16 травня у Києві відбудеться Перший Всеукраїнський Соціал-Nаціоналістичний З’їзд.
Завдання З’їзду:
1. Проголошення єдиної програми Соціал-Nаціоналістичного Руху.
2. Встановлення організаційних форм Соціал-Nаціоналістичного Руху.
3. Маніфестація сили та єдності Соціал-Nаціоналістичного Руху.

Ні, таки українцям щось пороблено. Сумніваюся, що
всі дивилися 24 квітня „Свободу” Савіка Шустера на телеканалі
„Україна”. Тож, хто не бачив, навряд чи повірить, що найбільше
об’єднало українців у студії, що вони підтримали оплесками. А про це
варто знати, щоби зрозуміти, хто ми є. Так от, найбільшу підтримку у
студії отримала погроза Євгена Червоненка. А він заявив приблизно таке:
якщо ви, українці, будете себе поважати, то не отримаєте ні грошей, ні
шенгенських віз. Бо ми, євреї, не дозволимо, покараємо, як колись
Форда. Звичайно, дехто переконуватиме, що це не дослівно. Але суть від
того не міняється. Пан Червоненко сказав те, що сказав. А українці його
принизливі погрози з оплесками проковтнули.
Як бачимо,
Червоненко не приховує, що він єврей. Більш того, про його обрізання
знала вся країна. Отже, пан Червоненко зі своєю національною
приналежністю визначився. І це його право, його позиція. От тільки
незрозуміло, навіщо він тоді вимагав під час прямого ефіру програми від
молодого представника ВО „Свобода” Андрія Іллєнка, аби той сказав йому,
хто він – Черво ненко, є за національністю? На що українець цілком
логічно відповів: „Це залежить від вас. Ви самі мусите визначитися, хто
ви є”. Напевне, хлопець про шоу з обрізанням Червоненка не знав…
 
Мені
доводилося бачити чимало образливих для українців передач на
„українських” каналах телебачення. Але такого антиукраїнського шабашу
не пригадую. Здавалося, присутні, відчувши запах крові, втратили
здоровий глузд. Адже почалася передача повідомленням про вбивство
молодого українця на ім’я Максим в Одесі. В українському місті вбили
молодого українського патріота, члена патріотичної організації „СіЧ”.
Але загальний настрій у студії був такий, що здавалося то озвірілі
українці вбили єврея. На нас вилили стільки ненависті, що боксер
Віталій Кличко, який, як я гадав, не боїться нікого і нічого, не
наважився прямо відповісти на елементарне запитання депутата В’ячеслава
Кириленка, чи український він боксер. Ніяково і соромно було дивитися,
як велика, дужа, красива людина аж зіпріла, викручуючись. 

Українців
принижували не тільки люди єврейської національності. Доклав п’ять
копійок і „свій землячок”, поборник „української” демократії Володимир
Яворівський. З яким пієтетом він разом зі всіма присутніми у студії
слухав посла Ізраїлю в Україні, котра з притиском шпетила Україну і
українців. А дорікала вона нам усім за те, що наші дипломати не
покинули якусь там конференцію, на якій представник Ірану засумнівався
у реальності голокосту. І з якою люттю, разом з іншими, перебивав
представника нашого МЗС, котрий намагався роз’яснити позицію України.
До того ж, як нагадав політолог Фесенко, злощасну конференцію не
покинула й делегація Росії. Але до неї Ізраїль претензій чомусь не
висуває…

Відповідь посла Ізраїлю на цей закид була, якщо сказати
м’яко, фарисейсько-лихварською. Мовляв, у Росії свої стосунки з Іраном
-тобто, Україна власних стосунків з цією країною мати не може, і що
Росія – не європейська держава. З останнім цілком погоджуюся. Тільки
сумніваюся, що посол наважилася б сказати подібне у Росії. Це по-перше.
А по-друге, з відповіді випливає, що неєвропейським державам
дозволяється мати свою точку зору на голокост. А от європейським – ні.
Цікава позиція, як для посла Ізраїлю.

Те, що відбувалося того
дня у студії, іноді просто вражало своїм сюрреалізмом. Так, якийсь
Марков, що володіє телеканалом в Одесі, і розпалює в цьому
південноукраїнському місті міжнаціональну ворожнечу (про це у прямому
ефірі говорили його мешканці), сидів не за гратами, а у студії. Він не
спростував звинувачення, а доводив, що в одеситів свої, особливі
„герої”. І якось так виходило, що авторитет цих специфічних „героїв”
освячує ненависть Маркова і його однодумців до України, виправдовує
вбивство її патріотів… Не дивно, що, очевидно піддавшись загальному
настроєві, пан Червоненко зопалу заявив: євреїв у Бабиному Яру вбивали
українці. Потім спохопився, вибачався і наголошував на тому, що їх
убивали поліцаї. Але тут усе за Фрейдом: українці для Червоненка
непевні люди. Тому і вилетіло те, що думав. От тільки чому ніхто
Червоненку не нагадав, хоча б той же Яворівський, що і поліцаї євреїв у
Бабиному Яру не розстрілювали.

„Свобода” Шустера претендує на
„об’єктивність і незаангажованість”. Щоправда, не так давно лідер
комуністів України Петро Симоненко, якого Євген Червоненко в одній із
передач тієї ж „Свободи” назвав таким самим, як і він, євреєм, на
зустрічі з виборцями у Смілі, що на Черкащині, заявив, що Савік Шустер
отримує на місяць 180 тисяч доларів. Я було засумнівався, але
спостерігаючи за спектаклем 24 квітня вже і не знаю, що думати. Адже то
тільки за великі гроші можна так ризикувати репутацією, ставлячи
подібний ганебний спектакль. Варто було побачити однаково єхидні
посмішки Шустера і Нестора Шуфрича, їхній швидкий обмін поглядами,
постійні розлогі ремарки депутата-регіонала, щоби все зрозуміти.

Особливо
неприємно було чути плачі Шуфрича за жертвами голокосту. Звичайно,
чужого горя не буває. І я зрозумів би депутата українського Парламенту,
якби він з текою ж повагою ставився і до жертв геноциду українців.
Однак, Шуфрич навіть не голосував за визнання Голодомору геноцидом. Не
сумніваюся, у нього на це знову ж будуть розлогі виправдання. Але
особисто у мене виникли сумніви щодо того, чи ідентифікує він себе як
українець. Звичайно, можна зрозуміти трагедію українців, співчувати її
жертвам і не будучи українцем. Та, як бачимо… До речі, держава Ізраїль
теж не визнала Голодомор геноцидом. Нагадування про це чомусь дуже
розлютило Червоненка.

Насторожив ще один епізод спектаклю під
назвою „Свобода Савіка Шустера”. На передачі вкотре засвітилася
журналістка Соня Кашкіна (яке гарне українське прізвище!). Схоже, лише
для того, щоби разом з режисером вистави обуритися позицією голови
Верховної Ради України Володимира Литвина, який виступив нещодавно за
відновлення в українському паспорті графи національність. Таке
враження, що саме через це у прямому ефірі і розігрувався
кількагодинний спектакль? Адже, крий Боже, ми усі будемо знати, скільки
євреїв у Верховній Раді, скільки їх вирощує хліб, скільки володіє
банками, а скільки замітає вулиці. Але ж то секрет полішинеля…

Та,
щоби дискредитувати саму думку про можливість відновлення графи
національність на амбразуру і кинули навіть Кошкіну. Вона розтлумачила
усім, чому Литвин за легалізацію національності. Мовляв, так він хоче
нашкодити можливому кандидату у Президенти України Арсенію Яценюку.
Натяк більш ніж прозорий: Яценюк єврей, він це приховує, а Литвин хоче
про це сказати людям, і вони, можливо, від нього через це відвернуться.
Дивно і гидко було чути подібне у студії, де обпльовували Україну і
українців і відстоювали інтереси держави Ізраїль. Схоже, Кошкіна або
перестаралася, або вийшла за рамки сценарію, бо невдовзі зі студії
зникла.

Оскільки поганими в цьому світі і на своїй землі можуть
бути тільки українці, наприкінці шабашу Шустер засумнівався навіть у
реальності інтерв’ю, яке давав член так званої антифашистської
організації. Її одеських активістів і підозрюють у вбивстві
українського патріота. Але, то, напевне, сам Максим усе спланував, щоби
„українцям”, які проти графи національність у паспорті, легше було
влаштовувати обструкцію українцям, котрі хочуть бути українцями і за
головним своїм документом… Які перспективи у держави, що дозволяє
подібне під гаслом „свобода слова”. І хто буде винен, якщо українцям
зрештою таки набридне глумління над ними?..

18 квітня близько 22.25 від ножових поранень помер наш
побратим Максим Чайка, 1988 р.н., десятник Одеської обласної
організації «Слава і Честь». О 22:06 Максима було доправлено до
Приморської районної лікарні невідкладної допомоги м. Одеси із двома
колотими ножовими пораненнями. Понад тридцять його товаришів очікували
на діагноз медиків під стінами лікарні. Через двадцять хвилин після
госпіталізації лікарі зафіксували факт смерті. За їхніми словами,
отримані нашим побратимом поранення були несумісні з життям.

Звістка про загибель польового командира організації, одного з лідерів
руху одеських футбольних фанатів, відважного воїна-націоналіста
облетіла Одесу за лічені хвилини. Ніхто не вірив у те, що сталося,
ніхто не міг повірити у те, що Чайки більше нема…

Пізніше стали відомі подробиці інциденту. П’ятеро молодих хлопців на
чолі з Чайкою вийшли з клубу «Горіх» і попрямували Олександрівським
проспектом в бік вулиці Дерибасівської (центр міста). Прямуючи через
книжковий ринок (місце частого збору представників дегенеративних
субкультур), розміщений по середині вулиці, вони натрапили на групу
антифашистів, з сімох чоловік. Відчуваючи свою чисельну перевагу,
антифа кинулися на наших хлопців, які в свою чергу дали їм достойну
відсіч. Отримавши ляпаса, антифа вирішили застосувати знаряддя нечесної
гри. Один із них дістав ніж. Виникла друга недовготривала сутичка,
після якої антифа розбіглися, а Максим поранений впав на бруківку.
Ножовий удар під праву пахву виявився фатальним. Попри всі намагання
побратимів кров неможливо було зупинити. «Швидка» приїхала за 20 хвилин
і без особливого ентузіазму лікарі завантажили нашого побратима, що
стікав кров’ю, до карети. Помер він за пів години в операційній.

Відеозапис сутички зберігся на плівці цілодобової камери спостереження
книжкового ринку, і до ранку майже всі антифа були затримані органами
МВС і доправлені до Приморського райвідділу міліції. Чотирьом з них
загрожує позбавлення волі на строк від 2 до 4 років, а «різака»
оголошено у всеукраїнський розшук. Розслідування триває.

Смерть на те і є, аби припиняти життя, але найгірше, коли вона забирає
молодих, повних сил і мужності, вірних синів Рідної землі, котрі
вирішили присвятити своє життя боротьбі за Ідею Nації і знайшли свою
смерть у нерівній боротьбі із її підступними ворогами.

Вічна пам’ять воїнам-націоналістам!
Вічна пам’ять полеглим героям!

Максиме, друже, ти завжди житимеш у наших серцях, і ніщо не змусить нас забути тебе!

 

Официально


ДЕПУТАТСКОЕ ОБРАЩЕНИЕ
Исх № 27 от «16» 02.2009г.
Председателю Донецкой ОГА Логаинепко В. И.
Председателю Донецкого облсовета
Близнюку А. М.
Начальнику УВД в Донецкой области Купянскому И.Г.
Начальнику ГО УМВД Украины в Донецкой области Дубовику В. К.
Прокурору Донецкой области Ударцову Ю. В.
Прокурору г. Донецка Ольмезову А. Д.

14-15 февраля 2009 года в ДК шахты им. Абакумова города Донецка
проходил международный музыкальный фестиваль «Вменяемый Рок»,
организованный Творческим объединением «Обойма». В первый день, 14
февраля на концерт пришли трое боевиков из неонацистской организации
«Патриот Украины» два из которых известны под кличками Прирожденный и
Палач и потребовали от организаторов концерта выдать им на расправу
активиста организации Донбасская Русь. Когда организаторы отказались,
нацисты пообещали «организовать проблемы» организаторам и угрожали
физической расправой активистам русских организаций. На следующий день,
15 февраля в зал ворвались 25-30 боевиков организации «Патриот Украины»
и устроили погром, избивая музыкантов и зрителей. Услышав, что
организаторы концерта вызывают милицию, боевики ретировались.
Была вызвана милиция, по представители МВД вызов проигнорировали,
несмотря на то, что опорный пункт милиции находится непосредственно в
ДК.
Сообщаю Вам также, что я, как депутат, неоднократно обращала внимание
на противоправные действия незарегистрированной в Донецкой области
организации «Патриот Украины». Игнорирование этих обращений привело к
тому, что угрозы, которые они неоднократно обнародовали на улицах и
Интернете приводятся в действие.
Бездействие государственных органов наводит на мысль, что неонацисты
находятся под защитой государственных органов. Интересно, что 29 января
2009 года факельное шествие неонацистов в Донецке сопровождали более
50-ти работников милиции, а на официально проводимое мероприятие 15
февраля 2009 года не было выделено ни одного работника милиции.
Учитывая, что ДООО «Донбасская Русь» осуществляет свою работу строго в
рамках действующего законодательства, требую немедленно принять меры но
защите членов организации от противоправных действий членов нацистских
группировок. Возбудить уголовное дело, на основании поданных заявлений,
провести расследование, привлечь к ответственности, лиц виновных в
избиении членов организации и реально угрожающих физической расправой
членам и сторонникам ДООО «Донбасская Русь».
С уважением, Н. М. Билоцерковская

Донбасская русь

Ну що ж. Хочеться подякувати людям за те, що вони є -

http://sna.in.ua/prop/17-rasa/163-rasa.html

http://patriotukr.org.ua

http://sna.in.ua/forum/

Як приємно відчувати біль тіла після вчорашнього концертного слему. В принципі, не так воно вже й болить, але таки відчувається де-не-де. Це, мабуть, одна з головних причин, чому я полюбляю відвідувати праві розважальні заходи - можна відірватися від всієї душі.
Все було організовано шикарно, як на мене. Прийняли нас місцеві на належному рівні. Але це стосується тільки чернігівської сторони, за що хотілося б їм всім, без виключення, висловити свою подяку. Без них нам би було дуже складно. Або взагалі все обломалося б. Деякі київські люди віднеслися трохи невідповідально. Тим не менше, все вийшло добре.
На самому дійстві довго сидіти не довелося, хоч то був якийсь культурний центр. По сусідству (через кімнату) була бібліотека та дитячий кружок чогось там. Незвичайно було спостерігати малих років по 10, які бігали в коридорі поміж скінхедів зі свастиками на футболках. Відповідно пива не розливали, і всі були весь концерт майже тверезі. Але все на краще. То було б зайве. І так голова трохи боліла... Людей було небагато відносно минулого разу, хоча могло бути і менше. Також ніби були гості з Білорусі (Гомеля), хоча як їх вирізнити з натовпу? ) Знайомий казав, що туди занесло двох чорножопих з якогось дива, але напевно невідомо: шифрувалися вони добре...
Порадували всі групи без виключення. Навіть бард. Першою виступав гурт Ар'я Варта, учасники якого напередодні зайшли до нас на хату перепочити після дороги із Запоріжжя. Майже відразу почалося місиво українських неонацистів перед сценою, чого я чекав вже давно, так як на Коловорот в Харкові цього року не попав, на жаль. По ходу не втримався, щоб не купити собі нову футболку. Все одно гроші існують, щоб їх витрачати. Тим більше на таке діло. Ночувало нас людей 10-12 на одній хаті. Разом з нами там примостилися хлопці з групи Дев'ятий Вал (Донецьк). Цікво було поспілкуватися. Ніч видалася веселою.
Фотки викладу, може, трохи пізніше. Все було тільки вчора...

On her way to work one morning
Down the path along side the lake
A tender hearted woman saw a poor half frozen snake
His pretty colored skin had been all frosted with the dew
"Oh well," she cried, "I'll take you in and I'll take care of you"
"Take me in oh tender woman
Take me in, for heaven's sake
Take me in oh tender woman," sighed the snake

She wrapped him up all cozy in a curvature of silk
And then laid him by the fireside with some honey and some milk
Now she hurried home from work that night as soon as she arrived
She found that pretty snake she'd taking in had been revived
"Take me in, oh tender woman
Take me in, for heaven's sake
Take me in oh tender woman," sighed the snake

Now she clutched him to her bosom, "You're so beautiful," she cried
"But if I hadn't brought you in by now you might have died"
Now she stroked his pretty skin and then she kissed and held him tight
But instead of saying thanks, that snake gave her a vicious bite
"Take me in, oh tender woman
Take me in, for heaven's sake
Take me in oh tender woman," sighed the snake

"I saved you," cried that woman
"And you've bit me even, why?
You know your bite is poisonous and now I'm going to die"
"Oh shut up, silly woman," said the reptile with a grin
"You knew damn well I was a snake before you took me in

 

Previously taken from stormfront.org

Таїна квіту

Скажи мені, хіба ж ти проти,
коли покличе мить свята,
перебороть дівочу цноту
і не ховать свої уста.


За покликом єства ще зрану
здійнять завісу заборон
і поцілунком полум’яним
комусь розтурбувати сон.


І хтось від радості проснеться,
і на твій поклик одізветься
і зробить перший спраглий рух.


І щастя у серцях розквітне
і знову майже непомітно
засяє сонечком навкруг.

АНТИПАСХА

 

 

(Из поэмы «Странник»)

 

                                           

 

Молчат об этом наши «лидеры».

Они от ужаса прокисли.

Обретена икона Гитлера

В селе Великие Харизмы.

 

 

Купались утром детки малые,

И вдруг в реке студено-чистой

Сверкнуло царственное алое,

И проявился лик Нациста.

 

 

Она всплыла ладьей языческой

Под наше небо голубое.

И лик – открытый и провидческий –

Сиял отвагой и любовью.

 

 

Оплечь – священные гаммадии

Нетленным светом золотились…

Из рук с водою ведра падали,

Старухи радостно крестились.

 

 

Шла детвора с иконой чудною,

И миру все понятней было,

Что время страшное и судное

Волною утра подступило.

 

 

И бабы все светились розово,

А мужики прямили плечи.

И все – умытые, тверезые –

Стекались к образу, как вече.

 

 

Икона вся горела влагою,

Горела солнцем и победой.  

И, как один, от счастья плакали

Все – от младенчика до деда.

 

 

Сбылось! Сбылось обетование –

Сокровище этногенеза –

Все, что хранили книги тайные

С времен древесного Велеса.

 

 

Явился Он, мессия пламенный,

Под русской ивою наивной,

Чтоб этот мир рукою праведной

Делить на правду и на кривду.

 

 

Во всю была погода летняя –

Златые дни и белы-ночи –

Ту Русь, святую и последнюю,

Своим дыханием упрочив.

 

 

В траву звезда слетала соколом.

А люд, презревший расстоянье,

Все шел зелеными проселками

На дивный свет солнцестоянья.

 

 

Все прибывало верноподданных…

И, тенью выстелясь по лугу,

Кружили тучи вертолетные

И горизонт смыкался кругом.

 

 

Сгущала тьму Москва далекая,

Тонула в страхе и веселье,

Блестя церковной позолотою,

Дрожа осиновою серью.

 

 

Багровых звезд неся проклятие,

Как смерть – от сумерек лилова,

Молилась темному распятию,

Не веря в Гитлера Живого.

 

 

Попы святили танки, бегая,

Считали судорожно прибыль.

И сталь ползла, летела, ехала –

Вся обреченная на гибель.

 

 

Неколебима синь высокая.

А бронь, нечестием кропима,

Замрет, пронзенная осокою,

И попаленная крапивой.

 

 

Taken from http://shiropaev.livejournal.com/