Занадто чесна для політики...

Занадто чесна для політики, занадто відверта для людей, занадто грішна для ікони.

Привіт, мої друзі. Останнім часом я все частіше читаю в блогах і коментарях негативні відгуки про Надію Савченко. Одразу хочу попередити, що я не являюся адептом церкви Святої Надії, але не поважати цю "странную женщіну странную" я не можу. На початку своїх умовиводів (прикольне слово егеж?!) я б наважилася намалювати психологічний портрет "підсудної" так, як я її бачу. 
Отже. Дівчина народилася в звичайній інтелігентній київській родині і в звичайному київському районі Трощепівка Троєщина, ходила в звичайну київську школу і мріяла врятувати дітей Африки від голоду. Надія росла, але думки про її героїчне покликання ніяк не вилазили з дівочої голови. Мабуть, ще до народження, татко дуже хотів хлопчика і в утробі матері немовля таки отримало чоловічий характер, але разом з ним дістало і жіночі статеві органи. Як з цим жилося Надії? Надії жилося добре. А от оточуючі не любили вискочку, що терпіти не могла брехні і не сприймала сірого кольору і напівправди. Все в житті для неї мало або білий, або чорний колір. Далі біографію читаємо у Вікіпєдії.
Історію перебування Надії Савченко у російському полоні не бачив тільки мертвий йожик і тому цю сторінку я теж описувати не буду. Дійду до суті.
Всі ми (і навіть мертвий йожик) спостерігали масову істерію та малювання ікон з образом Мучениці Надії. Багато жіночок проливало сльози, дивлячись всі прямі трансляції судів і гадали, чи є Ілля Новіков коханцем Надії, бо щось дуже ніжно він тримав її за руку. А ввечері, прийшовши з роботи, чоловіки мовчки випивали 50 грам за Надію та за Вільну Україну. Телевізор намалював нам месію і в ті хвилини ми не задумуючись поставили би галочку біля прізвища Надії на президентських виборах.
І ось це сталося. Аеропорт! Боса Надя!! Надя - герой України!!! Савченко в парламенті... знов боса!!!! Ми в екстазі!!!!! Йожик в шоці.
А тим часом люди в файних кабінетах, для яких ще недавно Надія Савченко була зайвим приводом натиснути на Кремль і попросити допомоги у Заходу, швидко приходять до тями і розуміють, що малокерована дика жінка зовсім не входить в їхні плани. І тут з усіх дірок нам кажуть, що Савченко зовсім не герой, вона алкоголік і дебошир ... і взагалі вона завербований Москвою шпигун. Там вона казала те, а там се, а ще вона п'яна керувала автівкою. І що до того, що за кермом була не вона і машина просто стояла. Чого тільки вартий Закон Савченко! Це вона і тільки вона винна у тому, що на волю повиходила юрба голодних покидьків. Нам ніколи думати, що за цей закон проголосувало 225 народних депутатів і саме вони несуть за нього відповідальність. Закон мав би примусити суди працювати швидше і таким чином не затримувати в'язнів у СІЗО, але суди не вміють швидко працювати і злочинці бува сидять там цілий строк. Але при чому тут суди? Закон же вигадала Савченко. Нам багато чого вже не важливо, наш мозок вже отримав наказ на нелюбов.
В своєму занадто відвертому інтерв'ю Дмитру Гордону вона не подумавши розповіла, що без зайвих емоцій вбивала людей. О боже! Як вона могла? Герой не може вбивати, навіть на війні. Справжні герої на війнах вішають жовто-блакитні прапори у тилу ворога і віддають свої пайки голодним бабусям. 
І тут ми би задали собі питання: "А чому так сталося, що герої 2014-го вмить перестали для нас бути святими, чому пройшла мода на Правий Сектор і Азов, чому Надія Савченко вже не така жадана в ролі президента?" А можливо все дуже просто? Людям у дорогих тачках з Банкової ці герої були потрібні тільки тоді, коли ті гинули на Сході, а отже так само і нам. Ми так і не навчилися думати головою, за нас в нашу голову вже хтось вклав потрібні факти. Ми любимо тих, кого нам назначають і зневажаємо по команді зверху.
Ми так бажаємо змін, а знову і знову голосуємо за тих самих. Нас навчили вибирати для себе правильних героїв і вже ніхто не зможе нас обдурити. Ми не боїмося влади, нехай вони нас бояться. Ми українці в будь-яку мить скинемо владу, бо саме ми були на двох Майданах. Ми міцно сидимо на своїх диванах і розмірковуємо про війну.
Ось і все, що хотілося сказати. Слава Україні! 


Відео довге, але мені дало відповіді на багато питань.



P.S. Голосування не буде і не чекайте! Свою думку я виклала, а ваші хочу читати в коментарях.

Бесславные ублюдки

Привет всем. Очень хотелось сегодня кого-то убить... медленно и жестоко. 
Начну. Вышла я утречком сынулю в школу проводить и обнаружила перед калиткой вывернутую пепельницу. Какой-то чудак на букву "М", видимо, очень-очень долго собирал её и, проезжая мимо моей калитки, просто выбросил содержимое из окна. Я провела расследование и обнаружила, что в пепельнице ровно пополам бычков от сигарет с толстым и тонким фильтром. Значит в машине ездят курящие муж и жена и курят эти засранцы Ротманс. 
Пока я проводила расследование, мой Тофик воспользовался пробелом в моей бдительности и выскользнул на улицу. Он конечно же обновил на улице все свои метки, забанил свежей струёй конкурентов, наверняка сбегал в парк и вернулся, НО БЕЗ ОШЕЙНИКА! Снимают с него ошейник уже второй раз. Пришлось на шею надеть кусок цепи, так как собака без ошейника, как человек без паспорта.

Это я у него спрашиваю где ошейник.


А это я ему говорю, что он не собака а тряпка!



Пришёл мой Тофик с низко опущенной головой и унылой мордой. Видно было, что этот гадёныш понимает, что вернулся домой не в полной комплектации. Стыдно было, что повёлся на какой-нибудь бублик и позволил снять с себя всю одежду. А ведь брали мы это собакоподобное для охраны дома, а оно выросло с такой мордой, что пришлось к охраннику докупать табличку про злую собаку во дворе. Табличку боятся, а его нет.
А меня возмущает до шевеления ворсистости на спине тот факт, что где-то рядом живут имбецилы, крадущие у собак ошейники и выбрасывающие пепельницы под чужие калитки. Ну как можно быть таким убогим, чтоб воровать ошейники?!!!

P.S. Фоновый звук - это я сегодня утром.

24%, 10 голосов

2%, 1 голос

5%, 2 голоса

68%, 28 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Ми були на фермі.

  • 25.08.16, 23:22
Вирішили ми у вихідний кудись майнути і пішли шукати маршрут до інтернету, а той видав нам таку цікавинку, що зовсім недалеко від нас у с. Кийлів Бориспільського р-ну є чудова ферма, яка має назву Кийлівська Асканія.
Отже ми взяли собі бутербродів, тваринкам смаколиків і поїхали у гості. Від Броварів ми доїхали хвилин за 40 і спочатку побачене нас не дуже вразило, старі споруди і зовсім не було відвідувачів. Нас зустрів дуже привітний дядечко з батоном (батон для тварин) і провів нам цікаву екскурсію по фермі. Всі тварини від коней і до павича ручні і зовсім не бояться людей.

Першими нас зустріла ця пара закоханих і видурила в нас майже весь хліб. Якщо колись будете там, то беріть батони, моркву, яблука та майте на увазі, що далі є багато тих, хто чекає від вас смачних подаруночків.


Виявилося, що страуси у душі лебеді і тому дуже полюбляють плюхатися у воді. Дядечко видав нам шланг і ми скупали цих красенів від душі. Мої хлопці були просто на сьомому небі від задоволення, адже не кожного дня граєшся одночасно і з водою і зі страусами.


Проживають там такі кріскі-ларіскі і теж зовсім нікого не бояться. Вони своїми лапками-ручками ніжно беруть у вас смаколик і несуть до своєї нірки, потім повертаться за новою порцією.


Прямо по території бігало ціле стадо манюніх поросяток, тільки цей сидів у загорожі і дивився на нас мудрими очима.


Коні паслися собі на травці, але наш гід покликав і вони миттю прийшли всі до нас. Красенів там штук 6-7 і всі ручні, вони дозволяли себе гладити і теж пригощалися нашими запасами їжі. На конях ми не каталися, але я майже впевнена, що там це дозволять.


І ось з'явився він. Він глянув на мене своїми величезними сумними очима і я потонла в них, як тоне червоне сонце у синьому океані. Він полонив мою душу і вкрав моє серце. Я відібрала у дітей залишки їжі і під гіпнозом віддала йому все що мала. Потім він постійно ходив за мною, я рвала йому травичку, а він тикав в мене мордою і вимагав ще і ще. 

Був там ще один красень, але занадто гордий, щоб підходити до нас і спостерігав здалеку. З'ясувалося, що це не просто козел, а суперпородистий козел і він явно знав собі ціну.


Є ще там павич, файні кури, куріпки, цесарки, гуси, качки і фазани і всі ручні. Ми їх знімали на відео, але чомусь воно сюди не грузиться. Всіх пташок теж можна годувати і трогати руками і нічого вам за це не буде.


 Він дивився мені услід і точно знав, що я повернуся до нього... якщо не в цьому році, то наступного точно.


Ми покидали це чудове місце з торбою позитивних емоцій. Якщо відверто, то тут мені сподобаося більше ніж у зоопарку. Таке чудове відчуття, коли всю екскурсію тебе супроводжує стайко свинок і  віслюк. Я вже мовчу про своїх дітей, для молодшого це була чудова зустріч з природою, а для старшого зустріч з майбутньою роботою. Якщо він захоче, то після третього курсу йому запропонували там проходити практику з ветеринарії.

P.S. Вхід для дорослого 20 грн., для дитини 10 грн. У вихідні працює ресторан, але замовити яйце страуса треба завчасно по телефону, бо несуться вони рідко. 


Розмірковую собі...

  • 24.08.16, 20:34
Для початку звернення Сашка Сотника до українців. Дуже мені подобається цей розумний дядько.


Ну і про таке...
Дивилась сьогодні парад і насолоджувалась, як багато людей прийшло у національному одязі , як гарно наші жіночки та чоловіки виглядають у вишиванках. І чомусь уявила, як би на параді у Москві натовп стояв у сарафанах і лаптях, але чомусь на паради там ніхто не вдягає національне вбрання...стидаються чи що?
Міркувала я над цим питанням і полізла зі своїми думками у Вікіпєдію, а там знайшла цікавинку... може хто це і знав, але я дійшла до цього сама тяжким тернистим шляхом.

Отже цитую Вікіпєдію: 

Сарафан (др.-рус. сарафанъ; заимств. с Азии, через тюрк. srара(i) из индо-иранского sarр) — распространенная в странах Евразии женская одежда в виде платья без рукавов. Сарафаны различались по тканям и покрою. Сарафаны носились в Центральной и Восточной Европе, Скандинавии. Сарафан проникший в Россию через тюркские народы и поныне распространен в странах Центральной Азии и Казахстана. Представляет собой легкую женскую одежду без рукавов.
Вышиванка (укр. вишиванка; белор. вышыванка) — славянское разговорное название традиционной вышитой рубахи.

Много вариаций дизайна вышивки было создано в XIX веке. Обычно их изготовляли из самодельного полотна, которое ткали на станке. В орнаменте рубашки находили отображение местные особенности.

На протяжении исторического и культурного развития, сложились наиболее уместные, с точки зрения практических и эстетических требований формы одежды, её крой, разнообразные методы и способы декоративного оформления. Среди них ведущее место занимает вышиванка. Она широко использовалась в народном костюме и в бытуВышивка славянского костюма богата и разнообразна. Ею украшали женские и мужские рубахи, верхнюю одежду, головные уборы. Мотивы орнаментов, композиции, цвета передавались из поколения в поколение, становясь традиционными. Искусство вышивки у славян своими корнями уходит в дохристианский период, как и все направление — имеет многовековую историю.

Із всього того, що я вичитала, а шукала я інформацію не тільки у Вікіпєдії, я собі подумала: або росіяни таки точно ні фіга не слов'яни, або щось у них з національним одягом не ліпиться. До того всього ще я знайшла таку інформацію, що вишиванка - це вбрання заможніх людей, бо вишивкою прикрашалося святкове і дороге вбрання, а сарафани носили бідні жінки, бо їх було легко кроїти і т.д.

Майже у кожного українця в хаті є вишиванка і вишитий рушник, але я  дуже сумніваюся, що хоч у десятої частини росіян в шафі є сарафан або косоворотка.

А тепер, любі мої сосайтівці (трясця, булька тому з носа, хто придумав слово "сосайтовка") голосуємо.

P.S. Хто буде матюкатися у моїй замітці, або лаяти Україну, тому хай в роті пір'я поросте! 





45%, 5 голосов

18%, 2 голоса

18%, 2 голоса

18%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Дачные заметки удачной собаки 6

Соскучились, мои двуногие бесхвостые читатели? Напомню тем, кто меня уже позабыл или вовсе не знает. Я гроза броварских сук и по совместительству сожитель Muхи-хи-хи, в том смысле что мы делим с ней общую жилплощадь. Я иногда пишу тут заметки и рассказываю о своей собачьей жизни.
ну и эта заметка печальная http://blog.i.ua/user/6314888/1762453/


Каждый год мои хозяева по несколько раз устраивают выезды с палаткой, вот и этот не стал исключением. На природу естественно тянут и меня ... типа я мало вижу этой природы!!! Ага, они меня переселили на лето в будку и теперь хотят удивить звёздным небом и утренней прохладой. У меня над будкой этих звёзд просто завались.
Ну хозяйкин кобель мужчина ответственный и выбрать место выехал за день до приезда. Выбрал, подготовил спуск к реке. Ну как подготовил... лопатой перехерячил примерно тонну песка, земли и крутой берег сделал пологим. Приехал довольный и сообщил, что нашёл божественное место с соснами и с пляжем.
На следующий день погрузили палатку, матрасы, кучу одеял, сумку с одеждой, столик, стулья, мангал, ящик с посудой, ящик с едой, канистры с водой, удочки, снасти, вёдра для рыбы, умывальник и ещё кучу разного очень нужного хлама и выехали. 
Ехал хозяин с очень довольной мордой в предвкушении показать место, что он нашёл и собственноручно подготовил для будущего отдыха... ехал довольный до того момента, пока не приехал и не обнаружил там мужика в красных труселях и его такую же красную палатку. Я умею читать человеческие мысли и в хозяевой голове я прочитал чёткое: "Ну-у-у-у ССука!" В голове мужика в красных труселях я прочитал: "Ло-шаааа-ра!"
Делать нечего, поехали мы искать новое место и, видимо, человеческий бог пощадил хозяина и подкинул ему ещё более классное местечко в таких же соснах и даже с местом для рыбалки. Вчера там стоял целый палаточный городок, а утром все уехали и местечко теперь ждало именно нас.
Знающие люди в курсе, что найти хорошее место на Десне в разгар сезона это большое счастье. Людей вокруг было как у меня блох... не так чтоб напрягали, но они были.





Меня назначили главным охранником и посадили сначала на цепь. Потом меня конечно отпустили и я благополучно пропал на целый день. Я познакомился с несколькими девочками. В соседнем лагере отдыхала импозантная овчарка и своенравная такса. Овчарка мне естественно больше понравилась, но из-за недоступности зада овчарки мне пришлось выплеснуть свою страсть на таксу. Я люблю больших дамочек, но если бы к ним сзади всегда была приставлена тумбочка, было бы просто чудесно.
Вечером я явился и был посажен на цепь. Всю ночь я честно охранял лагерь, а утром свалил вместе с цепью. Вот это и было моей ошибкой, спалила меня именно цепь. По её следу меня быстро вычислила хозяйка. По ходу её поисков ей рассказали, что в одном лагере я развлекал деток и плавал с ними в реке, во втором лагере засняли как я переплыл Десну и меня скоро выложат в Ютюб, ну а в третьем лагере я оприходовал девочку за 24 тысячи гривен. А нефиг покупать себе дорогих сук. У людей, как я понял, есть такое правило: чем дороже у тебя сука, тем тщательней нужно следить за её задом. А эти проглядели! А я молодец!
Меня снова посадили на цепь. Хозяйка долго мне читала мораль, что ей за меня стыдно и я позорю их лагерь. Хозяин ходил довольный, будто бы это он отымел дорогую сучку. Он даже мысленно представлял, что он отымел дорогую сучку того мужика в красных труселях.
Щенки всё это время ловили рыбу и получалось это неплохо. Никто не ожидал, что рыба будет так ловиться и поэтому купили мало опарышей. Рыба в реке есть и это радует. Чем больше в реке рыбы, тем меньше хозяева съедят мяса, а чем меньше они будут есть мяса, тем больше его буду есть я.







Отдохнули мы неплохо. Хозяйка выспалась, хозяйкин кобель со щенками наловили рыбы, а я натра..... 

Коли будинок біля лісу.

  • 06.07.16, 14:19
Літо. Село. День почався нормально. Ніхто не чекав гостей, але... Першим прийшов до нас цей малюк. Бозе-бозе, яке уті-путі! Вся родина (мале, старе і ті що між старими і малими) зібралися біля колючого малюка і почалися версії: заблукав, померла мама, хоче їсти, без нас він помре і т.д і т.п. Як ми не намагалися його нагодувати, їжачок вперто воротив мордочку від молока і фарша. Так само всією родиною було прийнято рішення віднести його в малину і залишити на волю Божу.



Тільки ми попрощалися з їжачком, як побачили, що наш кіт ходить кругами навколо бідного птаха, а той розкрив крила і прийняв бойову позу. Миттю вся родина (мале, старе і ті що між старими і малими) прибігли рятувати чергового гостя. З'ясувалося, що кіт таки встиг позбавити свою жертву хвоста і можливості літати. Птаха було посаджено у коробку і нагодовано. На відміну від їжака, цей потерпілий дуже активно приймав їжу у вигляді коників і фаршу і вже дуже швидко навчився вистрибувати з коробки і скакати по хаті. На своєму шляху він так само активно як приймав їжу почав залишати перероблених коників і фарш. Гість миттю перестав бути гостем і перетворився на окупанта. Він вимагав смаколиків, гадив де заманеться і ще й ду-у-у-уже сильно кусався падла . Але ми мусили терпіти, бо це наш кіт познущався над бідолахою.


Ми майже змирилися з тим, що вимушені знаходитись у рабстві крилатого терориста, коли пролунав дзвінок від старшого сина (онука). Він в цей час був на навчанні і мав приїхати. 
- Ма, я приїду не один, - пролунало у слухавці. 
- Нарешті! Хлопчик став дорослим і має дівчинку, - промайнуло в голові. 
- Ма, я тут знайшов стриженя, він поживе з нами. Можна?
- Звичайно, синок. Ми вас чекаємо.
Ну як відмовити майбутньому ветеринару у його бажанні спасти тваринку. Так до вечора у нас оселився ще один квартирант.
  Вся родина була при ділі. Діти ловили жуків, бабуся ракетою помчала до сусідки у якої бачила пусту клітку, дід копав черв'яків, мама прибирала перетравлену їжу, тато матюкався.


Фото зроблено через пару днів вже з пір'ям. Потрапив він до нас ще майже весь у пуху.



За цим всім спостерігав наш Тофік. Він щось постійно намагався підказати на своїй тоф'ячій мові, але всім було не до нього. 



Тільки потім ми побачили, що наш собака знайшов ще одного їжака, але його вже ніхто чомусь не захотів приймати і годувати. Їжака віднесли до лісу і полягали спати. А ще в цей день на городі ходив лелека, прилетіло стадо удодів і заповзло пару вужів, але фоткати вже не було ні бажання, ні сил. Наступний ранок почався з гучного крику двох птахів, вони вимагали їжі...

p.s. Народ, а може хто знає як звати першого птаха. Розміром він трохи більший від горобця, довгий хвіст (був), ряба грудка і довгий гострий клюв, а ще дуже боляче кусався падла

Природа. Закарпаття.

  • 28.06.16, 17:57















Вибачте, що не одразу відповім. Іду в село. Могла б ще нароДити заміток про природу України, але можу отримати звіздюлєй від чоловіка, бо машина вже дирчить, а я ще в трусах. Всіх люблю. 

Природа. Карпати.

  • 28.06.16, 17:42








Вибачте, що не одразу відповім. Хочу в Карпати, але їду в Чернігівську обл. )))

Природа. Чернігівська обл.

  • 28.06.16, 17:36












Вибачте, що не одразу відповім. Їду в Чернігівську обл.)))