Передруковую без перекладу. http://svpressa.ru/world/article/47329/

Пока чиновники говорят о здоровье нации, тинейджеры «ширяются» каплями, которые аптеки продают на каждом углу

Среди украинских наркоманов в последнее время стал суперпопулярен новый «аптечный» наркотик – тропикамид. Спецы утверждают - он страшнее героина. А самое главное, флакончик «тропика», достаточный на 2-3 дозы, можно свободно купить в любой аптеке. И стоит он дешевле бутылки водки.

В Крыму и Одессе самый востребованный тропикамид 1 % производства  киевского ОАО «Фармак» обходится всего в 15-16 гривен. Фирменная сеть  аптек медицинской академии Днепропетровска продает его даже ночью. Всего два «бакса», смешная цена...

Медикам эти глазные капли нужны в диагностических целях, чтобы вызвать  искусственное расширение зрачков при исследовании кристаллика и глазного дна. Это достаточно редкие случаи в офтальмологии и было бы вполне  оправдано назначение тропикамида по рецептуре строгой отчетности. Тем не менее, препарат практически свободно отпускается в аптечных киосках.  Формально необходим рецепт, но на самом деле рецепты никто не требует.

Поначалу наркоманы «тропик» использовали для внутривенных инъекций  вместе с героином для усиления действия. «Ширялись» после употребления  опиатов для продления эйфории. Сформировался своего рода коктейль –  покупной «герыч», сваренный на кухне «винт» плюс тропикамид.

А сейчас его уже колют в чистом виде! Пузырьки «тропика» засыпали парки  Киева. Нынешним летом беда перекочевала в курортный Крым.

По последствиям тропикамид страшнее героина. Необратимые изменения в организме наступают в считанные месяцы. Средняя продолжительность жизни  составляет два года. Но кто из них задумывался на такой долгий срок?

У наркоманов, употребляющих эти «глазные капли», кожа в течение  считанных недель становится цвета жёлтого воска. Резко падает гемоглобин и артериальное давление, начинается головная боль с эпилептическими  припадками, очень быстро изнашивается сердце. Постоянная температура тела 38-39, во рту сушняк. На последних стадиях приема – недержание мочи.

И практически у всех «пользователей» возбуждение и психозы сопровождают сильнейшую непреодолимую психическую тягу к препарату.

«Тропик» накапливается в организме подобно мышьяку. Когда концентрация  достигает критической отметки, почки или печень попросту перестают  работать, что вызывает гарантированный летальный исход. Хотя сам путь к  могиле выглядит страшно: теряется зрение и вес, возникают провалы в памяти, происходит отслоение тканей от скелета. Человек становится  полубезумным.

 По словам украинских наркологов, глазные капли тропикамид – настоящий  хит «аптечки», как называют аптечные наркотики. Судя по количеству  обращений в больницы, последствия принимают масштабы настоящего  бедствия. А официальные власти его словно не замечают или не хотят замечать.

Несколько месяцев назад Кабинет министров Украины уточнил список  препаратов, которые можно купить лишь по рецепту строгой учётности.  Снизили максимально допустимые дозы некоторых веществ в лекарствах от  аллергии и простуды. Грозят уже через год ликвидировать городские  аптечные киоски. Останутся лишь стационарные аптеки, контроль за  которыми якобы строже.

- Я люблю кайф, а если это дешёвый кайф по 20 гривен, продающийся за  углом, люблю его вдвойне, – признаётся киевлянка Кира. В свои двадцать  лет девушка-скелет успела «соскочить» с героина, перейдя на «тропик».

До недавних пор на пике популярности здесь были трамадол и снотворное  сонат, которые вроде бы запретили для свободной продажи. Показушную  борьбу с трамадолом возглавляли вице-премьер Сергей Тигипко и другие модные политики.

Нарколог одесского областного наркоиспансера Сергей Савко провел  свой эксперимент. В одной из центральных городских аптек показал  удостоверение врача и попросил трамадол. Провизор отказала, сославшись  на нехватку одной печати на рецепте.

- Следом вошёл паренёк. И ему продали без рецепта! – рассказывает доктор Савко.

…За шприц с глазными каплями берутся подростки. Украинским же малышам  сегодня предложили новое и такое интересное мороженое Energy Ice RedShark от крупнейшей кировоградской фирмы «Ласка».

На этикетке написано, что это «энергетический лед». То есть, с кофеином и экстрактом гуараны – непременным компонентом большинства «взрослых» энергетических напитков.

О вреде энергетиков сказано достаточно. Страны Западной Европы одна за другой запрещают у себя знаменитый Red Bull и тому подобное диско-пойло. А на Украине производители решили расширить круг потребителей за счет маленьких детей!

Оказалось, энергетические напитки малышам кажутся невкусными. Предлагая  Energy Ice RedShark, производители опускают планку возраста. Сладкое  мороженое со стимуляторами центральной нервной системы сегодня  продается по всей самостийной республике. Законодательство и санитарные нормы позволяют.

Цікаве опитування зараз проходить в Інтернеті. Його автори запитують нас з вами - хто має керувати країною?

Вже є перші результати голосування. Тож, якщо вам цікаво, ви хочете проголосувати та проглянути результати голосування, то натисніть цей лінк: http://wp.me/p1fDEz-1V

P.S. Я проголосував за "абсолютно нових політиків". А ви? Давайте дискутувати?

Джерело: http://politiko.ua/blogpost67877

<!-- -->

Согласно данным последних соцопросов, Донбасс и весь Юго-Восток Украины нешуточно разочаровались в Януковиче. Впрочем, как и вся Украина, но на вотчине Президента это ощутимо больше всего.

Итак, по данным социологических исследований «Демократических инициатив», после президентских выборов Виктору Януковичу на Донбассе доверяло больше 80% населения. Еще в конце весны таковых было не менее 50%. Согласно же последним закрытым партийным исследованиям, уровень доверия к нынешнему Президенту по Донецкой и Луганской областях снизился к 40%.

Понятно, что падение доверия коснулось не только регионалов, более того, по данным социологов, Янукович до сих пор опережает конкурентов в президентском рейтинге, а Партия регионов - в партийном. Но отрыв от преследователей до неприличия мал. Во многом это можно объяснить именно тем, что в «ядерном электоральном регионе» - Донбассе, поддержка регионалов и Президента упала вдвое.

Вспомним последние президентские выборы. Тогда во втором туре, по данным ЦИК, за Януковича отдали свои голоса 12,4 миллиона украинцев, в том числе 4 миллиона в Донецкой и Луганской областях. Фактически, эти две области составили треть всех избирателей Виктора Януковича. Не сложно предположить, что, как минимум два из четырех миллионов своих избирателей на Донбассе Президент уже потерял.

И не удивительно. Ведь, вспомнив главные политические волнения последнего года, несложно подсчитать, что большинство из них вызревали именно на Донбассе. Против закрытия школ активнее всего протестовали именно на вотчине Януковича, и активнее всего права на образование своих детей защищали именно донецкие родители. Их откровения о том, что в жизни больше не проголосуют за Партию регионов заполонили весь Интернет. Далее пришла очередь больниц. Против закрытия медучреждений тоже громче всего протестовали на Донбассе. Жители депрессивных шахтерских городков открыто заявляли, что без больницы их города обречены на вымирание. Да и анонсированный эксперимент в медицинской отрасли тоже запустят именно на Донбассе.

Дошло до того, что, ранее самые ярые сторонники Януковича – пенсионеры из его родного Енакиево, не стесняются на камеру покрывать матом Президента. Повышения уровня жизни после победы Януковича не произошло, пенсии если и выросли, то незначительно, а цены на все продукты питания скакнули до заоблачных высот.

Очевидно, что возвращение базового электората на Донбассе будет чуть ли не главным электоральный заданием регионалов перед грядущими парламентскими выборами. Ведь, какую бы систему выборов власть не избрала, без повальной поддержки Донбасса им никак не обойтись. Иначе ни о каком собственном большинстве в парламенте и мечтать нечего. Но как же вернуть ее, эту самую любовь своих бывших ярых сторонников?

Пообщавшись с экспертами, «Главком» выделил несколько возможных политтехнологических направлений, которые могут дать регионалам самый ощутимый результат, как в Донецкой и Луганской областях, так и в других регионах Юга и Востока страны.

Поиграть языком

Прежде всего, можно поиграть со старой доброй темой русского языка. Перед выборами Виктор Федорович обещал придать ему некоего официального статуса. Но ничего подобного пока не произошло, что, кстати говоря, самым ярым русофилам из сторонников Партии регионов явно не понравилось. Да и недавно зарегистрированный обновленный языковый законопроект Кивалова-Колесниченко лучше всего подходит для этих игр. Проголосовать его с горем пополам в раде 226-ю голосами, огласить русский региональным на всем Юго-Востоке страны и трубить об этом во время избирательной кампании.

Понятно, что оранжевый электорат так не переманишь, но свой попытаться вернуть можно. Хотя об эффективности технологии говорить тоже рановато. Ну, станет русский региональным, начнут платежки за коммуналку приходить именно на нем, но вот что больше всего взбодрит избирателя – язык платежки или же сумма?

К тому же, недавний финт с красными флагами особых дивидендов регионалам не дал и негативных электоральных тенденций явно не переломил.

Вечная дружба с Россией

Можно поиграть и на других пророссийских настроениях электората. К примеру, начать вдалбливать людям, что с Партией регионов дружба с Россией крепнет день ото дня. До сих пор реальных дружественных прорывов кроме Черноморского флота особо не наблюдалось, да и газовая ситуация больше похожа на «холодную украино-российскою войну». Путин пока дает понять, что для успешного применения этой технологии Виктору Федоровичу надо просто отдать россиянам газовую трубу. Чего, судя по всему, делать Янукович пока не собирается.

Террористы-бандеровцы

Еще один полит технологический ход, который с разной степенью успешно применяли в Украине, и с размахом в России – борьба с выдуманным врагом. У наших соседей под избирательные кампании даже войны с терактами затевались, у нас пока до такого не доходило, но чем черт не шутит. Да и антитеррористическая кампания СБУ последнего года лучше всего о том свидетельствует. Сначала посадили отпетых террористов-студентов из Запорожья, которые облили краской памятник Дзержинскому, потом вылавливали террористов по всей Украине из-за подорванного памятника Ленину. Дошло уже до того, что некие планы подорвать столицу на День Независимости вскрывают и пересаживают «отпетых подонков из националистических организаций» типа «Патриот Украины».

И хорошо еще, что только «упреждают теракты», а ведь ближе до выборов можно что-то реальное подорвать, да чтобы с жертвами, да на Донбассе. Сначала запугать людей до отупения, а потом свалить на бандеровцев. Параллельно покрутить Тягныбока по телику побольше, что-то вроде 9 мая во Львове организовать - и пойдут все дружными рядами голосовать против «фашистско-террористической чумы» за родную Партию регионов. Для мобилизацию электората Донбасса можно привлечь все приемы 2004 года, только бы это в один прекрасный момент не вышло из-под контроля.

Пенсионно-шахтерская манна

Кроме психологического кнута можно и пряником поманить. К примеру, добавить перед выборами к пенсии несколько сотен, и для шахтеров что-то придумать. И хотя руководство шахт и при «команде профессионалов» эксплуатирует рабочих не хуже прежнего, да и гибнут горняки явно не меньше, но и для них некий пряник можно сварганить. Проще всего или зарплаты подбросить, или еще каких выплат придумать. Для столь благородных целей даже в украинском дырявом бюджете деньги всегда найдутся.

Можно и «завтраками» хорошенько покормить о неких миллиардных китайских инвестициях, как это успешно и делал Президент на День шахтера в Донецке.

Ставка на экологию

Понимая всю сложность экологической обстановки на Донбассе, регионалам можно поиграть и с этой темой. Масштабы анонсированных президентом нацпроектов вроде зимней олимпиады в Буковеле и каждому школьнику по нетбуку впечатляют. Не трудно что-то похожее и для Донецка придумать. К примеру – нацпорект «Экология Донбасса». Рассказывать о неких миллиардных инвестициях в переоснащение производства и уменьшение выбросов. Если доходчиво объяснить каждому жителю, что безопасно он будет дышать только благодаря Януковичу, может кто-то и поведется.

Стахановец в списке партии

Раз уж Партия регионов красные флаги вернула к жизни, то не сложно и стахановское движение вновь возродить. К примеру, взять некую шахту и организовать там рекордное количество норм добычи угля. И чтобы шахтер Иван Иванов, новый Алексей Стаханов независимой Украины после своего великого трудового свершения сразу в десятку списка Партии регионов попал. Чтобы каждый горняк поверил, что уж теперь то в парламенте о шахтерах будет кому позаботиться.

Фактор футбола

На худой конец, в священном деле возвращения базового электората «регионалам» и футбол подсобит. Конечно, надо быть отпетым оптимистом, чтобы предположить, что сборная Украины выиграет Евро-2012 или что-то подобное. В футбольном плане основная электорально-футбольная надежда на донецкий «Шахтер». Да и сами регионалы это вовсе не скрывают.

«Победы «Шахтера» играют важную роль в поддержке Партии регионов. Я в этом не сомневаюсь», - недавно заявил секретарь донецкого горсовета Николай Левченко в фильме «Другой Челси». Не будем сомневаться во влиянии успехов «Шахтера» и мы. Конечно же, если бы в этом сезоне горняки выиграли Лигу Чемпионов, то рейтинг регионалов явно скакнул бы на Донбассе процентов так на десять. Но на трезвую голову на это надеяться вряд ли приходится. Проще спокойно вылететь в Лигу Европы и выиграть там. А что, кто скажет, как помог этот трофей «Шахтера» Януковичу на президентской гонке в 2009-м?

Некоторые социологи, которые давно сотрудничают с Партией регионов, видят иные способы достучатся до сердца и ума избирателя Донбасса. К примеру, директор социологической компании «Research&Вranding Group» Евгений Копатько главным залогом электорального успеха считает налаживание конструктивного диалога власти и жителей Донбасса.

«Проблема падения доверия касается всех политических партий. Партия регионов в регионе по-прежнему на первом месте, но снижение рейтинга действительно идет существенное», - признает падение рейтинга регионалов Копатько. И выдает свой рецепт исправления ситуации. «Я считаю, что открытый диалог власти и общества – это ключевая задача, которую должна сейчас решать власть. Власть должна предпринимать конкретные шаги по решению социальных и экономических вопросов. С другой стороны, надо информационно опережать свои действия. Вот это, на мой взгляд, самые важные вещи. Потому что делается достаточно много хорошего, но нет объяснения, как и что власть хочет сделать. Вся вертикаль власти должна работать по объяснению своих действий населению», - заявил «Главкому» Евгений Копатько.

На самом деле, не только на Донбасс надо устремить свой взор Президенту. Массово теряя электорат Донбасса, надо попытаться попробовать наступление на Центр Украины. Как не меняй свой имидж на проукраинского и независимого от России и Европы политика, на Западе страны много не получишь. А вот в центральных областях попытаться набрать очков еще можно.

Официальный сайт Партии регионов. Фото Андрея Мосиенко

Ростислав Павленко 

Українське суспільство демонструє готовність до активних організованих дій, яким владі нічого протиставити, окрім міліцейських щитів .

 Стівен Пайфер був послом США в Україні від 1997-го до 2000 року. Це були роки першої каденції президента Леоніда Кучми. Сьогодні Пайфер працює аналітиком в одному з найпрестижніших політологічних центрів Вашингтона – Brookings Institution. Він далі цікавиться Україною, пише багато про проблеми енергетичної безпеки. У розмові з Радіо Свобода він кілька разів наголосив, що корупція, особисті й корпоративні інтереси є найбільшою небезпекою для України сьогодні. Встановлення національної ідентичності, на його думку, є найбільшим досягненням за 20 років незалежності.

- Що, на Вашу думку, є найбільшою перешкодою на шляху демократизації і реформ в Україні?

С.П. -  Великою проблемою для України є те, що особисті й корпоративні інтереси випереджають національні. Це, отже, є проблемою для демократії. Багато політичних сил в Україні аж ніяк не цікавляться демократичними питаннями, їхня мета – це особиста вигода, а також корпоративна вигода.

- Чи Ви бачите спосіб цю проблему подолати, переконати політичних гравців в Україні, що національні інтереси є їхніми інтересами – якщо ці інтереси будуть забезпечені, тоді й їхні особисті та корпоративні інтереси матимуть кращі можливості? Чи може це свідомість, яка потребує більше часу, щоб проявитися? Може, це розуміння, яке або є, або його нема?

С.П.  Це потребує часу і є різні способи, як це осягнути. Електорат тут може відіграти важливу роль: просто не голосувати за тих, хто не підтримує національні інтереси. Одним із прагнень Помаранчевої революції було намагання прогнати стару гвардію з політики. На жаль, з різних причин, помаранчевий уряд не покращив ситуацію і не здійснив своїх обіцянок, що й викликало багато скептицизму серед населення. Щоб воювати з цим явищем, треба мати добрі антикорупційні закони, які неупереджено втілюються в життя. Я вважаю, що в Україні антикорупційні закони використовуються для переслідування опозиції, а це шкодить демократії та шкодить Україні.

- Здається, корупція існує в Україні споконвіку. Ми добре знаємо, що Україна успадкувала глибоко закорінену систему радянської корупції, яка з радянської просто перетворилася на капіталістичну. Ми дуже часто чуємо, що Україна має добрі антикорупційні закони, однак ніхто не збирається втілювати їх у життя. Кожен український президент говорив про боротьбу з корупцією, скликав антикорупційні комітети й комісії. Видається, що корупція – це єдине, що зростає в Україні.

С.П.   Багато країн воює з корупцією. Скоріше чи пізніше, ті, хто має найбільше користі від корупції, почне цікавитися верховенством права, щоб зберегти і забезпечити те, що вони здобули корупційним шляхом. Я припускаю, що українські олігархи воліли б не думати про те, хто буде наступним президентом, не журитися, що після виборів вони можуть втратити велику частину свого майна. Створення системи, де панує верховенство права, є корисною і для олігархів, однак поки що вони не поспішають її розбудовувати. Але, врешті-решт, думаю, що українське населення мусить знайти спосіб, щоб змусити український уряд застосовувати антикорупційні закони рішуче і справедливо.

- Навіщо олігархам боротися за верховенство права? Вони просто домовляться з будь яким новообраним президентом. Ситуація, яка зараз існує в Україні, не вимагає, щоб вони підтримували і розбудовували верховенство права для того, щоб зберегти свою власність.

С.П.   Так. Саме в такій ситуації я бачу велику користь у договорі з ЄС про Зону вільної торгівлі та нову угоду про асоціацію. Україна буде змушена змінити деякі закони і грати за європейськими правилами, я думаю, це матиме позитивний вплив і змусить Україну робити те, чого вона не хоче робити. Попри те, що багато українських політиків говорить про Зону вільної торгівлі з ЄС, вони не розуміють, наскільки радикальними будуть ці зміни, які вимагатиме від України цей договір. Отож, цей зовнішній стимул може змусити Україну взятися за корупцію.

- Що б Ви назвали найбільшим досягненням за ці 20 років незалежності? 

С.П.   Я думаю, що є досягнення. Пригадайте, як 15-16 років тому дехто запитував, чи вистоїть Україна як незалежна держава. Мені здається, що сьогодні в Україні існує сенс національної ідентичності, як у західній, так і в східній Україні. Може, на сході це почуття не є таким вираженим, однак мені видається, що які проблеми не існували б, українці готові вирішувати їх як нація, в рамках їхньої національної держави. Ця національна ідентичність є позитивним досягненням.

З економічного боку, ці 20 років були складними. Але якщо подивитися на інші колишні республіки, там теж з економікою складно. Це нелегкий процес – перейти з командної економіки на ринкову. Є злети, і є падіння, але загалом є трішки прогресу. Українська зовнішня політика є непростою, але українські відносини із Заходом нині є доконаним фактом. Є певні речі, про які Україна може сказати, що вона їх досягла.

20 років української незалежності дали мішаний результат. 4-5 років тому в Україні панувала складна демократія, це були наслідки Помаранчевої революції. Існувало розуміння демократії, і це розуміння перетворювалося на державні інституції. Сьогодні існують побоювання, що Україна відступає від цих демократичних досягнень, і з точки зору західних аналітиків це дуже розчаровує.

- Чи вірите Ви, що правителі України та її люди хочуть того самого?

С.П.   Це перегукується з інтересами правителів. Я думаю, що правлячий клас хоче бачити Україну успішною державою, тому що вони розуміють, що це їхнє політичне підґрунтя, ключ до виборів і таке інше. Але з іншого боку, є різні інтереси: національні, корпоративні, особисті й партійні, і мені не зовсім подобається, як ці інтереси перемішані в Україні.

- Говорячи про Україну, часто доводиться говорити й про Росію. З американської точки зору, яку роль відіграє Росія в українських успіхах і невдачах? Чи Україна могла досягнути більше, якби Росія не була її сусідом?

С.П.   Це гіпотетичне запитання. Україна має спільну історію з Росією, має з нею економічні зв‘язки. Україна мусить мати відносини з Росією, отож краще, щоб ці відносини були позитивними. Я не думаю, що Росія хоче відновити СРСР, однак у сфері так званих привілейованих інтересів Росія прагне обмежити Україну.У питаннях, які є критичними для Москви, Росія хотіла б, щоб Україна їй підкорялася, а це обмежить українські зовнішньополітичні можливості. Росія не хоче бачити Україну в НАТО і останнім часом стало ясно, що Росія також не хоче бачити Україну в ЄС, оскільки це справді відтягне Україну від московської геополітичної орбіти і зменшить російський вплив над Україною.

Для України останніх 20 років були викликом: зберігати стабільні відносини з Росією і поширювати й поглиблювати  відносини із Заходом. Є певний поступ у цих питаннях, однак тут я повертаюсь до своїх побоювань щодо згортання демократії в Україні останнім часом.

Я думаю, що Янукович прагне кращих відносин із Заходом і ближчих стосунків з ЄС. За останній рік він постійно говорить: я хочу увійти в зону вільної торгівлі з ЄС, я не готовий входити в митний союз з Росією, Білоруссю та Казахстаном. Він дотримується цієї позиції, попри великий тиск з боку Росії. Однак якщо в Україні згортання демократії буде тривати, Януковичу буде дуже важко розбудовувати й поглиблювати українські відносини з Європою та США.

- Що, на Вашу думку, може переконати Януковича та його партію діяти по-іншому? Чому вони так віддано відкидають усі здобутки Помаранчевої революції, як наприклад, свідоме громадянське суспільство, громадську активність та діяльність? Президенти повинні радіти, коли в них активна й дієздатна громадськість.

С.П.   Абсолютно, зокрема, якщо ця громадськість на вільних та справедливих виборах 2010 року обрала Януковича президентом. Партія Регіонів та Віктор Янукович скористалися з вільних, демократичних виборів, і важко зрозуміти, чому вони від цього тепер відходять і намагаються зменшити демократичний простір в Україні.

- Може вони просто не розуміють демократії?

С.П.   Може, вони не довіряють демократії. Якщо ви справді вірите в себе і в свою програму, політику, вам немає чого боятися демократичних виборів. Тому я думаю, що, може, вони не довіряють демократії.

- Ви вже згадували мантру Президента Януковича про те, що він хоче інтегрувати Україну в Європу, він прагне членства України ЄС. Однак те, що відбувається всередині України, суперечить оголошеним намірам. Скільки часу залишилося Януковичу, щоб звести його заяви і його дії в одне русло, перед тим, як терпець Заходу увірветься?

 С.П.   Він вже платить за свої кроки. Кілька місяців тому один високопоставлений український урядовець запитав мене, що потрібно, щоб Януковича запросили до Вашингтона або щоб Президент Обама відвідав Київ. По-перше, щось конкретне, відповів я, оскільки цей Білий Дім організує зустрічі, які дають реальні результати. А по-друге, і це ще важливіше, треба коригувати те, що відбувається у внутрішній політиці України,бо за теперішніх українських реалій, я не бачу, чому хтось хотів би запрошувати Януковича до Америки.Час Президента Обами обмежений, він готується до передвиборної кампанії, що зменшить його можливості займатися закордонною політикою, отож яка тут користь? Якщо Обама запросить Януковича до Вашингтона, його розкритикують в Конгресі і в пресі. На тлі того, що відбувається в Україні, я аж ніяк не бачу ані візиту Януковича до Вашингтона, ані візиту Обами до Києва.

- Американці, як правило, є дуже патріотичними. На недавнє святкування американського Дня незалежності до столиці прибули тисячі людей, відбулися грандіозні концерти та інші заходи, ну і, звичайно, прекрасний салют. Чи Ви зустрічали багато патріотизму у Ваших контактах з українськими урядовцями?

С.П,   Я думаю, що українці вірять в Україну, і це є одним із найважливіших досягнень останніх 20-ти років. Звичайно, є різниці між тим, як американці й українці проявляють свій патріотизм, і я не сказав би, що українці є менш патріотичними, ніж американці. Це нюанс, але це такий нюанс, який журналісти часто оминають, коли вони пишуть, що ця частина України є прозахідною, а інша проросійською. Я вважаю, що люди в Україні вірять в Україну але й водночас хочуть мати нормальні відносини з Росією, однак це не те саме, що бути проросійським. Януковича називають проросійським, я вважаю, це просто оманливий і лінивий вислів.

Янукович дотримується політики, яка більше цікавить Росію, ніж, скажімо, політика Віктора Ющенка, але це не плазування перед Москвою, це намагання досягти певного результату. Є безліч справ, на які Україна дивиться зовсім по-іншому, ніж Росія. Ось зараз Росія дуже тисне на Україну, щоб та увійшла в Митний союз, однак Київ не здається.

- Цей Митний союз раптом став великою справою. Навіть Кучма свого часу не захотів входити в Єдиний економічний простір.

 С.П.   Це продовження російських інтересів щодо колишніх радянських республік. Спочатку було СНД, тоді Організація колективної безпеки, Митний союз – це найновіший російський фокус. 2003 року Кучма заявив, що готовий долучитися до Єдиного економічного простору, але лише в рамках договору про зону вільної торгівлі, оскільки вступ до неї не загрожував би українському вступі до СОТ. Вступ до Митного союзу не лише ускладнить правила СОТ, а також загрожуватиме укладенню угоди про зону вільної торгівлі з ЄС.

- Ви вважаєте, що в Україні існує національна ідентичність, як на заході, так і на сході України? Україна є різноманітною країною з різними регіональними відмінностями, як і, до речі, США. Нью-Йорк суттєво відрізняється від Техасу, північ від півдня. Але щось тримає ці відмінності разом. В Україні часто говорять про національну ідею, про потребу її якось сформувати, мовляв, національна ідея – це якась програма чи рецепт. 

С.П.   Сполучені Штати, як незалежна держава, мають понад 200 років історії за собою. Україна має лише 20, хоча має довгу історію ще до незалежності. У 1994-1995 роках американська розвідка підготувала аналіз «Україна, нація в небезпеці». Цей аналіз ставив питання: чи існуватиме Україна за 5-10 років? 1998 року я прибув в Україну, і я зрозумів, що це вже не є серйозним питанням. Чергові опитування свідчать про те,що національна свідомість в Україні росте.Навіть під час Помаранчевої революції,коли у Сєверодонецьку відбувся сепаратистський з‘їзд, сепаратистські тенденції все одно були відкинуті. Тоді я читав різні звіти про те, що мери поверталися з Сєверодонецька, звітували перед радами, а ради відкидали положення цього з‘їзду. Це зрілість. Люди не підтримували Ющенка, але вони хотіли, щоб Україна була єдиною і цілою. Єдине місце, що може непокоїти, це Крим, але мені видається, що навіть там вирішують проблеми в рамках цілісності України.

- Що, на Вашу думку, є найскладнішою радянською спадщиною, яку Україна мусить ще подолати?

С.П.   Ті розподіли, через які українці дивляться на свою історію. Навіть таке болюче питання як Голодомор ще не має однозначного тлумачення і бачення. Щодо спадщини, то 1991 року перед Україною стояли три важливі виклики: розбудувати модерну економіку, розбудувати відкрите, демократичне суспільство і розбудувати міжнародні відносини з країнами, з якими Україна таких відносин взагалі не мала. Ці три напрямки розбудовувалися під тінню радянського минулого України, ця розбудова триває і ще триватиме.

- Нещодавно на конференції у Вашингтоні Збігнєв Бжезінський зробив такий прогноз: наступних 5 років будуть вирішальними для України. Якщо Україна сконсолідує свою державність, далі крокуватиме демократичним шляхом, сумарним ефектом такого розвитку буде демократичним поштовхом для Росії. Що Ви думаєте з цього приводу, чи вважаєте, що Україна робитиме конкретні прогресивні кроки чи  вона буде продовжувати свій танець: один крок вперед, два назад?

С.П.   Я не дуже хочу робити п‘ятирічні прогнози, 5 років тому хтось інший теж напевно констатував, що наступних 5 років будуть вирішальними. Україна йде своїм не зовсім рішучим шляхом вже довго. Враховуючи те, що відбувається в Україні зараз, є причини для непокоєння. Не розумію, чому Київ не усвідомлює, що кращі стосунки із Заходом посилять його позицію щодо Москви. Недавно білоруський президент Лукашенко намагався розбудувати мости із Заходом. Однак події, що сталися в Білорусі минулого грудня після президентських виборів, спалили ці мости. Тепер Лукашенко має справу лише з Москвою, і вони його аж ніяк не церемоняться з ним. Київ повинен це розуміти.

Прем‘єр Азаров майже щотижня нарікає на високу ціну російського газу, на розбудову «Південного потоку», отож Київ повинен поставити собі запитання: якщо наші відносини із Заходом були б міцнішими, чи могли б ми краще захистити свої інтереси перед Росією? Я вважаю, що згортання демократії в Україні безпосередньо ускладнює українську зовнішню політику.

- Мені здається, що намагання України догодити Москві  не дають ніякого результату. Харківські угоди не усунули проблеми ціни газу. Українське бажання отримувати дешевий газ скоріше чи пізніше мусить десь і якось закінчитися.

С.П.   Так. Мені видається, що Київ висунув Харківську угоду, що знизила ціну на газ для України на 100 доларів за тисячу кубів тому, що це вважалося необхідним для українського економічного менеджменту. Чимало людей, що дуже добре розбираються в міжнародних газових ринках, стверджують, що Київ міг би виторгувати нижчу ціну без того, щоб залишати Чорноморський флот в Україні ще на 25 років. Багато країн, які мають довгострокові контракти з «Газпромом», переглянули свої домовленості без того, щоб здавати свої позиції. Україна нині розуміє, що Харківські угоди нічого не розв‘язали, і Україна повинна серйозно взятися за свої енергетичні проблеми, чого вона за останніх 20 років ще не зробила.

Наприкінці 90-тих років провідна міжнародна енергетична компанія вивчала полтавські газові родовища. Їхній висновок – Україна може збільшити видобуток вітчизняного газу з 18-20 мільярдів кубів на рік до 30-40 мільярдів кубів. Треба просто розвивати існуючі поклади.

- Для того були потрібні інвестиції?

С.П.   Так, але вони б оплатилися. Проектувалося подвійне виробництво за 5-7 років. Що сталося? Нічого. Щоб втримати низьку ціну газу для споживачів, заплативши високу ціну за імпортований російський газ, українські уряди, як за Кучми, так і за Ющенка та Тимошенко, так само і за Януковича, за видобутий вітчизняний газ платять низьку ціну. Американська компанія, що працювала в Україні, згорнула свою діяльність після 8 місяців, бо ціна, яку вони отримували за цей український газ, навіть не покрила кошти видобутку. Україна кидає гроші в Росію і платить у 4-5 разів більше за російський газ, ніж за власний.

- Але ця система певній групі людей заробляє мільярди.

 С.П.   Безперечно. Саме тут особисті й корпоративні інтереси переважають над національними. Уявіть собі, якою була б газова криза 2009 року, якби Україна, замість того, щоб видобувати 18 мільярдів кубів видобувала б 40 мільярдів.

Утримуючи низьку ціну на газ для споживачів, Україна усунула будь-який стимул заощаджувати  газ. Україна має найбільш енергетично екстенсивну економіку світу. Вона використовує удвічі більше енергії, ніж Польща, у 5 разів більше, ніж Німеччина. Так, це буде боляче, якщо ціна газу стане дорожчою для споживачів, але вони якось пристосуються. Власна продукція газу й серйозна програма енергозбереження могла б сьогодні привести Україну до того, що вона могла б задовільняти 80-85% своїх газових потреб. Однак послідовні погані газові рішення різних урядів зробили це неможливим.

Саме тут я хочу Януковичу віддати належне. Минулого року в рамках домовленості з МВФ Україна погодилася підняти ціни на газ приблизно на 30%. На жаль, у цьому році Україна своїх обіцянок не виконала і тому не отримала від МВФ грошей.

Нібито знову точаться бесіди про полтавські газові родовища. Мова йде про офшорний видобуток газу, про сланцевий газ. Тут головне, щоб Україна створила правильний інвестиційний клімат, щоб місцеві гравці не усунули тих, хто готовий робити інвестиції.

- Отже, 20 років своєрідного прогресу, але не такого прогресу, який міг би бути, якби українське керівництво ухвалювало розумніші рішення.

С.П.   Так. Пригадаймо дев‘яності роки. В Україні тоді багато говорили про третій шлях економічного розвитку. Якщо подивитися на ці країни, які взялися за серйозні економічні реформи – Польщу, Чехію, Болгарію – скрізь потерпіла економіка, вона зменшилася. Але за 4 роки відбулися зміни, і їхні економіки почали зростати. Україна ухвалювала половинчасті економічні рішення, і її економіка падала й падала. Скорочення, яке мало б тривати 3-4 роки, в Україні розтяглося на 8 років.

Щодо демократії, то 4-5 років тому українська демократія була кострубатою, але люди вірили, що їхній голос був чогось вартий. Україна ще має бурхливе громадянське суспільство, але багато що повертається назад. Україна не Білорусь, не Казахстан і не Азербайджан. Чотири роки тому ми вважали, що Україна йде шляхом Польщі, сьогодні так ніхто не вважає.Це все ще можна налагодити, але чи цей уряд спроможеться, ми ще побачимо.

- Як би Ви привітали українців з 20-ю річницею незалежності  держави?

С.П.   Я хочу привітати український народ з 20-ю річницею Незалежності. Країна домоглася певного прогресу.Але я думаю, що Україна ще має потенціал, щоб стати сучасною європейською державою, і я сподіваюся, що керівництво країни допоможе їй стати саме такою.

День Знань - гарне свято. Свято мрій і надій. Будемо сподіватись, що наші діти будуть щасливі. А ще рекомендую в якості відпочинку скористатись ось цими збірками мультиків, що дуже гарно перекладені в україномовний формат і може бути досить корисним посібником для всіх, в кого діти не мають достатньої мовної практики чи україномовного оточення. Раджу скачувати і давати дивитись дітям, а ще додаю гарну бібліотеку аудіо всього українського, але там є багато корисного для дітей і школярів.

http://www.ex.ua/view/918596

українська аудіобібліотека

http://www.ex.ua/view/6761774?r=5837324

том і джері укртитри і гарна якість

http://www.ex.ua/view/6923103?r=82484,80934

пінгрвіни мадагаскару теж укр.

http://www.ex.ua/view/5858358?r=82484,80934

про козаків все http://www.ex.ua/view/4197736?r=82484,80934

клуб мікімауса

http://www.ex.ua/view/1037384?r=82484,80934

круті бобри

Щастя й успіхів всім.

 Україна є однією з найбільш корумпованих країн у Європі — на цьому неодноразово наголошувала міжнародна організація Transparency international. Цього року в своєму звіті щодо України вона, зокрема, зазначила, що наша країна дуже повільно бореться з корупцією. Нагадаємо, що з 1 липня в Україні набрав чинності новий Закон «Про засади запобігання та протидії корупції». Про плюси та мінуси цього закону розповідає керівник представництва «Transparency international» в Україні Олексій ХМАРА.

— Завдання будь-якого закону — визначити основні поняття і встановити певні правила гри. Із цим Закон «Про засади запобігання та протидії корупції», в принципі, справився. Загалом, за десятибальною шкалою я б йому поставив 8 балів. Проте закон має деякі нюанси.

Перший: для того, щоб закон нормально запрацював, треба ухвалити ще безліч підзаконних актів. Наприклад, влада має до кінця року виробити алгоритм перевірки кандидатів на державну службу. Поки такого алгоритму немає, перевірка не діє — службовці приймаються на посаду за старими, з усіма недоліками, правилами.

Другий: визначитись з реєстром хабарників, які чинили корупційну діяльність. Тепер закон вимагає, щоб інформація про них була в Інтернеті, щоб всі могли її прочитати і, умовно кажучи, знати таких людей в обличчя. Але справа в тому, що для розробки реєстру немає офіційно встановленої процедури і грошей.

Таких нюансів можна налічити більше десятка. Ми нарахували, що нам ще потрібно як мінімум два укази Президента, два закони та приблизно вісім постанов Кабміну для того, щоб цей закон в повній мірі почав працювати. Як ви розумієте, у найближчі три місяці цього не буде.

Згідно із законом, першою особою, яка відповідає за вчинення корупції, — є Президент України. Але ми, на жаль, не зможемо застосувати цей закон до глави держави, тому що він підпадає під доволі заплутаний і складний порядок імпічменту в Конституції України. Тобто щодо Президента цей закон взагалі неможливо застосувати. Таких декларативних речей можна нарахувати багато: і по відношенню до спікера, і до депутатів...

Позитивним є те, що закон чітко визначає поняття корупції і кого воно стосується. Це традиційно всі ті державні службовці, про яких ми з вами знали, а також ті, хто не є службовцями: військові, нотаріуси, тощо. Узагалі, будь-яка особа, яка живе державним коштом, робить щось від імені держави, підпадає під дію цього закону.

Також позитивом є те, що тепер чітко розділені покарання за адміністративні проступки. Це адміністративна відповідальність за штрафи і кримінальна відповідальність за корупцію. Раніше у нас була велика проблема, що зі 100% випадків більше 80% закінчувались штрафами, причому часто так складалося, що одна й та сама людина отримувала 5—7 штрафів по одній статті, але продовжувала працювати на тому ж місці, брати хабарі, тому що кодекс дозволяв це робити. Зараз уже за дрібні проступки накладається штраф до 2 тисяч гривень, а за серйозніші починається кримінальна відповідальність від 2 років до 5-ти. І навіть 15 років можуть люди отримати, якщо будуть займатися корупцією.

Проте, на жаль, в Україні закони часто не виконуються, і тому проблема будь-якого закону, зокрема «Про засади запобігання та протидії корупції», — у тому, що немає невідворотності покарання. Тобто, коли чиновник буде знати, що його все одно покарають — хоч за великий, хоч за маленький проступок, — тоді він буде боятися робити правопорушення.

Згідно із цим законом, нарешті ми можемо побачити, скільки наші чиновники заробляють і куди витрачають свої гроші. Декларації певних категорій службовців, найвищих посадовців держави, деякі типів суддів повинні ще й оприлюднюватись в офіційних органах. Ми зможемо, починаючи з квітня наступного року, прочитати в газетах, хто скільки заробив і витратив грошей. Недоліком є те, що після довгих дебатів депутати все ж таки збільшили поріг декларування до 150 тис. гривень. Тобто все, що дешевше 150 тис., — не декларується. У різних країнах, звичайно, по-різному, але нормальним тоном вважається — від 2 тис. євро. Тобто у нас дуже високий поріг, і це при тому, що живемо ми з вами набагато бідніше, ніж люди в європейських країнах. Таким чином, ми побачимо, можливо, будинки й квартири, але ж, ви самі розумієте, що ніхто не буде купувати їх щорічно, тому в декларації нічого суттєвого про видатки ми не прочитаємо. Декларація заповнюється власноруч і здається в орган, де працює особа. Про деяких службовців ця інформація оприлюднюється. Зараз існує суперечка із Законом «Про судоустрій і статус суддів» і антикорупційним законом: обидва вимагають оприлюднення декларацій, але в різний спосіб та терміни. Виникає питання, чим саме треба керуватись?

Серед переваг закону варто також виділити питання унормування подарунків і конфлікту інтересів. Усе, що дорожче за 500 грн. умовно (це половина мінімальної зарплати), службовець не має права брати, а повинен здати в музей відомства, де він працює, щоб усі бачили, що то за подарунки. Але є одна норма-виняток — для подарунків від родичів. Це робить можливим ходіння з пляшкою коньяку від сестер, далеких кумів та інших. Якщо говорити про конфлікт інтересів, то тепер заборонено пряме підпорядкування родичів. Тобто я, наприклад, як керівник, не можу призначити свого сина на якусь керівну посаду в органі. Проте є сфери, які випали із цього закону, зокрема освіта й медицина. Наприклад, візьмемо з вами Київську область, м. Ірпінь. Там є відома на всю державу Податкова академія, якою керує народний депутат, почесний ректор академії. Його син — реальний ректор, дружина надає харчові послуги, а найближчі родичі здають в оренду всі приміщення і корпуса податкової академії. Тобто це такий сімейний бізнес, котрий з точки зору моралі — повна корупція, а з точки зору закону, на жаль, ні.

У цілому, добре, що закон є, добре, що хоч якісь правові акти встановлені, тепер дуже важливо, щоб закон почав виконуватись, а це насправді залежить не лише від посадовців, які мають ухвалити всі ці підзаконні акти, а й від нас з вами, від громадянського суспільства, яке має примусити чиновників жити за правилами гри.

Тут велику роль повинні зіграти правоохоронні органи. Антикорупційна політика ділиться на три сфери: з одного боку, є сфера превенцій, де думають, як корупція виникає, що їй заважає, що їй сприяє і як цього можна уникнути. Такою превентивною роботою має займатися спеціально уповноважений орган, якого поки що немає. Президент хоче, щоб ним було Міністерство юстиції. Водночас, каральні методи мають використовувати правоохоронці, яких відтепер координуватиме Генеральна прокуратура. На нашу думку, це, скоріше, крок назад, тому що має бути створений окремий антикорупційний орган. Але, повторюю, головною посадовою особою в державі, яка координує всю антикорупційну політику і персонально відповідальна за її якість і витрати, — є Президент України. Тож від 1 липня ми тепер чітко знаємо, з кого спитати.

 Служба автомобильных дорог в Киевской области по результатам тендера 11 августа подписала договор с ДП «Киевское областное дорожное управление» ОАО «ГАК «Автомобильные дороги Украины» на услуги по эксплуатационному содержанию и текущему ремонту автомобильных дорог государственного и местного значения общего пользования в Киевской области (8576,3 км) к концу 1-го квартала 2012 года. Об этом сообщается в «Вестнике государственных закупок».

Стоимость сделки составила 88,80 млн гривен. Вместе с тем в сообщении участникам о результатах процедуры закупки Служба автодорог проинформировала, что стоимость акцептованного предложения «Киевского областного дорожного управления» составила 11 040 000 гривен, что в восемь раз меньше, чем стоимость, указанная в заключенном соглашении. Согласно протоколу вскрытия предложений, в тендере также участвовало ООО «Автомагистраль» с предложением 14 110 000 гривен.

Напомним, в этом году Служба автодорог уже проводила тендеры на услуги по эксплуатационному содержанию и текущему ремонту дорог общего пользования в Киевской области. В обоих случаях подряды на сумму 564 280 000 гривен получило «Киевское областное дорожное управление».

Действующим законодательством о государственных закупках запрещено заключать сделки на суммы выше, от акцептованных по результатам тендера.