Профіль

Кумпель

Кумпель

Україна, Дрогобич

Рейтинг в розділі:

Останні статті

20 січня. Вітер і квітка

Вітер зустрів прекрасну квітку і закохався в неї. Поки він ніжно пестив квітку, та відповідала йому ще більшою любов'ю, розквітаючи і пахнучи. Але вітру видалося, що цього мало, і він вирішив: "Якщо я дав квітці всю свою міць і силу, то вона подарує мені щось більше" І він дмухнув на квітку могутнім подихом своєї любови. Але квітка не витримала бурхливої пристрасти і зламалася. Вітер спробував піднести і оживити її, але не зміг. Тоді він затих і почав ніжно дихати на квітку, але та в'янула на очах. І закричав тоді вітер:
-Я віддав тобі всю міць своєї любові, а ти зламалася! Значить, ти мене не любила!
Але квітка нічого не відповіла. Вона померла.

Той, хто любить, мусить запам'ятати, що не силою і пристрастю міряють любов, а ніжністю і дбайливим ставленням.
(с)

19 січня. Притча про те,як ми не помічаємо Бога у своєму житті

Чоловік шепотів: "Господи, поговори зі мною!"
І лугові трави співали...
Але чоловік не чув.
Чоловік вигукнув тоді: " Господи, поговори зі мною!"
І громовиця прокотилася по небу...
Але чоловік не слухав!
Чоловік озирнувся навколо і промовив: "Господи, дозволь мені побачити Тебе!"
І зорі яскраво сяяли...
Але чоловік не бачив!
Чоловік вигукнув знову: "Боже, покажи мені видіння!"
І нове життя народилося навесні...
Але чоловік не помітив!
Чоловік плакав у відчаї: "Торкнися мене, Господи, і дай мені знак, що Ти тут!"
І після того Господь спустився і торкнувся до чоловіка!
Але чоловік зігнав з плеча метелика і пішов геть...
(с)

18 січня. Дві золоті рибки

Дві золоті рибки жили в скляній посудині. Ліниво плавали по колу. Вони мали час для філософських роздумів.
Якось одна рибка запитала іншої:
-Ти віриш у Бога?
-Звісно!
-Як ти дізналася про Нього?
-А хто, з твого погляду, міняє нам щодня воду?

Життя тече, як тиха ріка, і це- диво. Кожен день-це новий дар, чистий аркуш, який треба написати. Бог щодня "міняє нам воду"
(с)

17 січня. Молитва за звичаєм

У домі одних багачів перестали молитися перед їдою. Якось до них у гості прийшов проповідник. Стіл був накритий дуже вишукано: найкращі фруктові соки і дуже смачні страви. Сім'я і гість сіли за стіл. Всі подивилися на проповідника, думаючи, що помолиться він. Але проповідник сказав:
-За столом мусить помолитися голова родини, бо ж він перший молільник у сім'ї.
Запанувала неприємна мовчанка, тому що в цій сім'ї ніхто не молився. Батько відкашлявся і сказав:
-Бачите, любий проповіднику, ми не молимося, бо в молитві перед їдою завжди повторюється те саме. Молитви за звичаєм перетворюються в пусті слова.
Проповідник здивовано глянув на всіх, але тут семирічна дівчинка сказала:
-Татку, невже мені більше не треба після пробудження приходити до тебе і казати: "Доброго ранку"?
(с)

16 січня. Притча про виконання заповідей

Якось один чоловік спитав у мудреця:
-Чому я мушу виконувати заповіді, якщо жодної видимої користи з цього не маю?
-Занедужавши, ти кличеш лікаря,-відповів мудрець,-і лікар прописує тобі ліки. Хіба ти завжди розумієш, чому він прописує тобі саме ці, а не інші ліки? Але ти довіряєш лікареві, який лікує твоє тіло і п'єш ліки. Чому ж ти менше довіряєш Богові, який дбає про твою душу?
(с)

15 січня. Проповідь біля каміна

Один парафіянин, який раніше щонеділі брав участь у літургії, перестав ходити до церкви. Минав час, чоловік не з'являвся в церкві, і священник вирішив навідатися до нього. Двері в його будинок були відчинені, і священник зайшов до оселі. Колишній парафіянин сидів сам-однісінький перед каміном. Побачивши священника, він кивнув йому головою, привітавшись, і жестом запросив сісти. Зручно примостившись, священник розглядав полум'я, що гарно вигравало у каміні. Чоловіки мовчали. За кілька хвилин священник зненацька підвівся, взяв щипці, схопив ними палахкотливу головешку і відклав її убік, далеко від вогню. Опісля сів знову. Мовчанка тривала. Самотня головешка перестала палати і тільки ледве червоніла, а згодом зовсім охолола і почорніла. Священник знову встав, узяв щипці і поклав охололу головешку назад у вогнище. За мить вона запалала так само, як і решта. Відклавши щипці, священник мовчки попрямував до виходу, і коли дійшов до порогу, почув:
-Дякую за відвідини і проповідь. Цієї неділі я обов'язково прийду.
(с)

14 січня. Бога не обдуриш

Одного разу лісоруб рубав над річкою дерево і зронив у неї сокиру. Заплакав він з горя, але йому об'явився Господь і спитав:
-Чому ти плачеш?
-Як же мені не плакати, коли я зронив сокиру в річку і не можу більше заробляти на хліб для своєї сім'ї.
Тоді дістав Господь з річки золоту сокиру і спитав:
-Це твоя сокира?
-Ні, це не моя сокира,-відповів лісоруб.
Господь дістав з річки срібну сокиру і спитав:
-Може це твоя сокира?
-Ні, і це не моя сокира,-відповів лісоруб.
Врешті Господь дістав з річки залізну сокиру.
-Так, це моя сокира,-зрадів лісоруб.
-Бачу, що ти чесна людина і виконуєш мої заповіді,-сказав Господь,-тому бери собі у віддяку всі три сокири.
Так жив собі лісоруб у гаразді. Але тут, на лихо, впала у річку його жінка. Він знову гірко заплакав.
-Чому ти плачеш?-запитав Господь.
-Як же мені не плакати, коли в річку впала моя жінка.
Тоді дістав Господь з річки королеву краси і спитав:
-Це твоя жінка?
-Так, це моя жінка,-радісно відповів лісоруб.
Господь розсердився:
-Ти ж збрехав мені, чи не так?
-Бачиш, Господи,-відповів лісоруб,-сталося маленьке непорозуміння. Якби я відповів, що це не моя жінка, то ти дістав би з річки другу красуню, а я знову сказав би, що це не моя жінка. Опісля ти дістав би мою жінку, і якби я сказав, що це вона і є моя дружина, ти віддав би мені всіх трьох, і що би я мав з ними робити?

Хай би що ми не казали, але Господь дивиться просто в серце. Ми не встигнемо і помислити, а Він вже знає наміри нашого серця. Його годі обдурити.
(с)

13 січня. Скульптура Христа

Один скульптор виготовив прекрасну статую Христа, але хтось із його знайомих, розглядаючи її, зауважив:
-Не розумію я вашої скульптури. Знаю, що ви майстер своєї.справи, але ця скульптура недоладна і непропорційна. Хіба ви цього не помічаєте?
-Ви не бачите її так, як я,-відповів митець.-Бачите, біля підніжжя є місце? Якщо ви станете там на коліна, і звідтіля глянете на скульптуру, то побачите все у правильних пропорціях.
Коли знайомий, стоячи навколішки, глянув на скульптуру знизу вгору, вона відкрилася йому зовсім по-інакшому.

Скульптор зображав Христа таким, яким бачив Його у молитві
(с)

12 січня. Мудрість Божа

В одного правителя при дворі жив мудрець. Якось правитель звернувся до нього з питанням, як йому осягнути мудрість Бога.
-Складне питання дали ви мені, пане,-відповів мудрець.-Дозвольте мені подумати день-два.
-Гаразд,-згодився той.
Минуло два дні. Прийшов мудрець до правителя і, замість відповіді, попросив подумати ще чотири дні.
Минуло чотири дні, і мудрець попросив про новий термін.
-Дайте, пане, ще вісім днів.
Правитель насупився.
-Ти жартуєш? Мабуть, скоро попросиш шістнадцять днів на роздуми, а згодом і тридцять два. Коли ж ти врешті відповіси мені?
-Вгадали, пане,-спокійно відповів мудрець.-Саме так би і сталося. Щодо відповіді, то ви вже отримали її.
-Як?!-здивувався правитель.-Про мудрість Бога ти не сказав мені нічого, а тільки просив про нові і нові відтермінування.
-Це і є моя відповідь,-сказав мудрець.-Твоє питання, пане, не до снаги нікому. Воно схоже на гору. Як дивишся на неї здалеку, вона виглядає великою, а коли підходиш до неї ближче, вона стає ще вищою, і що більше ти наближаєшся, то вище вона здіймається і стає просто велетенською, а ти почуваєшся малим, нещасним і нікчемним. І якщо гору годі обійняти руками, то як же ти хочеш, пане, розумом обійняти Того, хто сотворив і гору, і людину.
Зрозумів правитель слова мудреця, підніс святобливо очі до неба і прошепотів:
-Так, неосяжна для нас мудрість Господня.

"О глибино багатства, мудрости і знання Божого! Які незбагненні його постанови і недослідимі його дороги!" (Рим. 11,33)
(с)

11 січня. Притча про заздрість

У лікарні в одній палаті лежали два важкохворих чоловіки. Один лежав під вікном, а ліжко іншого стояло біля дверей.
-Що там видно у вікні?-якось запитав той, що лежав біля дверей.
-О!-пожвавішав перший.-Я бачу небо, хмари, подібні до звірів, озеро й ліс удалині...
Щодня той, що лежав біля вікна, розповідав сусідові про те, що відбувається надворі.
Він бачив човна, рибалок з щедрим уловом, дітей, що бавляться на березі, юних закоханих, що тримаються за руки і не відводять одне від одного блискучих очей.
Поки він спостерігав за всіма цими вельми цікавими подіями за вікном, його сусіда катувала глуха злість. "Це несправедливо,-міркував він.-За які заслуги його поклали біля вікна, а не мене,і чому я мушу дивитися на двері з облупленою фарбою, поки він милується краєвидом з вікна"
Одного разу той, що лежав біля вікна, сильно закашлявся і почав задихатися. Він намагався дотягнутися до кнопкивиклику медсестри, але йому забракло сил. Сусід тільки спостерігав за тим, що відбувається. Він легко міг натиснути на свою кнопку, але не зробив цього.
Невдовзі перший затих і випростався у своїй постелі.
Коли його винесли, сусід попросив медсестру, щоб його самого переклали до вікна. Медсестра виконала прохання, перестелила постіль і, переконавшись, що хворому зручно, попрямувала до дверей. Раптом її спинив здивований вигук:
-Як так може бути! Це вікно виходить на глуху сіру стіну! А той, хто помер, розповідав мені, що бачив ліс, озеро, хмари, людей... Як же він міг усе це бачити з цього вікна?
Медсестра сумовито усміхнулася:
-Він не міг бачити взагалі; ваш покійний сусід був сліпий.
-Але навіщо? Навіщо він розповідав це все мені?
-Він, мабуть, хотів вас трохи підбадьорити; у нього було добре серце...
(с)