30 червня у Львові відбудеться захід «Від акту відновлення до 20-річчя Незалежності», присвячений 70-ій річниці проголошення Акту відновлення Української державності.
В цей день на пл. Ринок о 16:00 год розпочнеться театралізоване дійство, яке має на меті відновити епоху тих часів. З балкону буде прочитано «Акт відновлення Української держави» так, як це було здійснено 70 років тому.
    "Львів завжди був серцем справжнього патріотизму, духовності, мужності. Реформаторські настрої, у доброму сенсі цього слова, - це рушій змін не лише у нашому місті, але і у державі. З Актом відновлення української держави ми ще раз наголосили, що українці – це державницька нація." - міський голова Андрій Садовий.

Після цього на всіх присутніх чекатиме концерт-мітинг за участю представників влади та політичних партій, а також виступи Софії Федини та хору «Гомін».
Організаторами проведення цих заходів виступили ГО Товариство пошуку жертв війни «Пам’ять», Конгрес українських націоналістів за підтримки Львівської міської ради.
Нагадаємо, що 30 червня 1941 року ОУН проголосила про створення Української держави.

Акт відновлення Української Держави — проголошення в окупованому німецькими військами Львові відновлення Української держави. Здійснений Українськими Національними Зборами, що складалися з представників національного руху, за підтримки членів оунівських похідних груп та вояків батальйону «Нахтігаль».
Збори створили уряд — Українське Державне Правління — на чолі з Ярославом Стецьком, дещо пізніше було організовано верховний державний орган — Українську Національну Раду, яку очолив колишній голова уряду ЗУНР Кость Левицький.
30 червня 1941 р. в будинку «Просвіти» у Львові було проголошено Акт відновлення Української Держави. На башті Князівської гори було піднято національний прапор. Львівська радіостанція повідомила про Акт населення України і передала благословіння митрополита Андрія Шептицького з цієї нагоди.
На цій події були присутніми понад 100 чільних представників зі всієї України, а також представник УГКЦ Йосиф Сліпий.
Акт 30 червня 1941 р. засвідчив усьому світові і, зокрема, Німеччині, що український народ є законним господарем на своїй землі і буде її боронити власними грудьми перед кожним, хто намагатиметься потоптати волю України.
Звістку про відновлення Української держави понесли на Східну Україну 6 тисяч бандерівців, розділені на три похідні групи, які повсюду творили українську адміністрацію та осередки ОУН. Найбільший із них був на Дніпропетровщині (5 тисяч осіб), Кіровоградщині (1100), а також на Донбасі і в Криму.

Звіт з національних зборів українців Західної України,які відбулися дня 30 червня 1941. (Жовківські вісті, Орган Українських Націоналістів, 10 липня 1941)
Дня 30.06. відбулися в год. 8 вечером в залах матірного Товариства «Просвіта» у Львові великі збори українців Західних Земель України, на яких проголошено святочне відновлення Української Держави і покликано перше Краєве Правління на чолі з Ярославом Стецьком, заступником провідника Організації Українських Націоналістів.
Збори відчинив промовою заступник провідника ОУН Ярослав Стецько, передав привіт провідника ОУН Степана Бандери, зізвав віддати честь борцям, поляглим за волю України і прочитав святочний акт проголошення Української Державности.

АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Волею Українського Народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує створення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.
Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу взиває весь український нарід не складати зброї так довго поки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада.
Суверенна Українська Влада запевнить українському народові лад і порядок, всебічний розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб.
Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери взиває підпорядкуватися створеному у Львові Краєвому правлінню, якого головою є Ярослав Стецько.
Слава героїчній німецькій армії і її Фюрерові Адольфові Гітлерові!
Україна для українців!
Геть з Москвою!
Геть з чужою владою на українській землі!
Будуймо свою самостійну Українську Державу.

Акт про відновлення Української Держави (30 червня 1941 p.)

УКРАЇНСЬКИЙ УРЯД Львів, дня 30 черв. 1941 ч.: 1/41 год. 21 Рішення ч. І. Національних зборів українців

АКТ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

1. Волею українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.
Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця й Вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кровавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває весь український нарід не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава.
Суверенна Українська Влада запевнить українському народові лад і порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб.
2. На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Українському Національному Урядові, що створиться у столиці України — Києві з волі українського народу.
3. Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Европі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.
Українська Національна Революційна Армія, що творитисьме на українській землі, боротисьме дальше спільно з Союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у цілому світі.
Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава, хай живе Організація Українських Націоналістів, хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера! Слава Україні! Героям Слава!

(ЯРОСЛАВ СТЕЦЬКО — вр.)
Провідник Національних Зборів
Виготовлено в трьох оригінальних примірниках
печатка
Оригінал. Машинопис.

Всі присутні бурею оплесків і сльозами радости вітали стоячи цю велику історичну хвилину та відспівали національний гимн.
Опісля о. др. Гриньох, довголітній душпастир українського студенства, а тепер полевий духовник українського національного легіону Степана Бандери, виступив у сірім вояцькім мундурі і передав привіт від командира легіону сотника Романа Шухевича і всіх українців-вояків які заприсягли віддати Україні свою кров і своє життя.
Наступне говорив делегат Краєвого Проводу Організації УН, підкреслюючи зокрема жертвенну боротьбу цілої великої підпільної армії ОУН, яка положила безконечні жертви та бореться дальше, а де вже ситуація дозволяє, то стає до державного будівництва.
Опісля прочитано перший декрет провідника ОУН Степана Бандери про покликання Краєвого правління Західніх Областей України з головою Ярославом Стецьком на чолі — до часу створення центральних властей у Києві.
Наступне о. мітрат Сліпий привітав збори в імени Митрополита Андрія Шептицького, заявляючи, що Митрополит вітає цілим серцем і цілою душею великий історичний почин відновлення Української Державности та взиває всіх вірних і весь український народ стати одностайно для цього великого діла.
Усі промови пройшли серед бурі оплесків і проявів найбільшого ентузіязму.
Збори вислали як вислів почувань усього українського громадянства:
привіт Творцеві і Вождеві Німеччини А. Гітлерові
привіт славній німецькій непобідній армії
привіт провідникові ОУН Степанові Бандері
привіт Митрополитові Андреєві
і привіт всім борцям за волю України.

Делеґат провідника ОУН та всі присутні вітали зокрема гарячо і щиро старшин німецької армії.
Представник Німецької Армії, бувший полковник УГА, професор КОХ привітав також присутніх і візвав до праці та якнайтіснішої співпраці з Німецькою Армією під проводом великого вождя німецького народу Адольфа Гітлера.
Збори зачинено відспіванням національного гимну.

 Звернення Українських Церков

 Пастирський лист митрополита УГКЦ Андрея Шептицького

З волі Всемогучого й Всемилосердного Бога в Тройці Єдиного зачалася нова епоха в житті Державної Соборної Самостійної України. Народні Збори, що відбулися вчорашнього дня, ствердили й проголосили ту історичну подію. Повідомляючи Тебе Український Народе, про таке вислухання наших благальних молитов, взиваю Тебе до вияву вдячности для Всевишнього, вірности для Його Церкви і послуху для влади. Воєнні часи вимагатимуть ще многих жертв, але діло розпочате в ім'я Боже з Божою благодаттю, буде доведене до успішного кінця. Жертви, яких потреба конечно до осягнення нашої цілі, полягатимуть передусім на послушному підданні справедливим наказам влади, не противним Божим законам.
Український народ мусить у цій історичній хвилі показати, що має досить почуття авторитету й життєвої сили, щоби заслужити на таке положення серед народів Европи, в якім міг би розвинути усі Богом собі дані сили. Карністю, солідарністю, совісним сповненням обов'язків докажіть, що ви дорослі до державного життя. Установленій владі віддаємо належний послух. Узнаємо Головою Державного Правління України пана Ярослава Стецька. Від Уряду покликаного до життя очікуємо мудрого, справедливого проводу та зараджень, які узгляднили б потреби й добро всіх замешкуючих наш край громадян, без огляду на це, до якого віроісповідання, народности й суспільної верстви належать. Бог нехай благословить усі Твої праці, Український Народе, і нехай дасть усім нашим Провідникам Святу Мудрість з Неба.
Дано у Львові при Арх. Храмі Св. Юра, І.УІІ.1941 р.

Андрей-Митрополит.

Пастирський лист митрополита УАПЦ Полікарпа Сікорського

До всіх українців, сущих на Волині! Мир вам від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа! Любі мої діти! Велике Боже милосердя і справедливість приблизилися до нас. Довгі роки терпів наш многострадальний нарід наруги і знущання над святою гідністю. В державі большевицького антихриста терор і жах дійшов до нечуваних досі розмірів, в порівнянні з якими бліднуть переслідування християн за часів римських імператорів Нерона і Діоклеціяна. Безбожники жахливо розправлялися з християнською вірою, мордуючи архипастирів, тисячами і сотками тисяч вірних християн, пастирів і проголошуючи закон зради й ненависти. Оце на наших очах справедливість Божа сповнилася: Один Бог, одна нація і спільна краща будучність. Сповнилась наша відвічна мрія. У городі князя Льва з радіовисильні несеться над нашими горами, нивами, ланами, над нашою так густо зрошеною кров'ю землею радісна вістка: проголошено Самостійну Українську Державу. Разом з українським народом радіє і наша многострадальна Церква. Відроджена у вільній українській державі — Українська вільна Православна Церква буде з народом одною нерозривною цілістю.
В цю велику хвилину звертаюсь до вас, любі діти, словами Св. Ап. Павла: «Благаю вас іменем Господа нашого Ісуса Христа, щоб те саме говорили ви всі і щоб не було між нами розділення, але щоб були з'єднані в одному розумінні і в одній думці». (Ап. Павло Корин. гол. 1, ст. 10). Любити Бога, любити батьківщину — це найбільша чеснота. Служба батьківщині — найбільший обов'язок. Нехай Господь милосердний допомагає Тобі, народе мій, і Тобі, Уряде наш, будувати Самостійну Українську Державу а моя молитва за вас перед Престолом Всевишнього буде за вами. В цей великий час всі українці мусять об'єднатись, всі мусять працювати спільно, бо в єдності сила і ту єдність мусимо показати на ділі. Не треба нам партій, не треба нам боротьби між собою. Всі мусимо об'єднатися при нашій Святій Православній Церкві, при нашому Урядові, при нашому Національному Проводі. Призиваю на весь Український Нарід і його державний уряд всемогуче Боже благословенство.
Дано в м. Луцьку на Волині, Року Божого 1941, місяця липня ,10 дня.

Полікарп, Єпископ Луцький.

Реакція німців

Незважаючи на заявлену у акті лояльність до Німеччини, 5 липня 1941 гестапівці заарештували С. Бандеру, Я. Стецька, а також близько 300 членів ОУН, з яких 15 було розстріляно. Довідавшись про Акт проголошення самостійної України, Гітлер видав наказ негайно знищити рух Бандери:
Айнзацкомандо С/5 СБ і СД. — О. У. 25 листопада 1941. — Команда — Денний Наказ ч. 12432/41. Г. Р. С. До станиць: Київ, Дніпропетровськ, Миколаїв, Рівне, Житомир, Вінниця. Відносно: Організація Бандери.
«Стверджено поза всяким сумнівом, що організація Бандери приготовляє повстання в Райхскомісаріаті /України/ з метою встановлення самостійної української держави. Всі члени Організації Бандери мають бути негайно заарештовані і після строгих допитів зліквідовані в таємниці під претекстом грабежів».
Таємне! Звіт про події в Україні, ч.164. Осідок: Київ
«Захоплені друковані матеріали та зізнання заарештованих в міжчасі різних людей Бандери доказують ще раз, що є неможливим притягнути членів організації Бандери до якоїсь позитивної співпраці з німецькими чинниками. Залишається тільки вирішений шлях безпощадного винищення тієї організації».
Січень 1942 р., повідомлення ч. 9
«В липні 1941 р. у розповсюдженій відозві українського лейтенанта Леґенди був заклик організувати українську збройну силу. Для цього належить захоплену зброю совєтської армії не здавати німцям, але магазинувати для тієї заплянованої української армії. Згідно з цими дорученнями, ОУН діє до сьогодні».
Повідомлення ч. 10, 3.07.1942 р.
"У Києві захоплено летючку ОУН під проводом Степана Бандери з організаційними дорученнями. Там на вступі сказано: «Завдання, що стоїть перед українським народом: Створити самостійну національну державу. Без власної держави, уряду і війська немає вільного життя для українського народу!»
Повідомлення ч. 26, 23 жовтня 1942 р.
«Організація Бандери зайняла явно бойове становище проти Німеччини і змагає всіми засобами, включно зі збройною боротьбою, до відновлення самостійности України».
Цей документ згодом відіграв важливу роль на Нюрнберзькому процесі, і ОУН-УПА була визнана цілим цивілізованим світом як воююча сторона.
На ультиматум Гітлера — відкликати Акт Відновлення Української Держави — провідник ОУН Степан Бандера, прем'єр уряду Ярослав Стецько і голова УНК Володимир Горбовий дали відповіли відмовою, потрапивши до концтабору Заксенгавзен.

Акт відновлення Української держави, проголошений у Львові

Український уряд
Ч.: 1/41

Львів, дня 30 черв[ня]1941 [р.]
год. 21-а
Саля Матір[ного товариства «Просвіта»]

Рішення ч. 1
Національних зборів українців

Акт відновлення Української Держави

1. Волею українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.
Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця й Вождя Евгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кровавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває ввесь український нарід не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава.
Суверенна Українська Влада запевнить українському народові лад і порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб.
2. На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Українському Національному Урядові, що створиться у столиці України - Києві з волі українського народу.
3. Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Европі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.
Українська Національна Революційна Армія, що творитисьме на українській землі, боротисьме дальше спільно з союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у цілому світі.
Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава, хай живе Організація Українських Націоналістів, хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера!

Слава Україні! Героям Слава!

Ярослав Стецько
Провідник Національних Зборів

Примітки до автентичного пкршого екземпляру Акту:
1. Слова «Саля Матір» закреслені рукою.
2. Від слова «Рішення» до «українці» дописано рукою. Вище справа дописано рукою і закреслено: «Аркуш цей переписаний [і] переданий на землі Східної України» та»1 примірник».
3. Слово «відновлення» дописано рукою замість слова «проголошення», а після цих слів дописано рукою: «Акт відновленя Україн[ської] Держави після 23-х років неволі доконує Ярослав Стецько». Далі кілька слів не прочитано.
4. Після слів «під проводом» перед «Адольфа Гітлера» закреслено слово «Вождя».

Українське Державне Правління утворене 30 червня 1941 року

Ярослав Стецько(ОУН) - голова УДП і керівник Ресорту соціальних реформ
Маріян Панчишин (безпартійний) - перший заступник голови УДП і міністр охорони здоров’я
Лев Ребет (ОУН) - другий заступник голови УДП
Володимир Лисий (соціаліст-радикал) - міністр внутрішніх справ
Кость Паньківський -заступник міністра внутрішніх справ
Володимир Стахів (ОУН) - міністр зовнішніх справ
Олександр Марітчак (УДО) - заступник міністра зовнішніх справ
Генерал Всеволод Петрів (соціал-революціонер) - міністр оборони
Роман Шухевич (ОУН) - заступник міністра оборони
Олександр Гасин (ОУН) - другий заступник міністра оборони
Микола Лебідь (ОУН) - міністр державної безпеки
Юліян Федусевич (безпартійний) - міністр справедливості
Богдан Дзерович (безпартійний) - заступник міністра справедливості
Євген Храпливий (УНДО) - міністр сільського господарства
Юліян Павликовський - міністр народного господарства
Дмитро Яців (ОУН) - державний секретар міністра народного господарства
Роман Ільницький (ОУН) - державний секретар міністра народного господарства
Ілярій Ольховий - міністр фінансів
Андрій Пясецький (ФНЄ) - міністр лісництва
Роман Осінчук - заступник міністра охорони здоров’я
Олександр Барвінський (безпартійний) - секретар міністерства охорони здоров’я
Володимир Радзикевич (безпартійний) - міністр освіти
Н. Мороз (безпартійний) - міністр пошти і телеграфу
Олександр Гай-Головко (безпартійний) - міністр інформації
Осип Позичанюк (ОУН) - секретар міністерства інформації
Ярослав Старух (ОУН) - секретар міністерства інформації
Іван Климів-«Легенда» (ОУН) - міністр політичної координації
Михайло Росляк - директор адміністрації уряду

Відновлення Української Держави

Документ 1

1941 р., липень.
Повідомлення Інформаційного відділу ОУН для Великонімецького терену в Берліні про проголошення у Львові Акту відновлення Української держави
Організація Українських Націоналістів
Великонімецький терен
Інформативний відділ

Друзі Націоналісти!
Українці Великонімецького терену!
Українською землею сколихнула довгождана вістка.
Дня 30 червня 1941 р. відбулися у Львові Національні збори, що на них заступник Провідника Організації Українських Націоналістів Ярослав Стецько проголосив створення Української державної влади на західньо-українських землях, відчитуючи маніфест Організації Українських Націоналістів.
Одночасно проголошено маніфест Степана Бандери, яким назначено головою Уряду західньо-українських земель Ярослава Стецька.
На зборах були присутні високі старшини німецької армії на чолі з проф. др.Кохом, який прочитав привіт від Німецької армії.
О. др. Гриньох склав привіт від сотника Романа Шухевича від Національного легіону Степана Бандери.
Преосвященний о. др. Йосиф Сліпий склав привіт від Митрополита Андрея графа Шептицького.
Дня 1 липня 1941 р. відчитав о.др.Гриньох через Львівську радіовисильню ім. полковника Євгена Коновальця пастирського листа від Митрополита Андрея графа Шептицького, що в ньому він вітає український нарід і його уряд та очікує від нього багато енергії і добра для українського народу.
Друзі націоналісти!
Українці Великонімецького терену!
Українська нація вступила в нову добу своєї історії, добу організованого державного життя. Тямте про обов’язки, що від сьогодні тяжітимуть на вас - громадянах вільної держави! Перед вами - часи, повні праці і змагань. Ідіть твердо й витривало їм на стрічу! До завершення нашої цілі: здійснення соборності й закріплення Незалежної Соборної Української Держави!
Повідомляють нас теж, що голова УЦК у Кракові зголосив у дні 1 липня 1941 р. від імені УЦК своє підпорядкування новоствореному Українському урядові з Я.Стецьком на чолі.

Документ 2

1941 р., липень
Директива відомства А.Розенберга про невизнання Українського уряду та створення українських рад довір’я, відсунення групи Бандери і заборону творення нових українських політичних угруповань

Берлін, 10 липня 1941 р. Реф[ерент] п[осольства] Крамаж
Таємно
В[ерховне] командування] з[бройних сил], Абвер II, передає зв’язковому офіцерові такий наказ до групи військ ПІВДЕНЬ:
«Відомство Розенберга передало такі попередні директиви щодо ставлення до українців:
З місцевого українського населення слід створювати ради довір’я. Вони співпрацюють з командуючим в[ійськового] округу тилу. Вони не мають ні самостійних адміністративних завдань, ні власних виконавчих органів.
Ці завдання такі: дорадчі функції при німецьких установах та посередництво між німецькими військами й місцевим населенням.
Особливо слід звернути увагу на:
1. Український крайовий уряд не можна визнати. Стецько, після його прибуття до Берліна, буде відповідно поінформований.
2. Бандеру і його групу треба настільки виключити, щоб на її місці створити раду довір’я. Її треба сформувати з ділових і авторитетних українців, незалежно від їхньої групової належності.
3. Не допускати створення нових політичних угруповань.
4. Ці тимчасові правила є чинними до запровадження цивільного управління».

Цим подається П[анові] р[аднику] п[осольства] Гросскопфу згідно з компетенцією
КРАМАЖ
(Політичний архів Міністерства закордонних справ, Бонн. Політичний відділ.)


Документ 3

1941 р., серпень
Лист провідника ОУН С.Бандери в Берліні до канцлера А.Гітлера в Берліні з протестом проти включення Галичини до Генерального Губернаторства

Його Ексцеленції панові німецькому райхсканцлерові Адольфу Гітлеру
Берлін

Ваша Ексцеленціє!
Щойно я отримав зі Львова повідомлення про те, що український край Галичину приєднано до Генерального Губернаторства.
Впродовж десятиліть Галичина була П’ємонтом українського визвольного руху і головним виразником боротьби саме проти Польщі. Незліченними кривавими жертвами в минулі роки й особливо за останні тижні вона підтвердила свою вірність Україні.
Як Велика Німеччина під геніальним проводом Вашої Ексцеленції досягли об’єднання всіх своїх земель, так само єдність всіх українських земель є метою всіх українців і особливо українських націоналістів.
З глибоким болем ми мусимо сьогодні визнати, що вже об’єднані з українською батьківщиною Північна Буковина і Бесарабія знову потрапили до складу чужоземної держави, а тепер і Галичина знову буде приєднана до польських земель. Ми сподіваємось, що цей розподіл українських земель буде лише тимчасовим адміністративним заходом і що Ваша Ексцеленція свого часу об’єднають ці землі з українською батьківщиною.
Бо так само, як націонал-соціалісти Остмарки, батьківщини Вашої Ексцеленції, завжди боролися за приєднання до Великонімецького райху і жертвували для цього найкращими, так і українські націоналісти західних українських земель постійно боролися за визволення й об’єднання всіх українських земель і завжди будуть прагнути до досягнення цього національного ідеалу.

БАНДЕРА Степан
Провідник Організації Українських Націоналістів (ОУН)
Берлін, 3 серпня 1941 р.
(Політичний архів Міністерства закордонних справ, Бонн. Політичний відділ.)

Документ 4

1941 р., грудень.
Повідомлення про масові арешти гестапо діячів ОУН

Арештування

Останніми часами гестапо, при помочі мельниківців, розпочало масові арешти людей за приналежність до ОУН. Зокрема багато виарештовано тих членів ОУН та чільних українських громадян, які на приказ свого Провідника Степана Бандери творили українську владу та позанимали керівні пости в українських урядах.
Такі арештування відбулися на Східніх Українських Землях в областях: Київській (Васильків, Біла Церква, Лисянка, Сміла, Хвастів, Умань і інш.), Житомирській, Вінницькій, Кам’янець-Подільській, Дніпропетровській, Кіровоградській, Миколаївській, Одеській та інш.
На Західних Українських Землях: Галичина, Волинь, Полісся, Лемківщина, Холмщина, а зокрема у Львові у т[оварист]вах: «Січ», «Жіноча служба Україні», Інститут національної освіти. Поза землями України в таких містах як: Краків, Берлін, Відень і інш.
Зі знатніших осіб арештовано слідуючих:
Провідника ОУН Степана Бандеру, голову уряду Ярослава Стецька, професора університету Юрка Стефаника (Київ), ректора Педагогічного інституту д-ра Сака (Київ), ректора [Інституту] ветеринарії Чінченка (Київ), відомого східноукраїнського поета Гай-Головка Олексу (Київ), редактора Позичанюка (Київ), ін[женера] Кравціва (Стрий), мг-ра Малащука (Станиславів), Рибчука (Станиславів), Кравчука Романа (Львів), Одарку Лебідь, жінку Миколи Лебідя (Львів), мг-ра Ребета Льва, урядуючого голову Державного управління (Львів), мг-ра Дарку Цісик Ребетову (Львів), мг-ра Волошина Ростислава (Рівне), Уляну Самчук (Рівне), цілу Обласну управу в Тернополі, декого з Обласної управи в Рівному і Луцьку, як: мг-ра Марченка, Андріїшина, Юревича, Коха Ю., Зубрицького Г. і інш. Всіх арештованих около 1500 осіб.
Причини арештів: намагання зліквідувати ОУН під Проводом Степана Бандери як єдиної й потужної української організації, що твердо стоїть за самостійну Українську державу. Свідчить про це те, що впарі з арештами зліквідовано всі українські уряди, а місто них засновано німецькі, в яких рішаючий голос всьому мають німецькі комісарі.
(Пролом. - 1941. - Грудень. -Ч.1.)
Публікацію підготував Василь Горинь, «За вільну Україну», ч.70 (1894), 2 липня 2002 р.

Особисто мені дивно, чому у Львові вивісили державні прапори 28 червня без чорних траурних стрічок?.. А ось погода навпаки начебто аполітична, а висказала своє обрурення сповна дощем і буревіями... Над моїм під'їздом так взагалі вітер вирвав прапор разом з гніздом утримувача і той завис полотнищем донизу, зачевившись за якісь дроти...
Символічно!
Взагалі скільки часу я не пробую зрозуміти - і не можу ні сам осмислити, ні від когось почути розумного пояснення, навіщо Януковичу Віктору, після того, як він успішно і що головне - легітимно прийшов до влади на посаду Президента України, після чого не зовсім легітимно, але підчинив собі Верховну Раду України і Уряд КМУ на чолі з абсолютно покірним Миколою Азаровим, тобто де-факто отримавши всю наявну повноту влади в державі - і САМ добровільно де-юре позбавив себе легітимності, зробивши підлог через рішення Конституційного Суду України. Видно у нього такий фатум: не може жити чесно по закону! Звик Віктор Федорович жити, як єнтот, що "в законє", а по-закону - ну ні в яку, ну просто 95-й квартал якийсь виходить...
Що не тільки у мене проблеми з осягненням цього феномену, говорить і запізніла реакція у закордонних держав і їх керівників, що критично прозвучала в адресу Президента України Віктора Януковича на недавньому XVII Саміті держав Центральної Європи у Варшаві, що змусило його клеїти з себе дурника і верзти побрехеньки стосовно неіснуючої в Україні Конституційної Асамблеї, яко активно діючої іституції.
Далі я виклав детально свої думки і докази, але всеодно прошу всіх уважно вчитатись в наступні найголовніші рядки Конституції України

Стаття 5. Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Ніхто не може узурпувати державну владу.

Все! Це основа-основ! Прошу зауважити, що введення в дію Віктором Януковичем  Конституції України в редакції 1996 р. на підставі рішення Конституційного Суду є найгрубішим порушенням законодавчої норми Статті 5 частина 3, а також Статті 75 де сказано наступне: "Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України." Отже жоден суд не має права вводити в дію закони або вносити до них зміни, що є правом тільки законодавчої гілки влади, а тим більше - узурпцувати право і змінювати конституційний лад в країні. Президента було обрано за Конституцією України в редакції 2004 р., а діє він за Конституцією України в редакції 1996 р. - отже зміна конституційного ладу відбулась без жодного народного волевиявлення і навіть без участі народних депутатів Верховної Ради України! Тобто фактично існуюча влада сама позбавила себе легітимності, провівши конституційний переворот! Ось які повноваження є у КСУ:
Стаття 147. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.
Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Зауважте: все, на що максимально уповноважений цей суд - давати "офіційне тлумачення"!!! І тільки діючої Конституції! Суд може відміняти закони, які суперечать Конституції, але КСУ не в праві відміняти саму Конституцію! В цій патовій ситуації КСУ мав право вимагати в правовому полі тільки: або щоб депутати ВРУ провели процедуру через прийняття рішення конституційною більшістю щодо легітимізації через повторну бездоганно правову процедуру підтвердження положень Конституції у редакції 2004 року, або скасувати всі зміни і проголосувати відновлення виключно конституційною більшістю ВРУ з обов*язковим особистим голосуванням народних депутатів Конституції України в редакції 1996 р. - це є мінімальне, що легітимізує Конституцію в разі визнання КСУ незаконності внесених до неї змін.
Або ще КСУ мав право вимагати максимально демократичної і легітимної процедури, як Всеукраїнський референдум з імперативним висновком, а не дорадчим, якими є призначення народних референдумів в Україні по сучасному законодавству, тобто його ще має одобрити-затвердити більшість депутатів ВРУ, щоб референдум став дійсним і що є абсурдом: рішення народу нижче за рішення жменьки депутатів, тоді як в Конституції є чітка норма щодо цього:
Стаття 69. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.
Ще раз звертаю увагу, що всенародні багатомільйонні віче Майдану 2004-2005 років і є отою конституційною нормою "та інші форми безпосередньої демократії"
І як зараз для мене є загадкою, чому Віктор Янукович сам позбавив себе легітимної конституційної влади, так до того було і є для мене загадкою, чому Віктор Ющенко не виніс питання затвердлження Конституції України на Всенародний референдум... Загадкова ця країна - Україна... І ми в ній живемо ну такі загадкові! Такі загадкові свята відзначаємо в Україні, що крий Боже, спаси і помилуй: то святкуємо, що один окупант переміг іншого і голод 33 поновився голодом 46 - радості нема меж! Тепер святкуємо наявність відсутності, чинність безчинства...
Немає в Україні легітимного законодавства! Нема! Взагалі! І це факт! Особливо наглядно це демонструють наші рідні народні депутати, серед яких вже визріла когорта "кнопкодавів за себе і за того парня", хоча в Конституції чітко і однозначно сказано: депутат повинен голосувати виключно особисто! В іншому випадку всі закони і постанови ВРУ не є чинними!

Стаття 84. Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України.
Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.
Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.

А ще є ось яка стаття:

Стаття 79. Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу:
"Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу.
Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників".
Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом.
Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.
Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги.

Як можете легко помітити: порушення присяги не несе покарання для депутата! Порушуй, рідний, скільки влізе, а вони в нас бездонні! І обезбашенні!

Так що ж святкуємо сьогодні, панове, у нашій славній Україні?..
А святкуємо те, чого нема!

Богдан Гордасевич
28 червня 2011 р.
м. Львів-Рясне
 
Прошу переглянути мої інші замітки по темі
http://blog.i.ua/community/1925/548803/
http://blog.i.ua/community/662/621047/
і повне зібрання різного
http://io.ua/s77066

Унікальні світлини, які ніде ніколи не було оприлюднено!




















І це теж варто глянути на завершення
http://www.youtube.com/watch?v=PObxvb2Rtyk

Рівно 70 років тому у цей день 22 червня розпочався найкривавіший етап Другої світової війни, що отримав у світовій історіографії узагальнену назву "Східний фронт" (Восточньій фронт).
Тут важко щось коментувати... Війна є узагальнене безумство людей, що починають як це не дико звучить: свідомо вбивати одне одного.
На сьогодні мене турбувало тільки одне: чи не стане і цей день 22 червня 2011 року черговим трагічним днем в історії України через роздмухування вогню ворожнечі, який спробували  розпалити і рознести по Україні прикрі події у Львові на 9 травня цього року. На щастя, як я бачу, влада дійшла до розуміння всієї небезпеки таких провокаційних "урочистостей" у власній державі,  а тому поки що усе спокійно.
Хто хоче вшанувати цю дату, то найправдивішим чином того буде молитва на пошанування пам'яті всіх, хто дочасно загинув у вирі цих страшних подій.
 

СВІТЛОЇ ПАМ'ЯТІ ІВАНА МИКОЛАЙЧУКА

Два кольори мої, два кольори:
Червоний – то любов,
А чорний – то журба...
З пiснi (слова Д.Павличка)

Ой чорно душi моїй, чорно –
червоного майже нема,
журба мене давить потворно,
любов, як була – загула...
Ой чорно, ой чорно, ой чорно...
Дерева, трава – все зола!
Журба та моя невимовна –
до себе всю душу взяла...
А я ж так тягнувсь до любовi!
А я ж так моливсь до життя!
Чому ж тодi чорно, так чорно?
Червонi ж слова небуття...
Простiть цю трагiчнiсть в промовi,
та згасла у небі зоря...
І в горi, великому горі
застигла Вкраїна моя.



Іван Миколайчук [Фильмография]
http://www.ex.ua/view/1445204?r=82473,80934

ThaRidah, 20:31, 3 червня 2010, 23:45, 10 липня 2010

Іван Васильович Миколайчук (*15 червня 1941, Чортория — †3 серпня 1987) — український актор, режисер, сценарист.
34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, та 2 режисерські роботи. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком.
Іван Миколайчук був кінозіркою 60-70 х років. В ті роки майже жоден фільм не обходився без його участі. Він був особливий, народний, справжній, найкращий. «Я не знаю більш національного народного генія…До нього це був Довженко» — казав про Миколайчука великий Параджанов.
В його особі українська нація має світового невмирущого позитивного героя, який пробуджував національний дух українців. Проте звання народного артиста Івану Миколайчуку так і не присвоїли, бо тодішні ідеологи винесли акторові вирок — «націоналіст». Державну Шевченківську премію Іван Миколайчук отримав вже посмертно.
Народився в с. Чортория Чернівецької області.
У 1957 р. закінчив Чернівецьке музичне училище, в 1961-му — театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської.
1965 — Закінчив кіноакторський факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (майстерня В.Івченка).
В кіно дебютував ще студентом, в курсовій режисерській роботі Леоніда Осики «Двоє». В гарному обличчі, тонкій усмішці та приглушеному голосі героя молодого Миколайчука не можна непомітити якоїсь таємниці, недоказаності, глибини — тих рис, які ляжуть через 2-3 роки, в основу феномена особистості великого актора.
Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків» одразу принесли Миколайчукові загальне визнання. Особливо кінострічка «Тіні забутих предків», яка здобула близько десяти радянських та зарубіжних призів та нагород, й була визнанана однією з двадцяти найкращих картин світу. Безперечно, успіхові цього фільму сприяла участь у ньому талановитих митців та, передусім, Івана Миколайчука.
А тоді, після блискучого дебюту в кіно, його знімали часто, й він запам'ятовувався в більшості картинах. Запам'ятовувався навіть тоді, коли йому по суті, й не було чого грати, але він «витягував» роль завдяки своїй особистості і вмінню створити образ майже з повітря, створити його з нічого. Реальний і міфічний, ніжний і жорстокий, багатоликий і багатоманітний, в головній ролі чи в епізодичній, він міг внести у кінострічку щось неповторне, своє, те, що не виходило в інших. Про феномен Миколайчука свідчить бодай те, що кожен український фільм з його участю відрізняється від тих, де він не знятий. «Коли б нині запитали, чи міг би інший актор зіграти роль Івана Палійчука в „Тінях забутих предків“, я б відповіла б: „Ні-ні! Тільки Миколайчук!“. Інакше то був би інший фільм, і було б все інше» — говорить Лариса Кадочнікова, та сама Марічка з «Тіней…».
Іван Миколайчук відзначався допитливістю, прагненням до акторських вирішень. Ці риси допомогли акторові стати самобутнім митцем. Так, у фільмі «Комісари» він зіграв комісара Громова із загостреною моральною сприйнятливістю і духовним максималізмом. Своєю індивідуальністю, дивовижною переконливістю, виправданням пропонованих обставин Миколайчук заражав глядачів, примушував співпереживати і вірити. Картина ця стала помітним явищем у нашому кіноматографі, вона ж довела, що Миколайчук схильний до тонкого психологізму, до несподіваних контрастів і навіть парадоксів характеру.
Він не задовольнявся тою міркою, котру ми так часто до себе прикладаємо: бути не гірш від сусіда. Миколайчук уособлював яскравого романтика, націленого на вертикальний рух — вгору, ввись! З фільму «Білий птах з чорною ознакою» (1971) починається нова сторінка у творчості Миколайчука-актора — він стає ще й сценаристом.
У яскравому фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» Іван не тільки виконавець колоритної ролі козака Василя, а й фактичний співрежисер. Він працював над музичним оформленням фільму. Слід згадати, що Миколайчук зіграв неостанню роль у створенні відомого на той час тріо «Золоті ключі» (Ніна Матвієнко, Марічка Миколайчук (дружина Івана Миколайчука), Валентина Ковалевська). Це тріо й супроводжувало піснями кінострічку «Пропала грамота». В «Пропалій грамоті» Іван Миколайчук дав нове життя звучанню бандури, — в жодному фільмі не використовувалися такі можливості цього інструмента. Миколайчук завжди шукав нові інтонації голосу, музики, мови, щоб це вражало й хвилювало. Він відходив від традиційного кіно, віддаючи перевагу філософському.
У сімдесяті почалися гоніння на діячів культури. Сильним ударом для українського кіноматографа стало вилучення з кіно, а потім і арешт Сергія Параджанова. Торкнулося це й Івана. В 68- му під час зйомок «Аннички» хтось звинуватив його у націоналізмі. У відповідь Миколайчук спалахнув, намагаючись пояснити різницю між націоналізмом і патріотизмом. Інцидент закінчився доносом у Київ, де Миколайчука кваліфікували як людину ворожої ідеології. А після фільму «Білий птах з чорною ознакою» життя Миколайчука зовсім ускладнилося. Адже стрічка, котра здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, була сприйнята як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Не раз доводилося акторові пояснювати свою позицію в різних інстанціях та «органах». Він відчував себе зацькованим та обкладеним з усіх боків.
Поклали на полицю і «Тіні забутих предків». Лише в роки краху радянської імперії вийшла на екрани і кінострічка «Пропала грамота». Так поступово Івана Миколайчука починають відлучати від творчого процесу. Протягом п'яти років чиновницька рука за вказівкою партійних «босів» викреслювала його прізвище з усіх знімальних груп, хоча багато режисерів хотіли бачити відомого актора у своєму майбутньому фільмі.
Й досі залишається загадкою, як у 1979-му Івану Миколайчуку вдалося втілити давню мрію — зняти свій фільм. «Вавілон ХХ» прозвучав як вибух в українському кіноматографі. Яскравий, наповнений фантастичними і водночас реальними образами фільм увібрав в себе все найкраще, що міг їй дати Миколайчук-сценарист, Миколайчук-режисер і нарешті Миколайчук-актор. Хтось із кінокритиків назвав «Вавілон ХХ» трагіфарсом, хтось кваліфікував його стилістику як народне барокко. Зрештою такого оригінального фільму на кіностудії імені Довженка не з'являлося дуже давно. У 1980 р. картина завойовує приз «За кращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.
Подальшу долю митця затьмарили адміністративні утиски поетичного кіно, що сприймалося як «націоналістичний ухил» у культурі. Миколайчуку більше не давали знімати. Хоч у нього й були спроби продовжити себе в режисурі. Однак, його стрічка «Така пізня, така тепла осінь» вже не мала такого успіху як «Вавілон ХХ».
У 1983-му були написані «Небилиці про Івана», а у 1984-му режисер готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, та постановку «Небилиць…» було дозволено тільки восени 1986 року. На жаль, через важку хворобу, розпочати зйомки фільму він так і не зміг.
Постійні потрясіння, заборони творчих задумів, «табу» на фільми зіграли не останню роль у долі молодого актора. 3 серпня 1987 року Івана Миколайчука не стало.
У житті цього актора, режисера та сценариста було все, щоб стати міфом не лише національного, але й світового кінематографу — якби жив він не в закритому суспільстві. Дитинство у маленькому гуцульському селі, раннє кохання, рання слава, рання смерть. А ще — майже містичні стосунки з кіно: він розділив долі своїх перших героїв — Івана Палійчука («Тіні забутих предків») і Тараса Шевченка («Сон»). Розділив Іван і драму українського поетичного кіно в цілому, яке здійснило в середині 60-х крутий поворот від офіційної ідеології до народної культурної традиції. Про все це Іван Миколайчук розповідає сам — за допомогою ролей, що зіграні в кіно.
Кажуть, того року, коли він помер, на стави його рідного села Чорторий прилетіли лебеді. Люди назвали їх Івановими.

Фільмографія:

роли в кино
1986 На острие меча :: генерал Турчин
Последняя работа в кино
(роль озвучена другим актёром)
1986 Жменяки
1983 Миргород и его обитатели :: Курочка
1983 Легенда о княгине Ольге :: Владимир Красное Солнышко :: главная роль
"Память - это совесть, это - судья, это - мерило бытия. У кого нет памяти - тот мёртв".
1982 Возвращение Баттерфляй :: Антон :: главная роль
1981 Такая поздняя, такая теплая осень :: Григор Корчак
1981 Лесная песня. Мавка | Лісова пісня. Мавка
1979 Вавилон ХХ :: Фабиан
1978 Под созвездием Близнецов
1978 Море :: Симохин
1978 Искупление чужих грехов :: Русин
1976 Тревожный месяц вересень :: Гнат
юродивый-немой
1975 Канал :: главная роль
1975 Волны Черного моря :: Терентий :: главная роль
"Белеет парус одинокий"
"Зимний ветер"
1974 Марина :: дирижер
1973 Про Витю, про Машу и морскую пехоту :: Вакула
1973 Повесть о женщине :: писатель
1973 Когда человек улыбнулся :: Алексей :: главная роль
1972 Пропавшая грамота :: казак Василь :: главная роль
1972 Наперекор всему | Живети заинат (СССР, Югославия) :: Иоко
1971 Лада из страны берендеев :: Рей
волшебник
1971 Захар Беркут :: Любомир
1970 Белая птица с черной отметиной :: Петр Звонарь
1969 Комиссары :: Григорий Громов :: главная роль
1968,1970,1971 Освобождение :: сержант Савчук
1968 Разведчики :: Виктор Курганов :: главная роль
"Бородатый", капитан-лейтенант, командир разведгруппы
в титрах Иван Николайчук
1968 Ошибка Оноре де Бальзака :: Левко
крепостной лакей графини Эвелины Ганской
1968 Каменный крест :: Микола
сын
1968 Аннычка :: Роман Дерич
жених Аннычки, молодой гуцул, ставший немецким полицаем и охранником в лагере для военнопленных
1967 Киевские мелодии (документальный) :: Композитор
1967 Две смерти (короткометражный)
1966 Бурьян :: Давид Мотузка :: главная роль
коммунист, герой 20-х годов
1965 Гадюка :: белогвардеец Брыкин
(в титрах И.Николайчук)
1964 Тени забытых предков | Тіні забутих предків :: Иван Палийчук :: главная роль
гуцул, пронесший через все муки и страдания, через всю жизнь свою неугасимую любовь
1964 Сон :: Тарас Шевченко :: главная роль

Режиссер
1981 Такая поздняя, такая теплая осень
1979 Вавилон ХХ

Сценарист
1990 Небылицы про Ивана
1986 И в звуках память отзовется
1981 Такая поздняя, такая теплая осень
1979 Вавилон ХХ
1978 Под созвездием Близнецов
1977 Бирюк
1974 Мечтать и жить
1970 Белая птица с черной отметиной

Композитор
1979 Вавилон ХХ
1970 Белая птица с черной отметиной

Спасибо всем,чьи релизы здесь использованы!

початок теми тут
http://blog.i.ua/community/662/697401/?p=2#comments


Переслухав масу передач по радіо і телевізору по комунальній тематиці, але корисного з того взнав в об'ємі відомої постанови консиліуму лікарів, де половина висловила діагноз, що пацієнт скоріше мертвий, чим живий, а друга половина заперечила і поставила діагноз, що пацієнт скоріше живий, чим мертвий.
Подібний діагноз можна сказати про все, що є у нашій державі, але я зосередився на комунальних проблемах і хочу зробити підсумок темі, щоб не повертатись до неї найближчим часом.  З моєї точки зору всі розмови дивним чином актуальні і розумні за змістом, проте абсолютно нікчемні і безглузді за результатами. Ніхто толком так і не узагальнив: що ж маємо робити в державі Україна, щоб комунальні послуги були якісні за змістом і чесні за оплатою.
Особливо мене злостять ті базікали, які радять споживачам контролювати послуги і судитись з їх надавачами. Ото мені робити більше нічого, як день-в-день проводити особисту калькуляцію комунпослуг у всіх їх аспектах, а тоді ще за кожні соті відсотків скандалити і судитись. Не життя - а суцільна інквізиція по винищенню комунального зла... Своєрідний заклик до хрестового зрушення кожного у боротьбі з комунальною гідрою о багатьох головах.
Та спершу поясніть мені і собі: для чого людині домівка? Для того, щоб прийти з тяжкої праці додому й відпочити в затишку і спокої коло сімейного вогнища чи щоб з одної роботи перейти до іншої - контролера у під'їзді, підвалі, на горищі тощо і позивача в суді? Переконаний на всі 100 відсотків, що домашній затишок потрібен усім, а комунальна війна - нікому. То якого милого нас якісь шурли-мурли закликають до війни? Знаю чому: бо вони скорше всього і є юристи, які з того живуть, або мають інші корисливі інтереси з тої войни. Тому договір щодо комунальних послуг, який я маю підписати заради виключно прав на контроль і судові позови можете одразу засунути туди, за допомогою чого його і укладено! Такий договір мене не цікавить!
Я хочу договір про те, що і скільки: пропозиції та їх вартість. І я хочу сам вибрати послуги і в кого захочу. А зараз мені комунальщики дають, що хочуть по скільки захочуть, а як я не заплачу-у, то запла-ачу, бо на мене вмить нацьковують псів-реелторів. Ідеальний дурдом! Шиза, як складова комунальних послуг. Без неї розумній людині сучасний комунальний сервіс переносити неможливо!
Це моє узагальнення всіх розмов на комунальну тему. Тепер кілька зауважень щодо того, про що всі говоруни уважно обминули сказати.

1. Законодавство комунальних послуг є суцільна неузгодженна мішанина законів, постанов, рішень, змін і доповнень, роз'яснень до всіх них тощо. Розібратись в ньому неможливо - це сказав колишній міністр ЖКГ!
Хто в цьому винуватий? Однозначно, що Верховна Рада України - вона єдиний законодавчий орган в державі. І що всі дружно визнають: комунальна гідра така прожерлива саме тому, що серед її чисельних голів чимало депутатських, тож поки не постинаємо - добра марно буде очікувати.

2. Проблема вартості послуг. Споживачі стверджують, що оплата послуг перевищує всі можливі межі при нікчемній якості, а надавачі навпаки стверджують, що вони збиткові, що вони просто добрі самаритяни і майже задарма роздають своє добро. При тому всьому кажучи про "економічно обгрунтовані тарифи" ніхто не спроможний це поняття розшифрувати: як визначати економічно обгрунтовані тарифи? Надавач послуги вважає, що він має право вкладати в тариф максимальну вартість всього, чого тільки можна і не можна. Образно кажучи, "Водоканал" візьметься прокладати трубопровід до пустелі Сахари і почне качати звідти воду та виставляти цілком "економічно обгрунтовані тарифи" і спробуй їм заперечити. Навіть в суді вони документально доведуть, що в Сахарі вода дорога як ну, отож треба оплатити їх послугу і не нариватись на неприємності...
Одним словом монополізм і безконтрольність у надаванні комунпослуг наявні у нас в  найбрутальнішій формі.
    
3. Неправомірність обрахунку послуг всіх комунальних підприємств, де проводять оплату не за вартістю конкретних послуги, а з квадратного метра житла - дикість неймовірна, тому і прибуткова надмірно! Бо очевидну дурість неможливо ні проконтролювати, ні заперечити, а ось оплатити - мусиш.
Відміна обрахунку за квадратний метр - першочергове в комунальному сервісі.

4. Ніхто не підняв проблеми, що завищені тарифи є такими через долучення до них всіх пільговиків комунальних послуг та боржників. Не зрозуміло, чому активні споживачі, що справно оплачують послуги, повинні покривати борги інших споживачів, якщо вони всеодно будуть змушені розрахуватись колись - подвійна оплата за послугу чи не занадто, а то і потрійна, якщо в надаванні послуги роблять "виховну паузу" для всіх споживачів.
Всі пільги мають бути тільки у грошовому еквіваленті, а не відсотках - в сучасному вигляді це обкрадання простих і чесних споживачів комунпослуг, які платять і за себе, і за "того парня"... Особливо огидно, коли пільговики-халявники подібні до наших бідних на совість народних депутатів і до їх керманича голови-снікерса-спікера Володимира Литвина, що має пільгу на дві третини щодо всіх комунальних послуг. Все йому мало, все не нажереться, бідака, з людської біди, собака! Дійсно інвалід і як дитина війни, і як афганець, і як чорнобилець, і як звихнутий член цека компартії УРСР...

5. Ніхто не сказав правди про т. з. кондомініуми - товариства співвласників квартир. А це є колгосп, самий справжній колгосп з усіма наслідками такого урядування. Колгосп з багатих буде процвітати, що і підтверджують товариства у новобудовах, де бідним робити нічого - ціни на квартири не дозволяють там поселитись. Ну а як людині байдуже, чи 1-у, чи 2-і, чи 5-ть тисяч сплачувати до каси, якщо "общак" в їх руках, - вона сплатить без проблем.
Але якщо одні будуть в тому шизоїдному кондомініумі сплачувати до спілки і за себе, і за всіх пільговиків - там буде чорт знає що, а не добропорядок. А владі що до того? Вона в стороні...

6. Тема влади, як контролера і відповідального за порядок в наданні комунпослуг теж всіма нівелюється - споживач сам один має відстоювати свої права! З цього приводу полюбляю цитувати слова споживача в телемості одному комунальному начальнику: якщо я сам себе маю захищати в усьому, то навіщо нам взагалі здалась якась там влада? Це її обов'язок контролювати і підтримувати порядок! Для того владу і обирають!"
Мені просто дико було слухати голів міськрад, які казали про приватні структури в комунальній сфері як суцільне зло. Шановні, а що на з приватизацією комунальних підприємств місцева влада припиняє своє існування? В Україні тільки всеукраїнських контролюючих управлінь понад 60! Починаючи від прокуратури і завершуючи особистими повноваженнями голови міста чи району. Все можна зробити - було б бажання! Приватник підняв тариф занадто, а ви податки вкатайте йому по всіх верхах і "гоп-стоп" у всіх справах на місцевому рівні - він на другий день прибіжить домовлятись про зниження тарифів. Або з конвертом, щоб "кришували" і тоді... "Ах, ці приватники, такі безпардонні і ми нічого не можемо зробити, шановні виборці, але оберіть нас ще раз і ми вдруге спробуємо і вдруге не зможемо з ними дати ради, але збагатіємо вдруге на противагу вам..."  

7. Заключний висновок, який теж ніхто ніде не озвучив належним чином і я не берусь, але він у старому анекдоті ще з радянського репертуару: До тюремної камери дисидентів посадили простого сантехніка за найжахливішою статтею "заклик до повалення влади", за яку тому світить "вишка" тобто розстріл. Всі дисиденти в шоці, отож розпитують сантехніка як те все героїчне діяння сталось, а він і розповідає: "Послали мене комуняки з нашого начальства до їх райкому прорив у трубі полагодити, а я прийшов, подивився і кажу: "Тут вже зремонтувати неможливо, так все прогнило - тут всю систему міняти треба!"


Богдан Гордасевич

http://www.ex.ua/view/7353073

http://www.ex.ua/view/7353073?r=82476,80934

Голодомор. Україна, ХХ століття (2011)

 

http://www.ex.ua/view/7347875?r=82476,80934

Невідома Україна - частина 2 (2008) 2

 

http://www.ex.ua/view/7208533?r=82476,80934

Українські повстанці - наші герої (2008)

КОЛЬОРИ СВІТОГЛЯДУ

Червоний прапор майорить вгорі,
здійнявшись гордо на високій вежі…
На ньому – кров… То кров людська горить!
То пломеніють сполохи пожежі!
Вогонь і кров – немає їм кінця.
Вогонь і кров – без міри та без ліку.
Невже цей прапор справді до лиця
та до вподоби збуреному віку?
Невже й надалі будемо нести
жорстокий символ смерті та руїни?
О ні, червоний прапоре, не ти
символізуєш славу України!
І мимоволі серце защемить…
Куди б мене не закидала доля,
в синівськім серці бережу щомить
жовтогарячу золотавість поля
та неба українського блакить…
Земля і небо. Жовте і блакитне.
Кого ж лякають чисті кольори,
в яких національна єдність квітне
крізь прапори далекої пори?
Уже настійно кличе майбуття
звільняти душі, догмами покуті,
й червоний сором нашого життя
знебарвлювати щирістю покути!
Лиш об однім і мрію, і молю,
щоб жить щасливим та проміж щасливих
під чистим небом, при квітучих нивах
без поклоніння крові і вогню!


12.12.1989р.

Коментарі зайві, як і стосовно того, що через 22 роки таке комуно-криваве ретроградство розповзлось по Україні.

Не буду переповідати те, що і без мене відомо про події у Львові 9 травня.
Мене більше цікавить суто моральна і психологічна картина подій, тому що я розумію обурення львів*ян, яким хтось вирішив порядкувати у власному місті.
Мені, як людині, що народилась і 25 рокі прожила у м. Донецьку, а наступні вже 25 років живу у  м. Львові, не один раз доводилось спростовувати закиди фобій. Я не один раз казав-доводив, що і у Львові, і у Донецьку ви можете спокійно говорити будь-якою мовою з умовою, що ви вічлива і порядна в поводженні людина, але якщо ти поводишся як нагле мурло, то отримаєш сповна по пиці не залежно від мови і національності як в Донецьку, так і у Львові.
Тому для мене є психічною патологією, коли люди з Криму чи інших регіонів їдуть відзначати 9 травня як День перемоги до Львова. Поясніть: що це за така Мекка для відзначення цього свята? Є міста-герої Одеса, Севастополь, Керч, Київ, як є Савур-могила і Сапун-гора, Букринський плацдарм - чому ці місця не в шані, а виключно Львів! Тільки там та перемога набуває значення? Цікаво чому?
Якщо брати до уваги здоровий глузд, то так званий "Прапор перемоги" після мандрівки областями України мав би зайти на 9 травня до Берліна і там бути розгорнутим у всій своїй красі. Але як видно ультрапатріотам "Русского блока" Берлін був явно не по-зубам і взагалі німці знову друзі, не те що вредниє хохли-бандеровци, а тому вони вирішили замінити Берлін на Львів і поперли сюди "водружать знамя победьі" І що з того вийшло? Як кажуть у Львові: "Дурдом "Веселка", а ось його пацієнти...
Також думаю не тільки мене дивує намагання певних верств нашого суспільства в наказовому порядку визначати героїв та обов*язок щодо їх пошани. Герої тим і герої, що їх шанують і поважають душею особисто, а не примусом. Як це має виглядати: хтось врятував людину від небезпеки і в подяку видано указ, щоб цей врятований щодня приходив і дякував своєму рятівникові та привселюно його вихваляв до кінця його чи свого життя... Тут явно якась аномалія психічна, вона і проявилась у Львові 9 травня.
Нарешті, ми бачемо, як "дружня Росія", за гроші якої відбулись всі подібні акції-провокації, в черговий раз... не те, щоб підсунула свиню, а зробила конкретне западло президенту України Віктору Януковичи, бо це в його країні громадяни чубляться і нагнітається соціальна ворожнеча, що навряд чи йому довподоби.
Взагалі якій людині довподоби, коли його роблять перед світом дурнем і свої, і чужі. Одні підсувають Закон, що явно порушує Конституцію, а інші - підсовують провокаторів для суспільного напруження.  Хіба що Віктор Янукович великий шанувальник Мазоха - о тоді йому явно є причина прибути на святе місце поклоніння до Львова! Я навіть підозрюю, що і всі горе-туристи "дев*ятитравники" їхали до Львова виключно як шанувальники і послідовники їх гуру Захер-Мазоха, а не задля якогось дурного Дня перемоги... І Львів їх не розчарував: прийняв як належить гостинно і задовольнив усі забаганки: "Мордобій замовляли? Як ні? Та ви не переживайте - все уже оплачено! Розслабтесь та отримуйте згідно прейскуранту..."
Що буде далі? Те що і було до цього: одні будуть брехати і займатись коньюктурними балачками, а нормальні люди... До речі, такі існують і серед регіоналів, бо саме від одного з них я почув найрозумнішу думку по темі, а саме: "Не в тому справа чи підпише, чі не підпише президент закон про червоний прапор як обов*язковий атрибут, а в тому, щоб свято було як свято, тому нехай місцева влада визначає які прапори вивішувати - їм на місцях краще знати кому і що вшановувати." Я згідний повністю з цією думкою. Сподіваюсь, що далі так і буде.
Доречно зауважити, що всі ці вихідні дні з 7 по 9 травня відзначався День міста Львова і  тому була сила-силенна туристів, які були нормальними гостями і я впевнений, що  вони отримали масу позитивних емоцій від відвідин до славного королівського міста Львова.

прошу подивитись, кому дійсно хочеться знати правду

1. Війна: український рахунок Серії 1-9
2. Ціна перемоги Серії 1-5
http://www.ex.ua/user/rjasne