господь милостивий та справедливий, і наш Бог милосердний! Пильнує Господь недосвідчених, – став я недужий, та Він допоможе мені! Вернися, о душе моя, до свого відпочинку, бо Господь робить добре тобі, бо від смерті Ти визволяєш душу мою, від сльози моє око, ногу мою від спотикання. Я ходитиму перед обличчям Господнім на землях живих! Господь очі живим відкриє, Господь випростовує зігнутих, Господь милує праведних! Господь любить тих, хто бояться Його, хто надію складають на милість Його! Благословенний. Господь навіки. Амінь!

 

Молитва підсилює лікування

Михайло ГНАТЮК, завідувач відділення кардіоонкогематології обласної дитячої клінічної лікарні: «Знаю багато випадків, коли батьки, які до хвороби дитини не вірили в Бога, пізніше почали ходити до церкви і молитися. Якби не було поєднання зусиль медперсоналу, батьків і Бога – нічого би не вийшло. Зважати лише на одну з цих складових – неправильно. Бо часто трапляється так, що людина перестає лікуватися, починає ходити церквами та монастирями – і зрештою помирає. Тому, крім молитви, потрібне ще й кваліфіковане лікування. У моїй практиці траплялося і таке, що, здавалося б, безнадійні діти починали одужувати. Батьки зізнавалися, що багато молилися, замовляли служби божі у церквах і монастирях. Тому впевнено можу сказати, що молитва підсилює лікування. Зрештою, вона заспокоює батьків, вселяє у них віру і впевненість, що вони залишилися не наодинці з хворобою своєї дитини. Нам навіть легше спілкуватися з віруючими батьками. Вони намагаються допомогти нам, а не зашкодити»

Джерело: https://molbuk.ua/publicacii/84661-molytva-zcilyuye.html

 

Протоієрей Володимир Можарівський, настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці (храм лікарняний, м. Чернівці)

На території дитячої обласної лікарні стоїть храм. Невеличкий. Скромний. Але такий необхідний. Необхідний для того, щоб в найтяжчі миті життя нагадувати про те, що окрім Господа і молитви, сповіді та каяття нам ніщо не допоможе впоратися з горем. Коли страждаєш ти сам, з цим ще можна впоратися. Але коли біда торкнулася маленької беззахисної дитини – це часто більше, ніж ми здатні витримати. Адже в такі миті горе від тяжкої хвороби множиться на безсилля допомогти найдорожчим.

 

Писав про те, що перш ніж зайти в дитяче онкологічне відділення до Михайла Гнатюка, дивився на купол лікарняного храму і молився. Отець Володимир Можарівський, дізнавшись, що я був в його лікарні, запитав чому ж я не зайшов до храму. Я і сам задавався цим запитанням.

 

В мене ніколи не виходило байдуже пройти повз людське горе. Не вмію відводити очі й поспіхом іти жити далі, наче нічого не відбулося. Мабуть, саме тому зрозумів, що не зміг би тоді здужати дві програми, котрі торкаються такого сильного горя, яким є тяжкі дитячі хвороби.

 

Свій біль витримаю в будь-якому обсязі. Але біль близьких вбиває мене безпорадністю допомогти найдорожчим. Жити без шкіри, з оголеним нервом душі – це дуже яскраві, сильні відчуття. Водночас, коли чужі страждання ти відчуваєш самою душею, сильніше за власні, і вилікувати душу від того здатна лише молитва.

 

У священика Володимира Можарівського в душі є Господь. Ось звідки така сила в його слова і вчинках. Йому стає сил допомогти людям замінити біль на любов в людських душах, допомогти віднайти віру тим, кого горе штовхає в безодню зневіри.

 

Статтю про цю дивовижну людину я почав із розповіді про власні відчуття. Але лише тому, що хотів пояснити читачу, що я сам не зміг би дивитися на такий біль. Моїх душевних сил не стало б на таке служіння Нації і Богу. Моя віра не настільки потужна. А в отця Володимира це покликання від Бога. Стикаючись з неймовірним горем, йому вистачає сили та віри не тільки не захлинутися чужою бідою, а й простягти руку допомоги, вказати шлях до світла із цієї буремної безодні.

 

Я сам інколи знесилююся і навіть починаю нарікати на тяжкість дарованих Богом випробувань. Саме тому безмежно захоплююся цим священиком, котрий ледве не щодня допомагає своїм прихожанам наповнювати душу надією замість відчаю, вірою замість зневіри, адже я інколи навіть собі не можу дати ради, а отець Володимир не тільки впорався з власними «демонами», а й допомагає долати їх іншим.

 

Я слухав «Сповідь» цієї людини, затамувавши подих. Адже його віри і милосердя вистачає на сотні людських доль. Отець Володимир сповідував мене. Сповідував мене у моїй гордині, моєму страху, моїй нерішучості. Яка ж Буковина мудра. Мудра у своїй доброті і людяності. Я довіку дякуватиму Господу за те, що він дарував мені щастя почути її через «Сповіді» таких неймовірних людей.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – протоієрей Володимир Можарівський, настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці (храм лікарняний, м. Чернівці)

https://youtu.be/Dcpmu8zWZ3Y

Сьогодні, тут і зараз, в тилу і на фронті твориться нова історія

Кожен з нас вчинками чи бездіяльністю, любов’ю чи байдужістю будує власне майбутнє – Олег Володарський

 

Молитва за зєднання всіх християн

Ти Господи, зєднав різні народи у визнаванні святого імені Твого, благаємо Тебе за зєднання всіх християн, а зосібна за християнські народи Сходу. Просимо Тебе, влий у нас усіх бажання єдности, щоб ми разом творили одне стадо під проводом одного пастиря. Учини, Господи, щоб вони перейнялися наукою своїх святих учителів, які є однаково й нашими отцями у вірі. Бережи їх від злого, що могло б їх від нас відлучити. Дух згоди й любові, що є знаком Твого перебування між вірними, нехай прискорить той день, в якім наші бажання злилися б з їхніми, щоб так кожний нарід усякої мови пізнав і прославляв Господа нашого Ісуса Христа, Твого Сина. Амінь.

 

Отець Ігор Шемяков, настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці (м. Чернівці)

Оголений нерв війни. Він пульсує болем в країні. В суспільстві. Між людьми. Біля могил. В церкві. Поруч з іконами. Неможливо описати словами всі ті почуття, що сповнюють душу тих, кому не байдужа Україна. Тих, кому не однаково.

 

Священик Ігор Шемяков народився в Росії, звідки родом його батько, але більшу частину свого життя прожив на Батьківщині своєї матері – на Донеччині. Його рідне місто сьогодні, на жаль, окуповане. Але він сам зробив свідомий вибір – залишитися українцем в Україні. Йому вкрай болить втрачена домівка. Але з Божою допомогою і в з молитвою будь-які випробування лише загартовують ВОЛЮ.

 

Отець Ігор прийшов до Бога через хворобу сина. Він спокійно розповідав нам історію свого життя, а я не міг не захоплюватися тим, скільки сили та мудрості в цій людині, як смиренно та мужньо він долає випробування, що посилає йому Господь. Я не побачив відголоску страждання в його очах. Лише мудрість набутого досвіду. Навпроти мене сидів життєрадісний, життєлюбний чоловік.

 

Говорив зі священиком, а в душі вистукувало: «НАШ!» Так, саме наш. Сьогодні, тут і зараз, в тилу і на фронті твориться нова, новітня історія України.

 

І я вкотре переконуюся в тому, що ті, кому байдужа Україна, в кому так і не пробудилося українство, залишаться на узбіччі історії. Адже кожен з нас вчинками чи бездіяльністю, любов’ю чи байдужістю будує власне майбутнє.

 

В кожного з нас є вибір. І, більше того, кожен з нас його вже зробив. Якщо ви думаєте, що особисто ви нічого не обирали і вам обирати не доведеться, значить його просто зробили за вас.

 

Якщо ви самі не оберете для себе Україну і не почнете будувати її майбутнє вже сьогодні, то замість вас ваше майбутнє і майбутнє нашої держави обиратимуть ті, хто це майбутнє собі присвоїв. Тому що кожен з нас своєю байдужістю сприяв тому, що наше майбутнє ділили і продовжують ділити між собою ті, хто сидячи на золотих унітазах нарізають золоті батони.


Тому і не дивно, що віднайшлася біомаса, вибачте, але не можу назвати їх людьми, котра хлібом-сіллю зустрічала ворога на нашій землі. Я переконаний, що понад усе сепарня боїться тих мешканців Донеччини та Луганщини, котрі понад усе люблять свою країну. Люблять Україну. І тільки вони зможуть пришити на місце такий рідний, але такий зболілий клаптик нашої любої Батьківщини.

 

Це їх глибинне і болісне питання, до якого я навіть боюся доторкатися. Та я переконаний, що в один із сонячних днів вони вільними УКРАЇНСЬКИМИ птахами полинуть додому, щоб назавжди виправити історичну помилку. Це написано в їх очах. Це читається поміж рядків. Це викарбувано в них на серці: «Донецьк – це Україна!»

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – отець Ігор Шемяков, настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці (м. Чернівці)

https://youtu.be/UmtuUoGuzeU

Говорити про Бога – це талант, дарований небесами

І Любомир Мигидин наділений цим талантом. Він іде до проповідництва. Батько великої родини. Священик. Капелан – Олег Володарський


Псалом 109

Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я ворогів твоїх тобі підніжком! Господь із Сіону пошле берло сили Своєї, пануй Ти поміж ворогами Своїми! Народ Твій готовий у день військового побору Твого, в оздобах святині із лоня зірниці прилине для Тебе, немов та роса, Твоя молодість. Поклявся Господь, і не буде жаліти: Ти священик навіки за чином Мелхиседековим. По правиці Твоїй розторощить Владика царів у день гніву Свого, Він буде судити між народами, землю виповнить трупами, розторощить Він голову в краї великім... Буде пити з струмка на дорозі, тому то підійме Він голову!

 

Протоієрей Любомир Мигидин, капелан, настоятель храму Святих мучениць Віри, Надії, Любові і матері їх Софії (м. Чернівці)

Ми говорили з капеланом Любомиром Мигидином, а мені згадалася моя зустріч із священиком і проповідником Іваном Владикою в невеличкому містечку поблизу Львова.

 

Ми усі різні і всі по-різному сприймаємо те, що відбувається. Та серед нас є ті, хто із особливою увагою спостерігає за усім тим, що його оточує. І саме ця різниця сприйняття і впливає на нас при обранні життєвого шляху.

 

Любомир Мигидин – проповідник. Він глибоко відчуває вірність та мудрість Слова Божого і саме тому йому так боляче спостерігати, як люди марнують своє життя на непотрібну метушню і забувають про справжні цінності. Кожен з нас на проповіді в храмі по-різному почувається і по-різному себе поводить. Особисто мені проповідь допомагає глибше зануритися с Слово Боже і краще усвідомити Його Завіти.

 

Говорити з людьми про Бога – це не просто наука чи мистецтво. Це покликання. І це зовсім не просто. Це складний шлях, котрий вимагає максимальної концентрації та відповідальності за кожне сказане слово. Адже будь-яка фраза, будь-яка репліка може назавжди змінити чиєсь життя.

Та місія священика не обмежується тими його прихожанами, в житті яких є Бог, віра та молитва. Усвідомлення Бога приходить до нас на різних етапах життєвого шляху та в різному віці. І так важливо, коли ти вперше у свідомому житті, перехрестившись, відкриваєш двері храму побачити там привітну та теплу посмішку священика. Адже Червоний режим соціалізував нас разом з мокшанською сектою таким чином, що ми і в храмах звикли штовхатися ліктями і шикуватися в чергу за Благодаттю Божою. Злі, прискіпливі погляди єхидних бабусь, котрі спостерігають за кожним твоїм кроком, чекаючи, поки ти оступишся, щоб налетіти на тебе зграєю чорних ворон. Королівство кривих дзеркал. Жорстоке безжальне плюндрування ВІРИ. Саме тому нам так важливо відродити УКРАЇНСЬКЕ сприйняття рідної віри.

Священики, котрі проповідують, що Бог є Любов – це початок такого шляху. Ні, мова йде не про поблажливість до гріха та пороку, а про те, що кожен з нас діями чи бездіяльністю, свідомо чи не свідомо обирає хто пануватиме в його душі – Бог чи нечистий. І якщо не зробити цей вибір усвідомлено, його зроблять замість тебе. Здогадуєшся яким він буде, жовто-синій?

Нашій Матері-Церкві більше тисячі років, та на якийсь час ми ледь не загасили свічку віри… в страшні століття репресій та вбивств. А потім замість віри в Господа нам намагалися підсунути куполи кремлівських храмів, під сводами яких визнають лише одного хазяїна. Тепер же Нація повертає із забуття тисячолітню велич нашої рідної Церкви і вимолює у Господа пробачення за вікову байдужість до віри і молитви.

Немає шляху засуджувати. Є лише шлях повернутися до Господа і усвідомлювати Слово Боже. Саме тому я щиро переконаний, що говорити про Бога – це талант, дарований небесами. І Любомир Мигидин наділений цим талантом. Він іде до проповідництва. Батько великої родини. Священик. Капелан.

Людина думаюча, котра свідомо обрала життєвий шлях в служінні Господу. Такі люди переконливі і щирі. Совісні. Скромні. І при всьому цьому дуже не говіркі у повсякденному спілкуванні з близькими та друзями. Всі сили вони спрямовують у храмове служіння. На славу Господа нашого Ісуса Христа.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Протоієрей Любомир Мигидин, капелан, настоятель храму Святих мучениць Віри, Надії, Любові і матері їх Софії (м. Чернівці)

https://youtu.be/SymayW5vCwE

Божа обитель, на порозі якої нас зустрів отець Миколай Мних

Він спілкувався з нами дуже тепло. Ми відчули себе як вдома – Олег Володарський

 

Молитва за зцілення тіла

Ісусе, твої руки і ноги були пробиті. Пробитий був також Твій бік. Усе було пробите, щоб ми могли бути зціленими, і наше тіло, храм Святого Духа, очищене. Ісусе, через Твої терпеливо знесені терпіння, зціли нас! Зціли нетерпеливість наших хворих і тих, хто доглядає за ними. Ти знаєш, як страждання може зробити нас нетерпеливими. Віднови любов до нас, щоб ми могли зносити біль так, як Ти. Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ісусе, ти прийняв терновий вінок на голову і Тебе били по голові. Завдяки Твоїм ранам і вінкові із терня, зціли болі, які я маю в своїй голові. Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ти закривав очі. Віднови зір сліпим. Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ісусе, Ти слухався Свого Батька, Ти слухався Його Слова і прославляв Його Своїми устами. Віднови наш слух і мову. Зціли німих і глухих. Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ісусе, Своїми руками і ногами, пробитими цвяхами, зціли всякі види паралічу. Відкрий також усі стиснуті в кулаки руки. Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ісусе, Тобі відкрили груди і пробили Твоє серце. Зціли наше хворе серце, проблеми з кровообігом, кров’ю і кістками. Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Ісусе, ти страждав невинно. Я молюся за тих, хто страждає через байдужість безсердечних і зарозумілих. Зціли їх, Ісусе! Ісусе, Сину Давида, змилуйся над нами!

Маріє, ми з Тобою біля підніжжя Хреста. Ти знаєш наші скорботи, проблеми і болі та як страждають наші душі. О Мати Утіхи, як я дякую Тобі, що не є один(одна)! Я дякую Тобі, що Ти зі мною у болях і на хресті. Я простягаю до Тебе свою руку, я посвячую своє життя Тобі, так щоб я міг(могла) стояти біля Хреста Твого Сина.

Мамо, ось Твої слова: «Дорогі Діти! Я хочу день за днем одягати вас у святість, доброту, послух і любов Бога, щоб ви з кожним днем ставали красивішими і достойнішими свого Господа. Дорогі Діти, слухайте мої послання і живіть згідно з ними. Я хочу вести вас». О Маріє, Мати з ніжним серцем, огорни нас, приготуй нас, омий нас, щоб ми були готові служити нашому Господу Ісусу і служити один одному. (Помоліться: «Отче наш», «Богородице Діво», «Слава Отцю»)

Хай благословення миру, любові, милосердя і духовного та фізичного здоров’я зійдуть зараз з Хреста на мене і на цілий світ! В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь!

 

Протоієрей Миколай Мних, настоятель Храму Преподобного Іова Почаївського в селі Горинка, Кременецького району, Тернопільської області.

 

Їдучи звивистими стежками Тернопільщини в село Горинка до отця Миколая я згадував телефонну розмову з матінкою Наталією Кудрянською, що відбулася напередодні. Вона народилася на Тернопільщині і ще зовсім юною відчула поклик Бога, через що залишила батьківський дім. А тепер з такою любов’ю та ніжністю розпитувала мене про свій рідний край, одночасно згадуючи моменти свого дитинства.

 

Для мене душа місцевості – це люди, котрі її населяють. І в той день Тернопільщина відкрила для мене перлини своєї душі, познайомивши з Андрієм Біндасом, Віктором Панфіловим, Тетяною Кочергіною, Богданом Неділем. Саме тому, попри неймовірно складний та насичений день, втомлені але зачаровані, ми жадібно прагнули додати ще одну дорогоцінність у свою скарбничку знайомств.

 

Навіть метушня будівельних робіт навколо храму Преподобного Іова Почаївського не заважала відчути той благодатний спокій, котрим сповнена ця Божа обитель, на порозі якої нас зустрів священик з добрими очима та теплою посмішкою. Отець Миколай Мних. Він показав нам ікону Горинської Божої Матері. Незнайомий, але одразу такий рідний образ Богородиці змусив на мить забути про все у щирій молитві. Він спілкувався з нами наче з дітьми. Не зверхньо, а дуже тепло і по-доброму. Ми відчули себе вдома, де нас завжди приймуть та зрозуміють, щоб не сталося. Зловив себе на думці, що в стінах власного житла можна створити фізичний комфорт, сімейне тепло дарує емоційний затишок, а душі по-справжньому затишно стає лише під час молитви біля ікон.

 

Навпроти мене сидів священик, в очах якого я бачив абсолютне розуміння того, що зі мною відбувається. Більше того, я бачив там віддзеркалення власних відчуттів. Він подивися мені в очі і запитав, чи звертаюся я в молитві до святого Серафима Саровського. Я відповів, що так, звертаюся. Завіт священика щодня читати молитву цьому святому назавжди викарбувався в моїй пам’яті. Я із вдячністю прийняв цю настанову. Слова цієї молитви стали мені вкрай необхідні: «…мав великий дар лікування немічних душ, дар зцілення, дар прозріння…»

Отець Микола Мних. «СПОВІДЬ» авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/RpDBJZLiIao

Отець Роман Сливка – священик, котрий пише

Ієрей Роман Сливка. Ще до початку програми я побачив в ньому лідера – Олег Володарський

 

О, Діво Маріє, Мати наша, Отець Небесний зробив Тебе Храмом та інструментом Святого Духа, щоб, прийнявши від Тебе плоть, Предвічне Слово увійшло в світ і оселилося з нами. Ти, о Мати, завжди була для нас тією провідною зіркою, яка веде до дому Отця. Як колись в Кані Галилейській Ти говорила до наших праотців, так і нині Ти звертаєшся до нас зі словами: «Зробіть все, що Він вам скаже» (Ін.2,5).

Божий Притулок грішників, будь Господньою поміччю нам, недосконалим і немічним, Своїм Небесним Покровом бережи нас від зла, яке нам постійно загрожує. Скорботним втіха, як Мати, поможи нам, коли в нас вичерпується надія і сили для доброго християнського життя. Разом з нами випроси у Сина Свого хворим зцілення та благодать здоров’я душі і тіла для всіх слабких і страждаючих. Господньою ласкою і премудрістю дітей навчи любові до Бога і людей, до Святої Церкви і до нашої дорогої Батьківщини. Випроси їм у Христа Спасителя любов батьків і вихователів. Зміцни наші родини, щоб вони були сильні Богом.

Просимо, щоб молоді Господь дав належні сили і благословення бути вірною Богу, а також мудрість в пізнанні краси і гідності людської особистості, значення сімейного життя, велич материнства і відповідальність батьківства. Нехай за Твоїм святим заступництвом Отець Небесний пробудить й, передусім, серед нашої молоді численні покликання до священичого і душпастирського, чернечого та місіонерського, а також євангелізаційного і катехитичного, соціально-благодійного й іншого служіння та поблагословить її усіма необхідними для цього благодатями і дарами Святого Духа. А духівництву різних традицій та обрядів хай Він дарує мужність проголошувати Євангеліє Царства Божого і радість вірного служіння Твоєму Синові в Святій Його Церкві Христовій, котру нехай обдарує відновленням її єдності і цілісності, що була за першоапостольських часів.

У Вітчизні нашій просимо Тебе, аби Господь подав жити всім нам у ній в дусі єднання, правдивого миру й братньої любові і взаємодопомоги, дарував серце щире й відкрите назустріч потребам наших сусідів і співгромадян. Сьогодні ми ввіряємо себе Твоєму Небесному заступництву, тому що спокон віку ніхто не чув, щоб хтось із прибігаючих до Тебе, прохаючих у Тебе Божої допомоги, був Тобою, а відтак – Господом, покинутий (молитва св. Бернарда).

Віддаємо під Твій Божий Покров, о Маріє, нашу єпархію і всі громади на її території, щоб вони користувались належною свободою віросповідання. Нехай храми наповнюються правдивим служінням і прославленням Бога, а віруючі – з натхненням і радістю приступають до Слова Божого і Святих Таїнств. Молитвами нашими до Господа в скорботах не погорди, о, Володарко наша, Заступнице наша, Пресвята Богородице. Амінь!

 

Ієрей Роман Сливка, настоятель Храму Успіння Присвятої Богородиці у м. Збараж, Тернопільської обл.

Скільки себе пам’ятаю, я завжди прагнув писати. Із самого дитинства мене вабив писемний стіл та нічний торшер. Змалечку я полюбляв звук, з яким ручка залишає сліди на папері і запах чорнил.

 

Світ яскравий та захопливий. Він прагне любові та уважної ніжності. Досконалість природи допомагає нам усвідомити велич Божого замислу. Талант побачити та зуміти поділитися із іншими цією красою на полотні дано не кожному. Але ті, в кому сяє ця Божа іскра, часто втрачають зв’язок з реальністю, віддаючись творчості всією душею. Ті ж, хто творять словом мають відчути текст серцем. І лише тоді ці рядки можуть бути записані. Інакше це вже не творчість, а ремесло.

 

Отець Роман Сливка. Священик, котрий пише. Журналістика. Публіцистика. Він завжди серед людей. На ньому відповідальність за численні душі його прихожан.

 

Ще до початку програми я побачив в ньому лідера. Лідера, котрий усвідомлює свій духовний урок. Лідера – громадянина, українця, священика, батька, чоловіка.

Невгамовний та непосидючий. Завжди поспішає та сяє. Несе світло. Допомагає людям віднайти світло навіть в найстрашнішій пітьмі гріхів, сумнівів та відчаю.

 

Священники, монахи, капелани, вся наша оновлена Українська Церква сьогодні, як ніколи, потребує підтримки Нації. Більш ніж тисячолітньою історією нашої віри ми підтверджуємо свою вірність Богу.

 

І це треба культивувати та примножувати, наближаючись все ближче і ближче до загальнонаціональної молитви, до усвідомлення витоків своєї культури та генетики. Це всередині нас. Це мовчазна молитва, що передається від покоління до покоління вже 1037 років.

 

Ми здолаємо і внутрішніх, і зовнішніх ворогів. В Україні запанує МИР. Та мир душі може принести лише віра та молитва.

 

Я прошу у Бога ласки коли-небудь завернути мої шляхи до міста Збараж, коли в храмі Успіння Пресвятої Богородиці отець Роман служитиме службу. Стоячи в затишній напівтемряві храму, слухаючи молитву я буду впевнений, що зараз за нас усіх молиться до Господа сильний, чесний і самовідданий священнослужитель.

 

І не важливо, знатиме він про мою присутність чи ні. Найважливіше те, що я йому довіряю. Ми завершили нашу «Сповідь», а отець Роман ще переживав наш діалог.

 

Він проповідував. Я чув це. І ця проповідь, ця «Сповідь», назавжди залишиться в моєму серці. А значить одного дня я обов’язково потраплю на службу до цього священика, котрий проповідує ЖИТИ.

Отець Роман Сливка. «СПОВІДЬ» авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/rIsAVKUzasQ