Мы мерили ночь километрами. 

На трассах шоссейных дорог

Мы были немного наивные

И в поисках вечного счастья

С глазами большими невинными

Кидались на встречу ненастью 

Мы гордые были и смелые 

Боялись лишь лжи и обмана

А люди встречались сплошь светлые

Как окна старинного храма

Мы были всегда в настроении 

И ночи могли напролет

Потратить без капли сомнения

Кто молод был, тот нас поймет 

С годами остались как прежде

И в бурном отчаянии дней

Ценить стал намного я больше

 Своих настоящих друзей !

 SimpsonGomer

Для народу, тобто тих, хто мало рефлексує на навколишню дійсність, але багато працює для фізичного виживання, інтелігентом є будь-яка людина, яка чогось хоче. Чогось більшого за банальний споживчий кошик. Людина, яка прагне більше, ніж поїсти, поспати, поср… - однозначно "гнилий інтелігент" в очах "нормальної людини".


Совкове суспільство завжди культивувало "інтелігентофобію", а в певні історичні періоди їх, "козлов, коториє мєшалі ім жить", просто відстрілювали і кидали в ГУЛАГ. Нажаль, пострадянська інтелігенція щодня дає чимало приводів для подальшої "інтелектофобії" в суспільстві, але це вже окрема велика тема, чи, якщо хочеться, "дискурс"…

У фільмі Сергія Лозниці "Щастя моє" є монолог водія вантажівки, який потягне на політичний маніфест нашого часу. "Любимая работа, девченка, денег чтоб немножко. Что еще человеку надо для счастья?! …Ты главное не лезь! Куда не надо – не лезь… И это им не так, и то не так – все лезут и лезут куда их не просят. Воруешь – воруй, но не лезь! Возьми сколько надо и не лезь…"

Це і є класична "хата скраю". Гімн совка. А для "думаючого" середовища таких хат стало навіть більше: виїхати на стипендію, впіймати грант, сидіти і щось писати, залізти у соціальну мережу і там творити віртуальний словесний спротив, або взагалі нічого не робити.

Середовище колись активних громадян втекло чи то у "внутрішню еміграцію", чи то у "внутрішню окупацію". Самі себе загнали в схрони… Про легіон тих драчів-стусів, хто пішов "щось міняти на краще" нехай роздумують психологи, які вивчають "стокгольмський синдром". Колабораціоналізм – це їх інша "хата скраю", просто більш комфортна і з соціальним пакетом.

Держава оголосила війну більшості своїх громадян. Гуманітарну, судову, економічну, релігійну, інформаційну, правову. Зараз просто наступ активували на фіскальній, податковій ділянці фронту. Потім ще декілька інших українських фронтів відкриють.

Більшість із цієї більшості громадян, яким "оновлена" держава стала злою мачухою, цієї загрози не бачить, або не хоче бачити. У них найважча праця – щоденне виживання. Не до того…А ті, хто бачать та усвідомлюють це, – свідомо відмовляються прийняти виклик. Вони і далі мовчать у своїй внутрішній еміграції.

От коли вже відступати нікуди, бо далі лише новий Податковий кодекс і тотальна азаровщина, підприємці прийняли виклик до бою. Але знову, як і в середовищі "інтелектуалів", свій спротив одразу хочуть самообмежити, стерилізувати, пом’якшити, щоб режиму не було так страшно від їх акцій протесту.

Жодної політики, ніяких політичних вимог – лише економічні! А точніше: залишіть нам спрощену систему оподаткування, змініть ганебні пункти кодексу. А далі? А далі робіть собі, що заманеться! Нас уся ця ваша триклята політика не обходить! Страйкарі знову стануть працюючим малим бізнесом, який виживатиме поза державою у своєму малобюджетному світі торгівлі і послуг.

Оптимісти із глибин Інтернет-форумів радісно вітають "новий революційний клас" малих бізнесменів і завчасно авансом приписують їм ознаки "вічного революціонера", в яких з’явився "дух, що тіло рве до бою"…

Ще на зорі трейд-юніонів та профспілкового руху було тисячі подібних чисто "економічних" виступів. Результати були у кращому випадку часткові, а найчастіше - нульові. Це банальна боротьба із наслідками, а не з причинами. Треба долати систему, а не її, писані на коліні податкового міліціонера, кодекси.

Здобувши послаблення в податках, малі бізнесмени повернуться до праці, а на їх місце вийдуть бюджетники, щоб "вітати" новий Трудовий кодекс з не менш одіозними нормами. І почнуть боротися вже за своє право "виживати". І так по колу. Яка ж тут, до біса, соціально-економічна буржуазна революція?

Є чимало людей, які вже висловлюють обурення самим підприємцям, що позакривали такі зручні базарні ятки, щоб собі протестувати. Є доста "штрейкбрехерів", які пробують зірвати добрий навар на торгівлі, поки сусіди на мітингах.

Але ж є також і ті, хто бачить половинчастість і безперспективність такого "лише економічно-вимогливого" руху малого бізнесу. Сам час їм не мовчати, і словом – і ділом показати що таке солідарне суспільство. Врешті, пояснити згубність лише "економічного пакету вимог".

Уже найближчі дні покажуть, чи готові "інтелігенствуючі" виступити і вернутися із внутрішньої еміграції, вийти з "хати скраю" і пліч-о-пліч підтримати підприємців. Солідарність в Інтернеті – це лише ще один шлях до відступу та самообману.

Доброе утро. Оно сегодня по настоящему доброе. Я бы даже так сказал продуктивное и поучительное. Все что задумалось обязательно сбудется. Я в этом уверен. Я хочу рассказать о таком понятии как прошлое и как оно усваивается в нашем подсознании. Анализируя подсознание и карту его, каждый раз открываю для себя новые вещи и грани, оказывается можно не только менять образ происходящего и воспринимаемого их, но и кардинально переписывать восприятие прошлого разбираясь, тем самым улучшая собственное настоящее. Каким образом, а вы начните вспоминать и проматывать все что было перед сном, поймите на что вы не обращали внимание, а картинка то осталась. Посмотрите какие чувства вы недополучили или кого то обидели. Взвесьте все, эгрегор поможет. Вы поймете где вы правы, а где нет и тогда обретете интересную истину, которая будет для Вас откровением.
В моем же случае все немножко сложнее. Проматывая прошлое я заметил вещи, которые раньше не замечал. Все что воспринимают кристаллиты оно пропускают через себя эмоции и все не только физический мир, я не заметил этой особенности в индиго. Что я имею ввиду, обмениваясь энергией мы отдаем частичку себя и она заседает в глубине на всю жизнь. МЫ в момент можем связаться уже не путем эгрегориальной связи, а путем астрально-ментального контакта. Интересно до безумия. Увидев глаза можно промотать жизнь ))) Главное нужно понять зачем это надо и во время остановиться, а то можно и не справиться с чужой энергетикой.

Удачного всех и замечательного дня!

Copyright 2009-2010 Younew.com.ua

Ждали мы ждали и дождались!!
Сегодня идем на Шоу японских барабанщиков.

Билеты купили еще в июле. Ура!! Кто еще идет?

Что-то я проголодалась. Надо позавтракать. Потянуло на сладенькое.

Сьогодні ми відзначаємо День Свободи. Це свято тріумфу українського народу, що повстав 2004 року проти свавілля тодішньої правлячої верхівки.

Шість років тому 22 листопада мільйони громадян нашої держави вийшли на майдани й вулиці своїх міст, щоб сказати «Ні!» протиправним діям влади. Хвиля масових протестів, що накрила Україну в листопаді 2004 – січні 2005 року отримала назву «Помаранчева революція».

Цій події передували масові фальсифікації на виборах, брехливі повідомлення зі шпальт газет, радіоприймачів та телеекранів про стан справ у країні, про хід виборів та про основних кандидатів на пост Президента України, репресії студентів, які насмілилися протестувати проти такого життя.

Центром протестних заходів став столичний Майдан Незалежності та прилеглі до нього вулиці. Звідси й друга назва революції – Майдан.

Хоча ми вийшли на Майдан під помаранчевими прапорами опозиційного кандидата в президенти Віктора Ющенка, його підтримка не була основною метою революції. Багато хто з тодішніх революціонерів не вважав Ющенка найдостойнішим кандидатом на цю посаду. Проте всіх обурило те, що, порушуючи право народу самостійно обирати собі президента, нам намагалися нав’язати наперед схвалену вищими владними колами кандидатуру людини з, м’яко кажучи, невисокими моральними й інтелектуальними якостями.

Метою Майдану було забезпечення громадянам України права на вільне волевиявлення, свободи слова, свободи переконань, справедливого правосуддя, покращення соціальних стандартів. Саме за це мільйони людей мерзли на майданах нашої країни, жили в наметах, ризикували своїм життям і здоров’ям під час пікетів владних установ. Ми вийшли на Майдан і перемогли, довівши всім, що з нами варто рахуватися.

Проте це не єдина заслуга Майдану. Революція допомогла досі розрізненим українцям відчути себе єдиним великим народом. Це було свято народного єднання. Під час революції значно посилилася увага українців до рідної мови, культури, історії. Та й самі люди якось змінилися. Замість звичної байдужості до чужих проблем на Майдані панували доброзичливість і взаємодопомога.

Революція скінчилася. Ющенко став Президентом України. Революціонери роз’їхалися по своїх домівках. Здавалося б, усе.

Однак не все так сталося, як гадалося. Перший час нова влада ще сяк-так почала виконувати обіцянки, дані народові. Проте згодом все більше стала виявлятися невідповідність передвиборчих обіцянок і реальних дій. Президент та його команда потонули в усобицях, а тим часом жити в країні ставало дедалі гірше. Нехтуючи нагальними потребами українців, президент будував за шалені гроші меморіал та поливав брудом з телеекрану своїх колишніх соратників.

Коли настав час нових президентських виборів, довіра до чинного тоді президента впала до нуля. Інші націонал-демократичні сили так і не змогли об’єднатися й висунути єдиного кандидата. Так президентом став опонент Ющенка на виборах 2004 року Віктор Янукович.

Не можна сказати, що за ці п’ять років Янукович значно змінився на краще. Просто політики колишнього помаранчевого табору, поділивши між собою опозиційний електорат, звели свої шанси на перемогу нанівець.

З приходом нової влади почали зникати рештки відвойованих на Майдані свобод. Знову почалися утиски свободи слова. Журналістів, які протестують проти цензури просто звільняють з роботи. Почався наступ на українську мову, репрезентований проросійськими проектом Закону «Про мови в Україні» та заявою міністра освіти Табачника під час конференції в КНПУ імені М. Драгоманова. Верховна рада прийняла Податковий кодекс, який загрожує знищенням малому та середньому бізнесу.

Терпіння народу доведене до краю. Мало не щодня в столиці та інших куточках країни проходять акції протесту журналістів, митців, науковців, просто свідомих громадян. Наймасовішими такими заходами стали мітинги українських підприємців, які зараз поруч з нами.

Сьогодні ми зібралися на Майдані, насамперед, щоб пригадати ту унікальну подію, що сколихнула душі українців шість років тому, сповнила їх волі до перемоги й надії на краще. Проте це не єдина наша мета. Важливим завданням заходу є вираження громадського невдоволення діями влади. Ми хочемо нагадати депутатам і чиновникам, що народ України має власний голос.

Ми не хочемо далі жити так, як нас змушують. Адже ми варті кращого. Якщо влада нас не почує, ми готові знову вийти на вулиці й не розійдемося до переможного кінця. Якщо влада не хоче другого Майдану, вона має рахуватися з інтересами народу.

Мой друг открыл ящик комода своей жены и достал пакетик, завернутый в шелковую бумагу. Это был не просто какой-то пакетик, а пакетик с бельем. Он выбросил пакетик и взглянул на шелк и кружева! «Это я купил ей, когда мы первый раз были в Париже. Это было 8 или 9 лет назад. Она никогда его не носила. Она хотела сохранить его для особого случая... И сейчас, я думаю, пришел тот момент». Он подошелк кровати и положил белье к другим вещам, взятым из похоронного бюро. Его жена умерла. Когда он повернулся ко мне, он сказал: «Ничего не сохраняй для особенного; каждый день, который ты проживаешь, — это особенный случай». Я все еще думаю над этими словами: они изменили мою жизнь. Сегодня я больше читаю и меньше навожу порядки. Я усаживаюсь перед окошком и наслаждаюсь видами, не обращая внимание на сорняки и т. п. Я провожу больше времени со своей семьей и друзьями и меньше на работе. Я поняла, что жизнь — собрание опыта, который стоит ценить... и сейчас я больше ничего не сохраняю. Я каждый день пользуюсь своими хрустальными бокалами. Если надо, я надеваю свою самую красивую одежду, чтобы пойти в супермаркет. Мои любимые духи я использую тогда, когда хочу, вместо того, чтобы пользоваться ими только по праздникам. Такие слова, как «однажды» или «в один из дней», изгнаны из моего лексикона. Если это того стоит, я хочу видеть, слышать и делать вещи сейчас и здесь. Я не совсем уверена, что сделала бы жена моего друга, если бы знала, что ее не будет завтра («завтра», часто так легко воспринимается). Я думаю, что она позвонила бы семье и близким друзьям. Может, она позвонила бы паре старых друзей, чтобы помириться и извиниться за старые ссоры. Мне очень нравится мысль, что она пошла бы в японский ресторан (ее любимая кухня). Это мелкие несовершенные дела, которые мешали бы мне, если б я знала, что мне так мало осталось. Меня бы раздражало, если бы я не увидела друзей, с которыми я в один из таких дней должна была связаться. Раздражало, если бы я не написала бы письма, которые хотела написать в один из дней. Раздражало, если бы я не так часто говорила своим близким, как сильно их люблю.

Сейчас я не упускаю, не откладываю, не сохраняю ничего из того, что могло бы принести в нашу жизнь радость и улыбку. Я говорю себе, что день, каждый день, как и каждая минута, — что-то особенное. Расскажи об этом тому, кому ты действительно желаешь добра и кто дорог тебе. Но если ты слишком занят, чтобы потратить на это пару минут, и скажешь «в один из дней», «однажды», «завтра», — может ты и не сделаешь этого совсем. Все это я написала тебе, чтобы ты ценил свою жизнь и все то, что тебя окружает, и проживал каждый день со счастьем и пользой.

У меня от долгого сидения за компом просто горит спина! Пора присмотреть себе какой-нить матрас; Вообще, современные матрасы - это мечта. Пойду на склад матрасов!

      



       Запах..
       Запах свежескошенной травы. Как это приятно, чувствовать запахи!!
       Слышать ноты тончайших ароматов. Смешивать полутона ассоциаций. Вплетать аккорды  обстоятельств...
       И.. творить, творить, ТВОРИТЬ!! Ощущать себя хозяйкой собственного восприятия...
       Чуточку грусти, немного печали, легкомыслия и беспечности!! Гран счастья, улыбки и горечи...
       Ещё один взгляд на палитру... действительности. Неет!! Там нет всего необходимого!!
       Есть минимум, но этого недостаточно!!
       И воображение дорисовывает вероятное...
                     
                           Как прекрасно то...

.