[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

   Коли Сергію було лише якихось 17 років, а все життя було попереду, він, як і всі в такому віці, був справжнім  мрійником. Мріяв про далекі подорожі і дружбу, щасливе життя і кохання, про хорошу роботу і достаток. І про багато ще приземленого і такого, що було на грані фантастики і не не могло збутись.

  І, звичайно, він мріяв жити вічно. Сергій не розумів, чому деякі люди похилого віку спокійно чекають смерті. Дивні люди, думав про них Сергій. «От я не буду таким і не втомлюсь бажати жити вічно. Нехай це і нереально, але я завжди про це мріятиму» - розмірковував Сергій з закритими очима, сидячи на  лаві затишного парку.

– Ви хочете жити вічно, юначе? Ви точно цього хочете?   Несподіване звернення незнайомого чоловіка змусив Сергія здригнутися і розплющити очі.

– Хто ви?

– Я продавець вічності.

  Від такої відповіді Сергій посміхнувся і приготувався до цікавої розмови, прийнявши чоловіка за дивака.

–І скільки ви хочете за цю вічність?

– Суттєву дрібницю. Лише ваше забуття. Воно займе гідне місце у моїй колекції.

–Тоді я згоден.

  Життя Сергія проходило в буденному ритмі. З часом він забув дивну розмову про нібито придбану вічність. І тільки коли прийшла старість і час покидати цей світ, Сергій з усмішкою згадав дивного чоловіка. Що з дивака візьмеш? – подумалося йому.

   Але подальші події почали розвиватися дивним чином.  Біль у животі та дивне бажання плакати змусили Сергія здивовано оглядітись. На нього ніжно дивилися очі незнайомої молодої жінки, а сам він лежав  у дитячому ліжечку і сльози текли по його дитячому обличчю. І говорити він поки що не вмів. Одначе Сергій  пам'ятав усе своє минуле життя.

  Дивність і абсурдність становища змусили його згадати слова того дивного чоловіка: «Ви хочете жити вічно, юначе? Ви точно цього хочете?» І цієї миті до Сергія прийшло розуміння, що той чоловік був справжнім продавцем вічності.

  Тільки вічність ця виявилася дивною, у вигляді здобуття знову і знову нового життя зі збереженням пам'яті всіх попередніх. А також втратою того самого забуття, про яке говорив продавець вічності.

  Сергію знову доводилося ходити до дитячого садочка та школи, знову освоювати професію. Він проживав ті ж роки в тому ж часі.. Але щоразу в нього була матір'ю інша жінка, інша жінка була дружиною. Йому знову і знову доводилося втрачати рідних і зустрічати немічну старість. При цьому  пам'ять зростаючим тягарем лягала на його душу

  З нескінченними повторами життя він втратив відчуття новизни, розучився любити. Йому доводилося приховувати свою сутність, бо перші повтори життя закінчувалися в психіатричній лікарні.

  Сергій проклинав своє бажання жити вічно, і тепер його мрією було повернути втрачене колись по необачності своє забуття.

  Він прийшов до висновку, що не потрібно мріяти про вічне життя, а жити тим, яке надане зараз. А вічність нікуди не втіче. Тільки іноді дежавю буде нагадувати про її існування.

https://youtu.be/o4xX5McCX5s
Мені одне цікаво. Чому все Єрмак ?
Я далекий від того щоби захищати Єрмака , але...
Невже хтось не розуміє що в Єрмака така посада яка залежить від одного розчерка пера Зеленського. Не треба ні з парламентом узгоджувати, ні ще з кимось . Один розчерка пера і нема Єрмака.
І Зеленський вміє це робити. Він вже це робив. Був Богдан - один розчерк пера і нема Богдана.
Отож Єрмак , що б він не робив , відповідальність за все тільки на Зеленському.
І друге. Яке ми маємо право щось питати з Єрмака ?
Ми його обирали ?
Отож з Єрмака нехай питає той , хто його призначив і хто його утримує. А ми можемо питати лише з тих, кого обрали .
А от що всі оці диверсії які робить ніби Єрмак можуть виходити від Зеленського .

Не будемо забувати що Зеленський- давній трудівник російської пропаганди

https://youtu.be/MHNyliM2yTA

Він вбивав людям ті тези, ті нарративи, які стали ідеологією війни для народу держави- агресора
https://youtu.be/bfetNcDD1UI

Він змінився з тих часів?
Можемо сподіватися що змінився.
Але мусимо підозрювати що ні.
І тоді... Все лягає в масть.
Російський агент Зеленський тримає біля себе російського агента Єрмака, який працює на припинення західної допомоги Україні..

Великий японский воин по имени Нобунага решил атаковать противника, хотя врагов было в десять раз больше. Он знал, что победит, но солдаты его сомневались.

По дороге он остановился у синтоистской святыни и сказал своим людям:
— «После того, как я навещу святыню, я брошу монетку. Если выпадет орел - мы победим, если решка - проиграем. Судьба держит нас в руках»

Нобунага вошел в святыню и молча помолился. Выйдя, он бросил монетку. Выпал орел. Его солдаты так рвались в бой, что легко выиграли битву.

— «Никто не может изменить судьбу», - сказал ему слуга после битвы.
— «Конечно, нет» - ответил Нобунага, показывая ему монетку, у которой с обеих сторон был орел.