Вже не один раз у коментарях я зустрічала думку, що питання української мови в нашій державі – то спірне питання. Скажу відверто, мене взагалі дивує така постановка цього питання – розмовляти українською в Україні є спірним питанням. (?????????????......)
Та розміркувавши трохи, я зрозуміла, що нічого дивного в подібних висловлюваннях немає… Адже прищеплення непристижності та другорядності української мови починається в Україні зі школи, де виховують у дітей українофобію. Чомусь українська мова завжди вважалась непристижною, другорядною, другосортною. Педагоги з української у школі, зазвичай, були дивакуваті та трохи помішані на класичних творах... На противагу російськомовним вчителям, які пропагували Великую Русскую Культуру и Классику...
Взяти б, приміром, сучасний шкільний буквар. Здається, що укладачі цього підручника зупинилися десь у минулому, бо постійно наголошують на поле, лан, гай, річку, вербу та хату під стріхою… Чи то в селі вони бували давно й не знають, що хати під стріхою вийшли із моди ще у позаминулому сторіччі, і зустріти їх можна під відкритим небом хіба що в селі Пирогово в Музеї української архітектури та побуту, чи то вже геть заклопотані навчальним процесом, зациклюючись на тій освітянській ниві, що й не бачать, що більшість школярів давно перебралась із села до міста, а в селі займають місця за партою лише п*ять-шість учнів на клас… Така відстороненість від сучасного життя, як мені здається, створює ще один аспект непристижності всього, що пов*язано з Україною та українським.
Ще одна хиба, на мій погляд, навчального процесу, що створює враження другорядності української мови. З програми української літератури для загальноосвітньої школи виходить, що значні літературні процеси зупинилися в Україні десь наприкінці 19 сторіччя, ну, може, в середині 20, а далі все проходить на зразок Шевченкових та Малишкових віршів… Тільки не подумайте, що мені не подобається Шевченко чи Малишко, якраз навпаки… Та хочеться наголосити, що в українській літературі, так само, як і в будь-якій світовій літературі, відбуваються процеси, що давно вивели її із рамок провінційності на світову арену, показавши світові такі постаті, як В.Шевчук, Л.Костенко, В.Стус, І. Малкович та інші. В нашій літературі уже встигли посивіти БУ-БА-Бісти, що вели літературний перед впродовж двох десятиліть, їм на зміну прийшов з потужним словотвором Сергій Жадан… Давним-давно хиткий фемінізм Марка Вовчка встигли змінити «ґендерні студії пані Забужко» та творчі експерименти таких літераторок, як Н. Білоцерківець, Г. Пагутяк, Г.Осадко тощо.
Слід сказати, що й український живопис давно вже визнаний за межами нашої держави і не пасе задніх. Варто лише пригадати імена таких Майстрів, як І. Марчук, А. Буртовий, В. Франчук та багато інших.
Та й кіно українське - давно не таке, як його хочуть нам показати - піф-паф та цьом-цьом...
А про успіхи українського спорту годі й казати, наперекір безгрошів’ю та організаційним негараздам українські спортсмени на Олімпіаді в Китаї посіли Україні 11 місце, показавши світові, що ми фізкультурно розвинена та спортивно спроможна нація.
Тому хочу ще раз наголосити – нам, українцям, є чим пишатися, а усім тим, хто не сприймає України та української мови, ще раз пораджу – придивіться ближче до країни, в якій ви живете, усвідомте, що то країна потужних традицій та самобутньої культури. Якщо не полюбіть її, то бодай прийміть...
А нам, свідомим, як у товаристві висловлюються деякі автори, бажаю пишатися своїм, українським, бо зазвичай поважають того, хто сам себе поважає.
Отож, ШАНУЙМОСЯ!
Славянский меридиан «Из Приазовья в Холмогоры»
Можно и посмотреть http://photo.i.ua/user/389552/62590/
Когда надежный, неприхотливый и комфортный «крейсер» Pajero Sport определяет возможности, образ жизни и скорость передвижения, то впечатления нанизываются на дорогу и создаются тем, что в непосредственной видимости и досягаемости с нее.
Дороги В пределах Украины, а это Донецкая и Луганская области, автобанов, естественно не попадалось. Степень заезженности дорог изменяется в зависимости от приближения к городам — как правило, на околицах асфальт получше, и к границам районов-областей — автодоры явно жалеют денег для смычки с соседями. Про дороги городов Донбасса рассказывать можно только с содроганием. Лишь Донецк, пожалуй, выгодно отличается от общей удручающей картинки. Там все-таки дороги строят, а не латают. Тем более впечатляет размах дорожного строительства в России. Начиная с трассы «Дон», четко прослеживается система. Приличный по протяженности участок дороги переполовинивают вдоль. По одной половине стоящие с обеих концов парни с рациями и жезлами поочередно пропускают в одну и в другую стороны колонны транспорта. А на второй половине полным ходом идут работы: либо сдирают сантиметров 20 асфальта и закатывают новый, либо по полной программе строят новое дорожное полотно. Задействован целый комплекс техники – экскаваторы, бульдозеры, грейдеры, асфальтоукладчики — KOMATSU, Volvo, Caterpillar, MAN — новой, много, полный комплект. Передвижные асфальтовые заводы обозначены циклопическими горами щебня, отсева, песка. Десятки самосвалов челночат на отсыпке и подвозе асфальта с пылу с жару. Экскаваторы сгребают с откосов и кюветов все — криволесье, кустарники, дерн — до глины. Потом на выглаженный утрамбованный грунт укладывают какую-то пластиковую крупноячеистую сетку, засыпают сверху чернозем — потом будет травка. И так — на протяжении… 3000 км. Солидная, видать, контора — ЗАО «ВАД». Объемы — громадные, капиталовложения — неимоверные, размах работ — гигантский. Да и технологии — самые современные. Это на федеральной трассе, где, справедливости ради, надо сказать, еще достаточно участочков по 300-500 км хорошо запущенных и даже грунтовых. Пришлось колесить и по дорогам, которые называют «направлениями». Сотни километров грунтовок, песчаных трасс, лесовозных «бетонок» и «лежневок» — наследие всемогущих когда-то леспромхозов, нынче покинуты. Добивают их лесовозы. Заглатывают их болота. Рушатся мосты. Но по ним ездят. Потому что другого пути нет. Богата Россия на реки. Потому мосты — отдельная тема. Респектабельные — к Москве поближе да на Вологодчине, пожалуй. А так – мостки. Но, опять же, их системно ремонтируют, расширяя вдвое. На тех дорогах, которые ведут из центра к нефти и газу. Мосты уважают. На грунтовых трактах по километру-полтора с обеих сторон от моста — добротный асфальт, чтоб не подмыло. А вот в лесах с мостами худо. Во времена все тех же леспромхозов были добротны, крепки и ухожены. Нынче убиты. А через Мезень да Вычегду — паромы. Для тамошнего сонного затишья их пропускной способности хватает. Да и дороги там под стать…
Сидела Кошька,умывалась
своей кошачьею слюной.
Страна не сразу создавалась...
Воспоминаньями больной,
.
Поэт кропал свои катрены
в Китае сделанным стилом:
"Воды, семян и удобрений..."
Стихи, подите все на слом!
.
Ловя мышей, котят рожая,
урчала Кошька на пещи.
Поэт, припрячь тупое жало,
наплюй в блокнот и помолчи.
Любка.
Де ти моя любка.
Мила, рідненька.
Добра, хороша.
Дівчина чепурненька.
Згадай як в дитинстві,
Нас всі ображали.
«Жених й наречена» :
Нам всі кричали.
Як на горищі
Спідниця в тебе спала.
Я тебе поцілував.
«Не чіпай» : сказала.
Облиш моя Любка.
Стосунки платонічні.
Зараз будуть в нас з тобою,
Заняття практичні.
Ти зразу з переляку,
Як хом’як тремтіла.
Зрозуміла потім : «кайф»
Та й ще захотіла.
І з тієї пори,
Розсудливішою стала.
І морозиво тебе,
Не задовольняло.
Став я тоді красти.
Й ніченьки не спати.
Щоб подарунки носити.
І тебе кохати.
І тепер сиджу в суді.
Сиджу й ледь не плачу,
Чужих людей й рідних,
Я обличчя бачу.
Лиш тебе в залі,
На диво не має.
З ким ти моя Любка?
Хто тебе кохає?
11 грудня 1997 рік.
Дмитро Дідківський.
Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/113747/
Вы читаете неофициальные новости! Подробнее... ГЛАВНАЯ
Сколько времени пользуюсь кодом для вставки видео на сайте, столько продолжаются проблемы с его использованием. Поясняю на примере: скажем я хочу вставить видео в свою заметку. Для чего я следую согласно инструкции, т.е. под выбранным видео-роликом нажимаю "Показать код ссылки" и выбираю в блоке Flash-плеер "код плеера".
Теперь же перехожу в режим Html (как это сделать описано в заметке "Как перейти в режим разметки HTML?") и пытаюсь добавить скопированный фрагмент кода где-нибудь рядом с кодом уже частично написанной заметки. Возвращаюсь в обычный (визуальный) режим просмотра, и тут начинаются чудеса - весь код заметки (текст, который я уже набрал до момента вставки видео) ПОЛНОСТЬЮ уничтожается без возможности восстановления!
Обойти баг получается только при нажатии сразу после вставки фрагмента кода кнопки "Публиковать" или "Сохранить в черновики". Следует заметить, после такой "успешной" вставки баг становится неприметным, а точнее - начинается обратная реакция, когда в частично написанную заметку код вставляется успешно, но уже невозможно вставить фрагмент кода видео в полностью пустую заметку.
Примечание для разработчиков: экспериментальным путем удалось установить, что для решения проблемы вставки фрагмента кода видео в пустую заметку достаточно вручную приписать непосредственно перед кодом закрытый тэг </embed> или любой другой. Тестирования проводились в Интернет-обозревателе IE6.
_A-S_