Погромы национал-патриотов. Зачем это нужно Порошенко?

«Хороводы» президента с Фирташем и Медведчуком — это приговор «новой власти» со старым воровским подходом.

В последние дни П. Порошенко часто говорит о возможности введения в Украине военного положения. Причиной чего-де может стать военная агрессия России. На самом деле военное положение может стать единственным способом и механизмом для сохранения Петром Порошенко собственной — коррупционной — власти.

Сегодня уже очевидно, что решения в государстве принимает не парламент, не Кабмин и не Президент — согласно конституционной «росписи» их прав и обязанностей. Фактически государством в «ручном режиме» заправляют несколько лиц, имеющих те или иные рычаги влияния на общую ситуацию в стране.

Юлия Тимошенко называет 7 «вершителей судеб» 46 миллионов украинцев: Президент Украины Петр Порошенко, премьер-министр Арсений Яценюк, сектретарь СНБО Александр Турчинов, глава МВД Арсен Аваков, лидер фракции «БПП» Юрий Луценко, глава АП Борис Ложкин. (Сколько из них действительно представляют украинский народ — решайте сами).

Но это — далеко не вся правда; Тимошенко просто не хочет наживать себе врагов в стане возможных союзников.

Огромное влияние на процессы в Украине оказывает тандем Дмитрий Фирташ — Сергей Левочкин и Виктор Медведчук, постоянный представитель Владимира Путина в Украине.

На самом деле, именно кулуарные «договорняки» в треугольнике Порошенко — Фирташ — Медведчук и задают сегодня тренд в Украине, переживающей военное вторжение России. Все остальные фамилии — это, так сказать, «технические исполнители»; справедливо в числе тех, с кем хоть как-то советуется Порошенко, Юлией Тимошенко не упомянут спикер Рады Гройсман: что ему скажет «хозяин» — то он и сделает.

Влияние ЕС и США на процессы в Украине тоже велико. Но, увы — не рещающее.

Иначе бы, например, Михаил Саакашвили не был «откомандирован» Петром Порошенко фактически в ссылку — руководить специфическим Одесским регионом, насквозь инфильтрованным российскими спецслужбами и криминалитетом и живущим с контрабанды. В Одесщине трудно стать триумфатором, но тем не менее, Саакашвили это почти удалось — и его тут же стал «топить» Киев: ставленник Порошенко в Государственной фискальной службе Роман Насиров тут же создал успешному губернатору глобальные проблемы с финансами. И никто Насирова не то что не остановил — даже не пожурил.

В то же самое время Р. Насиров получил «в нагрузку» от «старших товарищей» советника — Геннадия Романенко, который и наладил старые схемы контрабанды, существовавшие и при Януковиче, и задолго до него. Для понимания: Г. Романенко — кум и доверенное лицо экс-главы украинской таможни Игоря Калетника. А Игорь Калетник — человек из кадровой обоймы Виктора Медведчука. А Виктор Медведчук — правая рука Владимира Путина в Украине. То есть, по крайней мере, таможня в Украине сегодня, похоже, контролируется Россией. Или Россией и Петром Порошенко на каких-то паритетных началах. Почему так безапелляционно? Да потому что «шнурок» Р. Насиров, несмотря на «крышевание» контрабанды, «щемление» протеже Белого дома М. Саакашвили и фальсификацию своей чиновничьей декларации — до сих пор на посту главного фискала. И при огромных политических издержках ни Порошенко, ни Яценюк очевидного уголовника с поста не снимают, уголовное расследование даже не стартует.

В тему: Роман Насиров встал на «схемы» Калетника?

Та же самая ситуация в Генеральной прокуратуре, куда с подачи Саакашвили пришел молодой, некоррумпированный прокурор Давид Сакварелидзе. Парня едва не разорвали украинские «коллеги» при поддержке Генпрокурора Виктора Шокина, ставленника П. Порошенко. Конфликт гасил сам президент, но лишь после скандала в СМИ и нажима Госдепа США. Сакварелидзе оставили на посту замгенпрокурора, обрезав полномочия; но свои посты сохранили и 4 заместителя генпрокурора, на каждом из которых клейма ставить негде. При этом именно эти 4 заместителя генпрокурора осуществляют кадровый отбор в «новую прокуратуру» — Сакварелидзе это не доверили, хотя программа финансируется на западные гранты.

Таких примеров только за последние месяцы можно привести десятки.

Таков стиль ведения дел Петра Порошенко: улыбка в лицо — удар в спину. И это уже, похоже, поняли не только в Украине, но в ЕС, и в США. Вероятно, отсюда и настороженное отношение к высшему руководству государства, «нет джавелинам» и даже растущие попытки ЕС локализовать события на востоке Украины самой Украиной.

На всю эту гнусность «верхов» смотрят работники «обновляемых» СБУ, МВД, прокуратуры — это явно не реформы и точно не борьба с коррупцией. И совершенно точно — не война с Россией. Потому что ни одно воюющее государство в мире не может себе позволить такую политическую беспринципность верховного главнокомандующего, бизнесмена по-совместительству.

Прекрасное настроение! Петр Порошенко и Александр Турчинов в 20 метрах от места расстрела Небесной сотни, в годовщину трагедии. Фото: Украинская правда

Поэтому, войны — нет. Есть — торг Петра Порошенко с Владимиром Путиным и рядом украинских и российских олигархов об очередном «переделе» Украины.

В логику этих торгов вполне укладывается особая роль Виктора Медведчука и его многолетнего партнера и даже коллеги (по КГБ, СДПУ(о) и пр.) Евгения Марчука. Кого уполномочил Порошенко вести переговоры в Минске с «днр-лнр»? Людей, которые десятки лет специализировались на борьбе с украинским национализмом. Официально. В. Медведчук являлся назначаемым адвокатом от КГБ украинским националистам-правозащитникам, двое из которых погибли позже в лагерях (Юрий Литвин, Василий Стус). А Е. Марчук всю всю советскую карьеру в КГБ служил в 5-м Управлении КГБ, чья основная задача была — борьба с инакомыслием, диссидентами, украинскими националистами. И дослужился до начальника этого управления в КГБ УССР. Именно это управление фабриковала все уголовные дела проти патриотов Украины, украинских националистов.

Сегодня эти Медведчук и Марчук от имени Государства Украина (!) ведут переговоры в Минске о мире на Донбассе. Параллельно в Украине стартовала масштабная кампания по дискредитации активистов национал-патриотических движений в Украине, которую возглавил президент Петр Порошенко (на вторых ролях — Арсен Аваков, МВД и Александр Турчинов, СНБО; оба — из пророссийской БЮТ, но после Майдана Достоинства якобы стали «независимыми» политиками).

Знаменательно, что первая публичная кампания «команды Порошенко», направленная внутрь государства, была кампания по дискредитации волонтерского движения. Волонтеров массово обвиняли в дилетантстве, корысти и даже воровстве. Причем особо злостно в СМИ и Сети «рвут» волонтеров в именем, говорящих правду о Порошенко и всей нынешней власти.

Знаково, что армия интернет-ботов, обслуживающих интересы команды Порошенко, на порядок большая, чем команда, работавшая при Януковиче против Майдана. Борис Ложкин — это стиль. Со занком «минус».

Затем последовала кампания по шельмованию добровольческих батальонов — мол, бандиты и душегубы, мешают воевать доблестным ВСУ. Из одиночных примеров выводилась некая негативная система.

Теперь — логично — настал черед национал-патриотических сил. Взрыв гранаты под Верховной Радой 31 августа стал началом травли всех без исключения патриотов страны, возмущенных предательскими минскими соглашениями. Понятно, что наибольшее неприятие «минских договорняков» Путина-Порошенко вызвало в среде украинской интеллигенции и рождающегося украинского бизнес-класса — тех самых «украинских буржуазных националистов», с которыми десятилетиями боролись «доверенные лица» Петра Порошенко — Виктор Медведчук и Евгений Марчук.

Независимо от того, кто швырнул гранату под ВР — недалекий националист, просто дурак или использованный «втемную» ФСБ-шной агентурой индивид — факт остается фактом: команда Петра Порошенко, а так же примкнувшие к ним Турчинов, Аваков, Яценюк сегодня используют всю полноту имеющегося у них административного ресурса для очередного погрома националистического движения в Украине. Движения, по сути, только зарождающегося — поскольку все старые «осколки» националистического движения в Украине были с середины 1990-х были «украинской» властью при помощи спецслужб РФ (Марчук, Медведчук) разобщены, маргинализированы и уничтожены. А те «паростки», что остались, никакого влияния на жизнь и судьбу страны оказать не могли. Война с Россией мобилизовала украинское общество, общество во многом осознало свою национальную идентичность, общество дало мощное добровольческое движение — волонтеров и добробаты, а немногие искренние национал-патриоты стали символом сопротивления российскому оккупанту.

Именно трагедия Украины дала национал-патриотическому движению в Украине шанс на консолидацию украинской нации, становлению принципиально новых политических сил национальной ориентации, партий и движений. «Свобода» та же — уже в прошлом, но былое место РУХа убитого Вячеслава Чорновила вполне может занять современная политическая сила, основа которой — национальная самоидентификация подавляющего числа граждан нашей страны. Граждане, создавшие волонтерское движение и добробаты, отстроившие армию и оказавшие, вооруженное сопротивление сепаратизму, вполне могут в самое ближайшее время объединиться в мощное национал-патриотическое движение, чтобы осуществить главное на сегодня: быстро, решительно, жестко и жестоко зачистить страну от казнокрадов, «прокуроров», «судей», «ментов», «таможеников» старой-«новой» власти, от ТОП-10 олигархов с их семейными кланами.

И в этот самый момент команда Порошенко, при поддержке Турчинова, Авакова, Яценюка — начинает кампанию по компрометации своего главного и — увы! — единственного оппонента в Украине Юлию Тимошенко. Сегодня в стране нет пока политических сил, способных сдерживать узурпацию власти Петром Порошенко и примкнувших к нему политических банкротов.

«Оппозиционный блок»? Фирташ-Левочкин уже с Порошенко обо всем договорились, отстояв свои сферы интересов. В результате все казнокрады из числа бывших «регионалов» гарантированно на свободе, а тот же Д. Фирташ даже запускает новые полит-проекты. Например, в ближайшее время ждите реинкарнацию Валентина Наливайченко, который должен появиться во главе партии с рабочим названием «Прогресс», и т.д. и т. п. Для не-украинцев Фирташа и Левочкина настоящие национал-патриоты — гарантированное расставание с бизнесом и свободой. И потому медиа-ресурс этого криминального тандема активно включился в кампанию по «закошмариванию» патриотов.

Избиение национал-патриотов, похоже, согласовано и с Москвой. Которая горячо — на официальном уровне — приветствует начинание Порошенко. Кремль, Путин как никто иной заинтересован в компрометации и украинского добровольческого движения, и украинского волонтерства, и уж тем боле — украинского национализма. Кстати, малоизвестная деталь из служебной биографии В. Путин времен КГБ — он тоже работал «по линии» 5-го Главного Управления.

Таким образом, Порошенко допустил то, чего Президент Украины допускать не имел права: погром национально-патриотического движения в Украине. Движения, которое, по-сути, и сделало этого ничтожного человека главой государства.

Возможно, погром национал-патриотов, по мнению П. Порошенко и его окружения, должен облегчить «Блоку Петра Порошенко» получение каких-либо дивидендов на предстоящих местных выборах — как в части фабрикации их результатов в пользу БПП (как это было недавно в Чернигове), так и в плане заигрывания перед электоратом юга и востока Украины. Где российская пропаганда и старые-новые друзья Порошенко из числа «регионалов» сотворили из «укронациков» фетиш и жупел. Если это так, то ТАКАЯ акция для достижения ТАКОГО результата — акт отчаяния со стороны «головки» БПП, растерявшей доверие сограждан так же быстро, как и «враждебная» Порошенко «Свобода».

Следуя этому поведенческому стереотипу, после разгона национал-патриотов Петру Порошенко нужно уничтожить все немногочисленные, но по-настоящему оппозиционные к нему СМИ. Для чего, как и Януковичу, Порошенко придется задействовать продажных прокуроров и продажный суд. Ведь другие он не создал (да и не стремился).

А когда «трон» Порошенко затрясет, у него останется последний способ сохранить личную власть хоть на какое-то время — ввести в стране военное положение. Наблюдая растущие темпы воровства в высших эшелонах власти и тягу к единоличной власти любой ценой со стороны П. Порошенко, это может произойти очень скоро.

Вместо того, чтобы способствовать становлению принципиально новой политической силе, ориентированной на истинный патриотизм и национальные ценности — с прицелом на дальнюю перспективу, Порошенко внес еще один раскол в государстве, где нет прокуратуры, нет милиции, нет суда, а армия воссоздана благодаря патриотизму граждан государства и на их деньги.

Но есть очень много украинцев, готовых доказать Порошенко и его подельникам, что продажа Родины — наказуема, а все деньги в могилу с собой не заберешь.

Сидящий в СИЗО националист Юрий Сиротюк, защитник Песок, доброволец, на фоне сытого, пока еще холеного лица Сергея Левочкина в зале ВР — это лучшее объяснение ситуации в стране для каждого украинского патриота. «Хороводы» Порошенко с Марчуком-Медведчуком на фоне распинаемых властью патриотов — это приговор «новой власти» со старым воровским подходом.

Вопрос только во времени. В скором времени.

—

Сергей Федоров, Аргумент

Порошенко з своїм “Особливим статусом Лугандона” зараз йде шляхом приниження України і українців.
Він фіксує поразку у війні, погоджується на сплату контрибуції, надає переможцям більш привілейоване становище над іншими регіонами і громадянами України – тобто, принижує і дискримінує в правах громадян України в угоду терористам.
Чи є тут договорняк з Путіним? Звичайно є.
Ми нічого не виграли, тілки програли. Виконуємо все, що хотів Путін. Чи проукраїнський президент у нас? Ні.
Скоріше проросійський. Хто в цьому має сумніви, то далі відчує, що зашморг давить йому шию.

---

Что меня искренне удивляет в Петре Алексеевиче и его присных, так это то, как технично они зомбируют народ вокруг вопроса изменений в Конституцию в контексте Минских соглашений к двухмерной шкале "зрада - перемога".

Все, кто позволяет себе высказывать малейшую тень сомнения в эффективности минских договоренностей и целесообразности их выполнения, немедленно получают ярлык адептов "зрады" и объявляются агентами Кремля. Не зря у нас Порошенко (во времена Януковича этого не было) взял на вооружение опыт российского  Ольгино. Наши ботофермы немедленно разносят по сети нужный мыслевирус, как крысы разносят чуму своими многочисленными стаями.  Людям трудно читать длинные сложные тексты, им лень или не под силу. За них выводы делают прокачанные последователи пелевинского Морковина. Минские соглашения = мир. Все остальное = война. Все, конец дискусссии. Задаешь вопросы? Ты агент Кремля.

Я тоже хочу мира. Но есть вопросы и сомнения, и я имею право их озвучивать. Потому что это и моя страна, и там, на Донбассе, погибли и мои друзья.  Мне вместе со всеми придется платить за все и скрипеть зубами, видя узаконенных на выборах Захарченко и Плотницких не в тюрьме или в могиле, где я их хотела бы видеть, а, например, в парламенте.

Очень раздражают высказывания  из серии "не нравятся минские соглашения - иди и воюй". Опять искривленная логика человека с ограниченным мышлением.  Есть эффективная дипломатия, например. Иди и сделай лучше! Ок, не забудьте меня пригласить в состав переговорщиков в следующий раз, я буду там ежеминутно напоминать, что нужно под каждым пунктом прописывать дедлайны их реализации и настаивать на последовательности их выполнения. Так и предлагают некоторые политические лидеры, но, в том-то и дало, что имеются кулуарные договоренности, о которых умалчивают наперсточники.                      В соглашениях нет пункта, где бы  говорилось, что выборы на Донбассе или амнистия боевиков не могут осуществиться раньше, чем граница и все ныне воюющие территории не будут демилитаризованы и не окажутся под контролем Украины.   А вы думали, что там так и написано?

 По данным газеты "Зеркало недели" (ЗН), издания, которое прошло мою многолетнюю проверку временем, в Минске на пункте об изменениях в Конституцию больше всего настаивал Сурков! А теперь нам впаривают, что Кремль якобы против того, чтобы мы меняли Конституцию, в то время, как это требование было основным. Ну чем не наперсточники?

Теперь немного об "особом статусе". В изменениях в Конституцию такого словосочетания нет. Там сказано, что "особенности местного самоуправления в отдельных районах Донецкой и Луганской области осуществляются отдельным законом".  Пункт 18 ст.144 законопроекта 2217а.  И оказывается такой закон уже есть. Законы, принятые 16 сентября прошлого года при позорно выключенном табло на закрытом заседании с ломанием парламента через колено. А там и амнистия боевикам (законопроект №5082 від 16.09.2014), и их выборы и кормежка Донбасса за счет Украины, и "народная милиция", которую они там сами назначают и вот это все.http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1680-18

И очень позорно читать о том, как Порошенко всех переиграл, не переиграл, а сдал.    Нам  рассказывали о том, что Минские соглашения прописывают четкую последовательность выполнения условий и никак иначе. А потом мы их сами прочли и увидели, что там такого и близко нет, а украинские дипломаты просто так их трактуют, как им нравится. Теперь мы, под давлением ЕС, уже с опережением графика готовы их перевыполнить, а Россия не выполнила полностью еще ни одного из пунктов.

Напомню, как Петр Алексеевич на двух языках заявил на весь мир после саммита НАТО, что США решили дать нам летальное оружие. А США это долго потом опровергали.

Напомню, как после недавней Берлинской встречи "нормандцев" АП заявила, что ЕС готов ввести новые санкции против России, если она перейдет какие-то неназванные красные линии, а ни в Париже, ни в Берлине этого не подтвердили. 

Как мы видим, ложь - инструмент государственной политики чиновников.   И еще я помню, как некоторые борзые из двора с хитрым прищуром втолковывали мне накануне принятия капитулянтского закона 16 сентября, что выполнять его на самом деле никто не собирается, это мы так хитро разводим Путина.     А развели на самом деле нас. И продолжают дальше.  При этом никто не гарантирует, что все вышеописанное положит конец войне. Потому что Россия, по давней своей привычке, выполняет только то, что ей выгодно. Некоторые придворные называют, что это перемога.  А я скажу, что это зрада. 

И маленький постскриптум. Если этот закон (об изменениях в Конституцию, включая тот самый пункт об особом самоуправлении) так хорош для Украины и ее победы, почему же за него так дружно голосует Оппоблок и прочие рыги?  Вы же никогда не скажите, что рыги хотят вам счастья?

     Мария ВАСИЛЬЕВА

Звернення зборів голів територіальних громад до європи

Council of Europe

and other international organizations

Appeal from the general meeting of heads and representatives of
Constitutional local communities of Ukraine

Considering the constant unconfirmed (!) statements of the Ukrainian officials on Ukraine-EU rapprochement, the fact of falsification the text of the European Charter of Local Self-Government is causing resentment, and has not received an adequate response from the Ukrainian government for decades. In particular, the European Charter of Local Self-Government as a document which regulates the livelihoods of local authorities (local communities) is transformed by falsified translation (including term «local authority») as the regulator of local government activities, namely local administrations. By inadequate translation the community is deprived from the effective instrument of using the Charter of the community (by the translation, the term is generally removed from the European Charter).
It is important to remind that under current legislation the Parliament ratified the original of the European Charter (which is available in English and French) but not the appointed falsified translation.
In this situation, there is no any connection between the community and its bordies. Moreover, the right of the general meeting has exclusively status of advisory solutions.
Despite the attempts of communities transformation to the exclusively territory of residence, but not communities of residents with power (that is provided by amendments to the Constitution according to the Presidents’ draft) this practice is fully not consistent both Ukrainian national traditions and standards of all models of local self government without exception.
We kindly ask your support in eliminating such flagrant violations of the rights of communities and also human rights, to which in accordance to the Declaration on Human Rights is guaranteed the opportunity of regularly participation in state and municipal management.

Roman Oleksevych, Prybuzhany, Lviv region,
Oleksandr Kotyash, Zaluzhzhya, Rivne region,
Gennadiy Skalov, Jmerinka, Vinnytsia region,
Natalia Nos, Kovalivka, Poltava region,
Yuriy Nos, Kovalivka, Poltava region,
Volodymyr Stepanenko, Pavlograd, Dnipropetrovsk region,
Yuriy Dokil, Chaykivka, Zhytomyr region,
Natalia Dokil, Chaykivka, Zhytomyr region,
Lyudmila Mikhaylenko, Chaykivka, Zhytomyr region,
Stepan Koval, Medvega, Lviv region,
Myron Flyunt, Modrychi, Lviv region,
Oleksandr Kyurpek, Tokari, Sumy region,
Elizabeth Boldaryev, Tokari, Sumy region,
Stepan Khomulyak, Lysynychi, Lviv region,
Mykola Okhorodnyak, Pryborivka, Vinnytsia region,
Andriy Chernetskyy, Pryborivka, Vinnytsia region,
Olesya Dzhamalova, Khotiv, Kiev region,
Nazar Mukhachov, Ukrainian Cossack Troops,
Oleksandr Yanul, Tsuman, Volyn region,
Dmytro Kolotylo, Tyudiv, Ivano-Frankivsk region,
Oleg Polivchak, Ivano-Frankivsk,
Oleksandr Wujcik, Kosiv, Ivano-Frankivsk region,
Lubomyr Volosyanko, Ivano-Frankivsk region,
Anna Lishchenko, Kyiv,
Maria Skomotchuk, Verkhovyna, Ivano-Frankivsk region,
Volodymyr Parkhonyuk, Kyiv,
Oleg Telyatnikov, Kyiv,
Ludmila Korol, Peter and Paul Borschagivka, Kyiv region,
Inna Plotnikova, Kyiv,
Ivan Savchak, Mykolaiv, Pidsosniv, Lviv region,
Igor Ivashchyshyn, Stavchany, Lviv region,
Oleksandr Avanisov, Vyshneve, Dnipropetrovsk region,
Myhailo Fedyushko, Peremogne, Starychi, Lviv region,
Sergiy Bednarchuk, Gayi, Lviv region,
Pavlo Marynovych, Lviv,
Victor Katolyk, Lviv,
Vasyl Bazhanyuk, Lutsk,
Andriy Kenya, Kopychivka, Chernigiv region,
Svyatoslav Belmezh, Verkhovyna, Ivano-Frankivsk region,
Petro Dutchak, Deliyeve, Ivano-Frankivsk region,
Ivan Voloshynnok, Kryvopillya, Ivano-Frankivsk region,
Ihor Gurnyak, Lviv,
Rimma Bilotserkivska, Severodonetsk, Lugansk region,
Volodymyr Kovalchuk, Khmelnytskyi,
Vasyl Sakhno,
Ivan Siramenko and other citizens of Ukraine.

Рада Європи

та інші міжнародні організації

 

Звернення загальних зборів голів та представників конституційних територіальних громад України

 

Зважаючи на постійні голослівні (!) твердження українських урядовців про зближення України та ЄС, викликає обурення факт фальшування тексту Європейської хартії місцевого самоврядування, що не отримує адекватних дій зі сторони українського уряду протягом десятків років. Зокрема, Європейську хартію місцевого самоврядування як документ, що врегульовує життєдіяльність місцевих влад (територіальних громад) трансформовано через сфальшований переклад (зокрема терміну local authority) у регулятор діяльності органів місцевого самоврядування, тобто місцевих адміністрацій. Шляхом неадекватного перекладу громади позбавлені адекватного використання інструменту Статуту громади (перекладом цей термін взагалі вилучено з Хартії).

Нагадуємо, що згідно з чинним законодавством Верховна Рада ратифікувала саме оригінал Хартії (який доступний англійською та францукзькою мовами), а не означений сфальшований переклад.

У цій ситуації відсутній будь-який зв’язок між громадою та її органами. Більше того, право загальних зборів зведено виключно до консультативних рішень.

Зважаючи на спробу трансформації територіальних громад виключно у території для проживання, а не у повновладні спільноти мешканців, що передбачено змінами до Конституції згідно з проектом президента, така практика повністю не відповідає як українським національним традиціям, так і стандартам усіх без виключення моделей місцевого самоврядування.

Просимо Вашої підтримки в усуненні настільки брутальних порушень прав територіальних громад, а також  прав людини, якій згідно з Декларацією про права людини гарантовано можливість брати постійно участь в державному та муніципальному управлінні.

 

Олексевич Роман, с. Прибужани, Львівська область,

Котяш Олександр, с. Залужжя, Рівненська область,

Скалов Геннадій, м. Жмеринка, Вінницька область,

Нос Наталія, с. Ковалівка, Полтавська область,

Нос Юрій, с. Ковалівка, Полтавська область,

Степаненко Володимир, м. Павлоград, Дніпропетровська область,

Докіль Юрій, с. Чайківка, Житомирська область,

Докіль Наталія, с. Чайківка, Житомирська область,

Михайленко Людмила, с. Чайківка, Житомирська область,

Коваль Степан, с. Медвежа, Львівська область,

Флюнт Мирон, с. Модричі, Львівська оюласть,

Кюрпек Олександр, с. Токарі, Сумська область,

Болдарєв Єлизавета, с. Токарі, Сумська область,

Хомуляк Степан, с. Лисиничі, Львівська оюласть,

Огородняк Микола, с. Приборівка, Вінницька область,

Чернецький Андрій, с. Приборівка, Вінницька область,

Джамалова Олеся, с. Хотів, Київська область,

Назар Мухачов, Українське Козацьке Військо,

Януль Олександр, смт. Цумань, Волинська область,

Колотило Дмитро, с. Тюдів, Івано-Франківська область,

Полівчак Олег, м. Івано-Франківськ,

Вуйцік Олександр, м. Косів, Івано-Франківська область,

Волосянко Любомир, Івано-Франківська область,

Ліщенко Анна, м. Київ,

Скомотчук Марія, с. Верховина, Івано-Франківська область,

Пархонюк Ворлодимир, Київ,

Телятніков Олег, м. Київ,

Король Людмила, с. Петропавлівська Борщагівка, Київська область,

Плотнікова Інна, м. Київ,

Савчак Іван, с. Миколаїв, с. Підсоснів, Львівська область,

Іващишин Ігор, с. Ставчани, Львівська область,

Аванісов Олександр, с. Вишневе, Дніпропетровська область,

Федюшко Михайло, с. Переможне, с. Старичі, Львівська область,

Беднарчук Сергій, с. Гаї, Львівська область,

Маринович Павло, м. Львів,

Католик Віктор, м. Львів,

Бажанюк Василь, м. Луцьк,

Кеня Андрій, с. Копичівка, Чернігівська область,

Бельмеж Святослав, с. Верховина, Івано-Франківська область,

Дутчак Петро, с. Делієве, Івано-Франківська область,

Волошиннок Іван, с. Кривопілля, Івано-Франківська область,

Гурняк Ігор, Львів,

Білоцерківська Рімма, м. Сєверодонецьк, Луганська область,

Ковальчук Володимир, м. Хмельницький,

Сахно Василь,

Сіраменко Іван та інші громадяни України.

 

Олесь Санін режисер фільму «Поводир» розповів історію однієї жительки Маріуполя Донецької області.

«Мені коханий казав, що пішов у військо добровольцем, підвозити воду українським бійцям. Насправді ж - воював… А я не знала…- почала розповідь молода жінка. - Якось увечері, коли син не міг довго заснути, зателефонувала коханому і попросила його розповісти малому казку. Тільки передала телефон дитині, як малий влігся, а незабаром і заснув. Після цього телефон коханого більше не відповідав. А згодом його зранене тіло знайшли у соняхах. Їхню бригаду розбили окупанти… А він із важкими пораненнями в живіт та ноги лежав у соняхах, стікав кров’ю і розказував казку синові…»

Багато хто знають, що влада вже давно намагається знищити ДУК "Правий сектор". Що нас оббріхують, пробують дискредитувати тощо. А от що відбувається "під водою". Це знаємо ми, цим зайняті голови наших командирів. Я хочу, щоб ви теж знали.
     Найвище політичне і військове керівництво України під тиском і Росії, але скоріше за все, з власної волі теж - вже давно віддало наказ: "Правого сектора" на фронті не повинно бути.  Цей наказ діє десь із ранньої весни. Всупереч йому ми весь цей час воювали, роблячи так, щоб оті зрадники нагорі думали, що нас на фронті немає, але щоб ви, наші друзі, знали, що ми продовжуємо бити агресора.

 Згідно наказу бійці ДУК не можуть, ні брати участь у бойових операціях, ні навіть просто базуватися і пересуватися поблизу передової без згоди командирів ЗСУ, які відповідальні за цю ділянку фронту.  У ближньому тилу нас просто не повинні пропускати  через армійські блокпости, не повідомляти паролі тощо. Але ми завжди діяли і продовжуємо діяти у тісній співпраці і взаємодії з командирами і бійцями ЗСУ. Ми потрібні цим комбригам і комбатам, щоб закривати дірки в обороні, займатися розвідкою, підіймати бойовий дух солдатів тощо, і вони на власний страх і ризик, порушуючи накази зверхників із Києва, не заперечують проти нашої присутності на фронті, а часто і звертаються до нас по допомогу.

Поки ми воюємо без шевронів, "косячи" під бійців ЗСУ - все нормально. Як тільки  стає відомо, що десь у бою взяли участь бійці ПС - починається страшенний скандал. Верховні тилові криси з Києва влаштовують фронтовим полковникам через нас таке, що пристойними словами не описується. Їх змушують писати  пояснення, що на фронті робив "Правий сектор", їм оголошують догани і погрожують звільненням з армії. Деякі з них і після цього дозволяють нам крадькома лишатися, але рано чи пізно нам доводиться забиратися з цієї ділянки фронту, щоб не підставляти армійських командирів ще гірше.

Так, ми дуже не хочемо їх підставляти. Але повністю приховувати нашу присутність на фронті, як хотілося б цим командирам, не можемо теж. От, наприклад, ми відкрито заявили про свою участь у нещодавньому бою під Старогнатівкою - ще до його закінчення. Бо було зрозуміло, що це серйозний бій, що будуть поранені і, можливо, загиблі. Так і вийшло - у ДУК 3 загиблих, 5 поранених. Коли за підбиту нашими пацанами ворожу техніку отримують нагороди армійці - Бог з ним, хай буде так, не заради нагород воюємо. Але де, якщо не в бою з окупантами, загинули і дістали поранення наші хлопці?   Не брехати ж нам, що самі померли?

Ми повністю на утриманні народу - через волонтерів. Якщо люди не будуть знати, що ми воюємо, нам не будуть допомагати - ні харчами, ні паливом, ні медикаментами, ні спорядженням. Бо люди допомагають тим, хто воює, а не тим, хто без діла висиджує на базах. А без їхньої допомоги ми не зможемо воювати за Україну. Замкнене коло.

Отже, ми заявляємо: ми воюємо. І після цього автоматично втрачаємо можливість воювати - принаймні, на одній конкретній ділянці фронту, яка нами вже опанована, розвідана, де ми кожен кущик знаємо... Вперед, хлопці й дівчатка, починайте усе спочатку.

Це стосується навіть наших медиків - уславлених "Госпітальєрів". Їх теж виганяють з фронту.

У проміжках між втратою однієї ділянки фронту і знайденням можливості воювати на іншій наші хлопці таки сидять на базах. Іноді це триває задовго. Згадайте, що наші добровольці не отримують зарплат. І от, приміром, боєць місяць або більше сидить на базі, а його дитина вдома мало не голодує, а старенька мама хворіє, потрібні ліки, потрібні гроші, гроші, гроші... Перший рік війни можна було воювати на голому ентузіазмі і патріотизмі. Сім'ям, що залишились удома, допомагали родичі, волонтери, у деяких родин були збереження...

Нині економіка погіршилась, люди збідніли, війні, через наших доблесних керманичів, кінця-краю не видно... А діти хочуть їсти, а родичам потрібні гроші на лікування. А їхній батько, чоловік, син, який мав би годувати родину, сидить на тиловій базі на всьому готовенькому і нічого не робить. В якого мужика, скажіть мені, сумління таке витримає? І уходять наші бійці - а це кращі бійці - або додому, у мирне життя, заробляти гроші, або у інші військові з'єднання, де платять зарплату. Перші обіцяють негайно повернутись, як тільки "почнеться", другі навряд чи повернуться, бо підпишуть контракт. І що ти їм скажеш? Не до ворогів же за грошима пішли.  Так, і саме так нас зараз знищують. Не дають воювати, відрізаючи від нас таким чином і кращих наших бійців, і волонтерів. Залякуючи і караючи командирів ЗСУ, які співпрацюють з нами.

Знаєте, до чого вже доходило? Ми отримували від наших друзів повідомлення, що на наші фронтові бази їдуть контролюючі інстанції  перевіряти, чи нас на тих базах справді немає. І ми блискавично вантажили всю нашу зброю, весь БК, всі особисті речі - уявіть собі це пекельне навантаження для хлопців - бігом тягати ящики з отим БК, особливо, коли спека. Ми вшивалися буквально останньої миті, пересиджували "наліт" у найближчій посадці і потім поверталися знову.

Звичайно, все вивезти неможливо, частину речей  ми забували. Але перевірки ніколи не бували ретельними, бо в перевіряючих піджилки трусилися від самого факту перебування поблизу передової. Покрутилися 5 хвилин  і по газах...  А ми ж тут живемо і воюємо.
Тому поверталися і починали знову розвантажувати наше майно...

Доходить і до того, що, їдучи з передової у прифронтове місто - наприклад, в аптеку чи на "Нову пошту" - ми змушені знімати наші шеврони - шеврони ДУК, з якими пройшли рік війни, щоб нами не зацікавилась військова поліція.

Якого біса ми маємо так принижуватись? За що? За те, що наши хлопці  гинуть у боях? Ще й оббріхують нас по всіх бригадах, що правосєкі ніби-то повтікали з-під Старогнатівки першими і кинули армійців напризволяще. Я там була і знаю, хто втікав першим, а хто відходив останнім. Але на відміну від авторів цієї брехні, не маю мети вбити клин між своїми, тому казати про це не буду.

Вже чую класичний аргумент "порохоботів": якби ви легалізувалися, як зробили інші батальйони, була б у вас і зброя, і БК, і зарплати, і можливість воювати.  По-перше і головне: ми ніколи не відмовлялися від легалізації, ми добивємось її вже більше року. Просто всі умови, які нам пропонувалися досі, були спробою нас надурити, розвести, як лохів. Це були спроби не ввести ДУК "ПС" у правове поле, а роздробити його, розділити на окремі дрібні підрозділи, нав'язавши цим підрозділам своїх благонадійних командирів - тобто, знищити ДУК як цілісне явище.

По-друге: більшості легалізованих добровольчих з'єднань, зокрема, "Азову" і "Донбасу" - теж не дають воювати.  Якщо всі у підрозділі мотивовані добровольці, то сидіть у тилу.  Якщо всі примусово мобілізовані, або добровольці розчинені серед мобілізованих - будь ласка, просимо на передок. Застосовується зрадницька методика - як би так воювати-воювати, щоб ніколи не перемогти.

 Поки що ми лишаємось на фронті. Побажайте нам успіху.

P.S. На фото я з волонтерами з Обухова, на тлі їхнього мікроавтобуса. Пам'ятаєте, як я через Фейсбук просила для нашого підрозділу харчі? Ці дядьки привезли нам харчі - повний оцей червоний мікроавтобус. Нам мало вистачити цього дуже надовго. Але більшу частину цих харчів ми роздали місцевим. Бо довелося залишити базу, і не було чим вивезти...

ОЛЕНА БІЛОЗЕРСЬКА.

Понты, которые когда-то называли показухой, наряду с популизмом стали национальной политикой страны и завели экономику в глухой тупик.

Передісторія війни бійця батальйону «Донбас» Михайла Савульчика з позивним «Ельф» починається з Майдану. Як він розповідає, був в одному зі штурмових загонів самооборони. В часи Революції гідності на Михайлівській площі «Ельф» організував «Михайлівську Січ». Потім, разом із ще двома друзями, активно брав участь у всіх «гарячих» точках на Майдані. Звідти ж друзі відправилися у добровольчий батальйон «Донбас». Разом звільняли міста на сході, зачищали, контролювали. А потім був Іловайськ, поранення і втрата побратима. Михайло Савульчик розповів Радіо Свобода про один із найгарячіших моментів війни. Михайло звинувачує владу в трагедії під Іловайськом, стверджуючи, що метою пастки було знищення добровольців.

–- Ми виїхали із Курахова на Іловайськ.  18 серпня заходимо з двох боків на Іловайськ. З одного боку, де залізниця – перша штурмова, і з іншого боку заходила наша, друга штурмова група. Я з «Фаготом» був у другій. Заходимо – а по нас одразу почали прицільно мінометами стріляти. Ми ж поставили протитанкову установку. А тут міномет за 100 метрів бахнув. Хоп – за 50. Ми різко згортаємося, від’їжджаємо. «Бах» – на наше місце прилетіло.

     Починається 19-те. Намагаємося взяти місто. 4 трупи. Поранених навіть не можу перелічити – двір був завалений. Коли ми їхали туди, Семенченко віддав наказ: «беріть продуктів та боєприпасів тільки на день». Ми взяли по сухпайку. Я звик рюкзак гранатами набивати. Набоїв купу набирав. Потім тільки хлопцям пачками розкидав.

     Перший день бою закінчився, ні в кого набоїв не було.  Сухпайок з просроченим терміном зберігання з’їли. Набоїв, їжі, води,  світла  – нічого не було.  Купа трупів і поранених.  

      20-го зранку відправили чотирьох поранених на бусику.  Потім ми виїхали в тому ж напрямку до блокпосту, дивимося – а там наш бусик, але вже з трупами, підірваний з гранатомета і ніякого блокпосту немає. Це найгірша «підстава», яка може бути, від армії.  Армія пішла з єдиної дороги, яка з’єднувала нас.  Це була катастрофа.

     Порошенко тоді казав, що підмога затрималася на 4 дні. Потім виявилося, що це брехня.  Нас там просто кинули. Це була ідеальна домовленість.  Зрадникам потрібно було  добровольців знищити.

     --- Ми жили у трьох будинках поряд. Там ще навіть місцевий чоловік був, нам яйця давав – у нього кури були. Приходить і каже: «Ось, хлопці, вам яйця до картоплі…»   Місцеві до нас приходили. У школі вони ховалися в підвалі з дітьми. А ми жінок з дітьми питаємо: «А де ваші чоловіки?» - «Чоловіки стріляють з іншого боку».      Був ще «дідок» там. Це уже після мого поранення. Приходить, посидить, іде. Через 10 хвилин обстріл. Примітили хлопці його, потім за барки – а в нього папірчик і коректировка. Він у радянський час був корегувальником. Хлопці його до стіни – і розстріляли.

     21-го ввечері сусід каже: «У мене є технічна вода в бочці, можна помитися». Ми такі щасливі. На вулиці +30, а ми бронежилети давно не знімали. Спітнілі. Думаю, піду помиюся. Помився, заходжу до себе у двір – і починається мінометний обстріл. Я бронік одягнув, думаю, зайду в будинок, візьму автомат, каску. Я навіть не чув свою міну. Кажуть, що свою міну не чуєш. За шість метрів від мене «стодвадцятка», або «Нона», теж 120 міліметрів, прилетіла. Тільки пам’ятаю, що я летів, впав, кругом дим, пекельний біль. На мій крик прибігли хлопці.  Валєрка, мій дружбан, джгут не шукав, зняв з себе бандану. В мене артетія була перебита на лівій нозі, він перетягнув. а туди, де вони сиділи, коли мене поранило, прилетіла міна. Якщо б мене не поранило, вбило би їх. Потім в інкасаторську машину мене посадили. Ми у «сєпара» забрали «приватбанківську» інкасаторську машину. Вона з автомата не прострілюється.

 --- Я по телебаченню якось сказав, що за чотири дні до нас можна було дійти пішки. Просто нам допомогати ніхто не хотів. Навпаки, з під Іловайська вивели війська, щоб нас там закрити. Якби ми взяли Іловайськ, то ми б закінчили війну. Іловайськ – це єдина залізна дорога на Донецьк з Росії. Поїздами туди поставляється зброя і продукти. Взяли б Іловайськ, Донецьк би через пару місяців здався сам.

     Росіяни самі говорили нашим хлопцям, які були в полоні, що вони вже стояли на найголовніших висотах і 4 дні чекали нашого виходу. Там був тупий розстріл.

     Мого «Кейна» там вбили. Класний був хлопець з мого підрозділу.  

     Іншого, позивний «Контра» (теж друг мій), поховали з почестями на Південному цвинтарі у Києві. Також його впізнали по ДНК.

     А ще одного, Вадіка, знайшла Організація «Червоний Хрест». У нього жетон був,  по ньому знайшли останки, обгризені собаками. Поховали в Житомирі, з почестями. Всі вони наші герої, яких не хоче визнавати зрадницька влада.

 

У нас війна, але  її називають АТО. Чому мобілізація іде на АТО? Цим же СБУ має займатися.  По закону повинен бути воєнний стан. Відбувається якесь махлювання.

А котел потрібний був для знищення  добровольців.  Туди був вхід, виходу не було. Хто туди воювати йшов, хто на допомогу. Пропускали всіх але виходу звідти не було. Наших добровольців вище керівництво знало, тому що ми говорили ще тоді, що ми повернемось, і в Києві наведемо порядок – це була причина.

     Ми тоді штурмом брали місто за містом. Після Іловайська ні одне місто, ні одне село не було взяте українською армією. Нас була тисяча, зараз вже більше ста тисяч. Ні одне місто не береться, тому що війна може закінчитися і буде кому наводити лад в країні.

Як депутати БПП і НФ допомагають Президенту повертати людей Януковича до влади.

Київську міліцію зараз очолює Олександр Терещук - начальник МВС на Волині часів Януковича, який розганяв луцький Євромайдан.   Громадський люстраційний комітет 3 місяці добивався звільнення Терещука за Законом «Про очищення влади», поки на одному з засідань Яценюк радісно не повідомив, що його таки люстровано.  Однак майже одразу Президент вивів Терещука з-під люстрації, скориставшись нормою закону, що дозволяє повертати осіб вищого офіцерського складу, «якщо це обумовлено необхідністю забезпечення обороноздатності держави» (як головний міліціонер Києва забезпечує обороноздатність?). Попередньо він був зобов'язаний «погодити» кандидатуру Терещука з парламентським комітетом з оборони.
Хто ж ці народні герої, які дозволили Президенту повернути на посаду людину, що допомагала Януковичу боротися з Євромайданом?
На засіданні Комітету з питань паціональної безпеки і оборони «За» проголосували 9 народних депутатів від двох найбільших парламентських фракцій з 10 присутніх на Комітеті парламентарів.
Блок Петра Порошенка: Юлій Мамчур (заступник голови Комітету), Іван Вінник (секретар Комітету), Артур Герасимов, Ірина Фріз / Iryna Friz.
Народний фронт: Сергій Пашинський (голова Комітету), Юрій Береза, Дмитро Тимчук, Aндрей Tетерук, Тетяна Чорновол.
Протокол засідання:http://komnbo.rada.gov.ua/komnbo/control/uk/publish/article…
Отак Президент і частина депутатів бере під своє крило силовиків часів Януковича, які фахово калічили і вбивали тих, хто стояв на Євромайданах по всій Україні. І, між іншим, боровся за те, щоб  Петро Порошенко зміг стати Президентом Украіни, а нинішні парламентарі - народними обранцями.  І зажив Порошенко   по-новому - був міністром у системі Януковича, а став президентом.

Шановні депутати, поясніть, будь ласка, логіку, за якою ви відміняєте люстрацію людини з системи Януковича?  Може, тоді одразу поновите на посаді Захарченка? Пшонку?  Можна і Азарова, він ще й цілу команду з «уряду в екзилі» з собою приведе. Поясніть луцьким активістам і всім нам, чому ви вважаєте людину, що переслідувала їх під час Євромайдану, гідною будувати нову країну настільки, щоб йти проти вимог суспільства?
Пане Президенте, поясніть, будь ласка, невже у 44-мільойонній країні, яка за останній рік навчилась перемагати російську армію і набрала патрульну поліцію, не знайшлося більш гідного кандидата для цієї посади?  І як головний міліціонер Києва забезпечує обороноздатність держави?