Мій щоденник
- 29.01.24, 16:51
- ЖИТТЯ ТРИВАЄ
Коли ми щось робимо - голова не залишається порожньою. Ми або думаємо про ті дії і справи, що робимо, або думаємо про щось інше. У будь-якому випадку - голова зайнята думками.
От і я, опускаючи жалюзі, подивилася у небо і подумала про сьогоднішній день. І чомусь... ні не чомусь, а просто пригадалося, що десь читала, наче люди звикли до війни. І одразу сама дала відповідь: "Не звикли, а адаптувалися".
Так, саме адаптувалися. Це слово найбільше підходить до того життя у Нікополі, яке я зараз веду. Та й не тільки я. Так, ми живемо, прокидаємося вранці (якщо пощастить), збираємося на роботу, займаємося своїми справами, ходимо і їздимо у гості, бачимося з друзями, навчаємося, плануємо, народжуємо. Живемо звичайним життям, як і колись. Тільки є одна невеличка... величезна відмінність - обстріли і сирени. Кожне місто України, якщо воно не зруйноване до найменшого камінчика, живе адаптованим життям.
Наше місто розташоване на березі Каховського водосховища (вже колишнього
), а навпроти ЗАЕС, де ховаються російські упирі. І кожного дня, кожної ночі з того берега на наше місто, на наші домівки, голови, на наше життя летять снаряди. Більшість нікопольців виїхало - хтось напочатку березня 2022 року, коли окупанти зайшли на ЗАЕС, хтось залишив місто, коли його почали обстрілювати. Проте ми усі не звикли, а адаптувалися до життя у місті, яке під постійним обстрілом. (А тепер окупанти з того берега ще й дрони зі снарядами запускають на наше місто.)
), а навпроти ЗАЕС, де ховаються російські упирі. І кожного дня, кожної ночі з того берега на наше місто, на наші домівки, голови, на наше життя летять снаряди. Більшість нікопольців виїхало - хтось напочатку березня 2022 року, коли окупанти зайшли на ЗАЕС, хтось залишив місто, коли його почали обстрілювати. Проте ми усі не звикли, а адаптувалися до життя у місті, яке під постійним обстрілом. (А тепер окупанти з того берега ще й дрони зі снарядами запускають на наше місто.)Неможливо звикнути до того, що не можеш вийти на двір, бо там над головою літають ворожі дрони. Неможливо лягати спати ввечері під звуки ворожої артилерії і не думати, що черговий снаряд може і не оминути твій дім. Неможливо звикнути до цього. До такого життя лише можеш адаптуватися і пристосуватися.
12
