Профіль

Кумпель

Кумпель

Україна, Дрогобич

Рейтинг в розділі:

Останні статті

Індики не літають

Один селянин знайшов дуже велике яйце і приніс його додому.
-Напевно, воно страусине?-спитав він у дружини.
-Ні. Воно надто велике,-заперечив дідусь.
-Я посаджу на нього індичку, що якраз висиджує яйця. Можливо, з часом щось з нього вилупиться,-промовив селянин.
Так він і зробив.
Кажуть, що через два тижні з яйця вилупилось якесь темне, велике, неспокійне індича. Воно з великою пожадливістю з'їло всю їжу, яку тільки знайшло навколо себе.
Потім жваво подивилося на маму і сказало з запалом:
-Ну от, а тепер будемо літати.
Індичку дуже здивувала пропозиція новоспеченого синочка і вона пояснила малому:
-Слухай, індики не літають. Тобі шкодить, коли їси поспіхом.
Тоді всі старались пильнувати, щоб індича їло повільніше, кращу їжу і належними порціями.
Та індича, закінчивши їсти, і далі говорило братикам:
-Ну ж бо, хлопці, полетіли!
Усі індики йому пояснювали:
-Індики не літають, тобі, видно шкодить ця їжа.
Й індича стало все більше заводити мову про їжу і все мннше-про польоти.
Воно виросло, прожило і померло в індичій сім'ї.
Та насправді це був кондор!
Він народився, щоб злітати на висоту до 7000 метрів.
Та ніколи так і не полетів!

Ризик прожити і так померти в індичій сім'ї є надто великим. Бо ж ніхто тут не літає!
Багато дверей відчинені, бо їх ніхто не зачиняє, інші ж зачинені, бо їх ніхто не відчиняє.
Страх перед пострілом з рогатки є жахливим.
Та справжня безпека-на висотах.
Особливо, коли хтось прагне злетіти вгору і має добрі крила.

Росаріо Гомес

Папір у смітнику

На трамвайній зупинці мама дала своїй маленькій доні цукерку. Дівчинка розгорнула папірець, кинула його на землю, хоча неподалік стояв смітник.
Випадковий перехожий спитав у малої:
-Чому ти не кинула папірець у смітник?
Це обурило маму:
-А вам що до того? Моя доня робить те, що хоче!
Перехожий відповів:
-Добре, пані, сподіваюся, що через двадцять років ваша доня не вирішить кинути на землю вас.

Піно Пелегріно

Авраам і богохульник

Одного разу Авраам запросив на обід жебрака. І доки господар промовляв подячну молитву, гість почав хулити Бога.
Авраам, обурений такою поведінкою, вигнав його зі свого шатра.
Ввечері йому явився Бог і сказав:
-Цей чоловік проклинає мене вже п'ятдесят років, і все ж я щодня даю йому їсти. А ти не зміг потерпіти його впродовж лише одного обіду!

Ця розповідь єврейського апологета є надзвичайно цінною! Вона підводить нас до думки, що Бог не лише "дуже" милосердний, але що Він-"саме милосердя", як про це нагадують дев'яносто дев'ять імен Бога, що їх мусульмани вживають під час молитви.

Піно Пелегріно

Роберто Беніньї і Бог

Якось один шанувальник запитав у Роберто Беніньї, відомого італійського актора-коміка:
-А ти віриш у Бога?
Роберто відповів:
-Якщо існую я, то чи може не існувати Бог?

На перший погляд, це дотепний жарт, але за позірною дотепністю криється глибокий зміст.
Якщо є мільярди людей, які випромінюють Радість, людей, які здатні горіти Любов'ю, які спраглі Правди, то не може такого бути, що не існує Джерела цих Вартостей. Вважати їх продуктом матеріального світу-це те саме, що намагатися змусити слонів танцювати на колодах!

Піно Пелегріно

Внутрішня настанова-це все

Самуель був чоловіком, який дуже б тобі сподобався. Він завжди був у доброму гуиорі і завжди мав щось сказати позитивне. Коли хтось запитував в нього про його справи, він відповідав:
-Для того, щоб у мене справи йшли ще краще, я мав би бути своїм братом-близнюком.
Він працював менеджером унікального ресторану і мав декілька працівників, які переходили за ним з ресторану у ресторан. Причиною, з якою працівники йшли вслід за Самуелем, було його внутрішнє ставлення до життя.
Він умів природно мотивувати людей. Якщо у якогось працівника був поганий день, Самуель завжди був поруч і розповідав, як побачити позитивну сторону ситуації.
-Не розумію...адже ж неможливо постійно бути такою позитивною людиною... Як тобі це вдається?
Самуель відповів:
-Щоранку я прокидаюсь і кажу самому собі: "Самуеле, у тебе сьогодні два варіанти! Ти можеш вибрати, в якому настрої тобі бути: в хорошому чи в поганому. Я вибираю бути в хорошому настрої"
Щоразу, коли стається щось погане, ти завжди маєш вибір: або бути жертвою, або винести з цього для себе урок.
Щоразу, коли хтось приходить до мене скаржитись, я можу або приймати його скарги або вказати йому на позитивний бік життя. Я обираю позитивний бік життя.
-Так, звісно...але це не так легко,-став я протестувати
-Та ні, легко!-заперечив Самуель.-Коли ти відкидаєш усе зайве, тоді все в житті стає питанням вибору. Кожна ситуація-це вибір.
У кожній ситуації ти вибираєш, як тобі зреагувати. Ти сам обираєш, як люди можуть вплинути на твій стан душі.
Ти вибираєш між хорошим і поганим настроєм. В результаті ТИ ОБИРАЄШ, ЯК ТОБІ ПРОЖИТИ ЖИТТЯ.
Я став розмірковуватинад почутим від Самуеля. Невдовзі я залишив роботу в ресторані, щоб розпочати власну справу. Ми втратили один одного з поля зору, але коли мені доводилось робити вибір у житті, я часто дотримувався прикладу Самуеля.
Через багато років я довідався, що Самуель зробив щось таке, чого ніколи не слід робити в ресторані. Одного ранку він залишив задні двері відчиненими, і на нього скоїли напад двоє озброєних злодіїв.
Злочинці змусили Самуеля відчинити сейф, але його рука тремтіла від хвилювання і проскакувала комбінацію коду.
Нападники запанікували і вистрелили в нього.
Самуелю дуже пощастило, бо його знайшли відносно швидко і привезли каретою швидкої допомоги до клініки.
Після 18 годин хірургічного втручання і довгих тижнів реанімації, Самуеля виписали з лікарні, хоча і з часточками кулі в тілі.
Я зустрів Самуеля через пів року після цієї пригоди.
Коли я спитав, як у нього справи, він відповів:
-Для того, щоб у мене справи йшли ще краще, я мав би бути своїм братом-близнюком...
Тоді я поцікавився, що він відчував у момент нападу. Самуель відповів:
-Перше, що спало мені на думку,-це те, що я мав би зачинити двері на ключ. Лежачи на підлозі, я згадав, що у мене два варіанти: або жити або вмерти. Я вибрав життя.
-Ти не відчував страху?-запитав його я.
Самуель продовжив:
-Лікарі були незрівнянними. Вони не переставали мені говорити, що все буде добре. Але коли мене відвезли в операційну палату, і я побачив вирази облич лікарів та медсестер, мені стало лячно... У їхніх очах було написано: "Цей чоловік мертвий!!!"... Тоді я зрозумів, що повинен прийняти рішення.
-І що ти зробив?-спитав я.
-Один з лікарів спитав мене, чи є в мене на щось алергія; глибоко вдихнувши, я крикнув: "Так, на кулі..."
Поки вони сиіялись, я сказав:
-Люди, я обираю життя!.. Оперуйте мене так, ніби я живий, а не мертвий.

Самуель вижив завдяки майстерності лікарів, але передусім завдяки своєму дивовижному ставленню до життя. Я зрозумів, що кожного дня у нас є можливість зробити вибір жити. Внутрішня настанова, врешті-решт, -це все.

Росаріо Гомес

Посміхнися

Я-мати трьох дітей 14,12 і 3 років, недавно закінчила університет. Моя остання пара була психологія. Викладачка була дуже зворушена тим, які якості я б хотіла бачити у кожній людській особі.
Її останнє завдання називалося "ПОСМІХНИСЯ". Вона попросила студентів, щоб ті вийшли надвір, посміхнулися трьом особам і задокументували їхню реакцію. Я дуже товариська людина й завжди всім посміхаюся і кажу "привіт", тому подумала, що це буде напрочуд легко.
Після того, як нам було доручено це завдання, одного холодного березневого ранку ми з моїм чоловіком і маленьким синочком пішли у Макдональдс, це був наш спосіб провести разом час за грою з нашим сином.
Ми чекали своєї черги, коли раптом усі, зокрема і мій чоловік, смикнулись дозаду. Я не зрушилась ні на сантиметр, і мене охопило гнітюче почуття паніки, коли я повернулась подивитися, що ж відбувається.
Коли я обернулась, то відчула жахливий запах "брудного тіла". Поряд зі мною зупинилося двоє безхатьків. Я глянула на низенького чоловіка, який стояв поруч зі мною, він посміхався, а його красиві очі небесно-блакитного кольору були сповнені Божого світла, вони шукали в людях прийняття.
Він сказав: "Добридень",-рахуючи тих декілька копійок, які в нього були.
Інший чоловік розмахував руками біля свого товариша, схоже, він був розумово неповносправний, а чоловік з блакитними очима був для нього спасінням.
Я ледве стримувала сльози. Молода касирка запитала його: "Що бажаєте?" Він сказав: "Тільки каву, сеньйорита",- це було єдине, на що їм вистачило грошей, та якщо вони хотіли сісти в ресторані і трохи зігрітись, то мусіли щось замовити.
Тоді я справді відчула якийсь імпульс і зробила рух, щоб обійняти цього маленького чоловічка. І я відчула на собі всі погляди, що засуджували мене.
Я посміхнулась і попросила касирку дати мені два сніданки на окремому підносі, і пішла в напрямку столу, де сиділи ці двоє чоловіків, поклала піднос на їхній стіл, а свою руку-на холодну руку маленького чоловічка. Той глянув на мене повними сліз очима і промовив: "Спасибі"
Нахилившись до нього, я поплескала його по руці і сказала:
-Я зробила це не для вас, тут перебуває Бог і діє через мене, щоб дати вам надію.
Коли я поверталась до чоловіка й сина, з моїх очей полилися сльози. Сіла за столик, а чоловік посміхнувся і сказав:
-Ось чому Бог дав мені тебе, кохана,- для того, щоб подарувати мені надію.
Ми взялися за руки, і в цю мить зрозуміли, що Бог благословив нас своєю Милістю, щоб ми були здатними віддавати.
Цього дня мені було показано Боже світло, лагідне і сповнене любови. Я повернулася в університет на останню вечірню пару, тримаючи в руці аркуш з цією.історією.
Я здала свій проєкт, і викладач його прочитала, а тоді подивилась на мене і сказала:
-Чи можу я це прочитати іншим?
Я повільно кивнула, а тоді вона просила уваги класу. Вона стала читати, і я усвідомила, що ми, як людські істоти і подоба Бога, поділяємо цю необхідність зцілювати людей і бути зціленими.
Я у свій спосіб дала відчути це людям у Макдональдсі, своєму чоловікові, синові, викладачеві і кожній душі в авдиторії, в якій провела останній вечір у якості студентки. Я закінчила навчання одним із найбільших уроків, які коли-небудь отримувала у своєму житті.
БЕЗУМОВНЕ ПРИЙНЯТТЯ

Росаріо Гомес

Міст

Це було не так давно. Двоє братів, які жили в сусідніх садибах, якось посперечались. Це була перша серйозна суперечка, яка трапилася за сорок років, відколи вони разом, пліч-о-пліч, обробляли свої поля, ділячись технікою і обмінюючись зібраним врожаєм та іншим добром.
І раптом ця довга і плідна співпраця припинилась. Усе почалось з маленького непорозуміння і дійшло до великої суперечки між ними, аж поки не вибухнула сварка із взаємним обміном гострими словами, після якої були тижні мовчанки.
Одного разу хтось постукав у двері до Луїса. Відчинивши, він побачив чоловіка із столярним інструментом.
-Я шукаю роботу на декілька днів,-сказав чужинець,-можливо, у вашій садибі треба щось полагодити, я міг би стати вам у пригоді.
-Так,-відповів старший брат,-я маю для вас роботу. Погляньте-на тому боці потічка стоїть садиба, там живе сусід, насправді це мій молодший брат. Ще минулого тижня між нами була прекрасна лука, а він узяв бульдозер і повернув русло потоку так, щоб він нас розділяв. Можливо, він зробив це, щоб мене розізлити, але я йому влаштую щось краще. Бачите цю гору дерев'яних відходів поряд зі стодолою? Хочу, щоб ви збудували огорожу заввишки два метри, ніколи біьше не хочу його бачити!
Столяр сказав йому:
-Гадаю, що розумію вашу ситуацію. Покажіть мені, де є гвіздки і палиця, щоб робити ямки для стовпів, і я здам вам роботу, якою ви будете задоволені.
Старший брат допоміг столяру зібрати усі необхідні матеріали і пішов із садиби на решту дня, щоб зробити закупи в місті
Столяр важко працював цілий день, вимірював, пиляв, забивав гвіздки...
На заході сонця, коли іермер повернувся, столяр якраз зпкінчив свою роботу. Побачивши її, фермер витріщив очі і роззявив рота.
Жодного двометрового паркана не було. Замість цього над потічком стояв міст, який з'єднував обидві садиби. Це був справжній витвір мистецтва, з поручнями та іншими оздобами.
У цей момент його сусід, молодший брат, вийшов із своєї садиби й, обійнявши брата, сказав йому:
-Ти -велика людина, ти збудував цей прекрасний міст після всього, що я тобі заподіяв і наговорив!
І тоді брати помирились. Аж тут вони побачили, що столяр збирає свої інструменти.
-Ні, зачекай, залишися ще на декілька днів! У мене для тебе багато задумів,-сказав старший брат до столяра.
-Я б з радістю залишився,-відповів столяр,-але...мені треба збудувати ще стільки мостів!

Росаріо Гомес

Прощення

Темою дня було злопам'ятство. Вчитель попросив нас принести картоплю і пластиковий пакет.
У класі ми взяли по одній картоплині за кожну особу, на яку тримали зло: ми написали імена на картоплинах і поклали в кульок.
Як ти собі, напевно, уявляєш, деякі з тих кульків були доволі важкі. Ця вправа полягала в тому,щоб цілий тиждень, куди б ми не ходили, носити з собою ці кульки з картоплею.
Звичайно, якість картоплі з часом погіршувалась. Невдоволення від того, що мусиш всюди тягати свій клунок, ясно продемонструвало, який духовний тягар я носив на своїх плечах щодня і, приділяючи йому багато уваги, щоб ніде його не забути, легковажив речами, які були для мене значно важливішими.
Усі ми носимо картоплю, яка гниє в нашому наплічнику. Ця вправа була чудовою метафорою ціни, яку я платив щодня, аби підживлювати собі біль, злість і негативні думки. І мені стало зрозуміло: коли я не завершував справ або не виконував обіцянки, мене наповнювала злість, наростав стрес, як наслідок-сон покидав мене, а моя увага розсіювалась.
Прощаючи і відпускаючи, я відчував, що душа сповнюється миром і спокоєм, а мій дух міцнішає.
"Визнай, що не знаєш усього. Одна з речей, яка може допомогти тобі прощати-це визнати власне незнання"

Прощення-це вияв любови. Воно не означає, що ти погоджуєшся з тим, що сталося, чи підтримуєш або збираєшся це забути.
Пробачити не означає перестати звертати увагу на те, що трапилось, це також не означає визнавати рацію за особою, яка тебе скривдила.
Прощати означає просто відгородитися від усіх тих негативних думок, які з'являються в нас про когось чи про щось, що завдало нам болю. Залишити речі такими, якими вони є, і продовжувати жити своїм життям.
Щоб прощати, зовсім необов'язково знати, як саме це робиться. Вже один твій намір пробачити є достатнім для цього. А всім іншим займеться Всесвіт.
Дуже часто ми вважаємо, що прощення є подарунком для іншої людини, і навіть не підозрюємо, що єдиний, хто отримує від цього користь-це ми самі.
Брак прощення-це найруйнівніша отрута для нашої душі, бо він паралізує душевні сили, які в тебе є.
Прощення-це зізнання, яке ти можеш і повинен повторювати щоденно.
Дуже часто головною людиною, якій ти повинен пробачити-це ти сам, пробачити собі все те, що сталось не так, як бажав.
ГОТОВНІСТЬ ДО ПРОЩЕННЯ ВЖЕ Є КЛЮЧЕМ ДО ЗВІЛЬНЕННЯ. На що саме ти тримаєш зло? Кому не можеш вибачити? Яку користь тобі дасть вирішення цієї ситуації? Які кроки ти міг би зробити сьогодні, щоб почати пробачати?
"Скинь з себе тягар-і ти станеш вільнішим у твоєму поступі до мети"

Росаріо Гомес

Святий Антоній Великий

Святий Антоній Великий (250-356 рр. н.е.)-пустельник, що провадив суворе життя, повне самопожертви і покаяння. Упродовж вісімдесяти років, які Антоній провів у пустелі, він боровся з нескінченними демонськими спокусами. Зе переказом, одного разу, коли Антоній молився, з-під рядна, на якому він сидів, вийшли три дуже красивих оголених дівчини.
Пустельник, що вже ось-ось був готовий піддатися спокусі, таки встояв, як і завжди. Перед смертю він запитав у Господа:
-Де Ти був, коли я боровся з демонами? Чому не допомагав мені під час випробовувань?
Господь йому відповів:
-Я повсякчас перебував з тобою, але хотів побачити, як ти сам із цим впораєшся.

Бог-не швидка допомога, не універсальний аптекар, не супутниковий навігатор.
Господь шанує людину і її вільний вибір!
Ми не є маріонетками в Божих руках, а самі відповідальні за власні добрі й погані вчинки, і тому можемо заслуговувати на похвали чи покарання.

Піно Пелегріно

Що ти робитимеш, коли станеш дорослим?

Одного разу вчитель запитав восьмирічного хлопчика:
-Що ти робитимеш, коли станеш дорослим?
Малий відповів:
-Коли стану дорослим, я собі відпочину!

Досить забігати наперед! Нехай дитина "буде" (а не "залишається") дитиною!
Штучні квіти можна зробити за один день, але вони ніколи не пахнутимуть так, як справжні!

Піно Пелегріно