Побувавши у червні цього року із вінницькими «Бідняжками» в чудовому селі Отроків на Хмельниччині, приблизно через місяць повернувся в ці краї уже сам, щоб остаточно закрити для себе гештальт по Миньковецькій державі – чудернацькому самопроголошеному утворенні на межі 18-19 століть.

 

1. Саме Миньківці були основним центром тяжіння цієї поїздки. Хоча вони давно не столиця, не містечко і не райцентр, у певній мірі залишаються основним ядром тяжіння для ближніх околиць. Тут найбільше мешканців (1,5 тис.), через село проходить автобус Вінниця – Кам’янець-Подільський. А от до сусідніх сіл, Кружківців і Притулівки, здається, транспорту немає взагалі. За своєю традицією, спочатку пішов до них – там мали зберегтися цікаві млини, а про «столицю» та її чудного покровителя буде трохи нижче. Отож полишаю Миньківці на потім, уходячи по вулиці з перспективою на церкву, що гляділа мені в спину:

 

[ Читати і дивитись далі ]

…и тут мне вдруг чудовищно захотелось картошечки. Любой. Пюрешечки, например. С котлеткой. Или даже ладно, хуй с ним, пусть будет с сосисками. Чтоб горяченькое все такое, пар над ровными желтыми волнами пюрешечки поднимается, и чтоб соленый огурчик непременно. И пивко, разумеется. Впрочем, ладно, хуй с ним, пусть будет водка – огурчик же соленый! Но водка чтоб была обязательно только с морозилки, чтоб запотевшая бутылка, и по ней капелька такая фьють прямо вниз. Ням-ням. А потом и пивко можно. А впрочем похуй, главное, чтоб пюрешечка была. Ясно, что к котлетке больше подходит не сильно изящный, но крепкий, как мой череп в битве с гопотой в 90-е, и немного копченый, как моя жизнь после 40, вискарь Jura, а к с сосисонам лучше подавать Macallan с его хересными нотками сухофруктов, спелой сливы и медовой сладости. Но водка тоже подходит. Да и пивко.

Или жареная картошечка, например. Есть ли вообще что-то вкуснее жареной картошки? Вряд ли. Я во всяком случае не пробовал. А я на своем веку перепробовал многое из высокой кухни: пельмени, вареники, макароши, жареные колбаски. Помню, в начале 90-х, на первом курсе, мы бухали так: скидывались, покупали кило-два картошки, бутылку-две водки, пачку-две юппи, и шли в гости, у кого родителей не было дома. Картошка чистилась и нарезалась мгновенно, тут же кидалась на сковородку, водка разливалась и незамедлительно выпивалась. Эх, студенты, головы молодые, горячие, нетерпеливые. Поэтому картошечка часто ставилась на стол непрожаренной, твердой и хрустящей, как морковка только с грядки. Непрожаренная жареная картошечка, ммммммм, ням-ням-ням. И водка с юппи.

Или вот даже картошка в мундире. Такая, знаете, шкурка треснула, деликатно обнажив желтую, как обоссанный снег, и такую же аппетитную картофельную плоть, и все это залито красивым вязким подсолнечным маслом, с одного боку тарелки кучка соли насыпана, как для текилы, с другой уже знакомый нам набор разносолов – огурчик, капуста, опята. Водочка, пивко, 16-летний лагавулин, тосканское каберне палео россо тоже где-то рядом. Но главное – немного разварившаяся картошечка.

А ветер при этом задувает беспощадно, холодно, зябко, промозгло, вокруг ни души, только мы с семьей и море. Стоим себе такие в районе Отрады, мерзнем, жена разливает за пустынными столиками горячий чай из термоса, как бы давая понять, что никто никуда отсюда не уйдет, пока не выпьем термос чая. А у меня в голове одна картошка, любая причем, да хоть и пирожок с картошкой тоже подошел бы.

- Наташа, давай картохи сделаем на обед?
- Интересно. Какой?
- Та любой. Хоть в мундире, если харит возиться с жареной или пюрешечкой.
- Ясно. Эх, а я только картошку вывела из нашего рациона, неделю ничего картофельного не готовила.
- Это ты зачем это такое делаешь с нами?
- Потому что картошка – это крахмал. А он абсолютно бесполезен для нашего организма.

Бесполезна. Поняли? Картошка, значит, бесполезна. Очевидно же, что чем бесполезнее продукт, тем он вкуснее. И лучше. В идеале, конечно, чтоб вредности было побольше, тогда вообще супервкусняшки получаются – пивко там, айл оф юра или просто запотевшая водка прямо из морозилки… Картошка им бесполезная… Вы людям с картофельной зависимостью расскажите, что это бесполезный продукт. Тут умереть можно без картофелина в организме, а они мне «бесполезный»… Саша Топилов

...в Алтагир привезли пострадавших от землятресения в Армении и расселили по домикам , наши соседи были семейная пара , я смутно их помню ,но помню ...мужчина был веселый и всегда угощал нас конфетами , она спокойна женщина ,вечерами моя баба , Тимофеевна завхоз , Баба Люся прачка и она , садились играть в карты , в дурака на пару , мы внуки и дети , крутились рядом ...наигравшись ,сидели разговаривали и вот тогда , глава их семьи научил нас карточному фокусу , я его помню наизусть , ночью разбуди -вспомню .
Суть его проста , 20 карт любых даешь зрителю и условие фокуса , запомни две и положи в колоду , тусуешь (да здесь они могут расстасаваться ,но малая вероятность )
и раскладываешь их по 5 карт , в 4 ряда , рубахой вниз ...спрашиваешь в каком ряду ?!!
Зритель показывает .
Ты делаешь вид , что чуфыркаешь -колдуешь , вобщем понтуися..и отгадываешь .
Я долго за ним ходил , покажите мол , как Вы это делаете !
Он улыбался и угощал конфетами .
Когда они уезжали , показал .
Наука
Умеет
Много
Гитик .
В этих словах , двадцать букв ,как и карт и все они парные .
Зная это , легко отгадать карты которые запомнил зритель .
Много лет спустя ,я понял почему он ни Игорю ,ни Андрею (внуки Тимофеевны ),ни Сереге с Таней (внуки Бабы Люси и Деда Валентина лодочника ) ,еще там были Ира Сергеечи внучка ,Антон Митрофаныча внук из Комсомольска на Амуре , ни внуку садовника базы , он приезжал из Чувашии , не помню его имя , к сожелению ,не показал ответ на фокус .
Я ходил на рыбалку ,каждый день или на гатку или выходил на веслах (мужикам лень с утра грести , вот они меня и брали , что бы греб ) привозил бычка , отборного ,мелочь выкидывал (сейчас крупный бычок , тогда мелочь )Баба моя жарила вечерами и всегда миску ,, давала армянам .
Наверно по этому .
Они были из Ленинокана .

Геть руки від святого – корпоративів під йолкой!

 

Гліб Бабіч

Можна вивести професійного блазня в президенти країни. Але ніколи не можна вивести професійного блазня з «ржачної версії президента».

Є такий бородатий анекдот, який говорить про все. Тому я його все ж таки розповім.

Жив собі заштатний другосортний провінційний актор. Справи у нього йшли так собі. Ролей не було. У театрі тільки ролі третього плану за копійки. Перебивався заробітками тамадою, масовиком і аніматором дитячих свят. Ну там, «утрєннікі», «ялинки» в сезон. Тобто «йолки». Життя нудне й безвихідне.
Але одного разу у нього задзвонив мобільник. На тому кінці зв’язку мила дівчина з приємним каліфорнійським акцентом представилася помічником Стівена Спілберга. І розповіла, що знаменитий кінорежисер знайшов в архівах фотографії та кінопроби провінційного актора. І, о диво, актор виявився саме таким, яким Майстер уявляв собі одного другорядного, але ключового героя нового блокбастера.
Дівчина відбарабанили умови контракту, де був окремий вагончик, масажист, тренер, сума в 5 мільйонів доларів і натяк на те, що наступна роль може бути головною. У Спілберга. Чи згоден вельмишановний пан?..
Майже знепритомнілий від щастя заштатний другосортний актор промекав «Згоден…».
– От і добре! – радісно підсумувала асистент Спілберга. – Я замовляю вам квитки на Лос-Анджелес. З візою проблем не буде – гарантую. Стівен зараз зателефонує послу.
Зйомки розпочнуться 24 грудня…
І тут…
Засмученим, але твердим голосом заштатний провінційний, нікому не потрібний актор відповів асистентці геніального режисера:
– На жаль, нічого не вийде, мадам! Ніяк не можу. Ні за яких умов. У МЕНЕ «ЙОЛКИ»!!!

Коли пішли розмови про «новорічний локдаун», на одному з телеканалів мене запитали – які у мене прогнози щодо термінів? І я відповів, особливо не замислюючись, – почнеться не раніше 28 грудня 2020, закінчиться не пізніше 24 січня 2021. Коли мене запитали – від чого я відштовхуюсь в своїх прогнозах, я відповів просто – від гастрольного графіку «95 Кварталу».

Власне, я був не правий на один день. І концерт, запланований на 24-е, їм доведеться відкласти рівно на один день. Але в моєму (частково) жарті все інше, на жаль, нагадує правду. В оточенні Зеленського, у фракції «монобільшості» давно не приховують ставлення до співвідношення локдаун/новорічний корпоративний «чьос». Кажуть: «Ви що?! Це ж час, коли люди заробляють. Люди!!! Заробляють!!! Не можна їх цього позбавляти!».

А тут ще й один цілком серйозний інсайдер розповів зворушливу історію. Про одну із зустрічей у найвпливовішого політика сучасності. Коротше, коли у нього запитали  «А чому ж локдаун не вводиться перед Новим роком? Це ж логічно? Адже свята максимізують контактність і зараження. І медики про це вже буквально кричать. Мовляв, або зараз, або буде пізно!». На що наймудріший з коміків і найкомічніший з можновладців відповів (зі сльозою в голосі): «Ну що ви! А ЯК ЖЕ КОРПОРАТИВИ?».

Розумієте, так? Бізнесу довелося буквально долотом забивати в голову влади неможливість «різких рухів» по відношенню до ФОПів під час епідемії. Бізнесу, громадськості та адекватним політикам довелося АКТИВНО ПОЯСНЯТИ владі, що необхідні не «підбадьорливі відео», а конкретна фінансова допомога в період «коронавірусних потрясінь» і усіляких локдаунів. І все це йшло і йде дуже туго. І поки на рівні обіцянок.

А на тлі ви можете задихатися в лікарнях (або вдома) без кисню. Можуть закінчиться останні резерви ліжок для хворих на COVID-19. Всі адекватні фахівці можуть кричати в голосину про те, що якщо вживати заходів, то ТЕРМІНОВО!
Але НІТ!
У НИХ ЙОЛКІ, курво!!!
Ось це вони розуміють. Це доступна їм економіка, політика та рівень державних рішень.
Тому інсайдеру я повірив. А ви самі вирішуйте.

Ні, я поважаю та розумію проблеми шоу-бізнесу та індустрії розваг. У мене багато друзів у цій сфері. І вони теж потребують підтримки і захисних механізмів. Але ж не ціною заробітку на бенкеті під час чуми. Тому що на кладовище звуть зовсім інших музикантів і взагалі не звуть коміків. І на поминках корпоративів не буває. Шоу добре виходить у живих і здорових. Для живих і здорових. Але не можна вивезти «йолкі» з другосортних артистів, що потрапили у владу. Навіть по новому асфальту на гроші «ковідного фонду».

Тому «шоу маст гоу он». Безглуздо і нещадно.

День не проходи,плиииз
Ночь пролетай
Так жить хочу...так и знай. :-)

Будущий лауреат Нобелевской премии по физике Игорь Тамм попал в плен к одному из отрядов батьки Махно.
Его отвели к атаману -"бородатому мужику в высокой меховой шапке, у которого на груди сходились крест-накрест пулеметные ленты, а на поясе болталась пара ручных гранат и огромный пистолет."
Колоритный боец "за народное счастье" угрюмо произнес:
— Сукин ты сын, агитатор и шпиён , ты зачем подрываешь вольную Украину!? Мы будем тебя убивать!
— Вовсе нет, - ответил Игорь Тамм. - Я профессор Одесского университета, и приехал сюда добыть хоть немного еды.
— Брехня! - воскликнул атаман. - Какой же ты профессор?
— Я преподаю математику, - сообщил ученый.
— Математику?...- переспросил атаман. - Ну тогда найди мне оценку приближения ряда Макларена первыми n-членами. Решишь - выйдешь на свободу, а если нет - расстреляю.
Игорь Тамм не мог поверить своим ушам: предложенная ему задача относилась к довольно узкой области высшей математики. С дрожащими руками и под дулом винтовки он сумел-таки вывести решение и показал его атаману.
— Верно! - произнес атаман, - теперь я вижу, что ты и вправду профессор. - Ну что ж, ступай домой.
Нобелевский лауреат Игорь Тамм так никогда и не узнал фамилию того махновского математика. Кто это был - неизвестно, его имя поглотила бурная революционная круговерть и пожар гражданской войны...
@@@.