Пошуки. День другий.

 

Наступного дня я прокинулася раніше і одразу почала пошуки, бо ми мали їхати туди-назад у село до моїх батьків, а чоловік сказав, що поки я не знайду пульт, то він нікуди нікого не повезе. Я шукала скрізь, пройшла знову по вчорашньому маршруту, перебрала сміття, перебрала лахи у шафі, знову передивилась у іграшках і ще у сотні місць і ні-фі-га. Я в'язала навіть хустинку на ніжку стола і казала: "Чортик-чортик погрався - віддай", потім я молилася перед іконою, потім я майже плакала. Прокинувся чоловік і ми сіли пити каву-чай. І тут мені наче хтось в голові каже: "Жінко, подивись у каструлях." Я в тій тумбочці дивилась, але чомусь захотіла передивитись. Знаєте таку пірамідку, коли менша каструля у середній, а потім у більшій. Між каструлями, що стоять одна в одній є простір, от туди мій Степан і сунув пульт. Мені стало так легко, що так само легко мені було після родів.

А тепер звідки у нас цей пес. Це чудо збила машина швидкої допомоги і його приперли на цій машині у ветлікарню, але не у ту де підробляє мій син, а у іншу, де підробляє його знайома. Вона скинула фотку Максиму, а той закохався у пса з першого погляду. Нічого, що у собачки пів хвоста, одне яйце і на лапах шви від нігтів і до сраки, але ж він прикоооольний. От моя дитина і привела його додому. Але не все так просто. З псом прийшло чотири тьоті валантьоркі, дивились умови у яких ми живемо і де буде жити пес, дали підписати контракт, прочитали лекцію про тварин і пішли довольні, що впарили нам собачку. На всі зароблені за вихідні гроші синок купив нашийник, повідок і корм, вручив мені пса і чухнув на навчання. Це чудо він назвав Оззі на честь Оззі Осборна.