Одне літо з мого життя. Частина 3 та 4

ЧАСТИНА 3. 

АВТОМОБІЛІ У ТАБОРІ.

Хтось дивиться Лігу Сміху? Там є команда Загорецька Людмила Степанівна. Хто в курсі, той зможе уявити картинку краще. У мене в отряді був один такий, він наче говорив все серйозно, а гнав таке, що пузо лопало, звали Віталя.
Одного разу стою я і чекаю свого вожатого, щоб сходити на обід, бачу, Віталя крутить уявного руля і явно "їде" до мене. Глушить біля мене уявну машину, відкриває уявне вікно і пропонує підвезти до їдальні. Я теж вирішую приколотися і погоджуюся. Водій виходить, йде на мій бік, відкриває уявні двері, бере мене за ручку і приглашає зайти. Я заходжу і чекаю, поки він знову піде до руля і заведе мотор. Віталя голосно каже "дир-дир-дир", потім типу глохне... знову "дир-дир-дир" і ми рушаємо. На це все дивиться мій вожатий і кричить, що якщо я на машині, то на мені роздача їжі... я ж типу раніше приїду. По путі водій вмикає радіо і співає пісню. Далі ми поїли, виходимо з їдальні і я бачу, що Вєталь шукає, як би злиняти на перекур. Я кажу, що чекаю і ногами не піду, а він каже, що бухнув компоту і не може їхати. Я тоді кажу, щоб кидав ключі, я поведу. Він кидає, я ловлю. Приколісту нема куди діватись, він сідає на пасажирське і вже я його везу.
Цей ритуал ми проводили майже щодня. А одного разу за мною приїхали на автобусі. Уявіть, весь отряд людей 40 і дівчата і хлопці стали, як сидіння в автобусі і "приїхали" за мною і за моїм вожатим. Мій напарник був чувак гордий і не сів у автобус, а я поїхала. Як ми добирались, дивились майже всі. Ну а чого? Нехай сміются, нам не жалко, ми ж звьозди.

ЧАСТИНА 4. 

ГРЬОБАНА БДЖОЛА.

Одного гарного сонячного дня мене за лоба вкусила бджола... або оса, я вже не згадаю. А я маю таку побочку на укуси як набряк Квінке. Штука дуже страшна і дуже смішна одночасно. Лице і руки опухають так, що якщо вчасно не прийняти міри, то є великі шанси того...ку-ку. Ну про шо це я? Ага, значить, вкусила мене бджола і я майже одразу відчуваю, що починаю пухнути, чухатись і задихатись одночасно. Я біжу у медпункт, швидко пояснюю ситуацію і мені наш дохтор колить щось, що колять у таких випадках. Я за цей час опухаю окончатєльно і приймаю якраз той вигляд, щоб під фанфари з'явитись перед публікою. 
Я кабанчиком...нє ягуаром біжу у свою кімнату і по ходу кричу, що до завтра мене не трогати і всі питання до вожатого. Ну канєєєєєшно всі не помітили і послухались. Через 5 сєк. біля мого ліжка стояли дівчата і питали чого я плачу. А я не плакала, а вдавила свою шароподібну морду у подушку і боялася повернутися. Але мені таки прийшлося показатися, бо вони вже стали видавати версії про моє нещасливе приватне життя і тяжку долю. Новина про мою "гарну пику" миттю полетіла до хлопців.
Першим прийшов провідати мене Совок. Він мені божився, що не буде сміятися, а лише подивиться що то таке. Я повернулася і .... Совок впав на підлогу і сказав, що я тепер людина-жопа. Я посла його на хер і типу образилась, а він став водити людей дивитись на мене. Ну нічого, набряк за ніч майже зник і я задумала помсту.
В обід всі мої малята міцно спали, так міцно, як тільки може спати молодий організм, що всю ніч шукав пригод на свою дупу. Я взяла свій самий темний бордовий лак і нафарбувала Совку нігті на ногах. Через годинку я почула регіт, що валив прилеглі дерева і крик Совка: "Сука-а-а-а-а-а, я отомщу!!!!!" Він ще довго ходив з червоними пальцями, бо рідини для зняття лаку було мало, а лак був нажористий і він тільки розмазав його.


Це не я, це я така сама була
Картинки по запросу отёк квинке

ДАЛІ БУДЕ...

Одне літо з мого життя. Частина 2

ЧАСТИНА 2. 

Є ЩО ЗГАДАТИ, СОРОМНО ДІТЯМ РОЗКАЗАТИ.

Ранок в таборі це ціла трагедія. Попробуй їх роздрюхати у 7:00, вмити, вивести на зарядку і провести з кричалкою на ранішні збори. Я в свої тодішні 25 була ще така дурна, хоч мала вже дитину, що ніяк не розуміла, чого ці лби кожного разу просять полежати ще 5-7 хвилинок для успокоєнія. Ну яке може бути успокоєніє піся сна, дивувалася я. Потім самий наглий мені придурошній пояснив криком: "Оля, выйди из комнаты, тут у всех по утрам стояк!!!" Вже потім я стала мудріша, стукала у віконечко і казала: "Сонечка, у вас є 10 хвилин на успокоєніє". Так, я їх називала Сонечка. Причин було декілька. По-перше, я так підмазувалась, по-друге, я їх хреново знала по іменах, по-третє, по "паганялам" я їх називала тільки коли сердилась. Вони і самі часто не знали, як кого звати по метриці. У мене в загоні були: Совок, Гоблін, Самальот, Бєля, дві Каністри і ще зараз не згадаю інших. Один Каністра був височенний, а другий низький і тому першого я називала велика Каністра, а іншого мала і то, коли була зла. 
У 10:00 був відбій, але на самому ділі це був початок роботи. Мій напарник заходив у кімнату хлопців і матом повдомляв, що треба спати. Потім заходила я і бажала всім Сонечкам добраніч. З дівчатами було простіше, вони в більшості своїй вели себе добре, лише іноді вилазили у вікно покурити. Діти робили вигляд, що засипають, ми робили вигляд, що повірили. Збір вожатих був щодня в 23:00 біля медпункту. Серед вожатих страсті-мардасті були ще ті! Я навіть трохи не посварилася зі своєю подругою. ЇЇ напарник грав на гитарі, а я йому підспівувала, бо колись навчалася в топографічному технікумі і там нахваталася правильних пісень. Моя коліжанка приревнувала, прижала мене до стіни і сказала, щоб я на її територію свого носа не пхала. Ну ОКей, я і не думала.
Сидимо ми на нічних посиденьках, а я бачу боковим зором, що від будинку моїх спортсменів пішло 4 хвігури у бік кладки. Всі вожаті сидять бухають, а я ж не можу. Я кажу, що йду пісяти, а сама тишком-нишком за ними. Йду тихенечко, щоб не спугнути і відчуваю характерний запах, такий самий у нас в технікумі йшов з 4-го поверху, де жили афганці, вони постійно курили план. Підхожу, папіроса вже пішла по колу і тут я: "Берете мене у компанію?" Народ отетерів, але погоджується. У мене назрів, як я тоді думала, геніальний план, що я той їхній план викурю і їм буде менше... ну простіть, була молода і дурна, тепер я би просто забрала косяк і викинула. Доходить черга до мене, я пи-и-и-и-и-ихаю як можу, кашляю-вмираю, потім вони, потім ще я раз пихаю-кашляю-вмираю...і все, запасів трави хватило на 2 кола. Що я не профі розкусили вже після першого разу, але вирішили, що навіть трави не жалко, щоб побачити мене накурену. 
Я так не ржала ніколи в своєму житті, ми ловили світлячків і давали ім імена, нічого пошлого вони не дозволили, вони реготали з мене, а я з них... потім нас попустило і прибило на умняки. Я розповідала, чому я пішла від чоловіка, а вони про свої нещасливі кохання. Потім один навіть сказав, що женився би на мені, але поки він вивчиться в інституті, то я вже стану стара для нього. А не вчитися він не може, бо папка не подарує йому свій Жигуль. Ви не повірите, але про цей випадок не пішло нікуди далі нас п'ятьох. Вчинок був сумнівний з мого боку, але я вже мала чотирьох вірних друзяк. Як потім з'ясувалося, тема наркотиків в загоні стояла гостро і цей косячок був просто легка забава.
В першій частині я писала про 18-ти річного пацана. Мій вожатий (я писала, що він працював на зоні) одразу розкусив, що він колеться. Це я не помітила слідів від уколів, а він моментом все просік. Отже він прошманав всі його лахи і знайшов шприц з дозою. Пронести наркоту було не проблема. До всіх приходили друзі і йому хтось з них і приносив те зілля. Потім я бачила, що таке ломка. Ми звісно повідомили директорку, та визвала родичів і його забрали. На цьому питання наркотиків було вичерпане. Ні я, ні мої хлопці більше не курили, я всіма силами намагалася займати їхні голови іншим.
Розповідаю вам як все було, нічого не приховую. Була молода та дурна і якщо я вже почала писати про те літо, то і це було його частиною.

ДАЛІ БУДЕ....

Одне літо з мого життя. Частина 1

Чомусь мені захотілося написати вам про цю маленьку частинку мого життя. Писати буду дозовано, щоб не сильно забивати вам мозок. Може колись це стане главою моїх мемуарів... в рот мені ноги!

ЧАСТИНА 1. 

ЗНАЙОМСТВО.

Був у мене проміжок у житті, я його називаю мєждумужьє. Це коли один чоловік вже був, а другий ще не настав. І от в цей час влітку (здається 2002 року) мене підбурили попрацювати у дитячому таборі "Лісова казка". Ну а чого? Ліс, свіже повітря, озеро, гриби, шалена зарплата у 165 грн. на місяць, гарні діти.... ну, як потім виявилось, майже гарні. На цю авантюру мене підбила моя старша подружка, яка ще паралельно з відпочинком мала наміри підлікувати своє одинокеє тіло енергетичними ресурсами якогось молоденького вожатого. 
Привозять нас автобусом у табір і починають розподіляти загони. Мені дістається перший загін. Я ніколи раніше не була вожатою у таборі і тому радію, що мені дісталися малі діти. Я вже уявляю, як буду грати з ними у схованки, малювати фарбами і збирати світляків у банку. Іду я до своїх будиночків, а там мене ждуть мої малята... 
По ходу з'ясовується, що перший - це самий старший загін і туди потрапляють діти від 15 до 17 років, а у мене був взагалі один 18-ти річний хлоп, його мама вмовила директорку взяти його у табір, бо поїхала кудись на все літо і боялася залишати його в хаті самого... ну тепер ви трохи в курсі, що за народ у мене був. Описую далі. Ще у мене було декілька красунчиків, що приїхали в табір тупо потрахатись. Ще у мене була команда футболістів, всі в модних кросах і гонорові до усрачки... це з хлопців. Дівочу половину складали пАдругі футболістів і ще пару скромних дівчат, яким дістали путівки їх батьки по великому блату. Моїм напарником був випускник педуніверу, що останні пару років викладав у Сокирянській колонії. Чувака явно поставили у правильний загін, а як я там опинилася то було велике питання. 
Футболісти всім своїм виглядом показували, що вони тут боги, але головний бог той, у кого крутіші кроси. Я дивилась на тих прищавих мачо і на їх дівчат, що кружляли кругом них як прекрасні метелики навколо жуків навозників. Жуки називали своїх метеликів без імнені просто"мая малАя" і кожна мАлая, коли її кликали, точно знала, що викликають саме її і летіла до свого прищавого принца зі швидкістю комети, іноді просто для того, щоб зняти, лежачому на пружинній кроваті шейху, його дорогі шкари. 
Перший мій ранок почався цікаво. Я прокинулася раніше всіх десь о 5-ій, вийшла на вулицю і о х р е н і л а!!! Між дівочим і пацанським будиночками (а це метрів 20) всі дерева (а це дофіга, бо ми у лісі) були обмотані туалетним папіром. Ці малі придурки тихо вночі повилазили через вікна і забабахали таку собі павутину 20х20 метрів і в 2 метри висотою. Вони використали весь папір, що їм дали батьки з собою, мабуть рулонів 10-15 точно. Я не знаю як передати цю картину, але перформанс був мега грандіозним. 
Через деякий час я почала відходити від шоку і мій мозок почав шалено працювати. Я десь за годину зробила шалену роботу, тихо познімала весь папір і винесла у самий дальній смітник табору, потім лягла у ліжко і зробила вигляд, що сплю. Вже скоро пролунала сирена підйому і народ потроху став вилазити до рукомийників. Про моє прибирання не знав навіть мій напарник і тому я зробила морду кірпічом і стала грати за своїм планом. Представте картину, сидить мій совожатий на лавці курить, кругом нього збираються "чєлавєкі-паукі" і починається:
- Ги, гииии, ну шо....
- Шо шо?
- Ну тіпа ти не бачив? Гииииии...
- Шо бачив?
- Пацики, зирьте! Типу він не бачив.
- Та що ви до мене доколупалися!!! Що я мав бачити?????????
- Нормальна шняга. Ми як придурки не спали.... а тоді хто???....навєрно сторж, от казьол! 
Тичуть на мене.
- А може вона? Нєєєє, точно не вона. Вона з дєвками спала, ми вночі заглядали до них, вони всі дрихли. От ми лошари! Тепер треба у Гноменят рулон бумаги віджати (Гноменята це найменші дітки).

Тоді я ще не знала скільки всього цікавого мене чекає і що це літо я запам'ятаю на все життя.

Знайшла в неті фото мого будиночка, а онде у вікні то хлопчачий. Прикольно. Оце між ними всі дерева були у павутині з туалетного папьору.

А тут були малі діти
Картинки по запросу пионерский лагерь лесная сказка новоднестровск

А це центральна алея. По ній ми марширували і орали кричалки. Мої голосніше всіх ))))))))
Картинки по запросу пионерский лагерь лесная сказка новоднестровск

ДАЛІ  ТРЕБА? Тільки чесно. Далі буде і смішне і страшне, але це мої емоції і може вам воно не цікаве?

100%, 31 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Пошуки. День другий.

  • 13.02.18, 22:25
Початок тут: http://blog.i.ua/user/6314888/2210894/
 
Наступного дня я прокинулася раніше і одразу почала пошуки, бо ми мали їхати туди-назад у село до моїх батьків, а чоловік сказав, що поки я не знайду пульт, то він нікуди нікого не повезе. Я шукала скрізь, пройшла знову по вчорашньому маршруту, перебрала сміття, перебрала лахи у шафі, знову передивилась у іграшках і ще у сотні місць і ні-фі-га. Я в'язала навіть хустинку на ніжку стола і казала: "Чортик-чортик погрався - віддай", потім я молилася перед іконою, потім я майже плакала. Прокинувся чоловік і ми сіли пити каву-чай. І тут мені наче хтось в голові каже: "Жінко, подивись у каструлях." Я в тій тумбочці дивилась, але чомусь захотіла передивитись. Знаєте таку пірамідку, коли менша каструля у середній, а потім у більшій. Між каструлями, що стоять одна в одній є простір, от туди мій Степан і сунув пульт. Мені стало так легко, що так само легко мені було після родів.

А тепер звідки у нас цей пес. Це чудо збила машина швидкої допомоги і його приперли на цій машині у ветлікарню, але не у ту де підробляє мій син, а у іншу, де підробляє його знайома. Вона скинула фотку Максиму, а той закохався у пса з першого погляду. Нічого, що у собачки пів хвоста, одне яйце і на лапах шви від нігтів і до сраки, але ж він прикоооольний. От моя дитина і привела його додому. Але не все так просто. З псом прийшло чотири тьоті валантьоркі, дивились умови у яких ми живемо і де буде жити пес, дали підписати контракт, прочитали лекцію про тварин і пішли довольні, що впарили нам собачку. На всі зароблені за вихідні гроші синок купив нашийник, повідок і корм, вручив мені пса і чухнув на навчання. Це чудо він назвав Оззі на честь Оззі Осборна.

Похожее изображение

Пошуки. День перший.

ПРОЛОГ: Якщо ви хочете зробити в хаті революцію, то просто загубіть пульт.
ДЕНЬ ПЕРШИЙ.
Діло було так. Збираюся відправляти сина на навчання, мішаю тісто на тертий пиріг, кладу в морозілку і думаю, що поки теє тісто охолоне я бирінько забацаю ще тісто на піцу. Роблю тісто на піцу, Степан в цей час сидить біля тумбочки і робить там свої порядки і тут дзвонить кума: "Ми ідьом к вам. Ви ради?" "Канєєєєєшно, - кажу я, а сама думаю,- бляхо-мухо, треба бігти мити голову, бо треба бути перед кумою гарною. Далі я біжу мити голову і потім біжу до шафи за одежою. До чого ці подробиці? Чекайте-чекайте, зараз все дізнаєтесь.
Приходить кума з похресником і з тортом. Ми сідаємо пити чай з моїм пирогом і їхнім тортом, по телеку іде якась фігня, я хочу виключити телек і тут я бачу, що я не бачу пульта. Я починаю шукати пульт, а він як розчинився. Його нема ніде! Ні на столі, ні під столом, ні в котячому доміку... н і д е! Кума починає проводити розслідування: "Так, де ти була перед цим? Куди ходила?" Я згадую де я була і іду до ванної, потім шукаю у шафі,потім я згадую, що бігала у дитячу і шукаю там, потім я згадую, що клала тісто у морозілку і шукаю і там, потім я беру і вимикаю той грьобаний апарат кнопкою на панелі. Далі ми з кумою трохи бахнули винця, перемили кістки знайомим, перемили кістки нашим чоловікам і кума пішла. Тільки вона пішла, приходить з роботи мій чоловік. Я його цьомаю, знімаю курточку, забираю рюкзак і вже готова зняти мешти (ну треба підлизатися перед новинами) і тут він підозрює, що десь я проштрафилася wakeup. Я вирішую все зразу розповісти, кажу: "Мій генерал, у мене для тебе дві новини: перша - ми загубили пульт unsmile " Чоловік перевдягається і ми починаємо вже разом шукати пульт. Тут він видає геніальну ідею, що пульт заникав Степан (я теж таке думала, але перешукала у всіх його ничках і не знайшлаtears ) і для того, щоб знайти пульт треба опуститися до рівня дитини. Окей, ми стаємо на карачки і намагаємось дивитись на все очима дитини. Ми повземо по всіх нижніх тумбочках, я по ходу все гарненько там складаю, повземо до іграшок і я там теж все складаю, повземо під кроватями і я там витираю пилюку... повземо по всій хаті і по ходу пошуків чоловік пригадує, що взяв мене не дівкою і тому я така борза, я йому пригадую, що він сам два дні тому шукав ключі від машини, потім ми сваримося, потім мовчимо, потім сміємося, потім впадаємо в ступор і сідаємо на кухні пити чай. Першим виходить з оніміння мій коханий:
- Ти казала, що дві новини. То друга яка?
- Блііін. Максим завів собаку, вона на веранді.
- Пі.дєц.
ДАЛІ БУДЕ....


 
Може до вечора напишу де пульт, а може завтра. На ками буду відповідати не одразу, бо крім дітей, чоловіка, двох котів, я тепер маю ще пса.

Вісник ніщеброда

  • 31.01.18, 11:38
З цими ніщебродами вже якесь трясця на сайті. Залізла і я у картинки гугла і дивіться, що знайшла.








Вибачайте, що не зможу одразу відповідати. Я сьогодні мамка-нянька. Залишили сусідську дитинку Машу. Ми вже з Машою нігті накрасили, колосок заплели, кота Фєню пеленали і у калясці возили, млинці жарили.... Отже вибачайте, бо екстерном проходжу курс спілкування з малими дівчатами.


Б-р-р-р-р-р

У кого не грузится видео, то тут:
В Казахстане замерзают животные прямо на ходу.



Тут кот вышел пи-пи и фсё...ку-ку



В Якутии зафиксировали -65!!!  Минус шестьдесят пять, Карл!!!!!


Я ужасная мерзлячка и меня очень беспокоит вопрос. У нас сейчас вроде зимы более-менее терпимые для мерзляков, но что нас ждёт в будущем потепление или фсё ку-ку moroz 
P.S. Заметка для заполнения ленты заметками.
    P.P.S. При создании заметки ни одна извилина не пострадала.

42%, 5 голосов

17%, 2 голоса

42%, 5 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Свободу Вискариону.... йошкин кот!!!!!!!!!!

  • 24.01.18, 14:56
Я тут глянула в ленту, а тама воно чего!!! Я прямо возмущаюсь!!! Тут оказывается очередной раз требуют свободы прекрасному человеку, а я не в курсе!!! Требую о таких акциях слать предупреждения в личку, а то я ж могу и не успеть потребовать, а очень хочется. 


А у МиЛи сьогодні днюююююха

  • 18.01.18, 19:49
Вибачайте, що трішки не з ранку, але не можу не поздоровити гарну і розумну жінку. Це не просто блогер, а краса, розум, честь і совість нашого сайту. 

Дорога наша МиЛа, в черговий раз хочу подякувати, що ти у нас є. Ти вмієш вислухати, вмієш підтримати, вмієш дати пораду, вмієш посміятися і поспівчувати і так багато всього вмієш, що аж іноді страшно.
Дозволь подарувати тобі це поле квітів, бо рвати таку красу ти б не дозволила. 

Картинки по запросу цветІ Полевіе букет