Любка.

  Любка.

Де ти моя любка.

Мила, рідненька.

Добра, хороша.

Дівчина чепурненька.

       Згадай як в дитинстві,

       Нас всі ображали.

       «Жених й наречена» :

       Нам всі кричали.

Як на горищі

Спідниця в тебе спала.

Я тебе поцілував.

«Не чіпай» : сказала.

         Облиш моя Любка.

         Стосунки платонічні.

         Зараз будуть в нас з тобою,

         Заняття практичні.

Ти зразу з переляку,

Як хом’як тремтіла.

Зрозуміла потім : «кайф»

Та й ще захотіла.

       І з тієї пори,

       Розсудливішою стала.

       І морозиво тебе,

       Не задовольняло.

Став я тоді красти.

Й ніченьки не спати.

Щоб подарунки носити.

І тебе кохати.

       І тепер сиджу в суді.

       Сиджу й ледь не плачу,

       Чужих людей й рідних,

       Я обличчя бачу.

Лиш тебе в залі,

На диво не має.

З ким ти моя Любка?

Хто тебе кохає?

11 грудня 1997 рік.

Дмитро Дідківський.

Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/113747/