Профиль

muxa-xa-xa

muxa-xa-xa

Украина, Бровары

Рейтинг в разделе:

Важные заметки

Свежие фотографии

А как должна выглядеть нормальная мантА?

  • 11.11.16, 17:22
Именно с таким вопросом обратился ко мне мой младшенький сынок. Угадайте, про что ребёнок спрашивал! 
Ответ: В школе делали прививку и ребёнок решил раз делали манту, то прививка называется мантА. 

Начинаем поздравлять учителей

  • 30.09.16, 09:54
День Учителя отмечается в первое воскресенье октября, но учителя знают podmig , что всё самое интересное происходит накануне в пятницу. Именно в пятницу родительский комитет дарит цветышампанскоебукетконверт и именно в пятницу (конечно же после уроков stop ) учителя организовывают маленькое культурное застолье. Поэтому всех этих святых людей angel  хочу поздравить именно сегодня.

Ну и вместо открытки подборка из дневников моего старшего сына с 6-го по 9-й класс. Наша классная руководительница оказалась творческой натурой и поэтому часто в дневнике появлялись записи в виде стихов.

Встигаємо все і все з космічною швидкістю

Почує все і зверне гори,
Тут прізвище й характер спорять

Жуть! Ніякої реакції на зауваження.

Натхнення-це велика штука. 
Невисловлене-чиста мука.

Мороз по шкірі пробігає,
Про все кричить-бо все він знає!

Тут язичок талант гальмує...
Хоч інтелект завжди працює.

Син надивився "інтеренетів".
Та "зажигає" в туалеті.

Сніг тече-криша їде!
Аще придивіться зверху, там є каяття: Сьогодні я стидота прийшов у джинсах! prostite

А тут емоції б'ють... і не тільки у мого синочка lol

А тут він малював на уроці те, що в голову прийшло... уявляю prey prey prey

Наш хлопчик крутиться як в милі.
Навчаться-вже немає сили.



Может кто-то подумает, что я воспитала монстра. Но эта "балакуча хвеська" ещё и умудрялась довольно неплохо учиться.


Учителя! Простите нас и наших детей! prey
С праздником! Терпения, мудрости и крепких нервов!




Твою мать, Людмила!

  • 29.09.16, 12:11
Бывает ведь такое, что  в жизни тебе встречаются Людмилы и они все... ну вот совсем-совсем все-все-все, без исключения, очень замечательные девчонки. Ну как тут не верить в магию имени! Людмилы, Людочки, Милы, с праздником! 
А теперь песТня!!! 

МН17

  • 28.09.16, 10:55
Сьогодні будуть результати по МН17. Цікаво засцуть чи ні? Я про те, що у Нідерландів не вистачить духу виступити проти Путіна і напишуть, що бабахнули з ДНР, але Україна не закрила простір і тому російський БУК не втримався і вистрілив.
Просто голосуємо. Цікаво, що вийде. Залишилось трішки...
 
"У середу, 28 вересня, на міжнародній прес-конференції міжнародна спільна слідча група оголосить попередні результати розслідування у кримінальному провадженні авіакатастрофи літака «Боїнг», яка трапилася 17 липня 2014 року. Результати роботи міжнародної спільної слідчої групи, до якої входять представники п’яти країн - Нідерландів, Австралії, Малайзії, Бельгії та України - буде оголошено близько 14.00 за київським часом", - йдеться у повідомленні.

P.S. Я думаю, що засцуть

41%, 14 голосов

9%, 3 голоса

6%, 2 голоса

44%, 15 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Мені 16-ти минало...

  • 27.09.16, 15:39
Читала ось це http://blog.i.ua/user/390015/1964485/#p7 і згадала про своє
Колись давно-давно було мені 16 років і ось одного разу моя найкраща подруга вмовила поїхати до неї в село. В селі йшло до армії її навсежиття кохання. Щоб зрозуміти чому сталася з нами ця пригода, я приблизно намалюю наш маршрут. Отже, автобусом ми приїхали до районного центру Сокиряни. Далі, щоб добратися до українського села Гвіздівці, необхідно було пішки перейти через молдавське село Клокушна, бо воно апендиксом втулилося на українську територію. На проводи до армії ми збиралися дуже ретельно, бо передбачався цілий ритуал, як дівчина буде давати обіцянку чекати та лити сльози. А щоб ви розуміли на проводи збиралося люду як на весілля і глядачів мало бути десь 300 душ. 
На дворі були шалені 90-ті...
А тепер представте картину, як з автобуса виходять Аваріядочкамента і Маленькавіра. Не згадаю, як була вдягнена Наташка, але я добре пам'ятаю себе. Джинсовий піджак, юбка максі і замшеві чоботи гармошкою, поверх піджака навколо шиї у мене був намотаний шикарний платок (найшла у бабулі в софці, його вона відклала на смерть, але я забрала собі), у вухах яскраві пластмасові кульчики, а на руках різнокольорові браслети. Окрема тема, то наш причесон. Волосся в обох було довге і густе. Всю ніч ми спали на бігудях, на які були накручені дрібні косички. Потім всю цю саморобну хімію ми збирали в тугий хвіст, але чолку залишали. У Наталі чолка була у вигляді кокону, а моя (висвітлена і налакована) жила своїм життям і при поривах вітру мене трохи зносило назад. Багіні !!!
Ми швидко дочемчекували до кордону, нас без проблем пропустили погранці до Молдови і ми почухали через село. І ось тут саме цікаве! По дорозі ми випадково примкнули до похоронної процесії, бо центральна вулиця одразу виводила нас з села, а їх на цвинтар. Машина з небіжчиком повільно їхала, а позаду йшли родичі і сусіди. Судячи з того, що народ не бився в істериці і вів досить жваві розмови на молдавсько-українській мові, дідок пожив довго на цім світі і відійшов на той плановано і закономірно. За машиною несли кришку чотири парубки, яких, як я здогадуюся, сльозно попросили бо більше не було кому. В той момент, як ці Фет Фрумоси з кришкою порівнялися з нами, вони чомусь забули про дідка і почали нагло з нами загравати. Ми були виховані дівчатка і намагались не звертати уваги на залицяльників, але ті явно не мали наміру здаватися. Ми прибавили в темпі і вже навіть почали бігти і що ви думаєте... хлопці теж прискорилися і разом з кришкою побігли за нами зі словами: "Дівчата, мей куди ви? Давайте знайомитись." Головне, що ніхто не заважав нашому спілкуванню і навпаки ще й підбадьорювали парубків голосними вигуками типу "Лови їх" і "Дівчата, залишайтеся і приходьте на обід". Не кричав тільки дідок у труні. Спасло нас те, що процесія вже мала наміри повертати до кладовища і без кришки ховати ніяк не можна було. Ми знали, що молдавани цікаві люди, але щоб на стільки... 
Отака вийшла весела історія з похоронами.
P.S. Хто не мріяв про спідницю йолочку та про світер BOSS, той не знає що таке мрія. Хто не пив молдавського вина, той не знає смаку вина.

Про дітей і мам

  • 19.09.16, 21:18
Сьогодні я була в броварській дитячій поліклініці, брала дитині допуск до фіз-ри. Прийшла за 1,5 години до прийому і була вже восьма. До того як прийшов лікар, в коридорі вже зібралось приблизно 30 мамаш зі шмаркатими та кашляючими малими. Ну то все фігня. В черзі я зрозуміла, що терпіти не можу чужих дітей і дурних мамаш. 
Поки дійшла черга до нас, я пару разів подумки скоїла жорстоке вбивство однієї бабусі і страшенне побиття її онука. Хлопчик не те що неврівноважений, він у свої 5 років скажений і небезпечний для суспільства. Я довго спостерігала, як онук відпрацьовує прийоми боксу на власній бабці, а та придурошна радіє його сильним і влучним ударам. Потім той засранець почав чиплятися до менших дітей, довів парочку до плачу і нарешті вибрав останню жертву. Жертва сиділа біля вікна і тихенько грался в планшеті. Хлопчик нікому не заважав, сидів як мишка і не звертав уваги на головного героя, але це явно тому не подобалося. Скажений вилупок підійшов до хлопчика і вдарив його по голові кулаком, але той почесав репу та продовжив грати. Тоді агресор підійшов і вдарив сильніше. Я кожного разу робила зауваження так, щоб чула і бабулєнція, але реакції нуль. Мама жертви якраз відійшла, а всі мамаші сиділи і спостерігали. Так само мовчки спостерігала бабка.  Тоді я вирішила вияснити причини нападів.
- Чому ж ти пристаєш до хлопчика, він же тебе не трогає?- запитала я.
- Він мене дратує!- нервово відповів малий чортило і пішов вже втретє лупити невинну жертву.
Тоді я встала, підійшла до дебошира і голосно кажу, щоб чула бабка:
- А тепер стій на місці. Я буду тебе бити по голові.
- За що?
- Бо ти мене дратуєш!!!
Бабка мовчки забрала онука і відійшла в сторону. Більше той не заважав.
Ще один маніпулятор майже весь час просидів у мами на руках. Хлопчику на вигляд було років 4-5 і тримати на руках такого опецька мамі було дуже важко. Як тільки бідолашна намагалася поставити його на землю, той падав на підлогу і починав битися в істериці. Мамі ставало незручно від крику власного чада і вона знову і знову піднімала його на руки. Тут я не влазила, сама привчила - сама страждай.
Третя мамаша, коли заносила крісло-переноску, не розрахувала, що з подвійних дверей відкрита тільки одна і з розгону влупила переноскою в зачинену половину. Малючок-грудничок чудом не випав з крісла.
Я вже мовчу про розмови сучасних мам, всі ділові і розумні. Знають як поставити на місце і вихователя, і лікаря, і власного чоловіка. Я просто в шоці! А може я вже нудна і стара? wakeup Можете вірити, а можете ні, але не можу згадати жодної істерики своїх дітей. Ніколи я не чула плачу ні в магазині іграшок, ні шантажу з паданням на підлогу. Боже, як я люблю своїх двох янголів... правда один з них вже бородатий smile .

P.S. Поки сиділа в черзі, захворіла. Може десь поплутала букви, то ви не звертайте уваги, бо капають шмарки і сльозяться очі. Можна без камів, просто голосуйте. Все. Пішла у ліжко.

73%, 11 голосов

0%, 0 голосов

20%, 3 голоса

7%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Житушечка жіноча. Люба.

  • 15.09.16, 21:58
Так сталося, що у батьків я одна квіточка. Та це не біда, бо маю чудову двоюрідну сестричку Любу і ми з нею рідні-ріднюсенькі. Колись мою Любу свекруха по блату через свою родичку відправила до Італії заробляти гроші на хату. Бідна моя сеструня вже мала доню і не хотіла залишати дитинку, але поплакала та й погодилася. Так Люба опинилася в Італії в досить заможній родині і почала доглядати за бабкою. Діти старої непогано ставилися до баданте (заробітчанки), але сама баба була вредна і скупа. Але що робити, платили вчасно і добре. Люба щомісяця пересилала гроші на Україну, а сама жила дуже скромно, їла апельсини і йогурти, бо вони там найдешевші. Бабка померла років через 5 на руках у моєї Люби і робота закінчилася. Здається ось і все, треба їхати додому. Вона так і зробила. Та приїхавши в Україну, вона замість радісної зустрічі почула, що в хату треба меблі і нові вікна. Через три місяці Люба повернулася до Італії. Минулі господарі написали дуже гарні рекомендації і вона опинилася в новій родині.
Тепер вона доглядала за дідом. Дідок колись воював за фашистів і тепер отримував дуже гарну пенсію. Він розповідав Любі, що був під час війни і в Україні. Зараз всі почнуть бити себе в груди і казати, що треба було придушити старого гада, але моя сестричка подружилася з родиною, ті купували їй подарунки і навіть платили за перукарню раз на місяць. Вона жила у кімнаті на горищі без опалення, зимою там іноді було всього +7. Дід жалів Любу і пропонував жити в теплій кухні, але тій було краще в малій холодній, але закритій кімнатці. Ми спілкувалися майже щовечора по Скайпу і ось одного разу я побачила, що вона страшенно хвора і виснажена. Я звісно запитала, чому вона в такому стані і тут її прорвало. У неї почалася справжня істерика. Виявилося, що поки вона лежить хвора, її чоловік привів в хату коханку. Зателефонували добрі сусіди і повідомили новину. Потім було ще "краще". Вона вже не могла стримувати в собі біль і розповіла, що той гуляв весь час і вона його виправдовувала тим, що здоровий мужик не здатний терпіти по півроку. Але їй тяжко, що той привів коханку в нову двоповерхову хату, що була збудована на її гроші і клав якесь чуже тіло на її кровать. Я все вислухала і вмовила її їхати до України і розставити всі крапки над і. На Новий Рік вона була вдома. Чоловік падав в ноги і казав, що біс попутав і все буде добре, тільки треба купити буса Мерседеса, щоб і він зміг заробляти гроші. Дурненька дала євро і на буса. Але залишатися вдома "коханий" не вмовляв... до нової хати були потрібні ковані ворота і паркан. Люба повернулася в Італію заробляти на ковані ворота.
Буквально через пару днів добрі люди написали, що бачили її чоловіка в барі з дамою, а потім його Мерседес всю ніч стояв у дворі тієї жіночки і звісно виклали фото. Потім Мерседес стояв ще в багатьох дворах і ті ж добрі люди не лінувалися висилати докази. Сестра зламалася. Вона схудла і впала в жахливу депресію. 
В Італії дуже багато наших дівчат і у Люби там були подруги. Майже всі вони вже пережили подібне і намагалися підтримати мою сеструню. Одного разу вони витягнули її на море і там на неї звернув увагу файний італієць. Він так закохався, що не давав їй проходу. Три місяці він присилав шикарні букети і запрошував до найдорожчих ресторанів. Я менша за Любу на рік, але вона мене називає "старша сестра" і ось вона мене запитала про інтимне. Альберто, так звали залицяльника, поводився з нею дуже чемно і не давив стосовно поцілунків і всього іншого, але сама Люба так стомилася і хотіла кохання, що запитала у мене, чи я її не осужу, якщо вона дозволить собі секс з Альберто. Це мене питала 35-річна жінка! За 9 років в Італії вона ні разу не дозволила собі навіть поцілунку з іншим чоловіком. Що зробила я? Я (хай мене бог простить) благословила її на кохання.
Першою про секс дізналася я! Альберто зняв кімнату в гарному готелі і все було красиво. Тепер Люба вже плакала від того, що ніколи в житті вона не відчувала такої насолоди з чоловіком і нарешті вона зрозуміла, за що всі так люблять секс. Виявилося, що в сексі з гарним чоловіком трапляється оргазм. Я була в шоці! Ні! Я була в ах.є! За всі роки подружнього життя моя бідна сестричка не отримувала оргазму.
Після готелю шалений італієць приїхав до господарів Люби і повідомив, щоб ті шукали нову жінку, бо Люба тепер буде жити з ним. І щоб у сеструні не було шансів на втечу виклав свої фото з Любою біля моря в Фейсбуці і підписав "найкраща в світі жінка". Тепер вже добрі люди повідомили новину чоловіку в Україні. Люба почувала себе найшльондрішою шльондрою серед шльондр, вона посварилася з Альберто і повернулася до роботи.
І тут знову я! Я списалася з Альберто і через гугл-перекладач нафігачила йому кілометрового  листа, де попросила зрозуміти Любу і її "НІ" не означає, що вона його не кохає.
Влітку Люба приїхала до України і хотіла було розвестися, але з'ясувалося, що чоловік вже розвівся без неї. Не буду розказувати, як це робиться в забитих містечках. Просто за гроші, суддя не звернув уваги ні на підпис, ні на відсутність одного з подружжя. Поки Люба була в Україні, Альберто телефонував щодня і вмовляв приїхати. Він оплатив їй білет і та, слава богу, повернулася. Тепер моя люба сестричка Люба вже 3 роки живе в горах біля моря з коханим чоловіком, їздить на подарованому авто і щотижня відвідує салон, бо Альберто хоче, щоб його кохана була найкраща в місті.
Я не знаю чим все закінчиться, але мій новий зять був у мене в гостях вже три рази. Щоразу він маше руками і голосно щебече, яка в нього Люба і як він її кохає. Отака вийшла казка про попелюшку.


P.S. Нехай у мене булька вилізе з носа і пір'я в роті виросте, якщо я збрехала.
 

Занадто чесна для політики...

Занадто чесна для політики, занадто відверта для людей, занадто грішна для ікони.

Привіт, мої друзі. Останнім часом я все частіше читаю в блогах і коментарях негативні відгуки про Надію Савченко. Одразу хочу попередити, що я не являюся адептом церкви Святої Надії, але не поважати цю "странную женщіну странную" я не можу. На початку своїх умовиводів (прикольне слово егеж?!) я б наважилася намалювати психологічний портрет "підсудної" так, як я її бачу. 
Отже. Дівчина народилася в звичайній інтелігентній київській родині і в звичайному київському районі Трощепівка Троєщина, ходила в звичайну київську школу і мріяла врятувати дітей Африки від голоду. Надія росла, але думки про її героїчне покликання ніяк не вилазили з дівочої голови. Мабуть, ще до народження, татко дуже хотів хлопчика і в утробі матері немовля таки отримало чоловічий характер, але разом з ним дістало і жіночі статеві органи. Як з цим жилося Надії? Надії жилося добре. А от оточуючі не любили вискочку, що терпіти не могла брехні і не сприймала сірого кольору і напівправди. Все в житті для неї мало або білий, або чорний колір. Далі біографію читаємо у Вікіпєдії.
Історію перебування Надії Савченко у російському полоні не бачив тільки мертвий йожик і тому цю сторінку я теж описувати не буду. Дійду до суті.
Всі ми (і навіть мертвий йожик) спостерігали масову істерію та малювання ікон з образом Мучениці Надії. Багато жіночок проливало сльози, дивлячись всі прямі трансляції судів і гадали, чи є Ілля Новіков коханцем Надії, бо щось дуже ніжно він тримав її за руку. А ввечері, прийшовши з роботи, чоловіки мовчки випивали 50 грам за Надію та за Вільну Україну. Телевізор намалював нам месію і в ті хвилини ми не задумуючись поставили би галочку біля прізвища Надії на президентських виборах.
І ось це сталося. Аеропорт! Боса Надя!! Надя - герой України!!! Савченко в парламенті... знов боса!!!! Ми в екстазі!!!!! Йожик в шоці.
А тим часом люди в файних кабінетах, для яких ще недавно Надія Савченко була зайвим приводом натиснути на Кремль і попросити допомоги у Заходу, швидко приходять до тями і розуміють, що малокерована дика жінка зовсім не входить в їхні плани. І тут з усіх дірок нам кажуть, що Савченко зовсім не герой, вона алкоголік і дебошир ... і взагалі вона завербований Москвою шпигун. Там вона казала те, а там се, а ще вона п'яна керувала автівкою. І що до того, що за кермом була не вона і машина просто стояла. Чого тільки вартий Закон Савченко! Це вона і тільки вона винна у тому, що на волю повиходила юрба голодних покидьків. Нам ніколи думати, що за цей закон проголосувало 225 народних депутатів і саме вони несуть за нього відповідальність. Закон мав би примусити суди працювати швидше і таким чином не затримувати в'язнів у СІЗО, але суди не вміють швидко працювати і злочинці бува сидять там цілий строк. Але при чому тут суди? Закон же вигадала Савченко. Нам багато чого вже не важливо, наш мозок вже отримав наказ на нелюбов.
В своєму занадто відвертому інтерв'ю Дмитру Гордону вона не подумавши розповіла, що без зайвих емоцій вбивала людей. О боже! Як вона могла? Герой не може вбивати, навіть на війні. Справжні герої на війнах вішають жовто-блакитні прапори у тилу ворога і віддають свої пайки голодним бабусям. 
І тут ми би задали собі питання: "А чому так сталося, що герої 2014-го вмить перестали для нас бути святими, чому пройшла мода на Правий Сектор і Азов, чому Надія Савченко вже не така жадана в ролі президента?" А можливо все дуже просто? Людям у дорогих тачках з Банкової ці герої були потрібні тільки тоді, коли ті гинули на Сході, а отже так само і нам. Ми так і не навчилися думати головою, за нас в нашу голову вже хтось вклав потрібні факти. Ми любимо тих, кого нам назначають і зневажаємо по команді зверху.
Ми так бажаємо змін, а знову і знову голосуємо за тих самих. Нас навчили вибирати для себе правильних героїв і вже ніхто не зможе нас обдурити. Ми не боїмося влади, нехай вони нас бояться. Ми українці в будь-яку мить скинемо владу, бо саме ми були на двох Майданах. Ми міцно сидимо на своїх диванах і розмірковуємо про війну.
Ось і все, що хотілося сказати. Слава Україні! 


Відео довге, але мені дало відповіді на багато питань.



P.S. Голосування не буде і не чекайте! Свою думку я виклала, а ваші хочу читати в коментарях.

Бесславные ублюдки

Привет всем. Очень хотелось сегодня кого-то убить... медленно и жестоко. 
Начну. Вышла я утречком сынулю в школу проводить и обнаружила перед калиткой вывернутую пепельницу. Какой-то чудак на букву "М", видимо, очень-очень долго собирал её и, проезжая мимо моей калитки, просто выбросил содержимое из окна. Я провела расследование и обнаружила, что в пепельнице ровно пополам бычков от сигарет с толстым и тонким фильтром. Значит в машине ездят курящие муж и жена и курят эти засранцы Ротманс. 
Пока я проводила расследование, мой Тофик воспользовался пробелом в моей бдительности и выскользнул на улицу. Он конечно же обновил на улице все свои метки, забанил свежей струёй конкурентов, наверняка сбегал в парк и вернулся, НО БЕЗ ОШЕЙНИКА! Снимают с него ошейник уже второй раз. Пришлось на шею надеть кусок цепи, так как собака без ошейника, как человек без паспорта.

Это я у него спрашиваю где ошейник.


А это я ему говорю, что он не собака а тряпка!



Пришёл мой Тофик с низко опущенной головой и унылой мордой. Видно было, что этот гадёныш понимает, что вернулся домой не в полной комплектации. Стыдно было, что повёлся на какой-нибудь бублик и позволил снять с себя всю одежду. А ведь брали мы это собакоподобное для охраны дома, а оно выросло с такой мордой, что пришлось к охраннику докупать табличку про злую собаку во дворе. Табличку боятся, а его нет.
А меня возмущает до шевеления ворсистости на спине тот факт, что где-то рядом живут имбецилы, крадущие у собак ошейники и выбрасывающие пепельницы под чужие калитки. Ну как можно быть таким убогим, чтоб воровать ошейники?!!!

P.S. Фоновый звук - это я сегодня утром.

24%, 10 голосов

2%, 1 голос

5%, 2 голоса

68%, 28 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Ми були на фермі.

  • 25.08.16, 23:22
Вирішили ми у вихідний кудись майнути і пішли шукати маршрут до інтернету, а той видав нам таку цікавинку, що зовсім недалеко від нас у с. Кийлів Бориспільського р-ну є чудова ферма, яка має назву Кийлівська Асканія.
Отже ми взяли собі бутербродів, тваринкам смаколиків і поїхали у гості. Від Броварів ми доїхали хвилин за 40 і спочатку побачене нас не дуже вразило, старі споруди і зовсім не було відвідувачів. Нас зустрів дуже привітний дядечко з батоном (батон для тварин) і провів нам цікаву екскурсію по фермі. Всі тварини від коней і до павича ручні і зовсім не бояться людей.

Першими нас зустріла ця пара закоханих і видурила в нас майже весь хліб. Якщо колись будете там, то беріть батони, моркву, яблука та майте на увазі, що далі є багато тих, хто чекає від вас смачних подаруночків.


Виявилося, що страуси у душі лебеді і тому дуже полюбляють плюхатися у воді. Дядечко видав нам шланг і ми скупали цих красенів від душі. Мої хлопці були просто на сьомому небі від задоволення, адже не кожного дня граєшся одночасно і з водою і зі страусами.


Проживають там такі кріскі-ларіскі і теж зовсім нікого не бояться. Вони своїми лапками-ручками ніжно беруть у вас смаколик і несуть до своєї нірки, потім повертаться за новою порцією.


Прямо по території бігало ціле стадо манюніх поросяток, тільки цей сидів у загорожі і дивився на нас мудрими очима.


Коні паслися собі на травці, але наш гід покликав і вони миттю прийшли всі до нас. Красенів там штук 6-7 і всі ручні, вони дозволяли себе гладити і теж пригощалися нашими запасами їжі. На конях ми не каталися, але я майже впевнена, що там це дозволять.


І ось з'явився він. Він глянув на мене своїми величезними сумними очима і я потонла в них, як тоне червоне сонце у синьому океані. Він полонив мою душу і вкрав моє серце. Я відібрала у дітей залишки їжі і під гіпнозом віддала йому все що мала. Потім він постійно ходив за мною, я рвала йому травичку, а він тикав в мене мордою і вимагав ще і ще. 

Був там ще один красень, але занадто гордий, щоб підходити до нас і спостерігав здалеку. З'ясувалося, що це не просто козел, а суперпородистий козел і він явно знав собі ціну.


Є ще там павич, файні кури, куріпки, цесарки, гуси, качки і фазани і всі ручні. Ми їх знімали на відео, але чомусь воно сюди не грузиться. Всіх пташок теж можна годувати і трогати руками і нічого вам за це не буде.


 Він дивився мені услід і точно знав, що я повернуся до нього... якщо не в цьому році, то наступного точно.


Ми покидали це чудове місце з торбою позитивних емоцій. Якщо відверто, то тут мені сподобаося більше ніж у зоопарку. Таке чудове відчуття, коли всю екскурсію тебе супроводжує стайко свинок і  віслюк. Я вже мовчу про своїх дітей, для молодшого це була чудова зустріч з природою, а для старшого зустріч з майбутньою роботою. Якщо він захоче, то після третього курсу йому запропонували там проходити практику з ветеринарії.

P.S. Вхід для дорослого 20 грн., для дитини 10 грн. У вихідні працює ресторан, але замовити яйце страуса треба завчасно по телефону, бо несуться вони рідко.