В Іловайську був просто розстріл добровольців - боєць «Донбасу»

Передісторія війни бійця батальйону «Донбас» Михайла Савульчика з позивним «Ельф» починається з Майдану. Як він розповідає, був в одному зі штурмових загонів самооборони. В часи Революції гідності на Михайлівській площі «Ельф» організував «Михайлівську Січ». Потім, разом із ще двома друзями, активно брав участь у всіх «гарячих» точках на Майдані. Звідти ж друзі відправилися у добровольчий батальйон «Донбас». Разом звільняли міста на сході, зачищали, контролювали. А потім був Іловайськ, поранення і втрата побратима. Михайло Савульчик розповів Радіо Свобода про один із найгарячіших моментів війни. Михайло звинувачує владу в трагедії під Іловайськом, стверджуючи, що метою пастки було знищення добровольців.

–- Ми виїхали із Курахова на Іловайськ.  18 серпня заходимо з двох боків на Іловайськ. З одного боку, де залізниця – перша штурмова, і з іншого боку заходила наша, друга штурмова група. Я з «Фаготом» був у другій. Заходимо – а по нас одразу почали прицільно мінометами стріляти. Ми ж поставили протитанкову установку. А тут міномет за 100 метрів бахнув. Хоп – за 50. Ми різко згортаємося, від’їжджаємо. «Бах» – на наше місце прилетіло.

     Починається 19-те. Намагаємося взяти місто. 4 трупи. Поранених навіть не можу перелічити – двір був завалений. Коли ми їхали туди, Семенченко віддав наказ: «беріть продуктів та боєприпасів тільки на день». Ми взяли по сухпайку. Я звик рюкзак гранатами набивати. Набоїв купу набирав. Потім тільки хлопцям пачками розкидав.

     Перший день бою закінчився, ні в кого набоїв не було.  Сухпайок з просроченим терміном зберігання з’їли. Набоїв, їжі, води,  світла  – нічого не було.  Купа трупів і поранених.  

      20-го зранку відправили чотирьох поранених на бусику.  Потім ми виїхали в тому ж напрямку до блокпосту, дивимося – а там наш бусик, але вже з трупами, підірваний з гранатомета і ніякого блокпосту немає. Це найгірша «підстава», яка може бути, від армії.  Армія пішла з єдиної дороги, яка з’єднувала нас.  Це була катастрофа.

     Порошенко тоді казав, що підмога затрималася на 4 дні. Потім виявилося, що це брехня.  Нас там просто кинули. Це була ідеальна домовленість.  Зрадникам потрібно було  добровольців знищити.

     --- Ми жили у трьох будинках поряд. Там ще навіть місцевий чоловік був, нам яйця давав – у нього кури були. Приходить і каже: «Ось, хлопці, вам яйця до картоплі…»   Місцеві до нас приходили. У школі вони ховалися в підвалі з дітьми. А ми жінок з дітьми питаємо: «А де ваші чоловіки?» - «Чоловіки стріляють з іншого боку».      Був ще «дідок» там. Це уже після мого поранення. Приходить, посидить, іде. Через 10 хвилин обстріл. Примітили хлопці його, потім за барки – а в нього папірчик і коректировка. Він у радянський час був корегувальником. Хлопці його до стіни – і розстріляли.

     21-го ввечері сусід каже: «У мене є технічна вода в бочці, можна помитися». Ми такі щасливі. На вулиці +30, а ми бронежилети давно не знімали. Спітнілі. Думаю, піду помиюся. Помився, заходжу до себе у двір – і починається мінометний обстріл. Я бронік одягнув, думаю, зайду в будинок, візьму автомат, каску. Я навіть не чув свою міну. Кажуть, що свою міну не чуєш. За шість метрів від мене «стодвадцятка», або «Нона», теж 120 міліметрів, прилетіла. Тільки пам’ятаю, що я летів, впав, кругом дим, пекельний біль. На мій крик прибігли хлопці.  Валєрка, мій дружбан, джгут не шукав, зняв з себе бандану. В мене артетія була перебита на лівій нозі, він перетягнув. а туди, де вони сиділи, коли мене поранило, прилетіла міна. Якщо б мене не поранило, вбило би їх. Потім в інкасаторську машину мене посадили. Ми у «сєпара» забрали «приватбанківську» інкасаторську машину. Вона з автомата не прострілюється.

 --- Я по телебаченню якось сказав, що за чотири дні до нас можна було дійти пішки. Просто нам допомогати ніхто не хотів. Навпаки, з під Іловайська вивели війська, щоб нас там закрити. Якби ми взяли Іловайськ, то ми б закінчили війну. Іловайськ – це єдина залізна дорога на Донецьк з Росії. Поїздами туди поставляється зброя і продукти. Взяли б Іловайськ, Донецьк би через пару місяців здався сам.

     Росіяни самі говорили нашим хлопцям, які були в полоні, що вони вже стояли на найголовніших висотах і 4 дні чекали нашого виходу. Там був тупий розстріл.

     Мого «Кейна» там вбили. Класний був хлопець з мого підрозділу.  

     Іншого, позивний «Контра» (теж друг мій), поховали з почестями на Південному цвинтарі у Києві. Також його впізнали по ДНК.

     А ще одного, Вадіка, знайшла Організація «Червоний Хрест». У нього жетон був,  по ньому знайшли останки, обгризені собаками. Поховали в Житомирі, з почестями. Всі вони наші герої, яких не хоче визнавати зрадницька влада.

У нас війна, але  її називають АТО. Чому мобілізація іде на АТО? Цим же СБУ має займатися.  По закону повинен бути воєнний стан. Відбувається якесь махлювання.

А котел потрібний був для знищення  добровольців.  Туди був вхід, виходу не було. Хто туди воювати йшов, хто на допомогу. Пропускали всіх але виходу звідти не було. Наших добровольців вище керівництво знало, тому що ми говорили ще тоді, що ми повернемось, і в Києві наведемо порядок – це була причина.

     Ми тоді штурмом брали місто за містом. Після Іловайська ні одне місто, ні одне село не було взяте українською армією. Нас була тисяча, зараз вже більше ста тисяч. Ні одне місто не береться, тому що війна може закінчитися і буде кому наводити лад в країні.