Стівен Пайфер був послом США в Україні від 1997-го до 2000 року. Це були роки першої каденції президента Леоніда Кучми. Сьогодні Пайфер працює аналітиком в одному з найпрестижніших політологічних центрів Вашингтона – Brookings Institution. Він далі цікавиться Україною, пише багато про проблеми енергетичної безпеки. У розмові з Радіо Свобода він кілька разів наголосив, що корупція, особисті й корпоративні інтереси є найбільшою небезпекою для України сьогодні. Встановлення національної ідентичності, на його думку, є найбільшим досягненням за 20 років незалежності.

- Що, на Вашу думку, є найбільшою перешкодою на шляху демократизації і реформ в Україні?

С.П. -  Великою проблемою для України є те, що особисті й корпоративні інтереси випереджають національні. Це, отже, є проблемою для демократії. Багато політичних сил в Україні аж ніяк не цікавляться демократичними питаннями, їхня мета – це особиста вигода, а також корпоративна вигода.

- Чи Ви бачите спосіб цю проблему подолати, переконати політичних гравців в Україні, що національні інтереси є їхніми інтересами – якщо ці інтереси будуть забезпечені, тоді й їхні особисті та корпоративні інтереси матимуть кращі можливості? Чи може це свідомість, яка потребує більше часу, щоб проявитися? Може, це розуміння, яке або є, або його нема?

С.П.  Це потребує часу і є різні способи, як це осягнути. Електорат тут може відіграти важливу роль: просто не голосувати за тих, хто не підтримує національні інтереси. Одним із прагнень Помаранчевої революції було намагання прогнати стару гвардію з політики. На жаль, з різних причин, помаранчевий уряд не покращив ситуацію і не здійснив своїх обіцянок, що й викликало багато скептицизму серед населення. Щоб воювати з цим явищем, треба мати добрі антикорупційні закони, які неупереджено втілюються в життя. Я вважаю, що в Україні антикорупційні закони використовуються для переслідування опозиції, а це шкодить демократії та шкодить Україні.

- Здається, корупція існує в Україні споконвіку. Ми добре знаємо, що Україна успадкувала глибоко закорінену систему радянської корупції, яка з радянської просто перетворилася на капіталістичну. Ми дуже часто чуємо, що Україна має добрі антикорупційні закони, однак ніхто не збирається втілювати їх у життя. Кожен український президент говорив про боротьбу з корупцією, скликав антикорупційні комітети й комісії. Видається, що корупція – це єдине, що зростає в Україні.

С.П.   Багато країн воює з корупцією. Скоріше чи пізніше, ті, хто має найбільше користі від корупції, почне цікавитися верховенством права, щоб зберегти і забезпечити те, що вони здобули корупційним шляхом. Я припускаю, що українські олігархи воліли б не думати про те, хто буде наступним президентом, не журитися, що після виборів вони можуть втратити велику частину свого майна. Створення системи, де панує верховенство права, є корисною і для олігархів, однак поки що вони не поспішають її розбудовувати. Але, врешті-решт, думаю, що українське населення мусить знайти спосіб, щоб змусити український уряд застосовувати антикорупційні закони рішуче і справедливо.

- Навіщо олігархам боротися за верховенство права? Вони просто домовляться з будь яким новообраним президентом. Ситуація, яка зараз існує в Україні, не вимагає, щоб вони підтримували і розбудовували верховенство права для того, щоб зберегти свою власність.

С.П.   Так. Саме в такій ситуації я бачу велику користь у договорі з ЄС про Зону вільної торгівлі та нову угоду про асоціацію. Україна буде змушена змінити деякі закони і грати за європейськими правилами, я думаю, це матиме позитивний вплив і змусить Україну робити те, чого вона не хоче робити. Попри те, що багато українських політиків говорить про Зону вільної торгівлі з ЄС, вони не розуміють, наскільки радикальними будуть ці зміни, які вимагатиме від України цей договір. Отож, цей зовнішній стимул може змусити Україну взятися за корупцію.

- Що б Ви назвали найбільшим досягненням за ці 20 років незалежності? 

С.П.   Я думаю, що є досягнення. Пригадайте, як 15-16 років тому дехто запитував, чи вистоїть Україна як незалежна держава. Мені здається, що сьогодні в Україні існує сенс національної ідентичності, як у західній, так і в східній Україні. Може, на сході це почуття не є таким вираженим, однак мені видається, що які проблеми не існували б, українці готові вирішувати їх як нація, в рамках їхньої національної держави. Ця національна ідентичність є позитивним досягненням.

З економічного боку, ці 20 років були складними. Але якщо подивитися на інші колишні республіки, там теж з економікою складно. Це нелегкий процес – перейти з командної економіки на ринкову. Є злети, і є падіння, але загалом є трішки прогресу. Українська зовнішня політика є непростою, але українські відносини із Заходом нині є доконаним фактом. Є певні речі, про які Україна може сказати, що вона їх досягла.

20 років української незалежності дали мішаний результат. 4-5 років тому в Україні панувала складна демократія, це були наслідки Помаранчевої революції. Існувало розуміння демократії, і це розуміння перетворювалося на державні інституції. Сьогодні існують побоювання, що Україна відступає від цих демократичних досягнень, і з точки зору західних аналітиків це дуже розчаровує.

- Чи вірите Ви, що правителі України та її люди хочуть того самого?

С.П.   Це перегукується з інтересами правителів. Я думаю, що правлячий клас хоче бачити Україну успішною державою, тому що вони розуміють, що це їхнє політичне підґрунтя, ключ до виборів і таке інше. Але з іншого боку, є різні інтереси: національні, корпоративні, особисті й партійні, і мені не зовсім подобається, як ці інтереси перемішані в Україні.

- Говорячи про Україну, часто доводиться говорити й про Росію. З американської точки зору, яку роль відіграє Росія в українських успіхах і невдачах? Чи Україна могла досягнути більше, якби Росія не була її сусідом?

С.П.   Це гіпотетичне запитання. Україна має спільну історію з Росією, має з нею економічні зв‘язки. Україна мусить мати відносини з Росією, отож краще, щоб ці відносини були позитивними. Я не думаю, що Росія хоче відновити СРСР, однак у сфері так званих привілейованих інтересів Росія прагне обмежити Україну.У питаннях, які є критичними для Москви, Росія хотіла б, щоб Україна їй підкорялася, а це обмежить українські зовнішньополітичні можливості. Росія не хоче бачити Україну в НАТО і останнім часом стало ясно, що Росія також не хоче бачити Україну в ЄС, оскільки це справді відтягне Україну від московської геополітичної орбіти і зменшить російський вплив над Україною.

Для України останніх 20 років були викликом: зберігати стабільні відносини з Росією і поширювати й поглиблювати  відносини із Заходом. Є певний поступ у цих питаннях, однак тут я повертаюсь до своїх побоювань щодо згортання демократії в Україні останнім часом.

Я думаю, що Янукович прагне кращих відносин із Заходом і ближчих стосунків з ЄС. За останній рік він постійно говорить: я хочу увійти в зону вільної торгівлі з ЄС, я не готовий входити в митний союз з Росією, Білоруссю та Казахстаном. Він дотримується цієї позиції, попри великий тиск з боку Росії. Однак якщо в Україні згортання демократії буде тривати, Януковичу буде дуже важко розбудовувати й поглиблювати українські відносини з Європою та США.

- Що, на Вашу думку, може переконати Януковича та його партію діяти по-іншому? Чому вони так віддано відкидають усі здобутки Помаранчевої революції, як наприклад, свідоме громадянське суспільство, громадську активність та діяльність? Президенти повинні радіти, коли в них активна й дієздатна громадськість.

С.П.   Абсолютно, зокрема, якщо ця громадськість на вільних та справедливих виборах 2010 року обрала Януковича президентом. Партія Регіонів та Віктор Янукович скористалися з вільних, демократичних виборів, і важко зрозуміти, чому вони від цього тепер відходять і намагаються зменшити демократичний простір в Україні.

- Може вони просто не розуміють демократії?

С.П.   Може, вони не довіряють демократії. Якщо ви справді вірите в себе і в свою програму, політику, вам немає чого боятися демократичних виборів. Тому я думаю, що, може, вони не довіряють демократії.

- Ви вже згадували мантру Президента Януковича про те, що він хоче інтегрувати Україну в Європу, він прагне членства України ЄС. Однак те, що відбувається всередині України, суперечить оголошеним намірам. Скільки часу залишилося Януковичу, щоб звести його заяви і його дії в одне русло, перед тим, як терпець Заходу увірветься?

 С.П.   Він вже платить за свої кроки. Кілька місяців тому один високопоставлений український урядовець запитав мене, що потрібно, щоб Януковича запросили до Вашингтона або щоб Президент Обама відвідав Київ. По-перше, щось конкретне, відповів я, оскільки цей Білий Дім організує зустрічі, які дають реальні результати. А по-друге, і це ще важливіше, треба коригувати те, що відбувається у внутрішній політиці України,бо за теперішніх українських реалій, я не бачу, чому хтось хотів би запрошувати Януковича до Америки.Час Президента Обами обмежений, він готується до передвиборної кампанії, що зменшить його можливості займатися закордонною політикою, отож яка тут користь? Якщо Обама запросить Януковича до Вашингтона, його розкритикують в Конгресі і в пресі. На тлі того, що відбувається в Україні, я аж ніяк не бачу ані візиту Януковича до Вашингтона, ані візиту Обами до Києва.

- Американці, як правило, є дуже патріотичними. На недавнє святкування американського Дня незалежності до столиці прибули тисячі людей, відбулися грандіозні концерти та інші заходи, ну і, звичайно, прекрасний салют. Чи Ви зустрічали багато патріотизму у Ваших контактах з українськими урядовцями?

С.П,   Я думаю, що українці вірять в Україну, і це є одним із найважливіших досягнень останніх 20-ти років. Звичайно, є різниці між тим, як американці й українці проявляють свій патріотизм, і я не сказав би, що українці є менш патріотичними, ніж американці. Це нюанс, але це такий нюанс, який журналісти часто оминають, коли вони пишуть, що ця частина України є прозахідною, а інша проросійською. Я вважаю, що люди в Україні вірять в Україну але й водночас хочуть мати нормальні відносини з Росією, однак це не те саме, що бути проросійським. Януковича називають проросійським, я вважаю, це просто оманливий і лінивий вислів.

Янукович дотримується політики, яка більше цікавить Росію, ніж, скажімо, політика Віктора Ющенка, але це не плазування перед Москвою, це намагання досягти певного результату. Є безліч справ, на які Україна дивиться зовсім по-іншому, ніж Росія. Ось зараз Росія дуже тисне на Україну, щоб та увійшла в Митний союз, однак Київ не здається.

- Цей Митний союз раптом став великою справою. Навіть Кучма свого часу не захотів входити в Єдиний економічний простір.

 С.П.   Це продовження російських інтересів щодо колишніх радянських республік. Спочатку було СНД, тоді Організація колективної безпеки, Митний союз – це найновіший російський фокус. 2003 року Кучма заявив, що готовий долучитися до Єдиного економічного простору, але лише в рамках договору про зону вільної торгівлі, оскільки вступ до неї не загрожував би українському вступі до СОТ. Вступ до Митного союзу не лише ускладнить правила СОТ, а також загрожуватиме укладенню угоди про зону вільної торгівлі з ЄС.

- Ви вважаєте, що в Україні існує національна ідентичність, як на заході, так і на сході України? Україна є різноманітною країною з різними регіональними відмінностями, як і, до речі, США. Нью-Йорк суттєво відрізняється від Техасу, північ від півдня. Але щось тримає ці відмінності разом. В Україні часто говорять про національну ідею, про потребу її якось сформувати, мовляв, національна ідея – це якась програма чи рецепт. 

С.П.   Сполучені Штати, як незалежна держава, мають понад 200 років історії за собою. Україна має лише 20, хоча має довгу історію ще до незалежності. У 1994-1995 роках американська розвідка підготувала аналіз «Україна, нація в небезпеці». Цей аналіз ставив питання: чи існуватиме Україна за 5-10 років? 1998 року я прибув в Україну, і я зрозумів, що це вже не є серйозним питанням. Чергові опитування свідчать про те,що національна свідомість в Україні росте.Навіть під час Помаранчевої революції,коли у Сєверодонецьку відбувся сепаратистський з‘їзд, сепаратистські тенденції все одно були відкинуті. Тоді я читав різні звіти про те, що мери поверталися з Сєверодонецька, звітували перед радами, а ради відкидали положення цього з‘їзду. Це зрілість. Люди не підтримували Ющенка, але вони хотіли, щоб Україна була єдиною і цілою. Єдине місце, що може непокоїти, це Крим, але мені видається, що навіть там вирішують проблеми в рамках цілісності України.

- Що, на Вашу думку, є найскладнішою радянською спадщиною, яку Україна мусить ще подолати?

С.П.   Ті розподіли, через які українці дивляться на свою історію. Навіть таке болюче питання як Голодомор ще не має однозначного тлумачення і бачення. Щодо спадщини, то 1991 року перед Україною стояли три важливі виклики: розбудувати модерну економіку, розбудувати відкрите, демократичне суспільство і розбудувати міжнародні відносини з країнами, з якими Україна таких відносин взагалі не мала. Ці три напрямки розбудовувалися під тінню радянського минулого України, ця розбудова триває і ще триватиме.

- Нещодавно на конференції у Вашингтоні Збігнєв Бжезінський зробив такий прогноз: наступних 5 років будуть вирішальними для України. Якщо Україна сконсолідує свою державність, далі крокуватиме демократичним шляхом, сумарним ефектом такого розвитку буде демократичним поштовхом для Росії. Що Ви думаєте з цього приводу, чи вважаєте, що Україна робитиме конкретні прогресивні кроки чи  вона буде продовжувати свій танець: один крок вперед, два назад?

С.П.   Я не дуже хочу робити п‘ятирічні прогнози, 5 років тому хтось інший теж напевно констатував, що наступних 5 років будуть вирішальними. Україна йде своїм не зовсім рішучим шляхом вже довго. Враховуючи те, що відбувається в Україні зараз, є причини для непокоєння. Не розумію, чому Київ не усвідомлює, що кращі стосунки із Заходом посилять його позицію щодо Москви. Недавно білоруський президент Лукашенко намагався розбудувати мости із Заходом. Однак події, що сталися в Білорусі минулого грудня після президентських виборів, спалили ці мости. Тепер Лукашенко має справу лише з Москвою, і вони його аж ніяк не церемоняться з ним. Київ повинен це розуміти.

Прем‘єр Азаров майже щотижня нарікає на високу ціну російського газу, на розбудову «Південного потоку», отож Київ повинен поставити собі запитання: якщо наші відносини із Заходом були б міцнішими, чи могли б ми краще захистити свої інтереси перед Росією? Я вважаю, що згортання демократії в Україні безпосередньо ускладнює українську зовнішню політику.

- Мені здається, що намагання України догодити Москві  не дають ніякого результату. Харківські угоди не усунули проблеми ціни газу. Українське бажання отримувати дешевий газ скоріше чи пізніше мусить десь і якось закінчитися.

С.П.   Так. Мені видається, що Київ висунув Харківську угоду, що знизила ціну на газ для України на 100 доларів за тисячу кубів тому, що це вважалося необхідним для українського економічного менеджменту. Чимало людей, що дуже добре розбираються в міжнародних газових ринках, стверджують, що Київ міг би виторгувати нижчу ціну без того, щоб залишати Чорноморський флот в Україні ще на 25 років. Багато країн, які мають довгострокові контракти з «Газпромом», переглянули свої домовленості без того, щоб здавати свої позиції. Україна нині розуміє, що Харківські угоди нічого не розв‘язали, і Україна повинна серйозно взятися за свої енергетичні проблеми, чого вона за останніх 20 років ще не зробила.

Наприкінці 90-тих років провідна міжнародна енергетична компанія вивчала полтавські газові родовища. Їхній висновок – Україна може збільшити видобуток вітчизняного газу з 18-20 мільярдів кубів на рік до 30-40 мільярдів кубів. Треба просто розвивати існуючі поклади.

- Для того були потрібні інвестиції?

С.П.   Так, але вони б оплатилися. Проектувалося подвійне виробництво за 5-7 років. Що сталося? Нічого. Щоб втримати низьку ціну газу для споживачів, заплативши високу ціну за імпортований російський газ, українські уряди, як за Кучми, так і за Ющенка та Тимошенко, так само і за Януковича, за видобутий вітчизняний газ платять низьку ціну. Американська компанія, що працювала в Україні, згорнула свою діяльність після 8 місяців, бо ціна, яку вони отримували за цей український газ, навіть не покрила кошти видобутку. Україна кидає гроші в Росію і платить у 4-5 разів більше за російський газ, ніж за власний.

- Але ця система певній групі людей заробляє мільярди.

 С.П.   Безперечно. Саме тут особисті й корпоративні інтереси переважають над національними. Уявіть собі, якою була б газова криза 2009 року, якби Україна, замість того, щоб видобувати 18 мільярдів кубів видобувала б 40 мільярдів.

Утримуючи низьку ціну на газ для споживачів, Україна усунула будь-який стимул заощаджувати  газ. Україна має найбільш енергетично екстенсивну економіку світу. Вона використовує удвічі більше енергії, ніж Польща, у 5 разів більше, ніж Німеччина. Так, це буде боляче, якщо ціна газу стане дорожчою для споживачів, але вони якось пристосуються. Власна продукція газу й серйозна програма енергозбереження могла б сьогодні привести Україну до того, що вона могла б задовільняти 80-85% своїх газових потреб. Однак послідовні погані газові рішення різних урядів зробили це неможливим.

Саме тут я хочу Януковичу віддати належне. Минулого року в рамках домовленості з МВФ Україна погодилася підняти ціни на газ приблизно на 30%. На жаль, у цьому році Україна своїх обіцянок не виконала і тому не отримала від МВФ грошей.

Нібито знову точаться бесіди про полтавські газові родовища. Мова йде про офшорний видобуток газу, про сланцевий газ. Тут головне, щоб Україна створила правильний інвестиційний клімат, щоб місцеві гравці не усунули тих, хто готовий робити інвестиції.

- Отже, 20 років своєрідного прогресу, але не такого прогресу, який міг би бути, якби українське керівництво ухвалювало розумніші рішення.

С.П.   Так. Пригадаймо дев‘яності роки. В Україні тоді багато говорили про третій шлях економічного розвитку. Якщо подивитися на ці країни, які взялися за серйозні економічні реформи – Польщу, Чехію, Болгарію – скрізь потерпіла економіка, вона зменшилася. Але за 4 роки відбулися зміни, і їхні економіки почали зростати. Україна ухвалювала половинчасті економічні рішення, і її економіка падала й падала. Скорочення, яке мало б тривати 3-4 роки, в Україні розтяглося на 8 років.

Щодо демократії, то 4-5 років тому українська демократія була кострубатою, але люди вірили, що їхній голос був чогось вартий. Україна ще має бурхливе громадянське суспільство, але багато що повертається назад. Україна не Білорусь, не Казахстан і не Азербайджан. Чотири роки тому ми вважали, що Україна йде шляхом Польщі, сьогодні так ніхто не вважає.Це все ще можна налагодити, але чи цей уряд спроможеться, ми ще побачимо.

- Як би Ви привітали українців з 20-ю річницею незалежності  держави?

С.П.   Я хочу привітати український народ з 20-ю річницею Незалежності. Країна домоглася певного прогресу.Але я думаю, що Україна ще має потенціал, щоб стати сучасною європейською державою, і я сподіваюся, що керівництво країни допоможе їй стати саме такою.

День Знань - гарне свято. Свято мрій і надій. Будемо сподіватись, що наші діти будуть щасливі. А ще рекомендую в якості відпочинку скористатись ось цими збірками мультиків, що дуже гарно перекладені в україномовний формат і може бути досить корисним посібником для всіх, в кого діти не мають достатньої мовної практики чи україномовного оточення. Раджу скачувати і давати дивитись дітям, а ще додаю гарну бібліотеку аудіо всього українського, але там є багато корисного для дітей і школярів.

http://www.ex.ua/view/918596

українська аудіобібліотека

http://www.ex.ua/view/6761774?r=5837324

том і джері укртитри і гарна якість

http://www.ex.ua/view/6923103?r=82484,80934

пінгрвіни мадагаскару теж укр.

http://www.ex.ua/view/5858358?r=82484,80934

про козаків все http://www.ex.ua/view/4197736?r=82484,80934

клуб мікімауса

http://www.ex.ua/view/1037384?r=82484,80934

круті бобри

Щастя й успіхів всім.

 Україна є однією з найбільш корумпованих країн у Європі — на цьому неодноразово наголошувала міжнародна організація Transparency international. Цього року в своєму звіті щодо України вона, зокрема, зазначила, що наша країна дуже повільно бореться з корупцією. Нагадаємо, що з 1 липня в Україні набрав чинності новий Закон «Про засади запобігання та протидії корупції». Про плюси та мінуси цього закону розповідає керівник представництва «Transparency international» в Україні Олексій ХМАРА.

— Завдання будь-якого закону — визначити основні поняття і встановити певні правила гри. Із цим Закон «Про засади запобігання та протидії корупції», в принципі, справився. Загалом, за десятибальною шкалою я б йому поставив 8 балів. Проте закон має деякі нюанси.

Перший: для того, щоб закон нормально запрацював, треба ухвалити ще безліч підзаконних актів. Наприклад, влада має до кінця року виробити алгоритм перевірки кандидатів на державну службу. Поки такого алгоритму немає, перевірка не діє — службовці приймаються на посаду за старими, з усіма недоліками, правилами.

Другий: визначитись з реєстром хабарників, які чинили корупційну діяльність. Тепер закон вимагає, щоб інформація про них була в Інтернеті, щоб всі могли її прочитати і, умовно кажучи, знати таких людей в обличчя. Але справа в тому, що для розробки реєстру немає офіційно встановленої процедури і грошей.

Таких нюансів можна налічити більше десятка. Ми нарахували, що нам ще потрібно як мінімум два укази Президента, два закони та приблизно вісім постанов Кабміну для того, щоб цей закон в повній мірі почав працювати. Як ви розумієте, у найближчі три місяці цього не буде.

Згідно із законом, першою особою, яка відповідає за вчинення корупції, — є Президент України. Але ми, на жаль, не зможемо застосувати цей закон до глави держави, тому що він підпадає під доволі заплутаний і складний порядок імпічменту в Конституції України. Тобто щодо Президента цей закон взагалі неможливо застосувати. Таких декларативних речей можна нарахувати багато: і по відношенню до спікера, і до депутатів...

Позитивним є те, що закон чітко визначає поняття корупції і кого воно стосується. Це традиційно всі ті державні службовці, про яких ми з вами знали, а також ті, хто не є службовцями: військові, нотаріуси, тощо. Узагалі, будь-яка особа, яка живе державним коштом, робить щось від імені держави, підпадає під дію цього закону.

Також позитивом є те, що тепер чітко розділені покарання за адміністративні проступки. Це адміністративна відповідальність за штрафи і кримінальна відповідальність за корупцію. Раніше у нас була велика проблема, що зі 100% випадків більше 80% закінчувались штрафами, причому часто так складалося, що одна й та сама людина отримувала 5—7 штрафів по одній статті, але продовжувала працювати на тому ж місці, брати хабарі, тому що кодекс дозволяв це робити. Зараз уже за дрібні проступки накладається штраф до 2 тисяч гривень, а за серйозніші починається кримінальна відповідальність від 2 років до 5-ти. І навіть 15 років можуть люди отримати, якщо будуть займатися корупцією.

Проте, на жаль, в Україні закони часто не виконуються, і тому проблема будь-якого закону, зокрема «Про засади запобігання та протидії корупції», — у тому, що немає невідворотності покарання. Тобто, коли чиновник буде знати, що його все одно покарають — хоч за великий, хоч за маленький проступок, — тоді він буде боятися робити правопорушення.

Згідно із цим законом, нарешті ми можемо побачити, скільки наші чиновники заробляють і куди витрачають свої гроші. Декларації певних категорій службовців, найвищих посадовців держави, деякі типів суддів повинні ще й оприлюднюватись в офіційних органах. Ми зможемо, починаючи з квітня наступного року, прочитати в газетах, хто скільки заробив і витратив грошей. Недоліком є те, що після довгих дебатів депутати все ж таки збільшили поріг декларування до 150 тис. гривень. Тобто все, що дешевше 150 тис., — не декларується. У різних країнах, звичайно, по-різному, але нормальним тоном вважається — від 2 тис. євро. Тобто у нас дуже високий поріг, і це при тому, що живемо ми з вами набагато бідніше, ніж люди в європейських країнах. Таким чином, ми побачимо, можливо, будинки й квартири, але ж, ви самі розумієте, що ніхто не буде купувати їх щорічно, тому в декларації нічого суттєвого про видатки ми не прочитаємо. Декларація заповнюється власноруч і здається в орган, де працює особа. Про деяких службовців ця інформація оприлюднюється. Зараз існує суперечка із Законом «Про судоустрій і статус суддів» і антикорупційним законом: обидва вимагають оприлюднення декларацій, але в різний спосіб та терміни. Виникає питання, чим саме треба керуватись?

Серед переваг закону варто також виділити питання унормування подарунків і конфлікту інтересів. Усе, що дорожче за 500 грн. умовно (це половина мінімальної зарплати), службовець не має права брати, а повинен здати в музей відомства, де він працює, щоб усі бачили, що то за подарунки. Але є одна норма-виняток — для подарунків від родичів. Це робить можливим ходіння з пляшкою коньяку від сестер, далеких кумів та інших. Якщо говорити про конфлікт інтересів, то тепер заборонено пряме підпорядкування родичів. Тобто я, наприклад, як керівник, не можу призначити свого сина на якусь керівну посаду в органі. Проте є сфери, які випали із цього закону, зокрема освіта й медицина. Наприклад, візьмемо з вами Київську область, м. Ірпінь. Там є відома на всю державу Податкова академія, якою керує народний депутат, почесний ректор академії. Його син — реальний ректор, дружина надає харчові послуги, а найближчі родичі здають в оренду всі приміщення і корпуса податкової академії. Тобто це такий сімейний бізнес, котрий з точки зору моралі — повна корупція, а з точки зору закону, на жаль, ні.

У цілому, добре, що закон є, добре, що хоч якісь правові акти встановлені, тепер дуже важливо, щоб закон почав виконуватись, а це насправді залежить не лише від посадовців, які мають ухвалити всі ці підзаконні акти, а й від нас з вами, від громадянського суспільства, яке має примусити чиновників жити за правилами гри.

Тут велику роль повинні зіграти правоохоронні органи. Антикорупційна політика ділиться на три сфери: з одного боку, є сфера превенцій, де думають, як корупція виникає, що їй заважає, що їй сприяє і як цього можна уникнути. Такою превентивною роботою має займатися спеціально уповноважений орган, якого поки що немає. Президент хоче, щоб ним було Міністерство юстиції. Водночас, каральні методи мають використовувати правоохоронці, яких відтепер координуватиме Генеральна прокуратура. На нашу думку, це, скоріше, крок назад, тому що має бути створений окремий антикорупційний орган. Але, повторюю, головною посадовою особою в державі, яка координує всю антикорупційну політику і персонально відповідальна за її якість і витрати, — є Президент України. Тож від 1 липня ми тепер чітко знаємо, з кого спитати.

 Служба автомобильных дорог в Киевской области по результатам тендера 11 августа подписала договор с ДП «Киевское областное дорожное управление» ОАО «ГАК «Автомобильные дороги Украины» на услуги по эксплуатационному содержанию и текущему ремонту автомобильных дорог государственного и местного значения общего пользования в Киевской области (8576,3 км) к концу 1-го квартала 2012 года. Об этом сообщается в «Вестнике государственных закупок».

Стоимость сделки составила 88,80 млн гривен. Вместе с тем в сообщении участникам о результатах процедуры закупки Служба автодорог проинформировала, что стоимость акцептованного предложения «Киевского областного дорожного управления» составила 11 040 000 гривен, что в восемь раз меньше, чем стоимость, указанная в заключенном соглашении. Согласно протоколу вскрытия предложений, в тендере также участвовало ООО «Автомагистраль» с предложением 14 110 000 гривен.

Напомним, в этом году Служба автодорог уже проводила тендеры на услуги по эксплуатационному содержанию и текущему ремонту дорог общего пользования в Киевской области. В обоих случаях подряды на сумму 564 280 000 гривен получило «Киевское областное дорожное управление».

Действующим законодательством о государственных закупках запрещено заключать сделки на суммы выше, от акцептованных по результатам тендера.

******* Хорошковский жалуется Фирташу:

- Все надо мной прикалываются из-за того, что мнеприсвоили звание генерала армии, а я никак не пойму, зачем мне надо это звание! У меня и так все в шоколаде!

- Это сейчас, а надо смотреть в будущее. Через пару лет Януковича могут поднять на вилы, Азарова - порвать на части, меня - повесить, зато тебе, как генералу, положен расстрел!

*** На Крещатике притормаживает автобус с иностранными туристами. Они видят как из подворотни выползает мужик. Руки- ноги оторваны, карманы чикнуты, а во лбу - клеймо.
Иностранцы в экстазе:

"О ми знать! Это ваш главный коррупционер! Его мистер Президент каленный железо наказать!!!!"

"Увы..Это всего лишь частный предприниматель, который попытался найти защиту от коррупции в Печерском суде",сказал гид.

*** Так как в суде над Луценко объявлен месячный перерыв из-за того, что судьи уходят в отпуск, оппозиция требует, чтобы Юрий тоже отдохнул и был переведен в одну из тюрем Крыма.

* -Счастливчики, - так говорят о ветеранах, не доживших до пенсионной реформы.

*** Как сегодня жить в нашей стране:по закону, по понятиям или по совести?Оказывается по ситуации...Потому как самый главный закон у нас подлости,власть без понятия,а совести у нее никогда и не было.

По Фрейду, чи правда мимоволі.

Как стало известно «Днепропетровск. Комментарии», Министр образования Дмитрий Табачник в рамках областной августовской конференции педработников области оговорился и, сравнивая развитие образования в Украине и России, идентифицировал себя с Россией.

«По результатам исследования, оглашенного на Всемирном Экономическом Форуме в Давосе Украина находится на 56-м месте, а мы – на 57-м» - заявил Табачник, под «мы» подразумевая Россию.

Как стало известно «Днепропетровск. Комментарии», по результатам вышеуказанного исследования Украина действительно опередила Россию на 16, а Польшу - на 8 позиций.

Співдоповідь Богдана Гордасевича з нагоди 20-ї річниці Дня Незалежності України.

Спробую висловити своє бачення процесів, які окреслено у доповіді Президента України Віктора Януковича з нагоди 20-річчя Дня Незалежності України.
Загалом доповідь дуже фахова і позитивна. Я її прослухав і у виконанні першої особи держави, а тоді ще уважно перечитав завдяки електронній розсилці. Раджу також уважно і без поспіху перечитати доповідь кожному, хто роздумує над своїм майбутнім, своїх рідних і держави загалом. Зрозуміло, що це повністю добровільна річ і робити її варто як роздум над прочитаним, а не як причину для злослів'я тощо. Принаймні вже ясно, що підготували доповідь якісно, а це вже говорить багато що і про Віктора Януковича, і його команду помічників. Час покаже, які будуть розбіжності між словом і ділом. Проте не потрібно забувати, що ці розбіжності як і відповідність залежать так само і від нас, громадян країни: від нашої підтримки чи обструкції до задекларованого в доповіді президента України поставатиме і реальність нашого буття.
Чим у першу чергу цінна доповідь? Вона дає стислий виклад глобального світогляду теперішнього президента України та його команди. І як на мою думку - це є не найгірший варіант ідейних постулатів. Однозначно немає домінування пріоритетності стосунків з Росією і бажання об'єднання з нею в різних формах кооперуючого поглинання України. Для мене найголовніше наразі є задекларована "стратегічна багатовекторність", як ознака, що ми не збираємося обмежувати свій наявний суверенітет України різними договорами типу "Митний союз" чи вступ до НАТО і тому подібне.
Взагалі мені важко зрозуміти, чому українська політика і політики-персони такі безхребетні лакузи, коли транзитна домінанта енергоносіїв по нашій території робить саме Україну головним чинником у цьому процесі. Це не Європа залежить від Росії за поставками газу, а від України вона залежить! І Росія залежить від України, яка може і повинна в разі невигідних позицій економічного плану відмовитись від транзиту газу з Росії по своїй території. І все! Ми диктуємо умови, а не нам! Не просимо - вимагаємо! Сподіваюсь у Януковича стане на це здорової й розумної наглості - дуже сподіваюся!
Від позицій у питанні якою буде далі Україна у зовнішній політиці: чи прохач, чи розпорядник,- з того буде ясно і політика в середині країни. Зокрема, щоб реформи не робились для проформи, як теперішня пенсійна під замовлення вимог МВФ. Або судова теперішня реорганізація остаточно перетворило убоге правочинство періоду Кучми і Ющенка у просто безбожний судомазохізм сучасної формації. Якщо суди виносять масово безглузді постанови, а правоохоронці зайняті творенням соціальної опозиції спрямованої проти влади та ще організацією провокацій масових безладів в державі з боку різних політугруповань, зокрема варто згадати цьогорічні події у січні в Запоріжжі, 9 травня у Львові, або умисний ажіотаж навколо справи Тимошенко з постійними бійками правоохоронців з власними провокаторами включно аж по 24 серпня - то що це за правова держава? Демонстрація сили чи безсилля? Більше всього демонстрація дурості, що явно суперечить розумним принципам доповіді президента.
Отже якщо Віктор Янукович реально хоче виконувати те, що було задекларовано в його доповіді - це дуже скоро стане ясно, як і те, що він блефує і доповідь є бутафорією для обману народу. Що буде тоді, коли обман усвідомить народ, весь народ від Заходу до Сходу - важко спрогнозувати. Революцію заради Тимошенко і Луценка ніхто робити не буде, а ось просто новітня коліївщина може відбутись, як в Лівії чи Сирії зараз, тому раджу президенту України та його команді дотримуватись обіцянок, тим більше таких позитивних.
А громадськості України варто узятись за публічне обговорення доповіді Президента України, щоб зафіксувати і постійно контролювати порушення слів президентом. Мужик сказав - мужик зробив. От Ющенко сказав: "Ці руки нічого не брали" - і дотримав слова: так і не взявся до роботи за всі 5 років свого президентства. Тут дорікнути нічим - чисті руки. Ще б совість була такою ж чистою.
А Вона робила так і таке, щоб краще була допомагала Ющенкові...
Моя думка чітка і виважена: будувати подальше майбуття України на поглибленні внутрішньої конфронтації з владою є безглуздим шляхом в нікуди. Потрібно не воювати з владою на знищення, а змушувати владу дотримуватись своїх слів та обіцянок, які є досить позитивного змісту. І тільки тоді, коли влада явно буде чинити порушення і злочини проти народу, тільки тоді варто починати війну з нею.
Повторюю всоте: війна з владою - це закінчення опозиційної боротьби, а не початок. Навпаки: треба почати з мирних умовлянь і перемовин, публічного контролю, підтримки всього позитивного і прогресивного в діях влади, що корисно для країни. А не: апріорі не приймаю всього, що йде від Януковича, Азарова чи Табачника. Це глобальна дурість.
Боротися треба не за владу, а за Україну! Так закликали робити наші герої: Степан Бандера і Роман Шухевич. Я з ними згоден, а тому й пропоную наступне: є доповідь і конкретні декларації та обіцянки, отож прошу до роботи пане президенте України Віктор Янукович з командою. По справах - і результат, і відповідальність буде.

Львів,
28 серпня 2011 р.


Прес-служба Президента України Віктора Януковича http://www.president.gov.ua/news/20979.html


Виступ Президента України Віктора Януковича під час урочистостей з нагоди 20-ї річниці Незалежності України в палаці «Україна»

Дорогі співвітчизники!

В ці серпневі дні ми святкуємо ювілей Української держави.
Незалежній Україні – 20 років!
В серпні 1991 року стала реальністю вікова мрія українського народу.
Крах соціалістичної системи, провал «путчу ГКЧП» та розпад СРСР ще раз засвідчили, що жодна імперія чи тоталітарна держава неспроможні втримати енергію національного розвитку і протистояти прагненню до свободи.
За традицією, в ці святкові дні річниці незалежності ми ще і ще раз аналізуємо пройдений шлях, як-то кажуть, звіряємо наш рух вперед за компасом історії.
Адже саме в ці святкові дні кожен з нас має унікальну можливість відволіктися від буденності сьогодення і замислитись над десятиліттями як минулого, так і майбутнього.
Для України та її громадян ці двадцять років – це не просто ювілейна дата.
Це важлива віха в історії держави і суспільства, що пройшли горнило перших випробувань на міцність.
Сьогодні ми з впевненістю стверджуємо: український народ достойно склав іспит на свободу і незалежність!
Світ, в якому ми живемо, змінюється з величезною швидкістю.
Ще зовсім недавно за історичним виміром, якихось 25-30 років тому, світоустрій виглядав статичним і прогнозованим.
Але поразка комуністичної системи, гостра конкуренція за ресурси розвитку і глобальна економічна криза, яка нині ще далека від завершення, назавжди змінили старий порядок.
Яким буде новий – без перебільшення, залежить сьогодні від кожного народу, від кожної держави.
За роки незалежності ми здолали комплекс, що складався століттями, — комплекс меншовартості.
Не менш важливо сьогодні подолати і розповсюджене в суспільстві відчуття апатії.
Ми навчилися долати кризи власними силами.
Ми рухались вперед, змінювали своє уявлення про світ, про свої можливості і свою історичну місію.
Маємо нарешті усвідомити, що справжній фундамент нашого двадцятиріччя – віковий досвід пошуку і розвитку державництва, духовності та культури.
Маємо пам’ятати і те, що наша історія завжди була нерозривно пов’язана із становленням європейської цивілізації.
Наріжним каменем цього фундаменту є спадщина державності від Київської, Древньої Русі, що була невід'ємною сторінкою історії європейського середньовіччя.
З Київською державою рахувались церкви і монархії Європи. З нею вигідно торгували. Її міста вражали красою.
«Гардарика - країна міст» - так в деяких середньовічних текстах згадують Русь.
В ті славетні часи Київська Русь стала одним із духовних центрів європейської християнської цивілізації.
Україна з гордістю продовжує цю місію і сьогодні.
Складні часи України-Русі, що охоплюють кілька століть, коли українські землі та населення перебували у складі інших держав, не завадили нашим прадідам зберігати і розвивати міста, архітектуру, створювати освітні центри, забезпечувати хлібом та іншим продовольством європейські ринки, поєднувати просвітницькі процеси з традиціями культурної спадщини, зберегти православну віру і толерантне ставлення до інших церков.
Особливе місце займає козацька доба, що залишиться в історії славною сторінкою на шляху до нової державності.
Ідея нової, модернової держави в сім'ї вільних європейських народів, з якою пов’язані імена видатних українських вчених, філософів і просвітників, поетів, письменників, надихала романтиків у буремні роки європейської «весни народів» дев’ятнадцятого століття і фундаторів самостійної української республіки на початку двадцятого.
На жаль, прагненням до незалежності не судилось здійснитись.
Республіканські проекти згинули в горнилі громадянської війни та соціалістичного перевороту.
Але здобута і втрачена незалежність, напівдержавний статус новоствореної УРСР у складі СРСР — це не лише трагічні та героїчні сторінки з підручника.
Саме в ХХ столітті, ціною жертв комуністичної системи та десятиліть несвободи, Україна все ж з'явилась на світовій мапі.
Разом з іншими народами українці перемогли нацизм у другій світовій війні.
Руками мільйонів трударів було створено міцну основу сучасної індустрії.
Україна отримала своє перше визнання як один з засновників Організації об'єднаних націй.
Складною і трагічною в роки радянської України була доля тих, хто намагався дорогою ціною прискорити плин історії.
«Червоне століття», як визначив цю епоху наш філософ-сучасник Мирослав Попович, зробило народження незалежної України незворотнім.
І якщо сьогодні запитати, що ж стало вирішальним в народженні держави України, що зберегло її землі і забезпечило єдність громадян, незалежно від регіону і етнічного походження?
Відповідь: визнана усіма ідея незалежності, єдність народу і наявний досвід державництва.
Це - основа, на який зросла молода республіка Україна на початку 90-х років ХХ століття.
По суті, для нашого багатонаціонального народу ідея незалежності стала об'єднуючою духовною силою, що містить в собі такі цінності як свобода, гуманізм, демократія, толерантність, справедливість, соціальна єдність.
Українська політична нація нині стала невід'ємною складовою сім'ї європейських народів.
Впевнений - назавжди!
Дорогі співвітчизники!
В буремні 90-ті вибір шляху нашого розвитку був непростим.
Як в суспільстві, так і серед політиків не було єдності і чіткого розуміння того, яку державу і яке суспільство потрібно будувати.
Згадаймо ті роки.
Економічний колапс, виробництво майже зупинено. Мільйони безробітних.
В українських сім’ях – знову злидні, наче по країні прокотилась війна.
На вулицях – розквіт злочинності. Інфляція вимірюється на сотні відсотків.
І все це відбувалось в умовах зовнішнього тиску щодо наявної тоді в України ядерної зброї, швидкого демонтажу рубльового простору, розпаду старих виробничих зв'язків.
Державотворення було важливим завданням перших років.
Але в ті роки, і це треба розуміти і пам’ятати, люди більшою мірою опікувались одним завданням – як вижити родинам, і як знайти місце в новому, ще незрозумілому для них світі.
Романтизм національного відродження  поступався соціальному відчаю і зростаючим протестним настроям.
Перші кроки на шляху економічних перетворень середини 90-х на певний час врівноважили ситуацію в країні.
Приватна власність, розвиток підприємництва і дійсно знаменна подія – прийняття Конституції незалежної демократичної України – створили нову реальність.
Україну визнали і в Україну повірили.
Саме на початку XXI століття наша держава отримала унікальний шанс через реформи увійти до кола країн-учасників європейського інтеграційного процесу.
Кажу щиро: я і до сьогодні вважаю, що економічна динаміка зростання, пік якої припав на 2003-2004 роки, могла б стати чудовим фундаментом наступних глибоких модернізаційних змін.
Саме в ті роки Україну почали визнавати як майбутній центральноєвропейський осередок розвитку.
Зростав добробут громадян, і це відчувала кожна родина.
Ми мали шанс на прискорений успіх. Якби не одне «але».
Трагічна смерть журналіста Георгія Гонгадзе і наступний, так званий, «касетний скандал» стали приводом для тривалих «боїв без правил» за владу.
Звичайно, в умовах економічного піднесення люди бажали і нових, якісних змін.
Неефективна політична система, не завжди справедливе правосуддя, корумпований чиновницький апарат гальмували розвиток.
Водночас, підміна реальної політики примітивним популізмом, ідеологічне шаманство і вождізм дестабілізували ситуацію.
2004 рік став роком своєрідного «зламу».
Після помаранчевих подій 2004 року ми всі пережили 5 фактично втрачених років життя держави.
Українська політика була перетворена на нескінченне ток-шоу.
Суспільство знову, як і в перші роки незалежності, було штучно занурено в дискусії про історію, що провокувало нові конфлікти і непорозуміння.
Економіка увійшла в піке, її керованість була фактично втрачена.
Зовнішня політика підмінювалась ритуалом, а на практиці – лише декларації і сумнівні прожекти та контракти, такі як газова угода 2009 року.
Нагадаю також, що країна вимушено пережила експеримент з недолугою реформою політичної системи та невиправдані дострокові вибори до парламенту у 2007 році.
Як логічний наслідок, розхитана та розхристана країна виявилась неготовою до викликів світової економічної кризи, і опинилась серед лідерів економічного спаду.
Реальною загрозою став дефолт за зовнішніми зобов'язаннями держави.
Після президентських виборів 2010 року ми виправили ситуацію.
Ефективна антикризова політика та курс на модернізацію країни, системні реформи в економіці та соціальній сфері дають нам новий шанс.
І цього разу ми не маємо права його втрачати.
Розумію, що такий стислий екскурс в недалеке минуле не вичерпує всіх аспектів нашого життя.
Незалежно від політичних подій в державі, люди працювали, народжували і виховували дітей, і мріяли про якісні зміни, про достойне життя і про справедливу та сильну владу.
Які ж уроки ми маємо винести з власної історії?
Перший урок, і мабуть, головний: незалежна держава – це не подарунок на все життя.
Незалежність потрібно доводити і зміцнювати щодня.
Це справа кожного громадянина – підприємця і вчителя, шахтаря і міністра, пенсіонера і студента.
Не популізм і красиві гасла забезпечують незалежність.
А лише реальні справи і повсякденна робота.
Урок другий: недореформованість країни – головний чинник соціальних бід і нестабільності.
Очевидно, що потрібна системність і послідовність змін, глибока модернізація країни.
Світова криза ще раз засвідчила, що в сучасному світі навіть найсильніші країни можуть стати банкрутами, якщо не здатні до саморозвитку.
А для країн з радянською спадщиною – в економіці, політиці і, у декого, в думках – модернізація потрібна, як кисень для людини.
Урок третій – потрібне ствердження правової і впорядкованої демократичної системи.
Для багатьох українських політиків демократія стала синонімом сваволі та безвідповідальності.
Прикро, що і для багатьох моїх співвітчизників політика «гарного слова» виглядає привабливішою за політику законного порядку та реальних справ.
Скільки ще потрібно уроків, щоб позбутися хвороб анархізму та популізму?
Урок четвертий: корумпована система влади знищує будь-яку реформу.
Визнаю, що і в нинішній владі рівень корупції залишається критично високим.
Я оголосив війну корупції, і наголошую – це не просто гасло. В цій війні не буде «своїх» та «чужих».
І хто ще не зрозумів – відчує, як-то кажуть, на своїй власній шкурі вже найближчим часом.
Це також моя відповідь тим, хто хоче політиканством та демагогією підмінити правосуддя.
Заявляю відкрито – нічого у них не вийде. Досить жити за правилами політичного шоу.
Лише справедливе правосуддя і закон, а не політична доцільність, мають визначати, чи була дія громадянина злочином, чи ні.
Це моя принципова позиція.
І п'ятий урок. Всі роки незалежності ми відчували дефіцит гуманізму, людяності в стосунках між державою та громадянами.
Жодні реформи, жодні політичні ініціативи не матимуть підтримки і розуміння, якщо вони не вирішують проблеми конкретної людини.
Громадяни мають нарешті відчути, що вони живуть не в державі, де панують бюрократія і право сильного, а у власній республіці, що піклується про кожного.
Впевнений, ми спільно побудуємо таку країну!
Шановні співгромадяни!
Дорогі друзі!
Сьогодні я з упевненістю стверджую: В Україні є широкий консенсус щодо того, яку країну ми творимо разом.
Це - сучасна, демократична, правова, високотехнологічна і розвинена держава, яка є невід’ємною складовою європейського цивілізаційного простору.
І ця мета об'єднує усіх українців, незалежно від політичних уподобань чи віри.
Шлях її досягнення безальтернативний — це реформи і глибока модернізація країни.
Найближчим часом Україна буде в Європейській спільноті і увійде до кола розвинених країн.
На шляху до цієї мети маємо вирішити низку стратегічних завдань, від яких великою мірою залежить майбутнє України.
Буду відвертим: попереду на нас чекають непрості часи.
Зберігається реальна загроза «другої хвилі» світової економічної кризи.
Вже зараз Уряд напрацьовує пакет антикризових заходів, які націлені на запобігання фінансової нестабільності та спаду виробництва.
Таких провалів, що були допущені владою в 2008-2009 роках, не буде.
Впевнений, ми впораємось з новими викликами і вийдемо на траєкторію стабільного прогресивного розвитку ще сильнішими.
Тому піклуємось про сьогодення, працюємо на перспективу.
Пріоритети політики модернізації та напрями реформ були викладені в щорічному Посланні Президента та Програмі економічних реформ.
Сьогодні ж, користуючись нагодою, хочу акцентувати увагу на загальних завданнях на перспективу.
Перш за все, необхідна гуманізація реформ.
Насамперед, в усіх реформаторських напрямках мають бути чітко визначені якісні характеристики та соціальний зміст пропонованих змін.
Як завтра і післязавтра житимуть люди, які матимуть можливості отримати якісну освіту і професію, як забезпечуються гарантовані Конституцією основні права та свободи – саме на ці питання мають відповідати реформи.
Досвід з підготовки і впровадження податкової реформи ще раз засвідчив: остаточні рішення мають прийматися лише після широкого громадського обговорення, незалежних експертиз та врахування інтересів тих груп населення, яких ці зміни безпосередньо стосуються.
Вимагаю від Комітету реформ та Уряду максимального використання механізмів соціального діалогу та партнерства.
Робота над впровадженням пенсійної реформи, а точніше, її першого етапу, показала важливість і ефективність регулярних парламентських слухань, що дозволяють врахувати позиції провідних політичних сил, громадськості та професійних кіл.
Вважаю, що на майбутнє кожен реформаторський напрямок має пройти всі ланки – «Комітет реформ – соціальній діалог та громадське обговорення – парламентські слухання», і лише потім - втілюватись у конкретні рішення.
Саме цим шляхом мають бути підготовлені реформа освіти та охорони здоров’я.
Я звертаюсь до політиків і урядовців, які зараз намагаються займатися реформами і пропагують їх: навчіться, будь ласка, нарешті, зрозуміло і по-людськи пояснювати нашим громадянам, які цілі і які результати ваших рішень.
Ви зобов'язані навчитися чути і розуміти проблеми кожного громадянина.
Адже, умовно кажучи, чи не половина проблем, пов’язаних з впровадженням реформ, виникають тому, що часто люди не зорієнтовані щодо завдань і наслідків пропонованих змін.
А тому часто – розгублені і незгодні зі змінами.
Ми зобов’язані доносити свої плани і рішення своєчасно і зрозуміло.
Ще раз наголошую: мета усього пакету соціальних реформ – пенсійної, охорони здоров’я, освітньої – захист конституційних прав та забезпечення якісних послуг для кожного українця, покращення його життя.
Захищена старість і гарантована гідна пенсія для пенсіонерів, можливості для накопичення пенсій працюючих з використанням сучасних ринкових інструментів, гарантованість і доступність якісної освіти для дітей та молоді, відродження дитсадків та середніх учбових закладів, створення сучасної та забезпеченої системи медичних закладів – це неповний перелік пріоритетів пакету соціальних реформ.
Саме ці реформи націлені на впровадження нових стандартів і якості життя.
Наступне завдання – забезпечення високих темпів і нової якості зростання.
Поступово, але невпинно українська економіка виходить з кризового стану.
Проте, аби Україна посіла гідне її місце у післякризовому світі, виключно відновлення докризового рівня економіки замало.
Необхідна нова якість економічного зростання, яка інтегрує економічні та соціальні результати розвитку, національний соціально-економічний поступ та утвердження позицій у міжнародному поділі праці.
На часі - інвестиційно-інноваційна модернізація країни - формування якісно нової економіки, заснованої на прискореному освоєнні знань і виробництві інноваційної, високотехнологічної продукції, динамічному попиті на внутрішньому ринку та високій конкурентоспроможності на світовому ринку.
Збережений донині науковий комплекс здатний ефективно продукувати результати світового рівня.
Сформований науково-технологічний потенціал в ракетно-космічній, авіабудівній промисловості, сільському господарстві, харчовій промисловості, машинобудуванні та в інших сферах виробництва може стати основою для формування нових точок зростання.
Нам вдалося відновити дієвість держави у реалізації масштабних системних економічних проектів національного рівня.
Показовий приклад цього – підготовка до проведення в Україні Євро-2012.
В умовах жорсткої фінансової кризи ми сконцентрували ресурси держави і бізнесу, спільно реалізували масштабні інфраструктурні проекти, які мають велике значення для пожвавлення економіки в цілому, поліпшення інвестиційного середовища країни.
Вважаю, що такий підхід має впроваджуватись і надалі – при проведенні житлово-комунальної реформи, розвитку національної транспортної інфраструктури, відродження оборонного комплексу та високотехнологічних виробництв.
Головна запорука динамічного економічного зростання на сучасних засадах – справжнього економічного фундаменту національної незалежності – у всебічному розвитку вітчизняного бізнесу, створенні відповідних правових та економічних передумов.
З цією метою запроваджується регуляторна реформа.
Продовження потребує податкова реформа.
Чесний бізнес, який працює у прозорому регуляторному середовищі, сплачує прийнятні податки та упевнений у непорушності «правил гри», має стати головним рушієм економіки сучасної України.
Формування солідарної відповідальності держави та бізнесу за економічну могутність країни – це шлях, який має утвердити досягнення 20 років незалежності України у ХХІ столітті.
Україна має величезний потенціал щодо залучення іноземних інвестицій.
Проте післякризовий світ характеризуватиметься підвищеною конкуренцією за інвестиції у світовому масштабі.
Саме можливість прибуткового ведення бізнесу, спираючись на багатий людський потенціал, перспективні сектори економіки, вигідне геостратегічне положення України,– а не експлуатація її природно-ресурсного потенціалу – має стати головним джерелом інвестиційної привабливості нашої країни у новітньому світі.
Потенціал національної економіки повною мірою буде розкритий завдяки проведенню масштабної аграрної реформи.
Перший важливий крок – реформа земельних відносин.
Світова продовольча криза, що лише набирає обертів, обумовлює значне посилення уваги до українського аграрного ресурсу.
Відтак мусимо зрозуміти, що зволікання з реформами посилює ризики його безконтрольного «розтягування».
Левова частка доходу від використання українських сільськогосподарських земель має належати тим, хто на них працює.
На це і має бути орієнтована земельна реформа.
Це вимагає підготовки до запровадження повноцінного ринку землі - завершення встановлення та оформлення прав власності на землю, формування механізмів захисту прав власників, унормування ефективного використання земель власниками за прямим призначенням.
Одне з ключових завдань національного розвитку – ствердження засад республіканської демократії.
Ефективна система врядування будь-якої держави ґрунтується на трьох фундаментальних положеннях: національній традиції та культурі, верховенстві права і демократичних практиках, які пронизують все суспільство та створюють основу демократичної легітимності влади.
Власне це і є республіканська ідея – «країна як спільна справа», реалізація якої можлива за умови системної модернізації країни.
Поряд з економічною трансформацією необхідна конституційно-правова, а у широкому контексті, – демократична модернізація.
В це поняття вкладається не лише приведення законодавчо-нормативної бази України у відповідність з європейськими стандартами та нашими зовнішніми зобов’язаннями.
Демократична модернізація розглядається нами як остаточний розрив з радянським минулим та його деформованими практиками врядування, як реальний шлях подолання корупції та бюрократизму, популізму та політичної безвідповідальності.
За 20 років незалежності Україна як держава динамічно розвивалася.
І те, що такий розвиток на певних етапах потребує перегляду Основного Закону – цілком природно.
Оновлення конституційного поля є закономірним явищем, що відповідає суспільному розвитку.
Конституційна реформа в Україні стартувала.
Мною підтримано ініціативу щодо створення Асамблеї для підготовки змін до Конституції України.
Світовий досвід показує, що така модель започаткування конституційного процесу є демократичною і перспективною, та вже знайшла свою підтримку в європейських інституціях, зокрема у Венеціанській комісії.
Запитання, які найдуть місце в новій Конституції, які ми дуже часто чуємо в цьому контексті: суть та строки змін, можливості участі суспільства у напрацюванні змін до Конституції України. Все це ми повинні усвідомлювати.
Отримати відповіді на ці запитання, можна буде після початку роботи Конституційної Асамблеї.
Проте метою оновлення Основного Закону є утвердження якісно нової демократичної моделі політичної системи європейського зразка, яка має повністю забезпечувати принципи дотримання прав і свобод людини та громадянина, народовладдя, верховенства права, ефективного державного управління.
Строки внесення змін до Конституції України мають бути оптимізовані.
З одного боку процес оновлення Конституції має бути ґрунтовним, професійним та відкритим, з іншого боку – Україна потребує цих змін і штучно затягувати процес оновлення Основного Закону також неприпустимо.
Правова модернізація, насамперед, передбачає зміну філософії та підходів до державного управління, розвитку громадянського суспільства та завершення судової реформи, започаткування реформи місцевого самоврядування, реформування виборчої системи.
Комплексне та системне вдосконалення виборчого законодавства є одним з важливих напрямів реформ в Україні.
Короткострокова мета цього процесу – проведення парламентських виборів у жовтні 2012 року на новій нормативній основі, що виправляє вади існуючої пропорційної моделі парламентських виборів, дозволяє врахувати низку рекомендацій ОБСЄ, Венеціанської комісії.
Стратегічно ж національне виборче законодавство має стимулювати розвиток парламентаризму, партійної системи, реального місцевого самоврядування та розвиватися в напрямі комплексно-системного удосконалення з метою його кодифікації.
Маємо вирішити стратегічне завдання – формування ефективної публічної влади.
Сьогодні мова йде про потребу цілісної ідеології, системного підходу та напрацювання нового алгоритму конституційно-правового регулювання відносин у сфері місцевого і регіонального розвитку.
Пріоритет має бути надано в першу чергу потребам територіальних громад.
Ми зважено підходимо до питання компетенцій, прогнозування всіх ризиків та викликів, обрахування ресурсу, яким держава може наділити місцеве самоврядування.
Нині опрацьовується концепція реформи підтримки регіонального розвитку, відповідні зміни до податкового та бюджетного законодавства.
Давно назріла потреба реформи адміністративно-територіального устрою.
Реформа місцевого самоврядування повинна бути позбавлена конфліктів, що мали місце під час попередніх спроб реформувати адміністративно-територіальний устрій.
Я хочу, щоб всі мене зрозуміли.
Мова йде про формування зручного «середовища» для життя громадян, а не лише про оптимізацію системи управління.
Ще одне важливе і невідкладне завдання.
Країна повинна вміти захищати свої національні інтереси.
А для цього потрібні ефективні Збройні Сили, органи сектору безпеки.
Ми розпочинаємо глибоку воєнну реформу, спрямовану на створення Збройних Сил, які спроможні надійно захистити інтереси України в реальних умовах.
Завершується підготовка стратегічних документів, які визначать майбутній обрис нашої армії і флоту.
Впевнений, що Уряд зможе забезпечити належне фінансування цих перетворень.
На Службу безпеки України, розвідувальні органи в умовах позаблокової політики також покладається особлива відповідальність.
Від їх професійних і ефективних дій, відданості Конституції і демократичним цінностям залежить спроможність реалізовувати нагальні цілі державної політики, забезпечувати безпеку суспільства і держави.
Дорогі співвітчизники!
Проведення зовнішньої політики національного прагматизму вимагає послідовності і передбачуваності.
Я розраховую на те, що саме в 2011 році ми завершимо переговори з Євросоюзом щодо політичної асоціації з ЄС та створення поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі.
Це стане переконливим свідченням незворотності нашого цивілізаційного вибору і практичних кроків на запровадження європейської суспільної моделі в Україні.
Маємо використати цей потенціал і прогрес як стимул для подальшої модернізації нашої держави, економіки, соціальних інститутів.
Водночас, партнерство з Росією та країнами СНД було і залишається нашим стратегічним пріоритетом.
Ми зможемо переконати наших партнерів, що стратегічне економічне партнерство – це найбільш вигідний і перспективний формат наших відносин.
А для України така модель взаємин з Євросоюзом і Росією та іншими країнами Митного союзу – це практична реалізація стратегії економічної консолідації на Євро-Азійському континенті.
Україна може і повинна стати силою, що єднає континентальні економічні союзи. Ми і надалі будемо розвивати стратегічне партнерство зі Сполученими Штатами Америки, Китайською Народною Республікою та країнами Тихоокеанського регіону.
Але ця амбітна мета вимагає сильної і впевненої в собі України.
Ми зберігаємо і примножуємо капітал партнерських стосунків з лідерами і Заходу, і Сходу, нарощуємо свою присутність в перспективних регіонах світу, де утверджуються нові центри розвитку.
В сучасному глобалізованому і складному світі ми мусимо ствердитись у якості сильної та амбітної держави, що має міцний фундамент і здатна відповідати на виклики буремного XXI століття – століття глибоких світових трансформацій.
Чи готові ми до цього іспиту? Глибоко переконаний – так!
І я в це вірю! І я знаю, як досягти цієї мети!
З Днем незалежності, дорогі співвітчизники!


Виступ Президента України Віктора Януковича на урочистому зібранні біля пам’ятника Святому Володимиру «Благословенна і єдина Україна»

Дорогі співвітчизники!
Сьогодні, святкуючи 20-ту річницю незалежності України, ми молимось за її процвітання, за щастя і добробут громадян.
Ми згадуємо тих, хто поклав життя за другів своїх, за нашу Вітчизну.
У ці урочисті дні на святій і древній київській землі час пригадати історичні коріння нашої державності.
Хто ми, і звідки ми пішли – почесно і символічно говорити про це тут, біля пам’ятника Святому рівноапостольному князю Володимиру.
Володимир Великий, хрестивши Русь, не тільки заклав підвалини нашої державності і культури. Прийнявши християнство, Святий князь долучив наш народ до великої вільної європейської сім’ї.
Рівна серед рівних, Київська Русь була одним із духовних центрів європейської християнської цивілізації.
У Києві понад тисячу років тому засвітився вогонь духовності і просвіти, що освітлює єдину Європу і донині.
Ми, сучасні українці, не тільки пишаємося своєю історичною спадщиною, а й прагнемо бути її гідними спадкоємцями, продовжуємо цю місію і сьогодні.
Історія не щадила наш народ. Декілька століть поспіль Україну ділили державні кордони, саме її ім’я прагнули стерти з обличчя Землі.
Однак український народ не тільки вижив, не тільки не розчинився в історичних буревіях, але й зберіг і розвив свою культуру та ідентичність, нарешті збудував державу.
Згадаймо сьогодні мільйони тих, хто перебуваючи під владою різних столиць, не забував свою історію, свої духовні коріння, не відрікався від своєї віри, прагнув свободи і самостійності, боровся за це.
Вічна їм пам’ять.
Але пам’ятаємо і про те, що не раз у історії українці втрачали свою державність, самостійність своєї країни, коли наші гетьмани та гетьманчики починали сваритися і ділити між собою українську землю, захищаючи свої егоїстичні інтереси.
Політичні чвари і внутрішні розколи завжди приводили Україну до Руїни і втрати державності, вартували мільйонів життів українців.
Впевнений, що цей урок ми повинні пам’ятати.
Саме ідея незалежності стала об'єднуючою духовною силою, що містить в собі такі цінності як свобода, гуманізм, демократія, толерантність, справедливість, соціальна єдність.
І запорука цьому – наше сьогодення.
Завдяки єдності українців становлення і розвиток державності відбуваються у мирний спосіб.
Дякуючи нашому народу і виваженій державній політиці Україні вдається уникнути кривавих внутрішніх конфліктів та зберігати соборність.
Впевнений, так і буде надалі!
Сьогодні хочу висловити щиру подяку духовним отцям, керівникам і представникам всіх конфесій, релігійних організацій, які діють в Україні, сприяють розвитку і духовному відродженню нашого народу, миру та злагоді в українському суспільстві.
Молимось разом за мир і спокій в Україні, за мудрість та єдність нашого народу, за здійснення віковічної української мрії бути господарем на своїй землі.
Сьогодні, дякуючи Богу, ми українці різних політичних поглядів та вірувань маємо спільний погляд на наше майбутнє.
Ми єдині у своєму прагненні побудувати сучасну європейську країну, в якій кожна людина почуватиме себе вільною і щасливою.
Демократична, правова, високотехнологічна і розвинена держава, яка є невід’ємною складовою європейської цивілізації – ось наша мета.
Ще раз наголошу - шлях її досягнення безальтернативний - це реформи та глибока модернізація країни.
20 років тому український народ взяв на себе повну відповідальність за власне майбутнє.
Незалежність - це можливість, і скористатися нею - наше завдання і наш обов’язок перед живими, мертвими та ненародженими.
Не будемо тішити себе ілюзіями щодо безкорисливої допомоги.
Ніхто не пройде цей шлях замість нас самих.
Краще майбутнє для нашої країни та її громадян мусимо будувати самі, спільними зусиллями.
Заради блага нині сущих і прийдешніх поколінь ми маємо сумлінно працювати, бути чесними перед собою, суспільством і Господом Богом.
Українці - сильні духом і вміють перемагати.
Впевнений, нам вистачить мудрості, натхнення та енергії.
І допоможе нам Господь у цій великій і надважливій справі.
Зі святом вас, дорогі співвітчизники!
Із Днем незалежності!

Звернення Президента України Віктора Януковича до українських громадян з нагоди 20-ї річниці Незалежності України

Шановні співвітчизники!
Шановні громадяни України!
Вітаю вас з двадцятою річницею Незалежності!
Сьогодні ми святкуємо ювілей нашої молодої держави. Позаду 20 років новітньої історії, які змінили наше життя. А перед ними – ще століття слави і визвольної боротьби наших попередніх поколінь.
Справжній фундамент нашого двадцятиріччя – це віковий досвід Київської Русі. В ті славетні часи наші землі були одним із духовних центрів європейської християнської цивілізації. Україна з гордістю продовжує цю місію і сьогодні. Наша історія нерозривно пов’язана із сучасною Європою.
Впродовж віків найкращі доньки та сини України мріяли про незалежну країну, в основі якої є свобода, гуманізм та демократія. І їхні мрії збулися. Ми здобули незалежність і стали свідками великої події - появи України на мапі світу.
Двадцятиліття незалежності не далося Україні легко. Ми пережили роки романтичного піднесення, криз, популізму. Але незалежно від подій у державі люди працювали, виховували дітей і сподівалися на достойне життя, сильну та справедливу владу.
Нині всі гілки влади об’єдналися заради спільної мети. Це – оновлення держави та побудова успішної України. Тепер справа за кожним із нас.
20 років – чудовий вік для нових починань та рішучих кроків. 20 років – вік молодості і вік надії. І цей день ми зустрічаємо з вірою в майбутнє. Ми модернізуємо країну та розбудовуємо економіку. Ми зводимо аеропорти, дороги та мости, відкриваємо стадіони. Ми будуємо державу. Ту, про яку мріяли наші попередні покоління.
Ми стоїмо на платформі національного прагматизму і відстоюємо в першу чергу інтереси нашої країни, українських громадян. Україна стане справді незалежною, лише маючи сильну економічну основу. Українці відчуватимуть себе впевнено у світі лише тоді, коли їх права будуть справді захищені. Добробут кожного громадянина стане стабільним, коли корупцію буде подолано на всіх рівнях. Нація буде сильною, коли працюватимуть усі демократичні інститути. І це – наші цілі.
Нам є чим пишатися. Ми любимо нашу країну. Український народ за ці роки не раз демонстрував свою мудрість та толерантність. Тож бережімо один одного, адже Україна – це всі ми!
Бажаю всім нам довгих років миру та добробуту!
Із Днем незалежності України!

Шановні друзі, напишіть у коментарях під цією заміткою, як ви відзначали День Незалежності України?

Наприклад, я зі своєю родиною в цей день їздив до Києва. Ми гуляли по Хрещатику. Ходили до Софії Київської. Дивилися різні святкові заходи.