Профіль

Кумпель

Кумпель

Україна, Дрогобич

Рейтинг в розділі:

Останні статті

30 січня. Отрута в голові

Одна дівчина вийшла заміж і пішла жити за невістку. Але вона не могла зносити повсякчасних докорів свекрухи і вирішила позбутися її. Пішла вона до знахаря і сказала йому:
-Не маю сили більше жити зі свекрухою. Вона зводить мене з розуму. Чи не могли б ви допомогти мені?
-А як?
-Продайте мені отруту. Я хочу отруїти отруту і спекатися всіх лих.
-Гаразд, я допоможу тобі. Але пам'ятай дві речі. По-перше, ти не можеш отруїти свекруху відразу, тому що люди здогадаються про це. Я даватиму тобі трави, які вбиватимуть поступово. І щоб остаточно позбутися всіх підозр ти мусиш вгамувати свій гнів, навчитися поважати її, любити і бути терплячою. Тоді нікому й на гадку не спаде тебе запідозрити.
Невістка на все погодилася, взяла трави і почала додавати їх до їди свекрухи. Окрім того, вона навчилася контролювати себе, прислухатися до свекрухи і поважати її. І коли та побачила, як змінилося ставлення дівчини до неї, вона від щирого серця полюбила невістку. І розповідала усім, що її невістка найкраща, про яку тільки й мріяти можна.
За півроку вони вже були як матір і дочка.
І прийшла невістка до знахаря та почала благати:
-Ради Бога, врятуйте мою свекруху від тієї отрути. Я її полюбила і не хочу вбивати.
Знахар посміхнувся і відповів:
-Не хвилюйся, не давав я тобі жодної отрути, а тільки приправи. Отрута була в твоїй голові, і ти позбулася її сама.
(с)

29 січня. Свій розум

На одній із лекцій поважний професор спитав:
-Чи є серед вас віруючі люди?
Кілька людей піднялося.
-На занятті з хімії ми вивчатимемо речовини, які можна побачити, спробувати і до яких можна доторкнутися. А оскільки з Богом такого не зробиш, то Його немає. Тепер можете сідати.
Люди сіли, але один зостався стояти.
-Ви чогось хочете?-запитав лектор.
-Скажіть, професоре, а ви бачили свій мозок?
-Ні.
-А торкалися його?
-Ні,-спантеличено відповів професор.
-А пробували його?
-Ні.
-То, може, у вас його немає?
(с)

28 cічня. Чудодійна водиця

Приходить жінка до старця і каже:
-Ми з чоловіком сваримось без упину і хочемо розлучитися.
Та на це відповів їй старець:
-Ось тобі чудодійна водиця.
-А що з нею робити?-питає жінка.
-Коли закортить тобі посваритися, набери повен рот цієї води. А як бажання сваритися зникне, воду виплюнь.
За місяць жінка знову приходить до нього і каже:
-Ой, батечку, справді чудодійна та водиця! Як допомагає! Дайте мені ще!
(с)

27 січня. Пожертва

У церкві збирають пожертви. І один чоловік помилково поклав замість десяти гривень тисячу. Зрозумівши це, він наприкінці служби поспішив до священника і розповів про свою помилку.
Священник відповів так:
-Хоч ти й пожертвував тисячу, але зарахується тобі лише десять.
(с)

26 січня. Притча про дві стріли

Якось одного разу прийшов новачок вчитися стрільбі з лука. Вчитель вирішив подивитися, на що він здатен. Новачок узяв дві стріли і пішов на стрільбище до мішеней. Учитель похитав головою і сказав:
-Ніколи не бери двох стріл. Поклавши надію на другу стрілу, ти недбайливо поставишся до першої. Завжди вважай, що маєш тільки одну спробу, і намагайся влучити в ціль однією стрілою!

Є речі, які у житті слід робити тільки раз. Є речі, в яких помилятися не можна. Реалізовуючи їх, не варто уповати на запасний варіант чи інший шанс. Слід усвідомлювати, що двічі в одну річку не ввійдеш. І саме це усвідомлення допомагає єдиній стрілі влучити чітко в ціль.
Наприклад, супутницю життя треба вибирати раз і назавжди.
(с)

25 січня. Винагорода

Прийшов злидар до мельника і попросив милостині, але не дав йому нічого мельник, хоч і був багатий на хліб. І був там добрий селянин, який приїхав на млин, щоб змолоти мішок жита. Змилостивився він над убогим і відсипав йому зі свого мішка половину, Христа ради. Благословив його злидар і пішов невідь-куди.
І сміявся мельник з селянина, кажучи:
-Що ж залишиться тобі, коли заплатиш мені за мливо?
Взяв він жито селянина, засипав і почав молоти. І намолов з половини мішка зерна дванадцять мішків борошна. І славив селянин Господа за чудо, і слізно каявся приголомшений мельник.
(с)

24 січня. Справжній рай

Одного разу йшов дорогою чоловік з конем і псом. Коли минали вони велетенське дерево, потрапила в нього блискавка й спопелила їх усіх. Однак чоловік не відразу усвідомив, що пішов зі світу (часом небіжчикам треба трохи часу, щоб усвідомити переміну свого стану.)
Дорога була довга і вела догори, сонце пекло безжально, і всі троє потомилися від спеки і спраги. Аж ось за поворотом виросла перед ними велична мармурова брама, а за нею площа, брукована чистим золотом. Посередині стояв водограй з холодною і чистою водою. Мандрівник попростував до вартового, що стояв на вході.
-Добридень! Як зветься це чудове місце?
-Це рай.
-Як чудово, що дійшли ми до раю, дуже вже хочемо пити.
-Можеш зайти і пити досхочу.
-Але ж мій кінь і пес також мучаться від спраги.
-Дуже шкода,-відповів вартовий.-Але тварин сюди не пускають.
Мандрівник засмутився, але сам пити не став, подякував вартовому і попрямував далі. Після довгої дороги вгору дійшли вони до селища, до якого вела небрукована дорога, обсаджена деревами. Під одним з них лежав чоловік і, мабуть, спав.
-Добридень,-привітався мандрівник.
Той мовчки кивнув головою, привітавшись.
-Я, мій кінь і пес вмираємо від спраги.
-Он за тими каменями є джерело. Пийте скільки душа забажає.
Мандрівник, кінь і пес пішли до джерелі і втамували спрагу. Згодом мандрівник повернувся, щоб подякувати.
-Приходьте, будемо раді бачити вас,-відповів той.
-А не скажеш, як зветься це місце?
-Рай.
-Рай? А вартовий біля мармурової брами сказав нам, що рай там.
-Ні, там не рай. Там-пекло.
-Чому ж ви не заборонили їм називатися чужим іменем?-дненацька розгубився мандрівник.-Ці неправдиві відомості можуть спричинити страшенну плутанину!
-Аж ніяк. Насправді вони роблять нам чималу послугу. Там зостаються всі, хто здатний зрадити найкращих друзів.
(с)

23 січня. Молися і йди вперед

Преподобний Амвросій Оптинський полюбляв розповідати таку притчу.
Їхав один чоловік ринком. Довкола юрма люду, гамір, галас, тлум. Та він на все це зовсім не зважав, а тільки помалу підганяв конячину: "Но-но! Но-но!" Так потрохи й переїхав через цілісінький ринок.
Отак і роби. Хай що би не підказували помисли, а ти пильнуй свого-молися і йди вперед.
(с)

22 січня. Настанова

Священник відходив з цього життя. Відходив у радості, немовби повертаючись на батьківщину. Духовні брати обступили його ложе. Вони почали просити його, щоб він залишив їм, як духовну спадщину, важливу настанову, яке допомогло б їм у досягненні християнської досконалости.
Він зітхнув і сказав:
-Я присвятив життя не виконанню своєї волі, а волі Божої, і нікого не вчив того, чого раніше не робив сам.
(с)

21 січня. Різнобарвна крейда

Ніхто не знав, коли той чоловік з'явився в місті. Видавалося, що він завжди був там, на тротуарі найжвавішої вулиці з численними крамничками, ресторанами, модними кінотеатрами, вечірніми променадами, зустрічами закоханих.
Стоячи на колінах на асфальті зі шматочками кольорової крейди у руках, він малював ангелів і дивовижні краєвиди, де було сонце, щасливі діти, розпуклі квіти і мрії про свободу. Люди давно звикли до цього чоловіка. Дехто кидав монету на малюнок. Інколи люди зупинялися і розмовляли з ним. Вони розповідали йому про свої турботи, свої надії, вони розповідали про своїх дітей.
Чоловік слухав. Він більше слухав, ніж говорив.
Одного разу чоловік почав збирати свої речі, щоб піти з міста. Навколо зібралися люди і дивилися на нього. Дивилися і чекали."Залиш нам що-небудь. Напам'ять..."
Чоловік показав порожні руки. Що він міг подарувати?
Але люди обступили його зі всіх боків і чекали. Тоді чоловік витягнув з наплічника свої різнобарвні шматочки крейди, якими малював ангелів, квіти і мрії, і роздав їх людям. Кожному по шматочку. Потім, не промовивши ні слова, пішов.
Що зробили люди зі шматочками кольорової крейди? Хтось повісив у рамку, хтось поніс у музей сучасного мистецтва, хтось поклав у шухляду, але, здебільшого, вони забули про них.

Прийшов Чоловік і дав тобі змогу розмалювати світ. Що ти зробив зі своїми шматочками крейди?
(с)